Рішення

від 05.06.2023 по справі 908/341/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/60/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023 Справа № 908/341/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/341/23

за позовом: Фізичної особи-підприємця Долгальова Тимура Едуардовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лахнік Дмитра Ігоровича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

про стягнення 201875,00 грн.

представники:

від позивача: Романенко О.М., адвокат, ордер серія АХ № 1127397 від 22.04.2023 (приймає участь з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON)

від відповідача: Штабовенко Д.В., адвокат, ордер АР № 1096239 від 15.03.2023

Лахнік Д.І., особисто

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Долгальов Тимур Едуардович звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лахнік Дмитра Ігоровича про стягнення 201875,00 грн, перерахованих згідно з платіжних доручень № 2638 від 04.11.2022, № 2637 від 04.11.2022, № 2595 від 08.09.2022.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2022, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ФОП Долгальов Т.Е., згідно платіжних доручень № 2638 від 04.11.2022, № 2637 від 04.11.2022 та № 2595 від 08.09.2022, перераховано ФОП Лахнік Д.І. грошові кошти у загальному розмірі 201875,00 грн. Вказана сума була перерахована помилково, оскільки жодних діючих договорів між сторонами спору не існувало, не укладалося та жодних грошових зобов`язань ФОП Долгальов Т.Е. перед ФОП Лахнік Д.І. не має. Таким чином, ФОП Лахнік Д.І. безпідставно заволодів майном Долгальов Т.Е., яким є грошові кошти у розмірі 201 875,00 грн, а тому позивач набув права, відповідно до ст. ст. 1212,1213,1214 Цивільного кодексу України на повернення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.02.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Долгальова Тимура Едуардовича залишено без руху в порядку п. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

22.02.2023 через систему Електронний суд до Господарського суду від Фізичної особи-підприємця Долгальова Тимура Едуардовича надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжна інструкція № 2758 від 20.02.2023 про сплату судового збору в сумі 3028,14 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/341/23 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/60/23. Судове засідання для розгляду справи призначено на 15.03.2023 о 12 год. 50 хв.

15.03.2023 через систему Електронний суд Фізичною особою-підприємцем Долгальовим Тимуром Едуардовичем подана до суду заява про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження. Просить суд позов задовольнити.

15.03.2023 представником Фізичною особою-підприємцем Лахнік Дмитром Ігоровичем адвокатом Штабовенко Д.В. поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на те, що довгий час ФОП Лахнік Д.І. мав партнерські бізнес стосунки із ОСОБА_1 , яка через ФОП-ів закуповувала товар відповідача та реалізовувала їх кінцевим споживачам. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали сталі бізнес стосунки, операції проводились без укладення договорів, шляхом виставлення заявок, проведення оплати та відвантажень. В підтвердження цього надаються скріншоти листування із мобільного застосунку Vіbеr. Просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.03.2023 відкладено розгляд справи на 24.04.2023 о 14 год. 00 хв.

28.03.2023 через систему Електронний суд до суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 27.03.2023.

11.04.2023 представником Фізичною особою-підприємцем Лахнік Дмитром Ігоровичем адвокатом Штабовенко Д.В. подані до суду заперечення, у яких останній просить суд розглянути питання щодо залишення позовної заяви без розгляду, відмовити у задоволенні позовної заяви, судові витрати покласти на позивача.

20.04.2023 через систему Електронний суд до суду від Фізичної особи-підприємця Долгальова Тимура Едуардовича надійшло клопотання від 19.04.2023, у якому останній, зокрема, просить суд дослідити надане ним відео та долучити його до матеріалів справи; зобов`язати адвоката відповідача надати до суду договір про надання послуг з представництва по даній справі з підписом відповідача.

24.04.2023 через систему Електронний суд до суду від представника Фізичної особи-підприємця Долгальова Тимура Едуардовича адвоката Романченко О.М. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та надання доступу до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.04.2023 оголошена перерва до 16.05.2023 о 10 год. 00 хв., визначено обов`язковою участь Долгальова Тимура Едуардовича в судовому засіданні 16.05.2023, про що винесено відповідну ухвалу суду.

16.05.2023 через систему Електронний суд до суду від представника Фізичної особи-підприємця Долгальова Тимура Едуардовича адвоката Романченко О.М. надійшли додаткові пояснення у справі, у яких останній повідомляє, що через хворобу Долгальов Т.О. не зможе взяти участі у судовому засідання 16.05.2023.

Ухвалою суду від 16.05.2023 відкладено розгляд справи на 05.06.2023 о 10 год. 45 хв.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 05.06.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Позивач вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву.

В засіданні 05.06.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Фізичною особою - підприємцем Долгальов Т.Е. згідно платіжного доручення № 2638 від 04.11.2022 перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи - підприємця Лахнік Дмитро Ігорович суму коштів у розмірі 67 875,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору.

Згідно платіжного доручення № 2637 від 04.11.2022 Фізичною особою підприємцем Долгальов Т.Е. перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи підприємця Лахнік Дмитро Ігорович суму коштів у розмірі 84 000,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору.

Фізичною особою підприємцем Долгальов Т.Е. згідно платіжного доручення № 2595 від 08.09.2022 перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи - підприємця Лахнік Дмитро Ігорович суму коштів у розмірі 50 000,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору.

Отже, позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано грошові кошти у загальному розмірі 201875,00 грн.

Як вказує позивач вказана сума була перерахована ФОП Долгальов Т.Е. на рахунок ФОП Лахнік Л помилково, оскільки жодних діючих договорів між сторонами спору не існувало, не укладалося та жодних грошових зобов`язань ФОП Долгальов Т.Е. перед ФОП Лахк Д.І. не має.

ФОП Долгальов Т.Е. направлено на адресу ФОП Лахнік Д.І. вимогу від 19.12.2022 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 201875,00 грн. згідно платіжних доручень № 2638 від 04.11.2022; № 2637 від 04.11.2022; 2595 від 08.09.2022, що підтверджується поштовим описом та чеком. Однак, вказана вимога залишена без реагування.

Відсутність дій відповідача щодо повернення коштів стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України.

Статтями 203, 205 ЦК України унормовано, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України).

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що відповідачем зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави у зв`язку з тим, що перерахування коштів на рахунок відповідача відбулось внаслідок помилки.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на наявність між сторонами господарських правовідносин, та зазначає, що довгий час ФОП Лахнік Д.І. мав партнерські бізнес - стосунки із ОСОБА_1 (засновницею ПП «Торговий Дім «Дінастія» код ЄДРПОУ 35843079, ТОВ «Максбір-Хауз», ТОВ «Сан Райз Плюс»), яка через ФОП-ів, у т.ч. ФОП Долгальова Т.Е. закуповувала товар відповідача та реалізовувала їх кінцевим споживачам.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали сталі бізнес - стосунки, операції проводились без укладення договорів: шляхом виставлення заявок, проведення оплати та відвантажень.

В підтвердження цього відповідачем надані скріншоти листування із мобільного застосунку Viber на протязі багатьох місяців, між ФОП Лахнік Д.І. та ОСОБА_1 , де остання замовляла доставку певної групи товарів, отримувала банківські реквізити відповідача, на які і перераховувала кошти, а відповідач виконував замовлену позивачем роботу із поставки товарів.

У своїй відповіді на відзив позивач стверджує про те, що відповідачем подано неналежні докази, що вони є «емоціями», а також того що жодних договірних відносин між сторонами не було.

З урахуванням відсутності доводів наведених у спростування доданих доказів, відповідач просить суд застосувати презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, про необхідність застосування якої наголошував Верховний суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21:

« 66. Також Верховний Суд звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

67. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від /5.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде ввижатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування, електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

89. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації".

68. Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

69. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей».

Щодо співвідношення понять «електронний документ» та «електронний доказ»

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з п.12 ч. 1 ст. 1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис -електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п.23 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

« 68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69. У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченні електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/5120, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72.Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу».

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, постанові Верховного суду від 03 серпня 2022 року справа № 910/5408/21.

Крім цього, листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.1 1.2018 у справі № 914/2505/17).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Vіbеr фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.1 1.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Vіbеr, Skyре та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.

Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК України, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК України.

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Встановлене свідчить проте, що між сторонами справи існує спір щодо правової природи перерахування грошових коштів, а також позивач не довів, що набуття відповідачем грошових коштів є безпідставним внаслідок помилки їх перерахування.

Не заслуговує на увагу те, що кошти перераховувались внаслідок помилки з огляду на те, що перерахування відбулося не одноразово, а також те, що у всіх платіжних інструкціях чітко було зазначено одержувача коштів ФОП Лахнік Д.І., його код та рахунок.

Інших доказів щодо підтвердження помилковості перерахування грошових коштів матеріали справи не містять.

За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить з відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що набуті чи збережені ним без достатньої правової підстави, а відтак і відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03.07.2023.

СуддяТ.А. Азізбекян