Постанова від 26.06.2023 по справі 675/1383/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 675/1383/21

Провадження № 22-ц/4820/880/23

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., Корніюк А. П.,

секретар судового засідання Цугель А. О.,

з участю: позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 ,

представника Міністерства оборони України Літвіна С. М.,

представника третьої особи Манзелевського Ю. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2023 року (суддя Янішевська О. С., повне судове рішення складено 24.02.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс», Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, про визнання права власності.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що 10.07.2001 було оформлено право власності держави в особі Шепетівського військового торгу № 42 на будівлю ательє, що знаходиться по АДРЕСА_1 . 24.10.2008 за договором купівлі-продажу концерн «Військторгсервіс» передав йому у власність нежитлову будівлю загальною площею 381,6 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Публічний продаж на товарно-майновій біржі зафіксовано протоколом № 1088-н від 08.10.2008. Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 у справі № 675/1498/13-ц, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 03.02.2014, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений 24.10.2008 між Концерном «Військторгсервіс» і ним. При цьому рішенням відмовлено в поверненні майна у власність держави в особі Міністерства оборони України, оскільки не було заявлено вимоги щодо повернення на користь ОСОБА_1 коштів, сплачених на виконання договору. В подальшому ні Міністерство оборони України, ні Концерн «Військторгсервіс» не зверталися до суду з позовом про застосування двосторонньої реституції чи витребування майна у добросовісного набувача. Вважає, що строк позовної давності для пред`явлення такого позову вже минув. Протягом усього часу добросовісно, відкрито та безперервно володів цим майном. Крім того, рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Хмельницької області 20.11.2009 «Про надання дозволу на перепланування» отримав дозвіл на перепланування спірного нерухомого майна, провів перепланування, внаслідок чого площа об`єкта нерухомості збільшилася з 381,6 кв. м до 387,9 кв. м. 09.01.2014 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 . Право власності було зареєстровано у встановленому законом порядку. 15.10.2014 зареєстрував право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6822110100:01:006:0959 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0308 га. Вважає, що його володіння спірним об`єктом нерухомості є добросовісним, оскільки на момент придбання майна не знав і не міг знати про відсутність підстав для набуття права власності і скасування відповідних доручень посадових осіб; офіційно звертався до державних органів для проведення реконструкції, викупу земельної ділянки, здійснює оплату комунальних платежів. На теперішній час право власності на спірне майно не зареєстровано.

Тому позивач просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю загальною площею 387,9 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2023 року в позові відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про недобросовісність його поведінки при укладенні правочину, що визнаний недійсним. Купуючи спірне майно на публічних торгах, очікував добросовісного виконання та дотримання усіх процедур посадовими особами держави. Суд не врахував, що визнання договору купівлі-продажу недійсним автоматично не повертає майно у власність первинного власника. Власник майна в особі Міністерства Оборони України не заявило вимог про витребування майна в межах строків позовної давності. Оскільки він має статус безтитульного володільця майна, є всі підстави для визнання за ним права власності на спірне майно за набувальною давністю. З посиланням на практику ЄСПЛ вважає, що має бути дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами конкретної особи. Добросовісний набувач не відповідає за бездіяльність чи неправомірність дій посадових осіб державних органів і на нього не може бути покладено надмірний тягар.

Концерн «Військторгсервіс» і Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону у відзиві просять залишити апеляційну скаргу без задоволення з огляду на безпідставність її доводів. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2023 відзив Міністерства оборони України залишено без розгляду.

У засіданні апеляційного суду позивач і його представник апеляційну скаргу підтримали.

Представники Міністерства оборони України і третьої особи апеляційну скаргу не визнали.

Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Ізяславська міська рада подала заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що 08.10.2008 під час проведення публічних торгів щодо продажу будівлі ательє загальною площею 383,1 кв. м по АДРЕСА_1 право укладання договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна отримав ОСОБА_1 (а.с.110, т. 1).

24 жовтня 2008 року між Державним господарським об`єднанням «Концерн «Військторгсервіс» і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих у АДРЕСА_2 площею 381,6 кв. м, який посвідчено приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Хмельницької області Дацишиним О. М. та зареєстровано в реєстрі за № 4172.

Рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Хмельницької області від 20 листопада 2009 року ОСОБА_1 дозволено здійснити перепланування спірного нерухомого майна. У зв`язку з проведеним переплануванням видане свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 09 січня 2014 року, в якому відображено збільшення площі майна з 381,6 кв. м до 387 кв. м.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 у справі № 675/1498/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 03.02.2014, частково задоволено позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України в особі Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 , третя особа Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Хмельницькій області. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих у АДРЕСА_1 , який укладений 24.10.2008 між Концерном «Військторгсервіс» і ОСОБА_1 і посвідчений приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Хмельницької області ДацишинимО. М. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути до держаної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» спірні нежитлові приміщення відмовлено (а.с. 8-10, 11-14, т. 1).

15.10.2014 між Ізяславською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,308 га кадастровий номер 6822110100:01:006:0659 (а.с. 105-106, т. 1).

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності в нього правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності добросовісності такого володіння.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 1 і 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і дійшла такого висновку: «Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності».

Зазначений висновок апеляційний суд враховує на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України при застосування наведених норм права до спірних правовідносин.

За встановлених обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння. Оскільки договір купівлі-продажу був укладений з порушенням вимог чинного на дату його укладення законодавства, а саме вчинений від імені продавця особою, яка не мала відповідних повноважень, і за відсутності волевиявлення власника майна та дозволу (погодження) Фонду державного майна України на відчуження державного майна, то ОСОБА_1 це повинен був знати. Помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.

Доводи апеляційної скарги правильний висновок суду не спростовують.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що власник не витребував майно є безпідставним.

У листопада 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387,9 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення цієї будівлі та передання її в повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс».

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року задоволено позов заступника військового прокурора Західного регіону України та усунуто Міністерству оборони України перешкоди в користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387,9 кв. м, реєстраційний номер 262791368221, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_1 вказаної будівлі та передачі її в повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс». У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора відмолено.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року в частині задоволення позовних вимог заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Мотивувальну частину рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову змінив з урахуванням мотивів, викладених у постанові.

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задоволено частково. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року в частині вирішення первісного позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс», скасовано, позов прокурора в цій частині залишено без розгляду. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року в частині вирішення вимог первісного позову скасовано, рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року в частині вирішення зазначених вимог залишено в силі.

Доводи апеляційної скарги про недотримання справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами конкретної особи не заслуговують на увагу.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави оспорити правочин, витребувати майно з огляду на доведену незаконність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність майна, незаконно відчуженого фізичній особі, особою, яка не мала відповідних повноважень, і за відсутності волевиявлення власника майна та дозволу (погодження) Фонду державного майна України на відчуження державного майна переслідує легітимну мету контролю за використанням державного майна відповідно до загальних інтересів.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 липня 2023 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді Р. С. Гринчук

А. П. Корніюк