Рішення

від 21.06.2023 по справі 910/473/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2023 Справа № 910/473/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Фізичної-особи підприємця Поперечного Романа Віталійовича, с. Джурин Жмеринського району Вінницької області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг, м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 253 560,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Поперечний Роман Віталійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТІ-ТОРГ" про стягнення 253 560,00 грн. боргу за Договором про перевезення вантажів № 1/04/22П від 01.04.2022.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.01.2023 р. у справі № 910/473/23 ухвалено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Поперечного Романа Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТІ-ТОРГ" про стягнення 253 560,00 грн. разом з доданими до неї матеріалами передати за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Львівської області.

13.02.2023 р. матеріали справи № 910/473/23 надійшли на адресу Господарського суду Львівської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2023 р., справу № 910/473/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2023 р., позовну заяву Фізичної-особи підприємця Поперечного Романа Віталійовича до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг про стягнення заборгованості в розмірі 253 560,00 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

21.02.2023 року, представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 15.02.2023 р., направлено на адресу суду заяву про усунення недоліків з додатками, яка зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 5026/23 від 28.02.2023 р.

Крім того, представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 15.02.2023 р., подано на адресу суду в систему Електронний суд заяву з додатками за вх. № 5203/23 від 01.03.2023 р. та заяву з додатками за вх. № 5262/23 від 01.03.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 05.04.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.04.2023 р., підготовче засідання відкладено на 03.05.2023 р. з підстав, викладених у даній ухвалі.

Протокольною ухвалою суду від 03.05.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/473/23 на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за ініціативою суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.05.2023 р., підготовче судове засідання у даній справі призначено на 24.05.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/473/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 21.06.2023 р.

21.06.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

21.06.2023 р. представником позивача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» клопотання за вх. № 15545/23, в якому позивач просить суд проводити судове засідання 21.06.2023 року без участі повноважного представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд їх задоволити та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

21.06.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 06.03.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 21.06.2023 р. не здійснюється.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 238, каб. 55, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Крім того, судом було здійснено повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області про те, що в провадженні Господарського суду Львівської області (суддя Долінська О.З.) перебуває справа № 910/473/23 за позовом: Фізичної-особи підприємця Поперечного Романа Віталійовича до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг про стягнення заборгованості в розмірі 253 560,00 грн.

Поштовий конверт з ухвалами суду у даній справі, який направлявся відповідачу за його місцезнаходженням, повернутий Укрпоштою на адресу Господарського суду Львівської області з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 910/473/23.

В судовому засіданні 21.06.2023 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає про невиконання відповідачем умов укладеного договору про перевезення вантажів № 1/04/22 П від 01.04.2022 р. Позивач зазначає, що ним надано послуги з перевезення вантажів відповідачу у період з квітня 2022 року по грудень 2022 року на загальну суму 1 739 092,30 грн. Надані перевізником послуги замовник частково оплатив на загальну суму 1 485 532,30 грн. Позивачем була направлена на адресу відповідача претензія від 24.11.2022 р., яка залишена відповідачем без відповіді та реагування. Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив позивачу в повному обсязі наданих транспортних послуг. Відтак, позивачем подано позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 253 560,00 грн. основної заборгованості.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 06.03.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 238, каб. 55, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Крім того, судом було здійснено повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області про те, що в провадженні Господарського суду Львівської області (с. Долінська О.З.) перебуває справа № 910/473/23 за позовом: Фізичної-особи підприємця Поперечного Романа Віталійовича до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг про стягнення заборгованості в розмірі 253 560,00 грн.

Таким чином, відповідач повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

01.04.2022 р. між ФОП Поперечним Р. В. (за договором перевізник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг (замовник за договором, відповідач у справі) укладено договір про перевезення вантажів № 1/04/22 П (надалі Договір про перевезення вантажів).

Відповідно до п. 1.1 Договору про перевезення вантажів, перевізник бере на себе зобов`язання з перевезення вантажів на території України, згідно із Заявкою на умовах, визначених цим Договором, автомобільним транспортом, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

На виконання умов укладеного Договору про перевезення вантажів, позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажів у період з квітня 2022 року по грудень 2022 року на загальну суму 1 739 092,30 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які долучені позивачем до матеріалів справи, а саме: акт здачі-прийняття робіт від 13.04.2022 року за № ОУ-0000019 на суму 119 784,00 грн., акт від 19.04.2022 року за № ОУ-0000022 на суму 101 892,00 грн., акт від 28.04.2022 року за № ОУ-0000023 на суму 67 522,00 грн., акт від 07.05.2022 року за № ОУ-0000024 на суму 238 838,30 грн., акт від 10.05.2022 року за № ОУ-0000026 на суму 87 012,00 грн., акт від 17.05.2022 року за № ОУ-0000028 на суму 88 680,00 грн., акт від 22.05.2022 року за № ОУ-0000029 на суму 225 848,00 грн., акт від 27.05.2022 року за № ОУ-0000030 на суму 135 288,00 грн., акт від 30.05.2022 року за № ОУ-0000031 на суму 146 268,00 грн., акт від 31.05.2022 року за № ОУ-0000032 на суму 50 200,00 грн., акт від 08.06.2022 року за № ОУ-0000036 на суму 57 460,00 грн., акт від 14.06.2022 р. за № ОУ-0000037 на суму 215 900,00 грн., акт від 17.06.2022 року за №ОУ-0000039 на суму 204 400,00 грн.

Вказані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Крім того, позивачем, на підтвердження надання транспортних послуг відповідачу долучено до матеріалів справи товарно-транспортні накладні та реєстри перевезень.

У п. 4.2 Договору про перевезення вантажів сторони узгодили, що розрахунки за надані послуги здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 7 банківських днів із моменту надання товарно-транспортних накладних або інших документів, що підтверджують надання перевізником послуг перевезення.

Відповідач частково оплатив надані позивачем послуги з перевезення вантажів на загальну суму 1 485 532,30 грн.

Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не проведено оплати за надані послуги з перевезення вантажів на суму 253 560,00 грн., що слугувало підставою звернення в суд з даним позовом.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за Договором про перевезення вантажів № 1/04/22 П від 01.04.2022 р. не подав.

Відтак, основна сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення вантажів станом на момент пред`явлення позову становить 253 560,00 грн. (1 739 092,30 грн. - 1 485 532,30 грн.).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір про перевезення вантажів № 1/04/22 П від 01.04.2022 р., у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

Згідно із положеннями частин першої та третьої статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Виходячи із приписів ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу, ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до п. 3.2.1 Договору про перевезення вантажів, позивач зобов`язаний здійснити перевезення вантажу, передбачене Договором і заявкою, у визначений заявкою строк і своїми коштами, а відповідач, згідно з п. 2.2.3 Договору, оплатити надані перевізником послуги перевезення в строк і в повному обсязі.

Позивач свої зобов`язання за Договором про перевезення вантажів виконав повністю, що підтверджено копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними та реєстрами перевезень, які долучено позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до п.4.2. Договору про перевезення вантажів, розрахунки за надані послуги здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 7 банківських днів із моменту надання товарно-транспортних накладних або інших документів, що підтверджують надання перевізником послуг перевезення.

Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не зазначено. Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані та скріплені печаткою зі сторони відповідача.

Підписання відповідачем акту надання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним Договору про перевезення вантажів № 1/04/22П від 01.04.2022 р. чи визнання його неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання вказаного договору.

Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості за договором не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем і таким чином позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Станом на день ухвалення рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів погашення відповідачем заборгованості сторонами суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення вантажів становить 253 560,00 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 3 803,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 110 від 20.02.2023 р.

На підставі положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на відповідача в сумі 3 803,40 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві від 31.12.2022 р., позивач просить суд стягнути з відповідача 22 000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Представником позивача на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн., долучено до матеріалів справи наступні документи, а саме: договір про надання правової допомоги № 34/22 від 23.11.2022 року, який укладений між Країлом Степаном Васильовичем та ФОП Поперечним Р. В.; акт прийому-здачі наданих послуг № 1 від 30.12.2022 р.; розрахунок витрат на правничу допомогу від 29.12.2022 р. на загальну суму 22 000,00 грн.; рахунок-фактура № 1 від 29.12.2022 р. на суму 22 000,00 грн.; платіжна квитанція № 3.1.5412587286.1 від 31.12.2022 р. на суму 22 000,00 грн. про сплату ФОП Поперечним Р. В. Країло Степану Васильовичу 22 000,00 грн. згідно договору про надання правової допомоги № 34/22 від 23.11.2022 р; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1065632 від 28.02.2023 р., виданий адвокату Країло С. В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000479 від 22.05.2019 р., видане виданий адвокату Країло С. В.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача в судових засіданнях у справі № 910/473/23 представляв адвокат Країло С.В.

Повноваження адвоката Країло С.В. підтверджені ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1065632 від 28.02.2023 р., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000479 від 22.05.2019 р., які містяться в матеріалах справи.

Згідно статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017), необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Так, 23.11.2022 р. між адвокатом Країлом Степаном Васильовичем (за договором Адвокат) та ФОП Поперечним Р. В. (за договором Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 34/22.

У пункті 1.1. договору про надання правової допомоги № 34/22 від 23.11.2022 р. передбачено, що адвокат приймає на себе доручення від клієнта надавати йому правову допомогу-професійну правничу допомогу, включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів клієнта щодо спору, який виник між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг з питань виконання умов договору про перевезення вантажів від 01.04.2022 року за № 1/04/22П.

У долученому до матеріалів справи розрахунку витрат на правничу допомогу від 29.12.2022 р. зазначено наступне: аналіз документів та юридична консультація із законодавчим обгрунтуванням кількість витраченого часу - 2 год., ціна послуги за одну годину роботи 2 000,00 грн., загальна вартість 4 000,00 грн.; складання претензії кількість витраченого часу 3 год., загальна вартість 6 000,00 грн.; складання позовної заяви - кількість витраченого часу 6 год., загальна вартість 12 000,00 грн. У загальному підсумку загальна сума витрат на професійну правничу допомогу становить 22 000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що представник позивача адвокат Країло С.В. брав участь в судових засіданнях у даній справі, подавав на адресу суду клопотання та заяви. Відтак, вказане підтверджує наявність фактичного надання адвокатських послуг представником позивача адвокатом Країло С.В. у даній справі.

Стосовно витрат на професійну-правничу допомогу на загальну суму 22 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Обсяг виконаної роботи та час, витрачений адвокатом, які зазначені в розрахунку витрат на правничу допомогу від 29.12.2022 р., є частково необґрунтованими, оскільки кількість годин, яка зазначена і необхідна була адвокату для вчинення відповідних дій, на думку суду є завищеною.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в своїй постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 дотримується позиції, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п`ятій наведеної норми встановлено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку, суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/15621/19.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 01.06.2018 у справі N 904/8478/16).

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації, також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

На думку суду, надані представником позивача докази про надання правової (професійної правничої) допомоги, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі (22 000,00 грн.) з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові по справі №905/1795/18 від 07.11.2019 року, згідно якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, суд не вправі втручатись в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відтак, з врахуванням вищенаведеного, взявши до уваги характер спірних правовідносин у даній справі, зокрема, значення справи для сторін, категорію складності справи, обсяг доказів, предмет та ціну позову, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку в порядку ч.5 ст. 129 ГПК України, обмежити розмір витрат представника позивача на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн., що на переконання суду, є достатнім у даній справі.

Суд звертає увагу, що не втручається в договірні відносини позивача з його адвокатом. Водночас процесуальне законодавство не передбачає повного та безумовного відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених стороною у справі, на користь якої ухвалено рішення, і надає можливість стороні, яка повинна відшкодувати судові витрати, піддати сумніву їх розмір та довести, що витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними, враховуючи визначені законодавцем критерії.

Обмежуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд не змінює їх суму та не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, а використовує право на зменшення розміру цих витрат, надане суду частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, в розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні решти суми витрат представника позивача на професійну-правничу допомогу, суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 2 ст. 178, ч. 9 ст. 165, ч. 1 ст. 202, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті-Торг (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 238, каб. 55; код ЄДРПОУ №41232425) на користь позивача: Фізичної-особи підприємця Поперечного Романа Віталійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП № НОМЕР_1 ) 253 560,00 грн. заборгованості за Договором про перевезення вантажів № 1/04/22П від 01.04.2022 р., 10 000,00 витрат на професійну-правничу допомогу та 3 803,40 грн. понесених витрат на сплату судового збору

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 03.07.2023 р.

Суддя Долінська О.З.