Постанова

від 20.09.2023 по справі 320/21250/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/21250/23 Головуючий у І інстанції - Колеснікова І.С.,

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Ольховської М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, бездіяльності, скасування висновку та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною поведінку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) щодо позбавлення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 права на участь у процесі складання та затвердження висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправною бездіяльність Громадської ради доброчесності в частині дій щодо перевірки отриманої інформації щодо судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 та невчинення дій щодо отримання інформації з інших джерел під час складання висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправними дії Громадської ради доброчесності щодо включення недостовірної інформації до висновку про невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.12.2020, та поширення його у мережі Інтернет, в тому числі на інформаційному порталі Громадської ради доброчесності;

- визнати протиправним та скасувати висновок невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020, шляхом його видалення;

- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (далі - ВККСУ) вилучити з суддівського досьє висновок про невідповідність судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020, шляхом його видалення;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вилучити з інформаційного порталу Громадської ради доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16.12.2020, шляхом його видалення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що враховуючи зміст позовних вимог даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги наголошує, що на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судці) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру, для чого наділений відповідними владними повноваженнями. Висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, ВККС, та є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду позивач до суду не прибув, в свою чергу представник відповідача подав суду клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні, тому відповідно до п.п.1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду та взагалі не підлягає судовому розгляду.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.п. 1 - 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Так, предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності, та всі похідні від цього вимоги.

На підставі пп. 4 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно п. 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для його звільнення з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ.

За правилами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ.

Згідно п. 11 ч. 4 ст. 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Встановлені Законом № 1402-VIII критерії кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) спрямовані на забезпечення суддівського корпусу професійними кадрами високого рівня кваліфікації з урахуванням морально-психологічних якостей та загальних здібностей.

Частинами 1, 6 статті 87 Закону № 1402-VІІІ визначено, що ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Спірне питанням у даній справі полягає у тому чи може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства висновок Громадської ради доброчесності у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

При цьому, вказане питання вже неодноразово було предметом дослідження Верховним Судом у справах №160/9844/19 та №640/5442/20, в яких Верховний Суд висловив правову позицію з приводу вказаного питання, де зазначив, що функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є «владними управлінськими повноваженнями» у розумінні КАС України, у зв`язку з цим ця інституція не має ознак суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у зазначених справах вказав, що аналізуючи зміст ст. 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент Громадської ради доброчесності, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККСУ (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. Мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як то, погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС, участь у засіданнях ГРД члена ВККС тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.

При цьому, на користь цього твердження свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише «представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності» та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: «особи, протягом останніх п`яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п`яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці».

Подібна організація роботи ГРД, виключає висновок про те, що ГРД є суб`єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців.

За правовим статусом, визначеним у ст. 87 Закону № 1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.

Пунктом 16 частини 4 статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

Згідно п. 4.8 Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді та пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затверджених рішенням ВККС від 15.11.2016 № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень п. 16 ч. 4, п 4 ч. 5, ч. 9 ст. 85 Закону № 1402-VІІІ підлягає обов`язковому дослідженню, тобто розгляду, відповідачем разом з іншими документами, які містяться в досьє кандидата на посаду судді (суддівському досьє).

Частиною 9 статті 85 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності з наданням судді можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену з досьє інформацію.

На підставі ч. 1 ст. 88 Закону № 1402-VІІІ Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Таким чином, рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя приймає ВККСУ. Між тим, наявність негативного висновку ГРД стосовно кандидата на посаду судді обов`язково передбачає необхідність проведення Комісією співбесіди із кандидатом на посаду судді (у формі засідання) з метою з`ясувати викладені у висновку ГРД обставини та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого кандидата на посаду судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя.

За приписами ч. 2 ст. 88 Закону № 1402-VІІІ відповідно до якої, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККСУ може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Це положення спрямовано на те, щоб ВККСУ реагувала та приймала до уваги позицію громадськості, водночас з процитованої норми не випливає очевидного висновку про те, що висновок ГРД є обов`язковим для ВККС у безальтернативному порядку.

Отже, у будь-якому випадку висновок ГРД є лише думкою окремого кола осіб, яка не тягне за собою безпосередньо жодних кінцевих правових наслідків для судді (кандидата на посаду судді) щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККСУ, яка має дати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді (кандидата на посаду судді). При цьому, судом обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що у судді (кандидата на посаду судді) є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, встановлених ГРД та зафіксованих у її висновку. Це вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним з можливих доводів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, ВККСУ і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.

Аналізуючи в аспекті спірних правовідносин приписи Закону № 1402-VIII стосовно правового статусу ВККСУ та ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, ухвалює ВККСУ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі 640/31194/21.

За таких обставин та правового врегулювання колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за даним позовом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

При цьому, вжите в п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

У даному випадку такою подією є прийняття ВККСУ рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з наданням відповідної оцінки висновку ГРД, яке може бути оскаржене до суду в установленому законом порядку.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

При цьому, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

В.В. Файдюк