Рішення

від 03.07.2023 по справі 922/692/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2023м. ХарківСправа № 922/692/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача (прокурора): Клейн Л.В., посвідчення № 072868 від 21.03.23,

першого відповідача: не з`явився,

другого відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, м. Куп`янськ, Харківська область, в інтересах держави

до відповідачів:

першого відповідача - Куп`янської міської ради Харківської області, м. Куп`янськ, Харківська область;

другого відповідача - Фізичної особи-підприємця Бондаренко Ірини Вікторівни, Харківська область, м. Куп`янськ,

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, звернувся до господарського суду Харківської області із позовної заявою до відповідачів, Куп`янської міської ради, фізичної особи-підприємця Бондаренко Ірини Вікторови, про визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1673/32-VІІ від 17 липня 2020 року "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а"; визнання недійсним та припинення на майбутнє договору від 16 вересня 2020 року про встановлення особистого строкового сервітуту, а також про зобов`язання повернути Куп`янській міській раді земельну ділянку, площею 0,0024 га, нормативною грошовою оцінкою 28 227,60 грн., кадастровий номер 6310745400:05:001:0020, розташовану за адресою: Харківська область, місто Куп`янськ, вулиця 1 травня, у стані, в якому вона була одержана.

21 лютого 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області залишено без руху. Надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: доказів на підтвердження повноважень гр. Мельник І.П. (із зазначенням посади прокурор Куп`янської окружної прокуратури Харківської області). 27 червня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/692/22 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 21 грудня 2022 року постановлено окрему ухвалу господарського суду Харківської області у якій зазначено - направити Акціонерному товариству "Укрпошта" в особі Харківської дирекції окрему ухвалу у справі № 922/692/22 з метою усунення порушень порядку вручення поштової кореспонденції. Надати Акціонерному товариству "Укрпошта" в особі Харківської дирекції строк - десять днів, з дня отримання даної окремої ухвали, для формулювання інформації щодо підстав невручення поштового відправленням з трек-номером 6102271577663. Про вжиті заходи повідомити господарській суд Харківської області у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали. 18 січня 2023 року постановлено окрему ухвалу господарського суду Харківської області у якій зазначено - ПОВТОРНО встановить Акціонерному товариству "Укрпошта" в особі Харківської дирекції строк десять днів, з дня отримання даної ухвали, для формулювання та надання суду інформації щодо підстав невручення поштового відправленням з трек-номером 6102271577663, оформленої відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. 19 червня 2023 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 28.06.2022 року, 18.07.2022 року, 25.07.2022 року, 16.09.2022 року, 17.10.2022 року, 14.11.2022 року, 27.12.2022 року, 23.01.2023 року, 06.03.2023 року, 10.04.2023 року, 15.05.2023 року було складено акт про неможливість відправки кореспонденції, що адресована Куп`янській міській раді Харківської області та Фізичній особі-підприємцю Бондаренко Ірині Вікторівні у зв`язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією росії проти України. Враховуючи це, судом було здійснено відправлення на пересувні відділення поштового зв`язку (ПВПЗ). Судом також були вжиті заходи для повідомлення відповідачів шляхом розміщення повідомлення на офіційній веб-сторінці Господарського суду Харківської області (https://hr.arbitr.gov.ua/). 16 червня 2023 року до суду від Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області надійшло клопотання (вх. № 15522 від 16 червня 2023 року), що свідчить про обізнаність першого відповідача про розгляд справи. Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що неодноразово продовжувався та триває. Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові та Харківській області, суд вказує про те, що строки, встановлені ст. 177 ГПК України, не є розумними. Суд неодноразово намагався повідомити відповідачів з метою надання можливість висловити свою позицію по справі та з метою реалізації принципу рівності сторін процесу. Водночас, як поштовий перебіг, так і обстановка у місті Куп`янськ є такою, що не дозволяло суду закінчити підготовче провадження в межах строку, що встановлений ст. 177 ГПК України. Водночас, незважаючи на воєнний стан, активні бойові дії як на території Харківської міської територіальної громади, так і на території Куп`янської міської територіальної громади, суд вчинив всі дії з метою належного повідомлення сторін про розгляд справи та надав строк для реалізації своїх прав.

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області під час вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території м. Куп`янськ Харківської області виявлено порушення в частині передачі земельної ділянки згідно укладеного договору особистого строкового земельного сервітуту. Так, в ході здійснення моніторингу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що 17.07.2020 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення № 1673/32-VII «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а». Пунктом 1 вказаного рішення ФОП Бондаренко Ірині Вікторівні надано земельну ділянку з кадастровим номером 6310700000:26:018:0020, площею 0,0024 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, місто Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а. 16 вересня 2020 року між першим відповідачем (власник) та другим відповідачем (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору земельній сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0024 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, місто Куп`янськ, вул. 1 Травня, буд. 6а, кадастровий номер 6310700000:26:018:0020, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Прокурор вважає, що вищевказане рішення Куп`янської міської ради прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі Договір є таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з цим його має бути визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді. Так, прокурор вказує на те, що виходячи із норм законодавства, а саме ст. 401, 404 ЦК України, 98 - 100 ЗК України, вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту. Отже, першим відповідачем надано земельну ділянку другому відповідачу для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Крім того, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Проте, у спірному Договорі не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету для провадження підприємницької діяльності. Підсумовуючи, прокурор зазначає, що суть правовідносин між сторонами Договору, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст Договору суперечить положенням ЦК України, ЗК України та Закону України «Про оренду землі», і цей Договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Другий відповідач не є ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки. Відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання, а саме здійснення підприємницької діяльності не могли бути задоволені іншим способом. Прокурор вважає, що у другого відповідача не виникло право на встановлення спірного земельного сервітуту. Ураховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного Договору, а також його оплатний характер, між сторонами Договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України «Про оренду землі». Враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, право земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, щоКонституцією Українивстановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що незаконне надання земельної ділянки на підставі земельного сервітуту, на думку прокурора, порушує встановлений державою порядок надання земельних ділянок, у зв`язку з чим порушуються інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів. Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого «інтересів держави». Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування. Незаконна передача земельних ділянок у користування порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками. Компетентним суб`єктом, який має здійснювати захист вказаних інтересів держави, є Куп`янська міська рада Харківської області. Разом із тим, Куп`янська міська рада Харківської області є одним з учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів і виступає одним із відповідачів. У зв`язку з цим, прокурор правомірно самостійно представляє інтереси держави і відповідно, звертається до суду як позивач.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави.

ВІДНОСНО АНАЛІЗУ ПЕРЕДАЧІ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ В КОРИСТУВАННЯ ЗА СТРОКОВИМ ЗЕМЕЛЬНИМ СЕРВІТУТОМ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 липня 2020 року Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення № 1673/32-VII «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а» (надалі «Рішення»). Відповідно до п. 1 Рішення вирішено надати ФОП Бондаренко І.В. (другому відповідачу), земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, за кадастровим номером 6310700000:26:018:0020, площею 0,0024 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, місто Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а.

16 вересня 2020 року між Куп`янською міською радою (перший відповідач) та ФОП Бондаренко І.В. (другий відповідач) було укладено Договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту. Відповідно до п. 1.1. Договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки: площею 0,0024 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ В.03.07), землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а, кадастровий номер 6310700000:26:018:0020, в інтересах Сервітуарія (другий відповідач) на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Відповідно до п. 4.3. Договору земельна ділянка передається Сервітуарію за Актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного Договору. До матеріалів справи представлено Акт приймання-передачі земельної ділянки від 16 вересня 2020 року, що підписаний з обох Сторін.

З приводу вищезазначеного, суд зазначає, що право на землю за законодавством України набувається через право власності, право користування (постійне користування і оренда) та право земельного сервітуту. Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (частина 1 статті 4 Земельного кодексу України). Водночас, відповідно до статті 9 Цивільного кодексу України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються нормами земельного права і в субсидіарному порядку - нормами цивільного права.

Так, Земельним кодексом України у главі 16 визначено поняття «право земельного сервітуту», яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів. Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в). За змістом статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічна норма викладена у статті 402 Цивільного кодексу України. Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Визначальною умовою встановлення сервітуту є те, що це відбувається лише в разі неможливості для власника нерухомості задовольнити свої потреби іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. При цьому, така умова набуває особливого змісту у випадку, коли сервітут встановлюється за домовленістю сторін: тоді визначення можливості чи не можливості задовольнити свої потреби іншим шляхом залежить саме від волевиявлення сторін та знаходиться безпосередньо у їх компетенції (на відміну, наприклад, від випадку, коли сервітут встановлюється за рішенням суду), що обумовлено самою правовою природою сервітуту в залежності від способу його встановлення.

Системний аналіз положень статей 401, 404 ЦК України, статей 98, 99, 100 ЗК України дозволяє також дійти висновку про можливість встановлення сервітуту для конкретної визначеної особи (особистий сервітут), що спростовує твердження прокурора про те, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки.

Так, з наданих до матеріалів справи документів вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310700000:26:018:0020, що розташована за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а, площею: 0,0024 га знаходиться в комунальній власності Куп`янської міської ради. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на їх обтяження зареєстровано задругим відповідачем право користування земельною ділянкою (сервітут) площею 0,0024 га.

Окремо суд зазначає, що встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності не потребує отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також наявності права користування або права власності замовника на земельну ділянку, на якій здійснюватиметься встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. При цьому, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити ТС для здійснення підприємницької діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, в пункті 7 якого зазначено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності відповідно до статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Для розміщення ТС за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки.

Отже, посилання прокурора на те, що право встановлення ТС має лише власник землі або землекористувач, є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1552/16 від 12 червня 2018 року.

Також, не знайшли свого підтвердження доводи прокурора щодо обов`язковості набуття другим відповідачем саме права оренди для розміщення ТС на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Відповідно до частини першої, пункту "а" частини другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Зміст права власності як закріплено частиною першою статті 317 ЦК України, полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Прокурором не доведено відсутності повноважень першого відповідача на передання другому відповідачу спірної земельної ділянки у сервітутне користування для визначених в сервітуті цілей, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, зокрема і щодо надання на неї речового права (сервітуту) іншій особі належить власнику такої земельної ділянки, яким є територіальна громада в особі першого відповідача.

Сторонами в Договорі погоджено обсяг і мету обмеженого речового права на земельну ділянку та плату за таке право, а саме - задоволення потреб землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні для розміщення тимчасової споруди; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено положень, які б позбавляли першого відповідача як орган місцевого самоврядування, права на встановлення сервітуту на підставі Договору, в даному випадку першого відповідача, реалізовуючи таким чином право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, має рівні права з громадянами і юридичними особами, з якими він вступає у відносини володіння, користування та розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 495/2176/17.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що встановлення особистого строкового сервітуту між першим та другим відповідачами на земельну ділянку для розміщення тимчасової споруди для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови було здійснено в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Твердження прокурора, що частина земельної ділянки, на яку встановлено особистий сервітут, мала бути передана в оренду у відповідності до ст. 134 ЗК України, що призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельна ділянка вибула із комунальної власності безоплатно, а Державний бюджет не отримав коштів від надання земельної ділянки у користування ФОП, спростовується наступним.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина третя статті 98 ЗК України). Відповідно до частини першої статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів: а) бюджету Автономної Республіки Крим; б) обласних бюджетів; в) районних бюджетів; г) бюджетів місцевого самоврядування. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети (пункт 3 частина 1 статті 7 Бюджетного Кодексу України).

Відповідно до п. 2 Рішення встановлено, що річна плата за користування (сервітут) земельною ділянкою становить 7,5% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки.

Отже, встановлено, що відсутні будь-які правові підстави для надходження коштів від встановлення сервітуту на спірну частину земельної ділянки з кадастровим номером 6310700000:26:018:0020 до Державного бюджету, оскільки відповідні кошти мають надходити до місцевого бюджету. Доказів ненадходження коштів за використання земельної ділянки до суду не надано.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним Рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1673/32-VІІ від 17 липня 2020 року «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, 6а».

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України. Відповідно до ч. 1 та ч. З ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

На момент укладення спірного договору земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником якої є перший відповідач, і відповідно право розпорядження якими, в тому числі й у вирішенні питань про надання у користування спірної земельної ділянки згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до повноважень першого відповідача.

Так, земельна ділянка передана другому відповідачу уповноваженим органом місцевого самоврядування за цивільно-правовою угодою. Жодних самочинних дій другим відповідачем щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не вчинялося, доказів такого до суду не було надано.

Суд вважає, що спірний договір не суперечить ст. 404 ЦК України, оскільки перелік сервітутів не є вичерпним, а ЗК України як спеціальний закон, у ст.99 п. «в» передбачає земельний сервітут для розміщення тимчасових споруд(малих архітектурних форм). Суд вважає також помилковими твердження прокурора про підміну сервітутом права оренди земельної ділянки і що фактично спірний договір є договором оренди. Так, за договором оренди орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»). Натомість сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном (ч.5 ст.403 ЦК України). Аналогічні положення стосовно земельної ділянки містяться у ч.3 ст.98 ЗК України.

Вищенаведене у сукупності свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним і припинення на майбутнє Договору. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним спірного Рішення та для визнання недійсним спірного Договору, що констатовано судом вище, відсутні і правові підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про повернення земельної ділянки першому відповідачу.

Окремо суд звертає увагу, що у прохальній частині позову прокурором сформована позовна вимога стосовно земельної ділянки з кадастровим номером кадастровий номер 6310745400:05:001:0020, водночас відповідно у Рішенні та Договорі зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6310700000:26:018:0020.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на нього.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "04" липня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко