Постанова

від 21.06.2023 по справі 909/1191/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/1191/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2022 (Стефанів Т.В.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 (Желік М.Б., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) у справі №909/1191/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" до 1) Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"; 2) Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, визнання права власності на земельну ділянку

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - Відповідач-1), Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича (далі - Відповідач-2) про: 1) витребування із чужого незаконного володіння Відповідача-1 на користь Позивача земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380717826110, розташованої за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні; 2) скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31369576 від 13.09.2016 Відповідача-2 про право приватної власності Відповідача-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380717826110; 3) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності №16367563, щодо реєстрації за Відповідачем-1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380717826110; 4) визнання за Позивачем права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380717826110, розташованої за адресою: Івано-Франківська обл., м.Яремче, с.Поляниця, участок Вишні, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на суперечливу поведінку Відповідача-1, яка полягає у тому, що у позові, який розглядається Високим Судом Англії та Уельсу, Відповідач-1 стверджує та офіційно заявляє про нікчемність кредитних договорів, укладених протягом 2013-2014 років, серед яких зазначає і кредитні договори, укладені з ТОВ "Ранея", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Церіс", на забезпечення виконання зобов`язань за якими 30.05.2016 з ТОВ "Зірка Буковелю" укладено договір іпотеки №994 і за яким в подальшому було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність. Тобто, стверджуючи про нікчемність основного зобов`язання, Відповідач-1 фактично висловив своє невизнання та неприйняття не лише кредитних договорів, але й договору, який укладався на забезпечення таких кредитних договорів, як похідного від основного зобов`язання, а саме, договору іпотеки №994 від 30.05.2016.

Позивач зазначає, що він, як власник нерухомого майна, переданого в іпотеку, не погоджується з позицією Відповідача-1 щодо нікчемності спірних кредитних договорів та договору іпотеки, однак, враховуючи зазначене, вважає, що така позиція Відповідача-1 призводить до безпідставності звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за спірними кредитними договорами.

Отже, як зазначає Позивач, вказуючи про нікчемність кредитних договорів, Відповідач-1 засвідчив відсутність волевиявлення та підстав набуття права власності на предмет іпотеки, а відтак і про ненабуття ним права власності на предмет іпотеки. Тому, з метою захисту права власності на предмет іпотеки Позивач, посилаючись на статті 215, 216, 316, 317, 319, 321, 391, 387 та 1212 ЦК України, просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння Відповідача-1, визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку.

2.1. Щодо позовних вимог до Відповідача-2 Позивач зазначає, що на час прийняття рішення про реєстрацію за Відповідачем-1 права власності на спірне іпотечне майно було відсутнє волевиявлення стягувача на звернення стягнення на предмет іпотеки, а також стягувачем було подано неповний перелік документів для проведення державної реєстрації прав, тому у державного реєстратора було відсутнє право приймати таке рішення та вчиняти запис про державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022, у позові відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що Позивачем не наведено обставин, з якими закон пов`язує нікчемність іпотечного договору, і у даному випадку, Позивачем не ставиться питання дійсності, недійсності чи нікчемності низки кредитних договорів, тому такі обставини не входять до предмету доказування в цій справі, а суд не має права встановлювати їх в силу частини першої статті 14 ГПК України. При цьому, сам лише факт того, що Відповідач-1 у "Лондонському позові" стверджує про існування фактичних обставин нікчемності низки кредитних договорів, не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій справі. У "Лондонському позові" обставини нікчемності кредитних договорів заперечуються та не визнаються (оспорюються) відповідачами. Разом з тим, такі обставини ще не встановлено та не підтверджено Високим Судом Правосуддя. Судом встановлено, що предмет іпотеки, про витребування якого просить Позивач, було передано Відповідачу-1 в рамках укладеного сторонами договору, тобто в рамках зобов`язально-правових відносин, що виключає можливість застосування до цих відносин речово-правових засобів захисту, передбачених приписами статті 387 ЦК України. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставною, як наслідок, відсутні підстави для скасування рішення та запису державного реєстратора щодо земельної ділянки, переданої в іпотеку. Також, суд зазначає, що у справі наявний лист Позивача №02 від 12.09.2016 про надання згоди Відповідачу-1 на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому пред`явлення через шість років позову, спрямованого на повернення у власність іпотечного майна, із покликанням на відсутність волі Позивача на вибуття майна, є очевидною ознакою суперечливої поведінки саме Позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

5. Позивач подав касаційну скаргу (в новій редакції) на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Суд апеляційної інстанції застосував пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №390/34/17, №904/3315/18. Зокрема, судом не враховано, що до предмету судового розгляду у справах входить дослідження підстав і порядку застосування принципу "venire contra factum proprium" і наслідків застосування такого принципу в розрізі встановленого пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України принципу добросовісності.

7. Існує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених справах №904/3614/20, №357/7734/18 щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України. Зокрема, ця справа і справи №904/3614/20, №357/7734/18 не є подібними між собою, оскільки, хоча до предмету судового розгляду у даних справах входить дослідження підстав і порядку застосування принципу "venire contra factum proprium" і наслідків застосування такого принципу в розрізі встановленого пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України принципу добросовісності, однак, суттєво відрізняються тим, що у даній справі саме через суперечливі дії Відповідача-1, як стягувача та заявлення ним у Лондонському суді про нікчемність кредитних договорів, на підставі яких Відповідач-1 набув у власність спірне майно, порушується право власності Позивача, адже Відповідач-1, висловивши своє волевиявлення щодо невизнання кредитних договорів іпотеки, фактично відмовився від права власності на спірне майно, проте продовжує користуватися таким майном і не повертає його законному власнику, яким є Позивач.

8. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 387 ЦК України, пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, пунктів 6, 9, 61 Порядку "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, у подібних правовідносинах в контексті витребування власником з чужого незаконного володіння майна, що перебуває у володінні особи, яка в порушення доктрини "venire contra factum proprium" стверджує про нікчемність договорів, на підставі яких нею в порядку звернення було набуто таке майно та попри невизнання вказаних договорів продовжує володіти і не повертає його законному власнику.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

9. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення з тих підстав, що:

9.1. дії Позивача, який листом №02 від 12.09.2016 підтвердив свою згоду на задоволення Відповідачем-1 вимог за кредитними договорами за рахунок іпотечного майна за договором іпотеки, а згодом пред`являє позов про витребування у Відповідача-1 майна, набутого ним за договором іпотеки, суперечить попередній поведінці Позивача і є недобросовісними діями по відношенню до Відповідача-1, адже Відповідач-1 розумно та, як виявилося згодом - через п`ять років, собі на шкоду покладався на попередні заяви (поведінку) Позивача, яка висловлена договором іпотеки та листом №02 від 12.09.2016;

9.2. сам лише факт того, що Відповідач-1 в Англійській справі стверджує про існування фактичних обставин нікчемності низки кредитних договорів, не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій справі. В Англійській справі обставини нікчемності кредитних договорів заперечуються та не визнаються (оспорюються) відповідачами і такі обставини ще не були прийняті Високим Судом Правосуддя.

10. Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Відповідачем-1 та позичальниками - ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп" та ТОВ "Ранея" укладено кредитні договори №4Ц14032И від 21.01.2014, №4Ц14060Д від 10.02.2014, №4И13700Д від 01.11.2013, №4И13703Д від 04.11.2013, №4Р13738Д від 18.11.2013, №4Р1433ІИ від 24.10.2014.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами між ТОВ "Зірка Буковелю" (Іпотекодавець) та Відповідачем-1 (Іпотекодержатель) 30.05.2016 укладено договір іпотеки (зареєстрований в реєстрі за №994), пунктом 8 якого визначено майно, яке виступало предметом за договором іпотеки, зокрема, земельна ділянка - кадастровий номер 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га, яка належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №980460 від 27.05.2009, договору оренди землі №020929800119; земельна ділянка розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні; цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг.

Пунктом 19 договору іпотеки визначено права Іпотекодержателя, до яких, зокрема, належить право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

В подальшому Позивачем збільшено свій статутний капітал за рахунок внеску у вигляді належного ТОВ "Зірка Буковелю" на праві власності нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.

Відповідно до акта прийому-передачі від 09.09.2016 ТОВ "Зірка Буковелю" передало, а Позивач прийняв майновий внесок до свого статутного капіталу у вигляді нерухомого майна, який становив предмет іпотеки, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га.

Листом №02 від 12.09.2016 Позивач у відповідь на лист Відповідача-1 від 11.09.2016 №11092016/7 повідомив, що свої вимоги Відповідач-1 може задовольнити у позасудовому порядку за умовами договору іпотеку та статей 33-38 Закону України "Про іпотеку".

На підставі іпотечного застереження Відповідач-1 звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність та зареєстрував 13.09.2016 за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га.

11.1. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.12.2016 Відповідач-1 перейшов у державну власність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №961 від 18.12.2016.

У 2017 році Відповідач-1 звернувся до Високого Суду Англії та Уельсу з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Компанії "Тімтренд Лімітед", Компанії "Трейд Поїнт Агро Лімітед", Компанії "Колліер Лімітед", Компанії "Россін Івестінг Корп", Компанії "Мілберт Венчес Інк" та Компанії "ЗАО Укртранзитсервіс ЛТД" про стягнення коштів ("Лондонський позов").

Як зазначає Позивач, у "Лондонському позові" Відповідач-1 стверджує про наявність фактичних обставин, які, згідно аргументу Відповідача-1, якщо будуть встановлені Високим Судом Англії та Уельсу, матимуть своїм наслідком нікчемність ряду кредитних договорів в силу закону, включаючи кредитні договори, які забезпечувалися договором іпотеки.

12. Так, предметом позову у цій справі є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача-1 земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку за Відповідачем-1, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за Відповідачем-1 та визнання за Позивачем права власності на земельну ділянку.

12.1. Згідно з частиною першою статті 317 та частиною першою статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

13. Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій, зважаючи на приписи наведеного вище законодавства, дійшли обґрунтованого висновку, що предмет іпотеки, про витребування якого просить Позивач, переданий Відповідачу-1 за згодою Позивача на підставі договору іпотеки, тобто, в рамках зобов`язально-правових відносин, що виключає можливість застосування до цих відносин речово-правових засобів захисту, передбачених правилами статті 387 ЦК України, а тому вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставною.

14. При цьому, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що Позивачем не наведено обставин, з якими закон пов`язує нікчемність іпотечного договору. Суди вказали, що сам лише факт того, що Відповідач-1 у позові, поданому до Високого Суду Англії та Уельсу, стверджує про існування фактичних обставин нікчемності низки кредитних договорів (при цьому, не всіх кредитних договорів, що забезпечені іпотекою), не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій справі, а обставини нікчемності кредитних договорів не встановлені та не підтверджені зазначеним судом на час розгляду цієї справи №909/1191/21.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, у цій справі Позивачем в позові не заявлено вимог щодо питання дійсності, недійсності чи нікчемності кредитних договорів, а тому такі обставини не входять до предмету доказування у даній справі, а суд не має права їх встановлювати в силу частини першої статті 14 ГПК України і колегія суддів з цим погоджується.

14.1. З огляду на наведене, відсутні підстави для формування Верховним Судом висновку, про який зазначає скаржник (пункт 8 постанови) в касаційній скарзі, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано статтю 387 ЦК України та встановлено, що у цій справі Позивачем не порушувалося питання дійсності, недійсності або нікчемності ряду кредитних договорів, а тому такі обставини не входять до предмета доказування у цій справі.

15. Апеляційний суд, застосовуючи пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України та доктрину "заборони суперечливої поведінки", зазначив про суперечливу поведінку Позивача, який спочатку листом №02 від 12.09.2016 дав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, а в подальшому, через шість років, звернувся до господарського суду з позовними вимогами, спрямованими на відновлення права власності на предмет іпотеки.

15.1. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

15.2. Враховуючи відсутність висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу добросовісної поведінки сторін правовідносин та доктрини "заборони суперечливої поведінки" у випадку наявності ознак такої поведінки не у однієї, а у обох сторін правовідносин (листом №02 від 12.09.2016 Позивач підтвердив свою згоду на задоволення вимог Відповідача-1 за кредитними договорами за рахунок майна, визначеного договором іпотеки, адже у разі законності та дійсності кредитних договорів Відповідач-1 мав повне законне право на задоволення власних кредиторських вимог; у "Лондонському позові", як стверджує Позивач, Відповідачем-1 зроблено заяву про нікчемність кредитних договорів, які забезпечувалися договором іпотеки, а тому фактично предмет іпотеки вибув із власності Позивача безпідставно, що спричинило йому істотну майнову шкоду), а також існування наведеної виключної правової проблеми у декількох справах, які перебувають на розгляді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ухвалою від 19.04.2023 справу №909/1191/21 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25.05.2023 повернула справу для розгляду до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мотивуючи відсутністю підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

15.3. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

15.4. Апеляційний господарський суд правильно встановив наявність договірних відносин щодо спірного майна між сторонами спору у даній справі та, у зв`язку з цим, дійшов вірного висновку про необґрунтованість заявленого у цій справі віндикаційного позову, як такого, що не відповідає приписам статті 387 ЦК України. Також, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав для застосування статті 1212 ЦК України у даній справі.

Стосовно ж посилання Позивача, як на підставу заявленого позову, на суперечливість поведінки Відповідача-1 (Банку) в розумінні пункта 6 частини першої статті 3 ЦК України в частині набуття права власності на іпотечне майно, а, у подальшому, обґрунтування "Лондонського позову" нікчемністю кредитних договорів, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що принципи та звичаї ділового обороту застосовуються у випадках, коли окремі питання спірних правовідносин не врегульовано договором та актами цивільного законодавства, а застосування таких принципів і звичаїв не може суперечити умовам договору та нормам закону.

Згідно з приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У даній справі суди попередніх інстанцій не встановили обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, зокрема, кредитних договорів та договору іпотеки.

Чинним законодавством не передбачено такої підстави для визнання правочину нікчемним (недійсним), як наявність суперечливої поведінки сторони договору.

Водночас, можлива наявність суперечливої поведінки Позивача, на що послався суд апеляційної інстанції, також не може бути підставою для відмови у задоволенні віндикаційного позову, оскільки питання захисту права власності врегульовано приписами глави 29 ЦК України, а у даному випадку між сторонами спору наявні договірні відносини, правомірність правочинів Позивачем не спростовано, а тому відсутні підстави для застосування норм глави 29 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на суперечливу поведінку Позивача. Такі обставини у даній справі не входять до кола обставин, що підлягають обов`язковому доказуванню та встановленню судом.

15.5. З огляду на зазначене, посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №390/34/17, №904/3315/18 щодо застосування пункта 6 частини першої статті 3 ЦК України, в обґрунтування доводів касаційної скарги (пункт 6 постанови), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі висновки зроблені судами за інших фактичних обставин, ніж у даній справі №909/1191/21, зокрема, з урахуванням пункта 15.4 цієї постанови.

Крім того, зважаючи на наведене вище, доводи касаційної скарги, про які зазначено в пункті 7 постанови, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах №904/3614/20, №357/7734/18 щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.

16. В частині позовних вимог до Відповідача-2 суди попередніх дійшли висновку, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення порушеного права, тому позовні вимоги про скасування рішення та запису державного реєстратора щодо земельної ділянки, переданої в іпотеку, не підлягають задоволенню навіть за умови наявності підстав для задоволення віндикаційного позову (що у цій справі не знайшло підтвердження).

16.1. Позивач заявив вимоги про скасування рішення Відповідача-2, вказавши, що за такими вимогами Відповідач-2 є відповідачем і суди розглянули такі вимоги по суті спору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц зазначила, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують, що позивач має спір з особами, які зареєстрували за собою право приватної власності та право іпотеки. Отже, позовні вимоги, спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав не можуть бути звернені до приватних нотаріусів.

У цій справі №909/1191/21 у Позивача наявний спір з Відповідачем-1, який зареєстрував право приватної власності на предмет іпотеки, а тому визначення судом приватного нотаріуса співвідповідачем у цій справі колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає помилковим.

За вказаних обставин у позові до Відповідача-2 слід було відмовити не за результатами вирішення спору по суті, а у зв`язку із пред`явленням позову до неналежного відповідача - приватного нотаріуса.

17. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції за результатами розгляду справи дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначене в пунктах 15.4, 16.1 цієї постанови не вплинуло на правильність прийнятих судових рішень по суті, тому оскаржувані рішення та постанова попередніх судових інстанцій не можуть бути скасовані чи змінені з одних лише формальних міркувань.

18. Доводи відзиву Відповідача-1 на касаційну скаргу, наведені у пункті 9.1 постанови, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених у пункті 15.4 цієї постанови.

19. З урахуванням наведеного у пунктах 14-14.1 цієї постанови, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відзиву, про які зазначено у пункті 9.2 постанови.

20. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

22. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що їх слід залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

Щодо розподілу судових витрат

23. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 у справі №909/1191/21 залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв