Рішення

від 27.06.2023 по справі 914/900/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2023 Справа № 914/900/23

За позовом: Приватного підприємства «Карена», м.Стрий Львівської області,

до відповідача: Приватного підприємства «ГРУПА КОМПАНІЙ «ІНСЕ», м.Рівне,

про припинення обтяження,

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Карена» до Приватного підприємства «ГРУПА КОМПАНІЙ «ІНСЕ» про скасування заборони відчуження нерухомого майна та вилучення запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер обтяження 4181271), який зареєстровано 07.12.2006 реєстратором Стрийська державна нотаріальна контора на підставі договору застави №2-7078 від 30.12.1998, об`єкт обтяження: магазин, адреса: Львівська область, м.Стрий, вул.Валова, 1. Власник ПП «Карена».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.03.2023 справу №914/900/23 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.04.2023; суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Рух справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана за адресою відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернута на адресу суду з відміткою органу зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення відповідача та на нього як на особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, покладається організація належного отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійсненням ним такої діяльності. Отже, негативні наслідки неодержання товариством звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Відтак, в розумінні ст. 242 ГПК України відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі. Окрім того, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18.).

22.05.2023 позивач через систему «Електронний суд» скерував заяву (вх.№12781/23) про уточнення позовних вимог з урахуванням норми ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з доказами її надіслання 22.05.2023 відповідачу. Просив прохальну частину позовної заяви вважати наступного змісту: припинити обтяження, а саме заборону відчуження нерухомого майна, яке міститься у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна під реєстраційним номером обтяження №4181271, яке зареєстровано 07.12.2006 реєстратором Стрийська державна нотаріальна контора, на підставі договору застави №2-7078 від 30.12.1998, Стрийська державна нотаріальна контора, об`єкт обтяження інше нежиле(і) приміщення, магазин, адреса: АДРЕСА_1 , власник ПП «Карена», додаткові дані: архівний номер 785456LVOV181, архівна дата 01.06.1999, дата виникнення: 30.12.1998, № реєстра 19850-334, внутр. №57014У2227F0212F3F3D.

Ухвалою від 23.05.2023 суд прийняв заяву позивача про зміну предмета позову, а ухвалою від 06.06.2023 - закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Явка сторін обов`язковою не визнавалась. Ухвали суду були надіслані на адресу відповідача, докази про що знаходяться в матеріалах справи.

Представники сторін у судове засідання 27.06.2023 не з`явилися, із заявами та клопотаннями на адресу суду не зверталися, відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі та судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 27.06.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Приватне підприємство «Карена» є власником нерухомого майна (магазину з підвальним приміщенням, загальною площею 241,12 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також договором купівлі-продажу №18 від 12.06.1996 та №26 від 24.06.1997.

30.12.1998 Колективним підприємством «Карена» (правонаступником якого є ПП «Карена») та Селянським комерційним банком «Дністер» укладено договір позики №0148/01 за умовами якого позивач зобов`язався в термін до 30.06.1999 повернути банку кредит у розмірі 10'000,00 грн, сплатити 80% річних за користування позикою.

Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань, передбачених вказаним договором позики, між позивачем та банком 30.12.1998 року укладено договір застави, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори, в реєстрі за №136, предметом якого є належне позивачу нерухоме майно магазину з підвальним приміщенням, загальною площею 241,12 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Умовами п.12 та п.13 договору застави визначено, що право звернення стягнення на заставлене майно за цим договором виникає у момент настання терміну виконання договору позики, забезпеченого цією заставою. У випадку невиконання позики до 30.06.1999 заставодержатель залишає за собою право вибору: звернути стягнення на заставлене майно або залишити за собою заставлене майно, звернутися до державної нотаріальної контори із заявою про вчинення виконавчого напису. При залишенні заставленого майна за собою банк має право його реалізувати. Застава припиняється у випадках, передбачених ст.ст.28, 29 Закону України «Про заставу».

Постановою Правління НБУ №128 від 13.03.2010 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ВАТ «СКБ «Дністер» з 15.03.2010. 02.04.2015 прийнято рішення №129 «Про затвердження ліквідаційного балансу. Ухвалення остаточного звіту ліквідатора та завершення ліквідаційної процедури ВАТ «СКБ «Дністер».

На адвокатський запит НБУ листом за вих.№14-0004/82469 від 28.11.2022 повідомив, що непродані активи банку та перелік вимог кредиторів (вигодонабувачів) передано в управління ПП «ГК «Інсе» (управитель). Разом з тим, банк повідомив, що у переліку непроданих активів ВАТ «СКБ «Дністер», переданих в управителю на підставі договору про передавання в управління непроданих активів №36-Л від 13.03.2014, кредитна заборгованість ПП «Карена» перед ВАТ «СКБ «Дністер», відсутня; в описах архівних справ ВАТ «СКБ «Дністер» кредитна справа не значиться та на архівне зберігання до НБУ ліквідатором банку не передавалася.

Позивач зазначив, що своє зобов`язання за договором позики №0148/01 від 30.12.1998 виконав, проте документ про погашення втрачено. ВАТ «СКБ «Дністер» повідомлення про погашення нотаріусу не направляв. Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників від 22.02.2023, інформація про ПП «Карена» відсутня.

29.11.2022 на адресу відповідача направлено запит про надання довідки про відсутність заборгованості за договором позики№0148/01 від 30.12.198 та виконання зобов`язання перед ВАТ «СКБ «Дністер» з метою припинення обтяження на майно, однак відповіді не отримано.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.175 ГК України).

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору позики №0148/01 від 30.12.1998 та договору застави від 30.12.1998.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статтею 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено, що, укладаючи договір позики, сторони погодили істотні умови договору.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (ч.3 ст.3 Закону України «Про заставу»).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.1 та ч.3 ст.1049 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (ст.599 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

За положеннями ч.1 ст. 593 ЦК України припинення права застави в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами.

Звернення особи до суду з позовом про визнання застави такою, що припинена, на підставі ч.1 ст.593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Відтак, право підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання застави такою, що припинена (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-243цс14 та у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15-ц).

Позивач зазначає, що зобов`язання за договором позики є припиненим у зв`язку з погашенням ПП «Карена» заборгованості за вказаним правочином, тому додаткове зобов`язання за договором застави також слід вважати припиненим, отже, застава є такою, що припинена відповідно до статті 3 Закону України "Про заставу". У переліку непроданих активів ВАТ «СКБ «Дністер», переданих відповідачу, кредитна заборгованість ПП «Карена» перед ВАТ «СКБ «Дністер», відсутня. В описах архівних справ ВАТ «СКБ «Дністер» кредитна справа позивача не значиться та на архівне зберігання до НБУ ліквідатором банку не передавалася. Натомість, у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться відомості про заборону відчуження майна за договором застави від 30.12.1998. На твердження позивача, вказані обтяження обмежують його право власності на належне йому нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК України).

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (п.6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України. Згідно положень ст.ст.71 та 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Сторони погодили, що у випадку невиконання позики до 30.06.1999 заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно або про вчинення виконавчого напису, згідно п.12 та п.13 договору застави. Тобто, строк позовної давності для стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 30.12.1998, закінчився у 2001 році. Доказів того, що ВАТ «СКБ «Дністер» до спливу строку позовної давності, а також відповідач зверталися до суду про стягнення заборгованості за договором позики та вимогою про звернення стягнення на предмет застави матеріали справи не містять. Відповідь НБУ також свідчить про відсутність заборгованості у позивача.

Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №31 від 23.02.2023 на суму 2'684,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Припинити обтяження, а саме заборону відчуження нерухомого майна, яке міститься у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна під реєстраційним номером обтяження №4181271, яке зареєстровано 07.12.2006 реєстратором Стрийська державна нотаріальна контора, на підставі договору застави №2-7078 від 30.12.1998, Стрийська державна нотаріальна контора, об`єкт обтяження інше нежиле(і) приміщення, магазин, адреса: АДРЕСА_1 , власник ПП «Карена», додаткові дані: архівний номер 785456LVOV181, архівна дата 01.06.1999, дата виникнення: 30.12.1998, № реєстра 19850-334, внутр. №57014У2227F0212F3F3D.

3.Стягнути з Приватного підприємства «ГРУПА КОМПАНІЙ «ІНСЕ» (33001, м.Рівне, вул.Дубенська БОС, 5/15; ідентифікаційний код 36587148) на користь Приватного підприємства «Карена» (82400, Львівська область, м.Стрий, вул.Валова, 1; ідентифікаційний код 22423706) 2'684,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.07.2023.

СуддяБ Яворський.