Рішення

від 19.06.2023 по справі 910/4475/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2023Справа № 910/4475/19 (910/3262/19)

За позовом Національного банку України

до Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17 код ЄДРПОУ 21708016)

про визнання недійсним правочину

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Клименко О.В. - представник

Від відповідача 1 Пиріг О.В. - представник

Від відповідача 2 Безпалюк Н.В. - представник

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 Ярошенко А.С. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/4475/19 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2019.

15 березня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Національного банку України (позивач) надійшла позовна заява №63-0006/14166 від 14.03.2019 року до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (відповідач-2) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2019 року.

05.06.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. У вказаній заяві ТОВ "ІК "Актив фінанс" просить суд визнати недійсною заяву ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 повернуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у даній справі.

19.06.2019 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 у справі № 910/3262/19.

У зв`язку із зазначеними обставинами, суд ухвалою від 20.06.2019 року зупинив провадження у справі №910/3262/19 до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 у справі №910/3262/19 про повернення заяви про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в порядку апеляційного провадження, а матеріали справи №910/3262/19 направлено до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 у справі №910/3262/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" повернуто заявнику без розгляду.

15.08.2019 матеріали справи було повернуто Північним апеляційним господарським судом до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 поновлено провадження у справі № 910/3262/19 та призначено підготовче засідання на 15.10.2019.

03.10.2019 до суду від відповідача-2 надійшла заява про передачу позовної заяви для розгляду в межах справи про банкрутство, яка мотивована тим, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк", яка відкрита за заявою кредитора відповідача, оскільки останній має кредиторську заборгованість у сумі 49 61 297, 32 грн і неспроможний її сплатити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 судом було відкладено підготовче засідання до 26.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 справу №910/3262/19 передано для розгляду в межах справи №910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 прийнято справу № 910/3262/19 за позовом Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Златобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" про визнання недійсним правочину до розгляду в межах справи № 910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та зупинено провадження у справі № 910/3262/19 до повернення матеріалів справи № 910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до Господарського суду м. Києва.

11.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі.

Судом встановлено, що матеріали справи № 910/4475/19 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" повернуто до Господарського суду м. Києва.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 задоволено апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та заяви про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 та прийнято нове рішення яким відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк".

Постановою Верховного Суду від 18.11.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 910/4475/19 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 задоволено клопотання позивача про поновлення провадження у справі № 910/3262/19 та призначено підготовче засідання на 13.02.2023.

13.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.

13.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача щодо позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 задоволено клопотання відповідача 1 та відкладено розгляд справи на 13.03.2023.

27.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення позивача на клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.

27.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

27.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про неприйняття до розгляду документів, поданих відповідачем 2 з порушенням порядку подання доказів.

10.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача 1 про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Протокольною ухвалою від 13.03.2023 прийнято до розгляду клопотання відповідача 2 про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 задоволено клопотання позивача та заяву відповідача 1 про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та підготовче засідання відкладено на 19.04.2023.

14.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1.

19.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив позивача на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.04.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/4475/19 (910/3262/19) за позовом Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Златобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним правочину до розгляду по суті на 24.05.2023.

У судовому засіданні 24.05.2023 оголошено перерву до 19.06.2023.

У судовому засіданні 19.06.2023 представник позивача надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник відповідача 1 заявив про визнання позову в повному обсязі.

Представник відповідача 2 щодо задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримав повністю .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (кредитодавець, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (позичальник, відповідач 2) було укладено Кредитний договір № 8/33/13- KLMV (далі - Кредитний договір).

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним договором та чинним законодавством України, кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Згідно з пунктом 1.2. Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної Кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в Кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника.

Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становив 110 000 000,00 грн. Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 19.07.2013 року включно. Додатковими договорами до Кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27 липня 2015 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором між відповідачем 1 та відповідачем 2, зокрема, були укладені наступні договори:

- договір іпотеки від 18.02.2013, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 363, відповідно до якого позивач передав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровий номер 6534755500:02:001:0050, площею 34 га, яка розташована за адресою:Херсонська область, Скадовський район, Лазурненська селищна рада;

- договір іпотеки від 31.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2540, відповідно до якого позивач передав в іпотеку належну йому на праві власності сонячну електростанцію «Лазурне» та споруди з системами кріплень сонячних модулів, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

05.03.2014 між Національним банком України (кредитор, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (позичальник, відповідач 1) був укладений кредитний договір № 12, відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит для забезпечення ліквідності.

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача 1 за вказаним договором, між сторонами було укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами, що укладені між відповідачем 1 і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку №1 до договору (боржники).

У пункті 1.3 Договору застави визначено, що надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливатимуть з Кредитного договору, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до нього в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі).

Згідно з додатком № 1 до Договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за Кредитним договором № 8/33/13- KLMV від 21.01.2013, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.

У зв`язку з проблемами ліквідності у відповідача 1 Національним банком України було прийнято низку рішень з метою недопущення погіршення стану ліквідності відповідача 1 та захисту інтересів його вкладників і кредиторів, а саме Постанову Правління НБУ від 04.12.2014 № 777/БТ «Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії проблемних» строком до 180 днів. Для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови та до кінця визначеного строку для ПАТ "Златобанк" були встановлені обмеження в його діяльності, в тому числі такі, як:

не допускати проведення будь яких активних операцій з інсайдерами та пов`язаними особами;

погашення заборгованості, що виникла за будь якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі;

погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об`єкти застави здійснювати за погодженням з куратором банку;

не здійснювати дострокового повернення коштів інсайдерам та пов`язаним особам;

не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та інші.

Натомість, 12.02.2015 між відповідачем 2 та ТОВ «Агрофірма сошників плюс», відповідачем 1 укладено договір відступлення права вимоги № 100 (далі - договір відступлення права вимоги 1), відповідно до умов якого первісний кредитор (ТОВ «Агрофірма сошників плюс») відступив новому кредитору ТОВ «Соларенерго», а новий кредитор набув належне первісному кредиторові права вимоги у боржника (ПАТ «Златобанк») грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США.

Відповідно до п. 1.4. договору відступлення права вимоги право вимоги засноване, на правочинах, укладених між первісним кредитором «ТОВ Агрофірма сошників плюс» та боржником (ПАТ «Златобанк»), а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку до даного договору.

12.02.2015 між відповідачем 2 та ТОВ «Будинок Краусса» та відповідачем 1 укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги 2) відповідно до умов якого банк має певні зобов`язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн. (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3 323,60 доларів США):

- договір банківського рахунку № 8380-ЮР від 16.10.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством «Бахмутский аграрний союз»;

- договір банківського рахунку № 2477-ЮР від 19.08.2011, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон»;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_4 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_5 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 076689, яка укладена між банком та ОСОБА_5 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013, укладений між банком та ОСОБА_5 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 079123 від 19.01.2015, яка укладена між банком та ОСОБА_6 ;

- договір банківського вкладу № 062703 «Класичний плюс» в іноземній валюті від 06.06.2014, укладений між банком та ОСОБА_6 ;

- договір банківського вкладу № 060929 "Весняний" в іноземній валюті від 07.05.2014, укладений між банком та ОСОБА_6 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 077401 від 17.12.2014, яка укладена між банком та ОСОБА_6 ;

- договір банківського рахунку № 7587-ЮР від 26.02.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством «Аквасервіс»;

- договір банківського рахунку № 5432-ЮР від 04.02.2013, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість».

Відповідно до даного договору про відступлення права вимоги до банку за вищезазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5 982 329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок Краусса» за наступними договорами:

- договір № 1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015.

Також, 12.02.2015 між відповідачем 1 та Національним університетом «Львівська політехніка», відповідачем 2 було укладено Договір про відступлення права вимоги № 102 (далі - договір відступлення права вимоги 3).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору про відступлення права вимоги 3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 дол. США.

Згідно з пунктом 1.4. договору відступлення права вимоги 3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку до Договору.

В подальшому, 12.02.2015 відповідач 2 заявами № 12 та № 12-1 повідомив відповідача 1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 8/33/13- KLMV від 21.01.2013. Відповідно до заяви № 12-1 від 12.02.2015 відповідач 2, на підставі пункту 1.2. кредитного договору заявив про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості банку в рахунок погашення своєї заборгованості за Кредитним договором.

В свою чергу, відповідач 1 листом № 911 від 13.02.2015 повідомив відповідача 2 про те, що станом на 12.02.2015 свої зобов`язання за Кредитним договором відповідачем 2 не виконано, у зв`язку з чим відсутні будь-які правові підстави вважати їх припиненими.

За переконанням позивача, враховуючи, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-КЕМУ від 21.01.2013 передані відповідачем 1 в заставу Національному банку відповідно до Договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 шляхом зарахування однорідних вимог відбулось з порушенням прав Національного банку України, без згоди останнього, що є підставою для визнання одностороннього правочину - заяви № 12-1 від 12.02.2015 недійсним.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Тобто у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ЦК України.

Як вбачається з матеріалів, за умовами укладених Договорів відступлення права вимоги, відповідач 2 набув права вимоги за договорами банківського рахунка/вкладу, тим самим набув статусу кредитора відповідача 1.

Підстави заміни кредитора в зобов`язанні визначені статтею 512 ЦК України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора.

Згідно частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

Положеннями статей 1066, 1068 ЦК України врегульовано, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов`язання банку перед клієнтом (володільцем рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму, разом з тим, доказів направлення відповідачем 2 відповідного розпорядження на адресу відповідача 1 матеріали справи не містять, як і не містять жодних доказів на підтвердження направлення відповідачем 2 до Банку заяв про дострокове розірвання договорів банківського вкладу та вимог про повернення вкладів (депозитних коштів).

Відповідно до ч. З ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Виходячи із викладеного, рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни володільця рахунка Інструкцією не передбачено.

Таким чином, для виникнення у Банку грошових зобов`язань перед відповідачем 2 за договорами банківського рахунка/вкладу, що були укладені з третіми особами, одного лише укладання договорів відступлення права вимоги є недостатнім.

Доказів того, що в системі обліку Банку відбулася заміна володільців рахунка/вкладників на нового кредитора, тобто відповідача 2, матеріали справи не містять.

Таким чином, з наведеного вбачається, що станом на дату звернення відповідача 2 із заявою про зарахування зустрічних грошових вимог, на адресу відповідача 1 не надходило від відповідача 2 розпорядження за поточними/вкладними рахунками, права грошових вимог до АТ «Златобанк» у відповідача 2 не виникло, що в свою чергу виключає підстави для зарахування зустрічних грошових вимог відповідно до поданої заяви від 12.02.2015 № 12-1.

Відповідно до частин першої - третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім право чином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін, що також узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16, у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 14.12.2021 у справі № 917/1936/19.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей в одній валюті (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16));

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 917/1936/19 наведено правовий висновок, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.

Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з умов. виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 заперечував проти зарахування зустрічних грошових вимог. Зокрема, листом від 13.02.2015 № 911 повідомив відповідача 2 про те, що станом на 12.02.2015 зобов`язання за кредитним договором не виконані, у зв`язку з чим відсутні будь-які правові підстави вважати їх припиненими.

Як вбачається зі змісту листа № 2323, розмір вимог відповідача 1 до відповідача 2 не відповідає розміру заборгованості, що вказана у заявах відповідача 2 про зарахування зустрічних грошових вимог від 12.02.2015.

Крім копії заяви від 12.02.2015 матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що станом на 12.02.2015 у відповідача 2 перед Банком та у Банку перед відповідачем 2 існували зобов`язання на суму, що вказана в заяві про зарахування зустрічних грошових вимог від 12.02.2015.

Оскільки відповідач 2 не є первісним кредитором відповідача 1, прямих договорів з Банком не укладало, а набуло прав за договорами відступлення права вимоги, укладеними з третіми особами, на користь яких права вимоги відступлені вкладниками та власниками рахунків (первісними кредиторами), відповідно розмір вимог, набутих відповідачем 2 підлягає доказуванню належними та допустимими доказами.

Таким чином, наявність заперечень відповідача 1 проти зарахування зустрічних грошових вимог за заявою відповідача 2 від 12.02.2015 № 12-1, виключало підстави здійснення такого зарахування та припинення зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору визначено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної Кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Базовою валютою є гривня.

Як вбачається з листа № 2323, заборгованість відповідача 2 перед відповідачем 1 за Кредитним договором станом на 01.08.2017 становила 500 931 598, 56 грн.

Разом з тим зобов`язання Банку за договорами банківського рахунка/вкладу, вимоги за якими були відступлені на користь відповідача 2 підлягають виконанню в іноземних валютах: долар США, євро та російський рубль.

За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Таким чином, у зв`язку з тим, що зобов`язання відповідача 2 за кредитним договором та Банку за договорами банківського рахунка/вкладу підлягають виконанню у різних валютах, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро, долар США, російський рубль (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними, що в силу приписів частини 1 статті 601 ЦК України виключає підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язання за Кредитним договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16.

Відповідно до положень частини 1 статті 601 ЦК України однією із умов зарахування з стрічних однорідних вимог, є, зокрема, настання строку виконання.

За умовами Кредитного договору кінцевою датою повернення кредиту є 27.07.2015, тобто на дату звернення відповідача 2 із заявою про зарахування зустрічних вимог від 12.02.2015, строк виконання зобов`язань за кредитним договором не настав, у зв`язку з чим врахування зустрічних грошових вимог між відповідачем 1 та відповідачем 2 суперечить вимогам частини 1 статті 601 ЦК України та не є підставою для припинення зобов`язання за Кредитним договором.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16.

Слід також зауважити, що матеріали справи не містять доказів настання строку виконання зобов`язань за договорами банківського рахунка/вкладу, права вимоги за якими набуті відповідачем 2 на підставі укладених Договорів відступлення права вимоги.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Таким чином, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов (такий висновок міститься у п. 5.20 постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Відповідно до ст. 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі N° 6-806цс16.

У постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 912/1315/19 наведено правовий висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, з наведеного вбачається, що односторонній правочин - уточнена заява ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 № 12-1 про зарахування зустрічних грошових вимог суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

У письмових поясненнях відповідач 2 посилається на порушення принципу "правової визначеності", оскільки у справі № 910/20978/15 рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015, Вищого господарського суду України від 15.03.2016 було задоволено позов ТОВ "Соларенерго" і визнано припиненими правовідносини між ТОВ "Соларенерго" та ПАТ "Златобанк" за кредитним договором від 21.01.2013 № 8/33/13-KLMV на підставі заяв ТОВ "Соларенерго" №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В свою чергу, дослідивши матеріали справи, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що недійсність заяви про зарахування зустрічних грошових вимог не була предметом судового розгляду у справі № 910/20978/15, у зв`язку з чим судами не було надано відповідної правової оцінки вказаному правочину.

В ході розгляду справи № 910/20978/15 судами не перевірялися обставини, які б підтверджували або спростовували дійсність заяви про зарахування зустрічних грошових вимог, а було лише встановлено факт наявності такої заяви та наслідки, які були нею зумовлені.

Національний банк України не брав участі у справі № 910/20978/15, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/20978/15 не є преюдиційними у справі № 910/4475/19 (910/3262/19).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Таким чином, з наведеного вбачається, що судовий розгляд справи № 910/4475/19 (910/3262/19), з іншим предметом спору та з іншим складом учасників жодним чином не порушує принципу правової визначеності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 2 подано заяву про застосування строків позовної давності.

Зокрема, у письмових поясненнях відповідач 2 зазначив, що позивач був обізнаний про існування оспорюваного правочину ще з 19.03.2015, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями заяви Національного банку України про вступ у справу № 910/20978/15, пояснень Національного банку України від 15.03.2016 та листа Національного банку України від 13.05.2015.

В свою чергу, позивач проти доводів відповідача 2 щодо пропуску строку позовної давності заперечив, мотивуючи це тим, що про існування оспорюваного правочину довідався 15.08.2017 з листа ПАТ "Златобанк" № 2323 від 11.08.2017, в якому ПАТ "Златобанк" повідомляв Національний банк України про невиконання ТОВ "Соларенерго" зобов`язань за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 та стан претензійно-правової роботи з даного приводу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 р. у справі № 922/1425/17.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

Зі змісту долучених відповідачем 2 копій заяви Національного банку України про вступ у справу № 910/20978/15, пояснень Національного банку України від 15.03.2016 та листа Національного банку України від 13.05.2015 не вбачається про обізнаність позивача про існування оспорюваного правочину. А посилання відповідача 2 на існування справи № 910/20978/15, як на підставу порушення Національним банком України строків позовної давності, є необґрунтованим, оскільки Національний банк України не був учасником вказаної справи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" № 12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 17/52; ідентифікаційний код 35894495) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Квітнева, 15а; ідентифікаційний код 37744753) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.06.2023.

Суддя П.П. Чеберяк