Ухвала

від 30.06.2023 по справі 320/21250/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

30 червня 2023 року м. Київ № 320/21250/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

доГромадської ради доброчесності

Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправними дій, бездіяльності, скасування висновку та зобов`язання

вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Громадської ради доброчесності, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить суд:

- визнати протиправною поведінку Громадської ради доброчесності щодо позбавлення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 права на участь у процесі складання та затвердження висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправною бездіяльність Громадської ради доброчесності в частині дій щодо перевірки отриманої інформації щодо судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 та не вчинення дій щодо отримання інформації з інших джерел під час складання висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправними дії Громадської ради доброчесності щодо включення недостовірної інформації до висновку про невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.12.2020, та поширення його у мережі Інтернет, в тому числі на інформаційному порталі Громадської ради доброчесності;

- визнати протиправним та скасувати висновок невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020, шляхом його видалення;

- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вилучити з суддівського досьє висновок про невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020, шляхом його видалення;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вилучити з інформаційного порталу Громадської ради доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020, шляхом його видалення.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства названо справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відтак, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій, тобто реалізація ним законодавчо наданих повноважень владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (суб`єктів), який, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. При цьому публічно-владні управлінські функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Розглянувши матеріали позовної заяви суд зазначає про те, що предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Громадська рада доброчесності фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними делегованими публічно-владними управлінськими функціями, відсутніми у приватних суб`єктів, а відтак згідно пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства є cуб`єктом владних повноважень.

Зауважує, що спірний висновок ухвалено внаслідок здійснення Громадською радою доброчесності публічно-владних функцій, стосується його прав, свобод та інтересів, породжує правові наслідки та обов`язки для останнього, оскільки встановлює факт невідповідності, як судді- займаній посаді, що може мати наслідком звільнення з посади

Досліджуючи питання про те, чи є функції, які здійснює Громадська рада доброчесності у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю "владними управлінськими повноваженнями", слід зазначити таке.

На підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.

Відповідно до частин першої і другої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ.

Згідно пункту 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

Відтак, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Встановлені Законом № 1402-VIII критерії кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) спрямовані на забезпечення суддівського корпусу професійними кадрами високого рівня кваліфікації з урахуванням морально-психологічних якостей та загальних здібностей.

Частинами першою, шостою статті 87 Закону № 1402-VІІІ визначено, що ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Спірне питанням у цьому провадженні полягає у тому чи може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства висновок Громадської ради доброчесності у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Суд зауважує, що вказане питання вже було предметом дослідження Верховним Судом у справах №160/9844/19 та №640/5442/20 у постановах від 30 березня 2021 року та від 09 листопада 2022 року, відповідно, в яких Верховний Суд висловив правову позицію з приводу вказаного питання.

Відповідно до вказаної правової позиції функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є "владними управлінськими повноваженнями" у розумінні КАС України, у зв`язку з цим ця інституція не має ознак суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у вказаних справах вказав, що аналізуючи зміст статті 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент Громадської ради доброчесності, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККСУ (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. Мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як то, погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС, участь у засіданнях ГРД члена ВККС тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.

Верховний Суд повідомив, що на користь цього твердження свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише "представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності" та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: "особи, протягом останніх п`яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п`яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці".

Подібна організація роботи ГРД, виключає висновок про те, що ГРД є суб`єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців.

За правовим статусом, визначеним у статті 87 Закону № 1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №800/264/17.

Відтак, у будь-якому випадку висновок ГРД є лише думкою окремого кола осіб, яка не тягне за собою безпосередньо жодних кінцевих правових наслідків для судді (кандидата на посаду судді) щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККСУ, яка має дати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді (кандидата на посаду судді). При цьому, судом обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що у судді (кандидата на посаду судді) є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, встановлених ГРД та зафіксованих у її висновку. Це вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним з можливих доводів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, ВККСУ і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.

Верховний Суд у вищевказаній постанові від 30.03.2021 у справі №160/9844/19 (адміністративне провадження №К/9901/9172/20) зазначив, що ужите в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

У даному випадку такою подією є прийняття ВККСУ рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з наданням відповідної оцінки висновку ГРД, яке може бути оскаржене до суду, в установленому законом порядку.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду у вищевказаній постанові зауважила про те, що зі змісту норм законодавства, яким врегульовано питання діяльності ГРД слідує, що висновок ГРД є рішенням інституції громадянського суспільства, яке не може бути предметом адміністративного оскарження, з огляду на те, що воно (рішення) приймається суб`єктом, який не є суб`єктом владних повноважень та який, у зв`язку з цим, не виконує владні управлінські функції.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити у контексті частини третьої статті 124 Конституції України в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За таких обставин Верховний Суд у вищевказаній постанові від 30.03.2021 у справі №160/9844/19 визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі із роз`ясненням про те, цей спір не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.10.2021 у справі №640/25314/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 100319091).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відтак, правові висновки, викладені у вищевказаній постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №160/9844/19 (адміністративне провадження №К/9901/9172/20), підлягають обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах та свідчать про те, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у цій справі та, враховуючи вищевказаний правовий висновок Верховного Суду, роз`яснити позивачу, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 171, 179, 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, бездіяльності, скасування висновку та зобов`язання вчинити дії.

2. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Роз`яснити позивачу, що цей спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Суддя Колеснікова І.С.