Рішення

від 29.06.2023 по справі 401/2891/22

СВІТЛОВОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 401/2891/22; 2/401/262/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2023 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Гармаш Т.І., при секретарі - Липко О.А, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Світловодську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлосервіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інфляційних витрат,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернуласьз позовомдо Комунального підприємства «Житлосервіс 2012» та просить стягнути заробітню плату та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати. Крім того просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона працювала економістом КП «Житлосервіс». 04 січня 2022 року її було звільнено із займаної посади. Станом на 05.12.2022 року заборгованість по заробітній платі складала 17 303,29 грн.

19 січня 2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якій вона позовні вимоги визнає частково, а саме не заперечує проти стягнення з КП «Житлосервіс 2012» суми компенсації середнього заробітку за час прострочення розрахунку в розмірі 6 848,21 грн. В іншій частині позовних вимог - просить відмовити. Зазначає, що протягом 2022 року підприємство розрахувалось зі звільненим працівником. Розрахунки здійснювались в межах коштів, які мало підприємство. Станом на 12.12.2022 року борг по заробітній платі повністю сплачений. Крім того, сума в розмірі 5848,96 грн. (лікарняні) сплачена після надходження коштів на рахунок підприємства з фонду соціального страхування. Протягом 2021- 2022 року рахунки підприємства періодично блокувались, що унеможливлювало поточні розрахунки, в тому числі і по заробітній платі. Однак, протягом січня-березня 2022 року підприємство в межах доступних коштів виплачувало борг перед позивачем. На теперішній час у країні оголошено військовий стан. З урахування особливих умов, підприємство має певні проблеми з фінансуванням своєї діяльності. Фактично коштів на рахунку підприємства немає. А рахунки заблоковані виконавчою службою на підставі виконавчого листа по іншому судовому рішенню. Беручи до уваги, що несвоєчасна сплата заборгованості по заробітній платі виникла з об`єктивних причин і виплати здійснювались по мірі наявності коштів у підприємства, вважає, що сума компенсації за час затримки виплати заробітної плати складає 6848,21 грн. Позивач не надає будь-яких переконливих доказів щодо понесених ним витрат на правничу допомогу. Довідка щодо отримання адвокатом суми в розмірі 7000 грн викликає сумнів, оскільки достеменно не може підтвердити факт передачі цих коштів позивачем.

26 січня 2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає, що відповідачем пропущено строк для подачі відзиву, крім того, відповідачем було надано довідку від 12.01.2023 року № 15 про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , яка становить 511,53 грн. Відповідачем під час розрахунку середньоденної заробітної плати допущено грубу помилку та середньоденну заробітну плату вирахувано тільки за місяць листопад 2022 року. Але згідно розрахункових листів, за місяць листопад позивач перебувала у відпустці і в грудні на лікарняному. Тому під час розрахунку слід було враховувати вересень та жовтень місяці 2022 року. З огляду на розрахунковий листок за вересень місяць 2022 року, позивач відпрацювала 22 робочий день та їй було нарахована заробітна плата в сумі 13026,07 грн., також за жовтень 2022 року за 20 робочий день була нарахована заробітна плата в сумі 13026,07 грн. Отже розмір середньоденної заробітної плати становить: 26052,14 грн. (заробітна плата за два місяці) / 42 робочих дня = 620,29 грн. За загальним правилом, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком із звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 04 січня 2022 року по 12 грудня 2022 року. Тобто, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 04 січня 2022 року по 12 грудня 2022 року становить: 35x620,29 грн.=145768,15 грн. Відповідачем необгрунтовано та безпідставно застосовано до спірних правовідносин нарахування пені на суму боргу з виплати заробітної плати на суму 6848,21 грн. Розрахунки які додані до відзиву на позовну заяву вчинені виключно по пені, а не середньому заробітку за час затримки виплати заробітної плати, але в тексті відзиву відповідач зазнає про нарахування компенсації середнього заробітку. Крім того, зазначає. що відповідачем необгрунтовано та безпідставно здійснено посилання на кримінальну відповідальність позивача, як на підставу виникнення заборгованості з виплати заробітної плати та виплати середнього заробітку за весь час затримки.

26січня 2023року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог у якій він зазначає, що 12 грудня 2022 року відповідачем було сплачено позивачу заборгованість з заробітної плати в сумі 17303,29 грн. Однак на день сплати заборгованості з заробітної плати 12 грудня 2022 року минуло 235 робочих днів з дня звільнення позивача з займаної посади. Тому просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати зробітньої плати тобто з 04 січня 2022 року по 12 грудня 2022 року в сумі 145768,15 грн., інфляційні втратив сумі12009,10грн.та судові витрати у сумі 7992,40 грн., з яких 7 000,00 грн. витрат на правничу (професійну) допомогу, 992,40 грн. судовий збір.

Ухвалою суду від 07.12.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження, витребувано докази у відповідача.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача КП «Житлосервіс 2012» у судовому засідання позов визнав частково.

Заслухавши доводи сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши докази, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, що склалися між сторонами.

Судом встановлено, що згідно наказу № 39-к к від 04.01.2022 року та трудової книжки, позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади економіста КП "Житлосервіс 2012" ( а.с.5, 9-10).

Спір між сторонами виник з трудових відносин, які є предметом регулювання Конституції України, Кодексу законів про працю України, Господарського кодексу та виданих на підставі них інших підзаконних актів.

Так, статтею 43 Конституції України громадянину гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Вирішуючи питання щодо дотримання відповідачами вимог законодавства про працю при звільненні позивача суд виходить з такого.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17(провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Заборгованість підприємства по заробітній платі на станом на 04.01.2022 року перед позивачем становила 38 981,94 грн. (а.с. 33).

Заборгованість по заробітній платі працівника виникла поступово, через невиплату в повній мірі заробітної плати за кожен відпрацьований місяць.

Заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 13.12.2022 року, становить 0,00 грн. Підставою тому є щомісячна часткова виплата наявної заборгованості по заробітній платі при звільненні.

Згідно довідки відповідача сума нарахованої пені за період невиконання зобов`язань з 04.01.2022 по 12.12.2022 року становить 6848,21 грн. (а. с. 47)

Таким чином, судом встановлено, що на час звільнення з роботи, відповідач мав заборгованість перед позивачем за невиплачену своєчасно заробітну плату в розмірі 38981,94 грн. На день подання позову заборгованість складала 17303,29 грн., яку позивач отримувала частинами.

Суд встановив, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З оглядуна наведенімотиви прокомпенсаційний характерзаходів відповідальностіу цивільномуправі необхіднодійти висновку,що,виходячи зпринципів розумності,справедливості тапропорційності,суд запевних умовможе зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що на день звільнення позивачу не було виплачено 38 981,94 грн. заробітної плати, а на день звернення до суду із позовною заявою заборгованість по заробітній платі склала 17303,29 грн.

За змістом п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За змістом довідки КП «Житлосервіс 2012» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 598,89 грн (а. с. 161).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 04.01.2022 року по 12.12.2022 року у сумі 145 768,15 грн.

Разом з тим, вказана сума компенсації позивачу середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є в рази більша ніж сума заборгованості по заробітній платі.

Суд, з урахуванням зазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій відповідача, який за період розгляду справи судом першої інстанції повністю виплатив борг по заробітній платі в розмірі 17303,29 грн., дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача, буде виплата у сумі 17 303,29 грн., яка була не сплачена станом по день подачі позовної заяви.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 жовтня 2022року у справі №753/6287/21(провадження №61-6807св22) та від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22).

Таким чином позовні вимоги у частині стягнення середнього середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково, а саме у 17 303,29 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення інфляційний втрат, суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути інфляційні втрати, вказуючи правовою підставою норми ст. ст. 509, 625, 1050 ЦК України, які регулюють правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання у цивільних правовідносинах, а саме за договором позики.

Разом зтим,суд звертаєувагу,що питаннякомпенсації втрати частинидоходів увипадку порушеннявстановлених строківїх виплативрегульовано спеціальнимнормами,а самеЗаконом України"Прокомпенсацію громадянамвтрати частинидоходів узв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати".Зокрема,ст.ст.1,2,3,4зазначеного Законувизначено,що підприємства,установи іорганізації всіхформ власностіта господарюванняздійснюють компенсаціюгромадянам втратичастини доходіву випадкупорушення встановленихстроків їхвиплати,у томучислі звини власникаабо уповноваженогоним органу(особи); компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом; сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ;виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача стосовно нарахування інфляційних втрат відповідно до вимог ст. 625 ЦК України не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд керується ст.141 ЦПК України та покладає їх на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Звертаючись до суду із позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 992 грн.40 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 7000 грн. ( а.с. 104-107).

Беручи до уваги, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме у сумі 17303,29 грн., що становить 10,9 % від ціни позову (157777, 25 грн), в порядку розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягає стягненню судовий збір у сумі 108 (сто вісім ) грн. 12 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 763 (сімсот шістдесят три) грн.

На підставі викладеного та ст.ст.116, 117 КЗпП України, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", керуючись ст.ст.137, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлосервіс» задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17303 (сімнадцять тисяч триста три) грн. 29 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 108 (сто вісім ) грн. 12 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 763 (сімсот шістдесят три) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому рішення.

Повний текст судового рішення буде складено 4 липня 2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство "Житлосервіс 2012", місце реєстрації: вул. Приморська, 20, м. Світловодськ, код 38246270.

Суддя Світловодського

міськрайонного суду : Т.І.Гармаш