Постанова

від 07.06.2023 по справі 910/20745/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2023 р. Справа№ 910/20745/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від позивача: Андрусенко О.В. (посвідчення адвоката № 8206/10 від 08.10.2019), Курбанова Т.Г.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Прилуцька Н.М. (посвідчення адвоката № 2408 від 23.10.2018), Меженко А.М. (керівник)

вільні слухачі: Єлісєєв С.О., Фомін М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської міської ради, Громадської організації "Парк Жмаченка"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 (повний текст рішення складений 22.11.2022)

у справі № 910/20745/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Релігійної громади: Помісна Церква Християн Віри Євангельської "Християнська Надія" у Дніпровському районі м. Києва

до Київської міської ради

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Громадської організації "Парк Жмаченко"

про визнання недійсним рішення № 455/9534 від 24.09.2020

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Релігійна громада: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради (відповідача) від 24.09.2020 № 455/9534 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного між позивачем та відповідачем у Дніпровському районі міста Києва від 22.10.2004 № 66-6-00197".

Короткий зміст раніше прийнятих по справі судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021, позов задоволено повністю. Вирішено визнати рішення відповідача від 24.09.2020 № 455/9534 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного між Київською міською радою та Релігійною громадою: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва від 22.10.2004 № 66-6-00197" недійсним.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021. Справу № 910/20745/20 вирішено направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи дану справу на новий судовий розгляд, Касаційний господарський суд у вищезгаданій постанові зазначив про те, що під час нового розгляду справи, суду слід дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 позов задоволено повністю. Вирішено визнати рішення Київської міської ради від 24.09.2020 № 455/9534 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного Київською міською радою та Релігійною громадою: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва від 22.10.2004 № 66-6-00197" недійсним. Вирішено стягнути з Київської міської ради на користь Релігійної громади: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва 2102,00 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем наявності правових підстав для задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі № 910/20745/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Зокрема на думку відповідача, місцевим господарським судом не було враховано те, що позивач:

- протиправно зареєстрував право власності та використовує об`єкт, не введений в експлуатацію, збудований без належно оформленої та зареєстрованої містобудівної документації, без отримання дозвільної документації на здійснення підготовчих чи будівельних робіт;

- не отримав відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та не затвердив проекту будівництва (реконструкції).

Таким чином, на переконання відповідача, викладене спростовує твердження суду першої інстанції та позивача щодо належного виконання договірних зобов`язань стосовно здійснення (чи завершення) реконструкції об`єкта нерухомості за договором оренди, яке в свою чергу є суттєвим порушення істотних умов договору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Громадська організація "Парк Жмаченка" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/20745/20 від 15.11.2022 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Короткий зміст апеляційної скарги третьої особи та узагальнення її доводів

Третя особа вважає оскаржуване судове рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, неправильним встановленням обставин справи, а також без прийняття до уваги висновків та невиконання вказівок, які містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у даній справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, третя особа посилається на те, що місцевим господарським судом не було досліджено дозвільну документацію на завершення будівництва об`єкта на земельній ділянці, порушено норми процесуального права в частині порядку подачі позивачем доказів, та також на переконання третьої особи, позивачем не вчинено необхідних дій для будівництва об`єкту.

Короткий зміст відзивів позивача на апеляційні скарги відповідача та третьої особи і узагальнення їх доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційних скарг, позивач наголошує на відсутності доказів нецільового використання ним земельної ділянки, та відсутності його вини у недотриманні терміну завершення реконструкції духовного благодійного комплексу, тому на переконання позивача прийняте відповідачем оспорюване рішення не відповідає приписам чинного законодавства та має бути визнаним недійсним.

Також, до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зауважує на тому, що відповідачем до матеріалів справи надано:

- акт №17-1896-04 від 16.11.2017 обстеження земельної ділянки по вулиці Жмаченка 20 у місті Києві (кадастровий номер 8000000000:66:094:0019) Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), в якому не виявлено та встановлено порушення цільового використання позивачем;

- правовий висновок Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради № 08/230-1037 від 11.06.2019, в якому вказано: "є підстави вважати, що земельна ділянка використовується Релігійною громадою: Помісна Церква Християн Віри Євангельської "Християнська Надія" у Дніпровському районі м. Києва за цільовим призначенням згідно договору оренди".

Окрім того, у додаткових поясненнях позивач зазначає, що органами державного архітектурно-будівельного контрою було перевірено відповідність поданих замовником будівництва (позивачем) документів, та наданням останньому дозволу на виконання будівельних робіт ІУ013201217815 від 21.12.2020, підтверджено відповідність та законність наданих замовником документів, відповідність чинним державним будівельним нормам і правилам, містобудівній документації, цільовому та функціональному призначенню земельної ділянки для будівництва багатофункціонального комплексу в межах території зазначеної вище земельної ділянки.

Крім вищенаведеного, позивач у додаткових поясненнях посилається на те, що за інформацією Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019 відноситься до категорій земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.04. для будівництва і обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, вид: використання земельної ділянки - для реконструкції, експлуатації та обслуговування духовно-благодійного комплексу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2022, апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі № 910/20745/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/20745/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі № 910/20745/20; розгляд апеляційної скарги призначено на 15.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду занесеною до протоколу судового засідання від 15.02.2023 оголошено перерву до 14.03.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду занесеною до протоколу судового засідання від 14.03.2023 оголошено перерву до 18.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 розгляд справи відкладено на 07.06.2023.

В судове засідання, яке відбулося 07.06.2023, з`явилися представники позивача та третьої особи, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційних скарг.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.

Як свідчать матеріали справи, представник відповідача про час і місце судового засідання призначеного на 07.06.2023 був повідомлений у минулому судовому засіданні (18.04.2023), про що свідчить долучена до матеріалів справи розписка.

Враховуючи, що явка представника відповідача у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Позивачем на підставі укладеного 20.07.2000 з Фізкультурно-спортивним товариством "Динамо України" договору купівлі-продажу набуто у власність незавершений будівництвом комплекс "Динамо", який знаходиться по вулиці Генерала Жмаченко 20 у місті Києві, загальною площею 11 100 квадратних метрів та будівельним об`ємом 66 738 кубічних метрів. Готовність об`єкту на момент набуття його у власність позивачем складала 61% (п. 1.1 договору купівлі-продажу від 20.07.2000).

Відповідно до умов п.п. 1.1 та 1.2 договору купівлі-продажу від 20.07.2000 придбаний позивачем об`єкт нерухомого майна розташовано на земельній ділянці площею 4,8 га, яку було відведено для будівництва продавцю рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів №807/22 від 07.09.1984.

В подальшому, між позивачем та відповідачем 22.10.2004 було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. (реєстровий номер 1034) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00197.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди від 22.10.2004 відповідачем передано позивачу у платне строкове користування земельну ділянку з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:66:094:0019; місце розташування - вул. Генерала Жмаченка, 20 (двадцять) у Дніпровському p-ні м. Києва; цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування духовно-благодійного комплексу; розмір - 42 424 квадратних метрів.

Договір укладено на 25 років до 20.10.2029 (п. 3.1 договору оренди від 22.10.2004).

Далі, відповідачем 24.09.2020 на пленарному засіданні XI сесії Київської міської ради VIII скликання прийнято рішення № 455/9534 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:019), укладеного між Релігійною громадою: Помісна Церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва та Київською міською радою від 22.10.2004 № 66-6-00197".

Вказаним вище рішенням відповідача № 455/9534 від 24.09.2020 визначено:

1) розірвати договір оренди земельної ділянки площею 42 424 кв. м (кадастровий номер - 8000000000:66:094:0019), розташованої за адресою: вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва, що укладений між Київською міською радою та Релігійною громадою: Помісна Церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва, реєстраційний номер від 22.10.2004 № 66-6-00197;

2) надати земельній ділянці площею 4,24 га, що знаходиться за адресою: вул. Генерала Жмаченка, 20 у Дніпровському районі м. Києва, статус парку відповідно до плану-схеми, що додається;

3) Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД": 3.1 здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 2 цього рішення; 3.2 у місячний термін з дня набрання чинності рішенням Київської міської ради щодо землевідводу (надання у користування) земельної ділянки, визначеної у пункті 2 цього рішення, вжити заходів щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо речових прав на земельну ділянку; 3.3 здійснити організаційно-правові заходи щодо благоустрою земельної ділянки, визначеної у пункті 2 цього рішення; 3.4 розглянути можливість залучення інших коштів для створення парку на земельній ділянці, визначеній у пункті 2 цього рішення; 3.5 провести відповідні економічно-планові розрахунки щодо необхідного подальшого фінансування заходів, передбачених цим рішенням, та передати напрацьовані дані до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в межах компетенції; 3.6 залучити мешканців прилеглих багатоквартирних житлових будинків до розробки плану благоустрою земельної ділянки, визначеної у пункті 1 цього рішення, разом з громадською приймальною депутата Київської міської ради Маляревича О.В.;

4) виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації): 4.1 вчинити дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення речових прав на земельну ділянку, визначену договором у пункті 1 цього рішення; 4.2 визначити джерела фінансування виконання заходів, передбачених цим рішенням, та забезпечити їх відповідне виконання. 4.3 належно проінформувати Релігійну громаду: Помісна Церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києві про прийняття цього рішення та набрання ним чинності; 4.4 надати доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити всі необхідні заходи щодо демонтажу незаконно встановлених споруд на земельній ділянці, визначеній в пункті 2 цього рішення;

5) контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування та на постійну комісію Київської міської ради з питань екологічної політики.

Таким чином, позивач зазначає що, при прийнятті оспорюваного рішення №455/9534 від 24.09.2020 відповідачем взагалі не враховано факт наявності на земельній ділянці будівлі, яка була придбана позивачем за договором купівлі-продажу 20.07.2000.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення оспорюваним рішенням відповідача (згідно з яким, зокрема, розірвано укладений між сторонами у справі договір оренди земельної ділянки від 22.10.2004 № 66-6-00197 та надано спірній земельній ділянці статус парку) прав позивача, як орендаря спірної земельної ділянки за таким договором.

Також, позивач акцентував на тому, що це рішення прийнято в порушення передбаченого чинним законодавством порядку і всупереч нормам земельного законодавства та з порушенням регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 № 579/579 (далі - регламент); зазначив про відсутність належних доказів на підтвердження доводів про нецільове використання земельної ділянки та про відсутність вини позивача в недотриманні строків завершення забудови спірної земельної ділянки.

Разом з цим, позивач вказував на недотримання відповідачем вимог законодавства в частині надання спірній земельній ділянці статусу парку.

Після передачі Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 позов задоволено повністю. Вирішено визнати рішення Київської міської ради від 24.09.2020 № 455/9534 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки (66:094:0019), укладеного Київською міською радою та Релігійною громадою: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва від 22.10.2004 № 66-6-00197" недійсним. Вирішено стягнути з Київської міської ради на користь Релігійної громади: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" у Дніпровському районі м. Києва 2102,00 грн судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги відповідача та третьої особи не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є питання щодо законності рішення відповідача, яким розірвано укладений з позивачем договір оренди і надано спірній земельній ділянці статус парку.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

В силу вимог ч. 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Таким чином, наведені норми законодавства не містять заборони для сторін договору оренди земельної ділянки передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення про розірвання договору оренди стало невиконання позивачем зобов`язань за договором, а саме умов пункту 8.4 договору - незавершення реконструкції об`єкта в строки, встановлені проєктною документацією, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через 3 роки з моменту державної реєстрації договору; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Пункт 8.1 договору містить права орендодавця вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором, дотримуватися місцевих правил забудови, своєчасно вносити орендну плату, достроково розірвати цей договір, відшкодувати понесені збитки, в тому числі не отриманих доходів, відповідно до чинного законодавства у разі розірвання цього договору.

Пункт 8.4 договору містить зобов`язання орендаря, приступити до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим договором, та після підписання цього договору і акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; завершити реконструкцію об`єкта в строки, встановлені проектною документацією, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; забезпечити вільний доступ до земельної ділянки представнику контролюючих органів; повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення договору; у строки, встановлені чинним законодавством звітувати перед податковими органами району за місцем розташування земельної ділянки про сплату орендної плати; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки; майнові-правові питання вирішувати у встановленому порядку; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації від 18.02.2002 за №18-1318, заступника головного державного санітарного лікаря м. Києва від 14.03.2003 за №1336, Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві від 21.03.2002 за №08-8-20/1487, управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища від 23.04.2002 за №1420; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки надати копію цього договору до районного податкового органу за місцем розташування земельної ділянки.

В п. 11.4 договору передбачені підстави розірвання договору, а саме: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, в разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату, порушення строків реконструкції об`єкта, встановлених п. 8.4. договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Колегія суддів зазначає, що перелік підстав для одностороннього розірвання договору з ініціативи орендодавця - є вичерпним.

У п. 11.5 договору, зазначено, що цей договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у п.п. 5.1 та 8.4 цього договору.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі", на яку зокрема посилається в оскаржуваному рішенні відповідач, встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії, а також договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договip оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Земельним кодексом України в ст. 141 визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що підставами для розірвання договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:66:094:0019, можуть бути тільки дві підстави: використання не за цільовим призначенням та порушення строків реконструкції об`єкта.

Пунктом "а" частини першої статті 96 Земельного кодексу України встановлено обов`язок землекористувачів забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

У матеріалах справи знаходиться акт обстеження земельної ділянки №17-1896-04 від 16.11.2017 Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) проведено обстеження земельної ділянки по вулиці Жмаченка 20 у місті Києві (кадастровий номер 8000000000:66:094:0019), яким не виявлено та не встановлено порушення цільового використання орендарем.

Також в матеріалах справи наявний правовий висновок Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради (відповідача) №08/230-1037 від 11.06.2019, в якому зазначено, - "є підстави вважати, що земельна ділянка використовується Релігійною громадою: Помісна церква Християн Віри Євангельської "Християнська надія" за цільовим призначенням згідно договору оренди".

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень відповідача та третьої особи про те що, видана чинна дозвільна документація на закінчення будівництва об`єкта на земельній ділянці являється доказом нецільового використання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010№ 548 (далі - КВЦПЗ), розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224.

За приписами ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на момент отримання позивачем дозвільної документації), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України).

Згідно з визначенням, яке міститься у ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: серед іншого - (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

За інформацією Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019 відноситься до категорії земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.04. для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, вид використання земельної ділянки - для реконструкції, експлуатації та обслуговування духовно-благодійного комплексу.

Згідно з даними Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, Функціональне призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019 - територія громадських будівель та споруд.

З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019, на підставі вищевикладеного, передбачено розміщення громадських та духовно-благодійних будівель.

17.06.2020, виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департамент містобудування та архітектури видав позивачу Містобудівні умови та обмеження з назвою об`єкту: "Завершення будівництва духовно-благодійного комплексу з пристосуванням під багатофункціональний комплекс".

Відповідно до п. 1.2 ДБН В.2.2-9:2018 (Будинки і споруди, Громадські будинки та споруди, основні положення), зазначено, що - при проектуванні громадських будинків та споруд поряд з положеннями цих норм слід також керуватися положеннями будівельних норм за видами будинків та споруд. Перелік основних груп будинків, споруд та приміщень громадського призначення наведений у додатку А.

Додаток А (обов`язковий) перелік основних груп будинків та приміщень громадського призначення: будинки, споруди та приміщення комунального господарства (окрім виробничих, складських та транспортних будинків і споруд) Установи для громадянських обрядів, поховальні бюро, крематорії. Житлово-експлуатаційні заклади. Громадські туалети. Багатофункціональні будинки та комплекси, що включають приміщення.

Пунктом 3.3 ДБН В.2.2-9:2018 дано визначення, що Багатофункціональні будинки і комплекси - це будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення.

Аналогічне визначення також зазначено в п. 3.7 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", Багатофункціональні споруди - будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їх груп, різного громадського, житлового та іншого призначення, поєднання яких обумовлено економічною доцільністю і містобудівними вимогами.

Тобто, чинним законодавством України, дозволено на земельній ділянці вид використання якої відноситься до для громадських будівель будувати багатофункціональні будинки, які формуються з приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення.

Згідно отриманого Експертного звіту (позитивного) щодо розгляду проектної документації на будівництво в м. Києві по вул. Жмаченка, 20, за ескізним проектом №3-114-20-ЕП/КО від 23.11.2020 р., встановлено 4 черги будівництва.

Перша черга включає Храм, молитовний центр та інші допоміжні споруди, а друга черга включає Житлові будинки та інші допоміжні споруди.

Зазначені споруди, відповідно до даних Експертного звіту (позитивного) №3-114-20-ЕП/КО від 23.11.2020, є частинами єдиного багатофункціонального комплексу.

В подальшому позивачу надано дозвіл на виконання будівельних робіт об`єкта - "Завершення будівництва духовно-благодійного комплексу з пристосуванням під багатофункціональний комплекс на вул. Генерала Жмаченко, 20 у Дніпровському районі м. Києва".

З огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019 відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови та має цільове призначення "03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій", користувачу законодавчо надано можливість самостійно змінювати вид використання земельної ділянки в межах категорії, то наміри позивача щодо розташування багатофункціонального комплексу на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019 відповідають приписам чинного законодавства України та не можуть бути порушенням використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Аналогічні висновки відображені і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, в якій суд касаційної інстанції висловив правову позицію, згідно з якою цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Єдина умова, яку встановлюють положення ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Такого висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи № 357/4277/17 (постанова від 10.10.2018) та справи №344/10412/16-а (постанова від 14.11.2019).

Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Аналогічну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 915/47/17 (постанова від 04.02.2020) та у справі № 916/1998/19 (постанова від 14.07.2020).

Таким чином, покладене відповідачем в основу прийнятого рішення № 455/9534 від 24.09.2020 твердження про нецільове використання позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:094:0019 спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про помилкові твердження відповідача про порушення позивачем у даному випадку норм п. "а" ст. 96 та п. "г" ст. 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що: "Виходячи з наведеного визначення юридичного терміну "реконструкція" умова договору про зобов`язання позивача завершити реконструкцію об`єкта є заздалегідь неможливою для виконання, оскільки придбана позивачем споруда не була на момент укладення цього договору введеною в експлуатацію.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що придбаний позивачем об`єкт будівництва, що розташований на спірній земельній ділянці, на момент укладення договору оренди та на момент ухвалення судового рішення у даній справі не введено в установленому порядку в експлуатацію, що фактично унеможливлює застосування твердження про його можливу реконструкцію.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду першої інстанції, що негативні правові наслідки недбалого застосування в тексті укладеного договору хибних термінів несуть обидві сторони цього договору, якщо суду не буде доведено, що помилка стала наслідком дій лише однієї з сторін.

Таким чином, невиконання відповідачем договірної умови про виконання протягом трьох років реконструкції будівлі, яка не була введена в експлуатацію, не може бути визнано судом господарсько-правовим правопорушенням.

Крім того, суд першої інстанції дослідив наявні докази в матеріалах справи, з яких вбачається, що дії позивача, в тому числі в період з 2006 по 2014 роки, свідчать про його намір здійснити добудову власного майна у законний спосіб з дотриманням усіх вимог законодавства в частині здійснення необхідних узгоджень контролюючих державних органів.

Судова колегія визнає, що значна тривалість, складність та кількість погоджувальних процедур в галузі містобудівельної діяльності з урахуванням змін вимог законодавства є об`єктивним фактором, який практично не залежить від волі позивача, і який може спричинити значне затягування у часі строків початку виконання будівельних робіт.

У той же час, позивачем доведено суду поза розумним сумнівом, що ним вживались необхідні та залежні від нього заходи щодо належного виконання своїх обов`язків землекористувача.

Наявність документально підтверджених фактів вчинення позивачем необхідних дій для завершення будівництва спростовує твердження відповідача про наявність вини позивача у невиконанні умов договору оренди земельної ділянки в частині закінчення забудови протягом трьох років.

З огляду на вказане, сама по собі умова договору, що є заздалегідь неможливою для виконання та наявність документально підтверджених фактів вчинення позивачем необхідних дій для виконання умов договору оренди земельної ділянки, нівелює наявність вини позивача у невиконанні умов договору оренди земельної ділянки в частині закінчення забудови протягом трьох років.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача вини щодо порушення строків завершення реконструкції незавершеного будівництва. Відповідач та третя особа у своїх апеляційних скаргах не спростували вищезазначений висновок суду першої інстанції.

Також судова колегія критично ставиться до тверджень третьої особи про порушення процесуального права в частині дотримання чiтко встановленого процесуальним законодавством порядку подання доказiв.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги твердження третьої особи про те, що позивачем в порушення положень ст. 80 Господарського процесуального кодексу України до додаткових пояснень та відповіді на додаткові пояснення третьої особи були додані додаткові докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно ч. 10 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткові докази були подані позивачем на вимогу ухвали суду першої інстанції щодо подання додаткових пояснень та були подані у додаткових поясненнях та відповіді на додаткові пояснень третьої особи, з метою викладення пояснень та аргументів щодо заперечень, наведених відповідачем та третьою особою.

Відповідно до приписів розділу ІІІ Глави 1 Господарського процесуального кодексу України, до відповіді та пояснень зокрема, додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення сторони, якщо такі докази не надані цією стороною раніше.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення № 455/9534 від 24.09.2020.

Доводам, наведеним скаржниками в апеляційних скаргах, колегією суддів надано правову оцінку, проте, вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі № 910/20745/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Таким чином, доводи апеляційних скарг щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах позивачем доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищенаведене, доводи апеляційних скарг не спростовують правомірні висновки суду першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційних скарг позивача та відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційних скарг

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційні скарги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Київської міської ради, Громадської організації "Парк Жмаченка" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 у справі № 910/20745/20 - без змін.

Матеріали справи № 910/20745/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2023.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Т.І. Разіна