Ухвала

від 01.06.2023 по справі 757/11319/23-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 01 червня 2023 року апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_5 ,

представника ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022000000000530 від 16 червня 2022 року.

Зобов`язано прокурора повернути ОСОБА_7 або власнику майна ОСОБА_8 , майно, яке вилучене 21 березня 2023 року в ході проведення обшуку автомобіля марки BMW, модель X4, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , а саме:свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_3 ; ключі запалення від автомобіля BMW, моделі X4, д.н.з. НОМЕР_1 ; автомобіль марки BMW, модель X4, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт на майно, яке вилучене 21 березня 2023 року в ході проведення обшуку автомобіля марки BMW, модель X4, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2

Щодо строку апеляційного оскарження, то прокурор зазначає, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею за його відсутності, копія оскаржуваного рішення надійшла на адресу Офісу Генерального прокурора 20 квітня 2023 року.

Прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження.

Зокрема, зазначає, що органом досудового розслідування виявлено, що ОСОБА_7 шляхом здійснення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами окупаційної влади фінансує діяльність збройних формувань, створення яких не передбачено законами України.

Встановлено, що ОСОБА_7 користується автомобілем марки BMW, модель Х4, д.н. НОМЕР_4 , VIN - НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , у зв`язку із чим, 21 березня 2023 року проведено обшук у вищевказаному автомобілі в ході якого вилучено речі, дозвіл на вилучення яких прямо не надано ухвалою слідчого судді, а саме: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_3 , автомобіль марки BMW, модель Х4, д.н. НОМЕР_4 , VIN -

НОМЕР_2 та ключі запалення від нього.

У подальшому вказані речі постановою слідчого від 21 березня 2023 року визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12022000000000530.

Наголошує, що у сторони обвинувачення на теперішній час є достатні підстави вважати, що за кошти, які отримані внаслідок протиправної діяльності на тимчасово окупованій території, було придбано раніше згадане майно, тобто особа набула право власності/користування на майно за кошти, які отримані внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, а тому наявні підстави для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Крім того, вказує, що якщо орган досудового розслідування у своїй діяльності дійде висновку про необхідність повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 260 КК України, яка передбачає конфіскацію майна, то в подальшому, визнане речовим доказом майно може бути стягнуто у дохід держави. Задля уникнення конфіскації майна, яке належить ОСОБА_9 , зазначена особа може відчужити майно на підконтрольних осіб за для запобігання його подальшої конфіскації. На цей факт також вказує те, що вказаним транспортним засобом користується ОСОБА_10 , але юридично він перебуває у власності іншої особи.

На думку прокурора слідчий суддя формально віднісся до виконання покладених на нього обов`язків та не дослідив належним чином викладені у клопотанні про арешт майна обставини, не викликав у засідання власника майна, а також ОСОБА_11 , який за даними слідства користується вказаним автомобілем та фактично належить йому, хоча документально оформлений на іншу особу. Зауважує, що слідчий суддя прийшов до висновків, на яких ґрунтується його рішення, перебуваючи у нарадчій кімнаті шляхом аналізу документів, долучених стороною обвинувачення та одним запереченням сторони захисту.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, пояснення представника, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З матеріалів справи видно, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею за відсутності прокурора, копія постановленого рішення надійшла до Офісу Генерального прокурора 20 квітня 2023 року, апеляційну скаргу подано прокурором 24 квітня 2023 року, тобто у визначений законом строк.

Згідно з матеріалами судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 16 червня 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12022000000000530 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 260 КК України.

Досудовим розслідуванням виявлено, що ОСОБА_7 шляхом здійснення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами окупаційної влади фінансує діяльність збройних формувань, створення яких не передбачено законами України.

Встановлено, що ОСОБА_7 , користується автомобілем марки BMW, модель X4, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , у зв`язку з чим проведено обшук у вказаному автомобілі, в ході якого вилучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_3 , автомобіль марки BMW, модель Х4, д.н. НОМЕР_4 , VIN - НОМЕР_2 та ключі запалення від нього.

Постановою слідчого від 21 березня 2023 року вилучене майно визнане речовими доказами у кримінальному провадженні.

23 березня 2023 року до Печерського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про накладення арешту на вищевказане вилучене майно.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора.

В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя зазначив, що прокурором не доведено відповідність майна критеріям ст. 98 КПК України. При цьому врахував мету накладення арешту, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР за ч. 3 ст. 260 КК України, а також ту обставину, що повідомлення про підозру нікому не вручено та вищевказаний автомобіль не є предметом злочину. Крім того, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, останній зареєстровано на праві власності за ОСОБА_8 , яка не має жодного відношення до обставин, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.

Таке рішення слідчого судді колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і вмотивованим, з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, у тому числі збереження речових доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України, визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів судового провадження, та правильно встановлено слідчим суддею, органом досудового розслідування не доведено, що автомобіль марки BMW, модель Х4, д.н. НОМЕР_4 , VIN - НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, та ключі запалення від нього, на які прокурор просить накласти арешт були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто відповідають вимогам ст. 98 КПК України.

На переконання колегії суддів у клопотанні про арешт майна та у постанові про визнання майна речовими доказами у кримінальному провадженні відсутнє належне обґрунтування, за яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України вказане раніше майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, що свідчить про формальність згаданої постанови.

Не спростовують такий висновок і доводи викладені в апеляційній скарзі прокурора.

При цьому, слід зазначити, що визнання стороною обвинувачення арештованого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною умовою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.

У даному випадку накладення арешту на раніше вказане майно порушує права ОСОБА_8 , як законного власника транспортного засобу, отже не відповідає завданню, визначеному ст.ст. 170, 173 КПК України та перевищує розумний баланс та співмірність втручання у права ОСОБА_8 .

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, навівши належне обґрунтування своїх висновків в оскаржуваному рішенні, а тому доводи викладені в апеляційній скарзі про незаконність ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора, навіть з урахуванням викладених у ній доводів - без задоволення.

На підставі вищевикладених обставин, керуючись ст. ст. 170, 171, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022000000000530 від 16 червня 2022 року та зобов`язано повернути вилучене майно, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Унікальний номер справи 757/11319/23-к Справа №11-сс/824/2995/2023 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_12 Доповідач: ОСОБА_1