Постанова

від 28.06.2023 по справі 734/1793/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 734/1793/20

провадження № 61-2588св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міжшкільний навчально-виробничий комбінат Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області, Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Козелецький МНВК), Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 липня 1994 року вона працювала на посаді викладача спецпредметів у Козелецькому МНВК, 25 вересня 2019 року Козелецька селищна рада прийняла рішення № 16-32/VIII про припинення Козелецького МНВК шляхом ліквідації.

Наказом від 21 листопада 2019 року № 52 «Про скорочення чисельності та штату працівників Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради» була скорочена займана нею посада, було попередження про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом від 29 січня 2020 року № 1 голова ліквідаційної комісії Козелецького МНВК звільнив її з посади з 30 січня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивачка вважає своє звільнення протиправним, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 620/3135/19, яка набрала законної сили, рішення Козелецької селищної ради від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII визнано протиправним та скасовано. Крім того, на день її звільнення директором Козелецького МНВК був ОСОБА_2 , який не видавав наказів про скорочення чисельності та штату працівників комбінату і про її звільнення. Управління освіти Козелецької селищної ради просило первинну профспілкову організацію розглянути питання скорочення чисельності посад працівників МНВК у зв`язку з запланованою ліквідацією цього закладу, проте не отримало на це згоди.

Також зазначає, що у наказі голови ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 52 причиною скорочення штатів працівників комбінату зазначена «відсутність контингенту учнів», проте ця відсутність пов`язана саме з планами ліквідації комбінату, оскільки 30 серпня 2019 року його директор повідомив про надходження 25 заяв на навчання, що складає 2 навчальні групи, а 04 вересня 2019 року вже було оприлюднено проект рішення селищної ради про ліквідацію комбінату.

Наголошує, що скорочення штату і звільнення працівників Козелецького МНВК відбулось в процесі його ліквідації: в один день одночасно були звільнені всі працівники комбінату, включаючи директора, що свідчить про те, що їх фактично звільнили не у зв`язку з скороченням чисельності працівників та штату комбінату, а у зв`язку з його ліквідацією.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про поновлення їй строку звернення до суду, у якій остання посилалася на те, що до прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі

№ 620/3135/19, яку вона отримала 20 червня 2020 року, вона не мала підстав для оспорення наказу про звільнення, так як вважала, що цей наказ виданий правомірно. Вважає, що відновлення діяльності Козелецького МНВК є неможливим без поновлення її на посаді, яку вона обіймала до моменту звільнення.

З огляду на вказане просила поновити строк звернення до суду; поновити її на посаді викладача спецпредметів Козелецького МНВК; стягнути з Управління освіти Козелецької селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2020 року до дня ухвалення рішення суду і відшкодувати судові витрати.

Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Козелецького районного суду від 22 вересня 2021 року у складі судді Бараненка С. М., з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 жовтня 2021 року про виправлення описки, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 29 січня 2020 року № 11 «Про звільнення ОСОБА_1 », що 29 січня 2020 року виданий головою ліквідаційної комісії Козелецького МНВК про звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача спецпредметів Козелецького МНВК з 30 січня 2020 року.

Стягнуто із Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 156 000,90 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення в частині стягнення заробітної плати на користь ОСОБА_1 допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату і чисельності працівників відбулося у процесі ліквідації Козелецького МНВК на підставі рішення Козелецької селищної ради Чернігівської області від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII, яке в судовому порядку визнане протиправним і скасоване, а тому наказ про її звільнення є незаконним. Також за висновком суду строк звернення ОСОБА_1 до суду підлягає поновленню, оскільки зверненню останньої до суду перешкоджали об`єктивні причини, зокрема, судовий розгляд справи № 620/3135/19, а тому, враховуючи зміст позовних вимог, суд вважав належним способом захисту порушених прав позивачки скасування наказу про її звільнення та поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року апеляційна скарга Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області задоволена, рішення Козелецького районного суду від 22 вересня 2021 року - скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 , оскільки незаконне рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області

від 25 вересня 2019 року №16-32/VIII не може спричинити законні наслідки при його виконанні. Будь-які акти, зокрема й накази МНВК Козелецької селищної ради від 21 листопада 2019 року № 52 про скорочення чисельності та штату працівників та від 29 січня 2020 року № 11 про звільнення ОСОБА_1 як такі, що прийняті на підставі вказаного рішення ради, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених цими наказами наслідків спричинене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких рішення було визнане незаконним, мали місце вже на час видання цих наказів.

Разом з тим, оскільки позивачка звернулася до суду з цим позовом лише

01 липня 2020 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, і зазначені нею підстави у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом є неповажними, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За висновками суду касаційної інстанції ОСОБА_1 належним чином не була повідомлена про час і місце розгляду справи, що позбавило її права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду, та належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами. Також судом касаційної інстанції зазначено, що апеляційний суд при вирішенні справи не врахував висновків щодо застосування статті 368 ЦПК України, чим порушив норми процесуального права та дійшов передчасних висновків про скасування рішення суду першої інстанції.

При новому розгляді справи постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області задоволено. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 вересня 2021 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що при звільненні позивачки були допущені як порушення трудового законодавства, так і процедура припинення Козелецького МНВК Козелецької селищної ради Чернігівської області шляхом ліквідації, яка здійснювалася на підставі протиправного рішення органу місцевого самоврядування, проте дійшов помилкового висновку, що строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, пропущений ОСОБА_1 з поважних причин, оскільки не було встановлено існування причин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, та були підтверджені належними доказами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі

№ 714/444/20, від 18 січня 2021 року у справі № 334/2839/17, від 17 грудня 2020 року у справі № 595/223/17, від 29 липня 2020 року у справі

№ 524/1424/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 936/18/20, від 17 травня 2022 року у справі № 756/7222/18, від 21 квітня 2021 року у справі

№ 723/822/20, від 11 листопада 2020 року у справі № 202/913/19,

від 20 лютого2020 року у справі № 296/6246/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 750/3222/16, від 14 квітня 2020 року у справі № 474/321/18,

від 07 жовтня 2020 року у справі № 465/3586/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 712/22134/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент видачі оспорюваного наказу вона була не згодна саме з порушенням процесу скорочення штату, однак, знаючи про існування рішення про ліквідацію, не стала оскаржувати процес скорочення, так як існувало чинне та нескасоване рішення селищної ради про ліквідацію, оскільки не має сенсу оскаржувати скорочення штату в закладі, який буде ліквідований.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не встановив поважності причин пропуску строку звернення до суду, які унеможливлювали звернення до суду раніше, а саме те, що до моменту ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом 01 червня 2020 року постанови про визнання протиправним та скасування рішення Козелецької селищної ради про ліквідацію Козелецького МНВКіснувала презумпція законності рішення органу місцевого самоврядування (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; до 01 червня 2020 року підстави для звернення до суду з цим позовом не існувало. Не маючи факту скасування рішення Козелецької селищної ради про ліквідацію Козелецького МНВК вона не могла звернутися до суду «з умовою», «з припущенням», а подання безпідставного позову (оскільки як на момент видання наказу, так і після спливу місячного терміну рішення про ліквідацію в установленому порядку не було визнано недійсним) мало б наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначені обставини не лише можуть кваліфікуватися як такі, що об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, а взагалі мають кваліфікуватись як такі, що унеможливлюють звернення до суду, оскільки до повноважень суду загальної юрисдикції не віднесено перевірка законності рішень органу місцевого самоврядування. Також суд адміністративної юрисдикції позбавлений права вирішувати цивільно-правові спори щодо поновлення на роботі.

Також зазначала, що вона не ставилася зневажливо та недбало до питання захисту своїх прав, а разом з іншими працівниками та членами громади звернулась до адміністративного суду (справа №620/3135/19) з метою визнання протиправним та скасування рішення Козелецької селищної ради від 25 вересня 2019 року про ліквідацію Козелецького МНВК. Оскільки ліквідація закладу набагато ширше поняття, ніж скорочення штату, отже, в місячний строк нею здійснювалися дії з метою захисту її порушених прав.

В даному випадку вона намагалась систематично, послідовно та своєчасно захистити свої порушені трудові права, а тому вважає, що звернулась до суду з цим позовом із пропуском строку з поважних причин, у розумний строк.

Відмова у задоволенні позовних вимог з формальних підстав у цій справі призведе до неможливості реалізації поновлення її прав на працю за постановами апеляційної та касаційної інстанцій у справі №620/3135/19.

Таким чином, касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані вимоги статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин та не наведені мотиви неможливості поновити пропущений ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цим позовом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради - адвокат Романов О. О. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що 22 липня 2020 року Козелецькою селищною радою було направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду заяву в порядку статті 254 КАС України про роз`яснення судового рішення в частині того, з якого саме часу втратило чинність рішення Козелецької селищної ради

від 25 вересня 2019 року. оскільки дане питання є важливим стосовно похідних правовідносин щодо ліквідації Козелецького МНВК та звільнення його працівників.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що Міжшкільний навчально-виробничий комбінат Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області знаходиться у комунальній власності Козелецької селищної ради Чернігівської області, яка є його засновником.

З 18 липня 1994 року ОСОБА_1 працювала в Козелецькому МНВК на посаді викладача швейної справи і спецдисциплін, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Листом від 03 червня 2019 року № 450 Управління освіти Козелецької селищної ради звернулося до Первинної профспілкової організації Козелецької територіальної громади Профспілки працівників освіти і науки України з поданням про проведення скорочень чисельності посад працівників Козелецького МНВК у зв`язку з запланованою ліквідацією до 01 січня

2020 року.

У листі від 06 червня 2019 року № 17 голова Первинної профспілкової організації Козелецької територіальної громади Профспілки працівників освіти і науки України повідомив Управління освіти Козелецької селищної ради про неможливість розгляду його подання, виходячи з того, що відповідно до частини другої статті 49-4 КЗпП України та частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, структурного характеру або у зв`язку з ліквідацією закладу освіти, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, надати профспілкам інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорію працівників, яких може це стосуватися, про терміни проведення звільнення тощо. За відсутністю такої інформації профспілкова організація не може призначити консультації стосовно заходів щодо запобігання звільненню працівників Козелецького МНВК.

Листом від 30 серпня 2019 року № 18 дирекція Козелецького МНВК повідомила Управління освіти Козелецької селищної ради, що станом

на 30 серпня 2019 року до комбінату подано 20 заяв на навчання по підготовці водіїв категорії «В» та «С1» і 5 заяв на швейну справу (це 2 навчальні групи), у зв`язку з чим комбінат просить забезпечити виділення навчальних годин для підготовки учнів по вказаних професіях згідно з навчальним планом та бажанням батьків і учнів відповідно до Закону України «Про освіту».

Рішенням від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII Козелецька селищна рада Козелецького району Чернігівської області (тридцять друга сесія восьмого скликання) ухвалила припинити Козелецький МНВК шляхом ліквідації та створила відповідну ліквідаційну комісію. Рішення про ліквідацію обґрунтовано поданням Управління освіти Козелецької селищної ради

від 02 вересня 2019 року № 651/1 та рекомендаціями постійної комісії з питань освіти, охорони здоров`я, культури, соціального захисту населення, законності та правопорядку, постійної комісії з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, будівництва, земельних відносин та питань надзвичайних ситуацій і постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності цієї ради.

Наказом від 21 листопада 2019 року № 52 «Про скорочення чисельності та штату працівників Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради» голова ліквідаційної комісії Козелецького МНВК скоротив та виключив із штатного розпису, зокрема, три штатні одиниці посад викладача спецпредметів.

Як вбачається, позивачка ОСОБА_1 відмовилась засвідчити своїм підписом факт ознайомлення з цим наказом, що підтверджується відповідним актом від 21 листопада 2019 року.

Згідно з повідомленням заступника начальника Управління освіти Козелецької селищної ради від 05 листопада 2020 року № 01-08/942, усі посади, які вказані у штатному розписі Козелецького МНВК, що існували станом на 21 листопада 2019 року, були скорочені та виключені зі штатного розпису.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 попереджена про наступне вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників та запропоновано їй переведення на вакантні посади, зокрема педагогічних працівників, згідно з наявним у цьому попередженні переліком, в якому відсутні посади викладача спецпредмету.

Наказом від 29 січня 2020 року № 11 голова ліквідаційної комісії Козелецького МНВК звільнив ОСОБА_1 з 30 січня 2020 року з посади викладача спецпредметів у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Під час ознайомлення з цим наказом 30 січня 2020 року ОСОБА_1 вчинила на ньому напис, зміст якого свідчить про те, що наказ є неправомірним як такий, що виданий без погодження з профкомом, що вона його оскаржуватиме у встановленому чинним законодавством порядку і що трудову книжку вона отримала.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року, у справі № 620/3135/19 адміністративний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 задоволено та визнано протиправним і скасовано рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 року

№ 16-32/VIII.

За висновками судів ухваленню оспорених рішень, на підставі яких ліквідовано Козелецький МНВК, не передувало обговорення можливості ухвалення цих рішень з метою урахування відповідних інтересів батьків та дітей.

23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до начальника Управління освіти Козелецької селищної ради про поновлення її на посаді вчителя спецпредметів Козелецького МНВК згідно з статтею 235 КЗпП України, у зв`язку з прийняттям судом постанови у справі № 620/3135/19.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо вирішення вказаної заяви ОСОБА_1 .

Також, за матеріалами справи голова Первинної профспілкової організації Козелецької громади Профспілки працівників освіти і науки України у довідці від 28 липня 2020 року № 17 повідомив, що від ліквідаційної комісії по припиненню Козелецького МНВК ані до Первинної профспілкової організації, ані до профспілкової організації Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради не надходило подання про надання згоди на звільнення працівників цього закладу у зв`язку із скороченням чисельності його штату.

Згідно з довідкою Управління освіти Козелецької селищної ради від 23 липня 2020 року № 01-11/41 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за листопад-грудень 2019 року за 1 робочий день становить 380,49 грн.

Наказом від 04 серпня 2021 року № 106-ос Управління освіти Козелецької селищної поновило ОСОБА_2 на посаді директора Козелецького МНВК

з 30 січня 2020 року, який згідно з наказом по цьому комбінату від 09 серпня 2021 року № 1-ос приступив до виконання обов`язків на посаді директора

з 09 серпня 2021 року.

Наказом від 09 серпня 2021 року № 2-ос директором Козелецького МНВК скасовано наказ від 21 листопада 2019 року № 52 «Про скорочення чисельності та штату працівників Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Частиною першою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі

№ 6-409цс16).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», пункт 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», тлумачення статті 233 КЗпП України, початок перебігу строку звернення особи для захисту порушених законних прав та інтересів у сфері трудових правовідносин слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обставини порушення її прав.

Так, у статті 234 КЗпП України не передбачається перелік поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Судом апеляційної інстанції встановлено і не спростовано матеріалами справи та позивачем, що 30 січня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилася з наказом про своє звільнення та отримала трудову книжку, а до суду з цим позовом звернулася лише 01 липня 2020 року, тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі, який нею пропущений.

Твердження позивача з приводу незаконного звільнення з підстав того, що вона дізналася про незаконність свого звільнення лише 20 червня 2020 року після ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом судового рішення у справі № 620/3135/19, а до того часу вважала своє звільнення законним, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки стаття 233 ЦПК України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення або днем видачі трудової книжки, а не з будь-якими іншими обставинами.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 01 червня 2022 рокуу справі № 734/1791/20 (провадження № 61-841св22), від 08 березня 2023 року у справі № 734/1795/20 (провадження

№ 61-10416св22).

Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що до скасування рішення Козелецької селищної ради про ліквідацію Козелецького МНВК позивачка не могла звернутися до суду, оскільки вважала, що подання безпідставного позову мало б наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначені позивачкою причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, оскільки в основному зводяться до вільного трактування норм матеріального та процесуального права.Обставини, які перешкоджають зверненню до суду, не є тотожними обставинам, які перешкоджають задоволенню позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що на момент видачі оспорюваного наказу про звільнення вона була не згодна саме з порушенням проведення процедури скорочення штату, однак, знаючи про існування рішення про ліквідацію, не стала оскаржувати звільнення у зв`язку із скороченням, так як існувало чинне та нескасоване рішення селищної ради про ліквідацію, у зв`язку із чим вона звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування рішення Козелецької селищної ради від 25 вересня 2019 року №16-32/VIII.

Таким чином, з позовом про порушення процедури звільнення при скороченні ОСОБА_1 в місячний строк до суду не зверталась.

З цим позовом вона звернулась до суду лише 01 липня 2020 року, і, як вбачається з рішення суду першої інстанції, позов ОСОБА_1 було задоволено, зокрема, у зв`язку із порушенням відповідачем трудового законодавства, а саме оскільки позивачці не було запропоновано вакантних посад, що існували на підприємстві та які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а не у зв`язку зі скасуванням рішення Козелецької селищної ради про ліквідацію Козелецького МНВК.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги про те, що в місячний строк нею здійснювалися дії з метою захисту її порушених прав є безпідставними.

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі

№ 714/444/20, від 18 січня 2021 року у справі № 334/2839/17, від 17 грудня 2020 року у справі № 595/223/17, від 29 липня 2020 року у справі

№ 524/1424/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 936/18/20, від 17 травня 2022 року у справі № 756/7222/18, від 21 квітня 2021 року у справі

№ 723/822/20, від 11 листопада 2020 року у справі № 202/913/19, від 20 лютого 2020 року у справі № 296/6246/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 750/3222/16, від 14 квітня 2020 року у справі № 474/321/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 465/3586/17, від 08 жовтня 2020 року у справі

№ 712/22134/12, на які посилалася заявник у касаційній скарзі, оскільки обставини у цих справах, і у справі, яка переглядається, не є тотожними.

Так, зокрема, постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі

№ 714/444/20залишено без змін постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом, який було залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, а з новим позовом він звернувся до суду з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, і не надав доказів того, що не мав реальної можливості звернутися з даним позовом у межах строку, визначеного законом.

Постановою Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 334/2839/17 залишено без змін постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року про відмову в задоволенні позову та відхилено доводи позивачки про те, що позовну заяву до районного суду вона подала вчасно, оскільки до цього зверталасьдо КТС. Судами установлено, що позивачка була присутня на засіданні комісії, знала про рішення комісії по трудовим спорам, проте навіть з цього часу звернулася до суду з позовом майже через сім місяців.

У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 595/223/17суд касаційної інстанції також погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду у місячний строк з дня звільнення ним не доведено, судом таких не встановлено.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 524/1424/18залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій та відхилено доводи позивачки, що позовну заяву до районного суду нею подано вчасно, оскільки ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 грудня 2017 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу. Отже, дана ухвала не перериває строку позовної давності. Позивачка не надала доказів того, що не мала реальної можливості звернутися з даним позовом у межах строку визначеного законом.

У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 936/18/20 Верховний Суд скасував постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня

2021 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав причини пропуску строку звернення до суду неповажними, проте відмовив по суті спору, водночас апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками про підставність звільнення позивача та не надавав оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом з пропуском строку, визначеного КЗпП України.

У постанові від 17 травня 2022 року у справі № 756/7222/18 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про поновлення позивачу строку на звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, оскільки останній не погоджувався зі своїм звільненням і в місячний строк звертався до адміністративного суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, хоча і з порушенням правил судочинства (юрисдикції).

Крім того, постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі

№ 723/822/20залишено без змін постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року про часткове задоволення позову, оскільки позивачка вперше звернулася до адміністративного суду із позовом за захистом свого права менше ніж за місяць після ознайомлення з наказом про її звільнення та видачі їй трудової книжки, однак 14 лютого 2020 року ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду їй відмовлено у відкритті провадження у справі. Оскільки пропущений позивачкою строк звернення до Сторожинецького районного суду Чернівецької області складає три дні, тобто є незначним, а причини пропуску строку для звернення до суду із позовом є поважними, такий строк підлягає поновленню.

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 202/913/19Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення строку, оскільки позивач вперше звернувся до суду з позовом за захистом свого права 01 листопада 2018 року, тобто у передбачений законом місячний строк. Однак, 05 листопада 2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду його позов за підсудністю направлено до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, який ухвалою від 10 грудня 2018 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі № 200/19058/18. У зв`язку із чим позивач 04 лютого 2019 року звернувся до суду з указаним позовом.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 296/6246/17погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для його поновлення, оскільки позивач вперше звернувся до суду з позовом за захистом свого права в серпні 2015 року, тобто менше ніж за місяць після видачі йому трудової книжки. Проте через невизначеність судів щодо юрисдикції спору, трудові права позивача не були захищені, що і стало підставою для звернення до суду з зазначеним вище позовом у серпні 2017 року.

У справі № 474/321/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки під час судового розгляду не встановлено, що відмова у прийнятті на роботу була необґрунтованою та є наслідком надання незаконної переваги іншій особі в силу привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками чи пов`язана з дискримінаційними мотивами.

У справі № 465/3586/17 предметом розгляду був позов про звернення стягнення на предмет застави, а у справі № 712/22134/12 - про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, посилання заявника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду є безпідставними.

У справі, яка є предметом перегляду, позивачка не зверталась в місячний строк до суду з позовом про визнання незаконним звільнення та поновлення її на роботі, а оскарження нею рішення Козелецької селищної ради про ліквідацію Козелецького МНВК не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, про що обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні основної вимоги про поновлення на роботі, також відмовлено і в іншій частині позову, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Отже, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович