Ухвала

від 05.06.2023 по справі 904/2465/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2465/21

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючої, Банаська О. О., Баранця О. М., Булгакової І. В., Васьковського О. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Селіваненка В. П., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Трубакова Є. О.,

відповідача - 1- Пономатенко Н. А., Грачова О. А.,

відповідача - 2- Костюченко Н. О.,

відповідача - 3- не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Мода-Сервіс"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022

(колегія суддів: Кузнецов В. О. - головуючий, Мороз В. Ф., Чередко А. Є.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022

(суддя - Золотарьова Я. С.),

за позовом Приватного акціонерного товариства "Мода-Сервіс"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонорум Компані",

2) Компанії JACKTOWN UNIVERSAL LLP,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентон ЛТД",

про визнання договорів недійсними та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Мода-Сервіс" (далі - ПрАТ "Мода-Сервіс", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонорум Компані" (до зміни найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Аквалор"; далі -ТОВ "Бонорум Компані", відповідач - 1, покупець) та посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., а саме від:

- 15.03.2018 за реєстровим номером 1007;

- 15.03.2018 за реєстровим номером 1001;

- 22.03.2018 за реєстровим номером 1057;

- 27.03.2018 за реєстровим номером 1119;

- 22.03.2018 за реєстровим номером 1054;

- 15.03.2018 за реєстровим номером 995;

- 15.03.2018 за реєстровим номером 1004;

- 22.03.2018 за реєстровим номером 1051;

- 22.03.2018 за реєстровим номером 1048;

- 15.03.2018 за реєстровим номером 998 (далі - договори за реєстровими номерами 1007, 1001, 1057, 1119, 1054, 995, 1004, 1051, 1048, 998; оспорювані/спірні договори).

Позивач також просив витребувати у свою власність відчужене за спірними договорами нерухоме майно від ТОВ "Бонорум Компані", Компанії JACKTOWN UNIVERSAL LLP та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентон ЛТД".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що впродовж квітня 2018 року голова правління ПрАТ "Мода-Сервіс" Святченко Сергій Олександрович за відсутності рішення загальних зборів чи наглядової ради уклав взаємопов`язані договори на загальну суму 3 245 206, 00 грн, що складає 86,34 % вартості активів цього товариства за 2017 рік. З метою ухилення від дотримання порядку вчинення значного правочину, встановленого статтею 70 Закону України "Про акціонерні товариства", статутом ПрАТ "Мода-Сервіс", був поділений предмет договору, що свідчить про порушення вимог чинного законодавства, зокрема, статей 33, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" при укладені спірних договорів та про їх удаваність.

Вважає, що спірні договори від імені ПрАТ "Мода-Сервіс" підписано головою правління Святченком Сергієм Олександровичем з перевищенням повноважень, з порушенням вимог статті 92 Цивільного кодексу України (вказаний голова правління діяв не в інтересах ПрАТ "Мода-Сервіс", недобросовісно та нерозумно, про що відповідачі знали або могли знати, проявивши мінімальну обачність), а також з порушенням статті 241 Цивільного кодексу України.

Також, посилаючись на статті 387, 392 Цивільного кодексу України, просив задовольнити позов про витребування у свою власність відчужене за спірними договорами нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 (суддя - Золотарьова Я. С.) у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів за реєстровими номерами 1007, 1054, 995, 1004, 1051, 1048, 998, суд першої інстанції виходив з того, що ціна цих договорів не перевищувала 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, а тому для їх укладення не вимагалося надання згоди наглядової ради чи загальних зборів (фактично не визнав ці договори значними), а голова правління товариства Святченко Сергій Олександрович при їх підписані не перевищив своїх повноважень.

Щодо решти спірних договорів (договори за реєстровими номерами 1001, 1057, 1119), то місцевий господарський суд встановив, що хоча і ціна цих договорів перевищує 10 % вартості активів позивача за даними останньої річної фінансової звітності, однак подальше їх схвалення позивачем як за допомогою активних дій, так і у вигляді бездіяльності, про що свідчать наявні у матеріалах справи докази, виключає підстави для визнання цих договорів недійсними. Удаваність спірних договорів, чим позивач, серед іншого, обґрунтовує свій позов, на думку суду першої інстанції, спростовується юридично значущими діями на їх виконання.

Місцевий господарський суд при вирішенні спору про визнання спірних договорів недійсними, керуючись положенням статей 92, 241 Цивільного кодексу України, також встановив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що покупець знав або міг знати про загальну вартість активів позивача за рік, який передував укладенню спірних договорів; ні на момент підписання спірних договорів, ні на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців не містилось застережень щодо наявності у керівника ПрАТ "Мода-Сервіс" будь-яких обмежень на представництво юридичної особи, передбачених статутом товариства чи будь-яким іншим документом; доказів того, що покупець за договорами був ознайомлений зі статутом позивача матеріали справи не містять, що також свідчить про відсутність реальної обізнаності про наявність обмежень у керівника на представництво юридичної особи згідно із Законом України "Про акціонерні товариства".

Встановивши відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, суд першої інстанції відмовив і в задоволенні позову в частині витребування майна.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 (колегія суддів: Кузнецов В. О. - головуючий, Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд так само, як і суд першої інстанції, зазначив, що з огляду на положення статей 92, 241 Цивільного кодексу України обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, коли саме вона, третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, а правочин не отримав наступного схвалення особи, яку представляють.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірні договори від імені позивача підписані його головою правління, який діяв на підставі статуту, і в даному випадку навіть ознайомлення зі статутом не дозволяло покупцю дійти однозначного висновку про наявність обмежень у голови правління продавця за ознакою вчинення значного правочину; Єдиний державний реєстр як відкрите джерело інформації про органи управління відомостей про обмеження повноважень голови правління позивача не містив. У подальшому правочин був схвалений діями позивача.

На обґрунтування застосування положень статей 92, 241 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин апеляційний суд керувався висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанції, ПрАТ "Мода-Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022, в якій просило вказані судові акти скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права (статтю 241 Цивільного кодексу України) без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 22.02.2022 у справі № 924/658/20, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 07.10.2020 у справі № 911/604/19, від 25.07.2018 у справі № 674/101/16-ц. Посилається і на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, Верховного Суду України, викладені в постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12.

Скаржник також зазначає про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки таким обставинам:

- протягом березня 2018 року ПрАТ "Мода-Сервіс" в особі голови правління укладено спірні взаємопов`язані договори, кінцевою метою яких стало відчуження майже 100% основних активів товариства, адже за даними фінансової звітності за 2018 рік (період, в якому вчинено спірні договори) за ПрАТ "Мода-Сервіс" на праві власності не обліковувалось жодного основного засобу виробництва;

- за підпунктом 18 пункту 9.2.3 статуту ПрАТ "Мода-Сервіс" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прийняття рішень про надання згоди на вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна, що є їх предметом, становить від 10% до 25% вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності, належить до виключної компетенції наглядової ради ПрАТ "Мода-Сервіс";

- відбувся поділ спірного нерухомого майна (трьох окремих об`єктів нерухомого майна за адресами: м. Дніпро, вул. Короленка, 3; м. Дніпро, вул. Центральна, 14; м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 98) на 10 окремих часток без виділу їх в натурі із подальшим відчуженням одному і тому ж покупцю, що свідчить про умисне ділення предмета правочину та укладення договорів з метою ухилення від дотримання процедури для їх укладення, встановленої Законом України "Про акціонерні товариства", що суперечить частині 5 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства";

- при укладенні спірних договорів, які є удаваними, нібито було проведено оцінку відчуженого майна оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю "МКА", однак всупереч підпункту 20 пункту 9.2.3 статуту ПрАТ "Мода-Сервіс", статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства" відповідачем не надано доказів про наявність такої оцінки, а також відсутні будь-які рішення наглядової ради щодо погодження вибору такого оцінювача, затвердження умов укладеного з ним договору, погодження суми оплати послуг;

- у матеріалах справи наявний експертний висновок № МF -01-03-25-2021 про визначення ринкової вартості спірного нерухомого майна станом на 15.03.2018, згідно з яким вартість спірних об`єктів нерухомості становить 156 863 418,00 грн (будівля на вул. Короленка, 3, вартістю 130 682 709,00 грн; нежитлова будівля на вул. Центральній, 14, вартістю 14 641 519,00 грн; нежитлова будівля на просп. Дмитра Яворницького, 98, вартістю 11 539 190,00 грн).

15.03.2023 до Верховного Суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 22.11.2022 у справі № 925/2/22, від 20.12.2022 у справі № 906/1316/21 та зазначив, що за наявності у статуті позивача обмежень повноважень керівника, на який (статут) міститься посилання у спірних договорах, свідчить про те, що відповідачі при укладені спірних договорів за всіма обставинами не могли не знати про такі обмеження.

Від ТОВ "Бонорум Компані" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, зазначених у цьому відзиві. Зокрема, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними чи удаваними або ж такими, що укладені за штучно заниженими цінами чи ставлять продавця в край невигідне матеріальне становище.

У письмових поясненнях ТОВ "Бонорум Компані" посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, про те, що для визнання недійсними договорів з підстав, укладення їх представником юридичної особи із перевищенням повноважень, необхідним є встановлення того, що саме третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно - тобто знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Зазначає, що на час укладення оспорюваних договорів ТОВ "Бонорум Компані" проявило розумний рівень обачності для встановлення обмежень представника позивача на підписання договорів - звернулося до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, який не містив обмежень щодо повноважень голови правління ПрАТ "Мода-Сервіс" Святченка Сергія Олександровича, а тому відповідач-1 міг розумно покладатись на такі відомості (крім того, внесення актуальної інформації до цього реєстру є обов`язком саме позивача); у матеріалах справи відсутні докази, що оспорювані правочини не схвалювались позивачем; наявність внутрішньокорпоративних суперечок позивача не може бути підставою для визнання недійсними договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства, та призводити до порушення законних прав та інтересів третіх осіб, в тому числі і відповідачів у цій справі.

Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Мода-Сервіс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні, яке неодноразово відкладалось.

Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2023 заяву ПрАТ "Мода-Сервіс" про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на нерухоме майно, перелік якого наведений у резолютивній частині цієї ухвали.

Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 справу № 904/2465/21 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302, статті 303 Господарського процесуального кодексу України - у зв`язку із необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 (624/215/21) щодо врегулювання розбіжностей у застосуванні частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України про презумпцію добросовісності третьої особи, яка, укладаючи з товариством правочин, не знала і не мала знати, що він є значним для товариства. Зокрема, розбіжність полягає в тому, що Верховний Суд в одних справах при вирішені спору про визнання правочину недійсним з підстав укладення його виконавчим органом юридичної особи з перевищенням повноважень зазначив, що для обізнаності третьої особи в обмеженнях керівника юридичної особи, з якою укладається договір, достатньо наявності посилання у договорі на статут цієї юридичної особи, а в інших - дійшов висновку, що вказівка на статут у договорі не є достатньою.

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 також було зазначено, що приписи частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України спрямовані на те, що саме на юридичну особу покладається доведення того, що обмеження повноважень виконавчого органу не перебувало поза межами розумного контролю третьої особи та що за відсутності відповідної законодавчої норми додатковий обов`язок з доведення добросовісності контрагента суд поклав на самого контрагента.

31.05.2023 до об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Бонорум Компані" про скасування заходів забезпечення позову, вжитих згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 904/2465/21.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що на стадії касаційного перегляду справи було частково задоволено заяву ПрАТ "Мода-Сервіс" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, перелік якого наведений у резолютивній частині ухвали Верховного Суду від 30.03.2023 у цій справі.

На думку ТОВ "Бонорум Компані", ці заходи забезпечення позову були вжиті судом касаційної інстанції поза межами його повноважень, про що свідчить таке.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у численних судових рішеннях, зокрема, у постанові від 08.04.2020 у справі № 333/2736/18, в ухвалах від 03.09.2020 у справі № 489/1950/20, від 07.01.2020 у справі № 361/3462/17, від 27.05.2019 у справі № 180/893/16-ц зазначив, що норми Цивільного процесуального кодексу України, що ідентично регулюють порядок розгляду заяви про забезпечення позову, як і норми Господарського процесуального кодексу України, не надають повноважень Верховному Суду застосовувати заходи забезпечення позову на стадії касаційного перегляду судових рішень. У випадку подання такої заяви на стадії касаційного перегляду справи - її необхідно повернути заявнику.

Відповідач зазначає також, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 333/2736/18 міститься висновок, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення процесуального питання щодо забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) на цій стадії розгляду справи.

Посилаючись на пункт 6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, де зазначено, що застосування процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства, стверджує про необхідність застосування до спірних правовідносин висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.04.2020 у справі № 333/2736/18, в ухвалах від 03.09.2020 у справі № 489/1950/20, від 07.01.2020 у справі № 361/3462/17, від 27.05.2019 у справі № 180/893/16-ц щодо неможливості застосування заходів забезпечення позову на стадії касаційного перегляду справи.

ТОВ "Бонорум Компані" також вважає, що вжиті Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони на відчуження об`єктів нерухомості, внесених до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Довер Груп", суперечить чинному законодавству та судовій практиці про те, що заходи забезпечення позову не повинні блокувати господарську діяльність юридичних осіб, порушувати права осіб, які не є учасниками судового процесу, що відбулось у цьому випадку (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22, від 18.01.2023 у справі № 910/3334/22, від 09.02.2023 у справі № 910/4275/22).

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків від відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Цей інститут є гарантією захисту та відновлення прав осіб, а отже, елементом правосуддя.

Водночас вказаний інститут є загально-правовим інститутом, адже заходи забезпечення позову регулюються нормами різних галузей права та застосовуються судами при здійсненні різних форм судочинства, зокрема господарського, цивільного, адміністративного.

Законодавець закріпив вказаний інститут у процесуальних кодексах, зокрема, у главі 10 розділу I Господарського процесуального кодексу України (статті 136 - 146 цього Кодексу), у главі 10 розділу I Цивільного процесуального кодексу України (статті 149 - 159 цього Кодексу) та у главі 10 розділу I Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150 - 158 цього Кодексу).

У Господарському процесуальному кодексі України (в редакції з 15.12.2017) законодавець деталізував норми, які регулюють забезпечення позову. Зокрема, Господарський процесуальний кодекс України містить норми, які визначають стадії, на яких господарський суд вправі вжити заходи забезпечення позову, підстави для забезпечення позову, види заходів забезпечення позову, порядок подання заяви про забезпечення позову, розгляд такої заяви; зустрічне забезпечення тощо.

Зокрема, процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Стаття 138 Господарського процесуального кодексу України регулює порядок подання заяви про забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, в провадженні якого перебуває справа.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

З аналізу вказаних норм процесуального права, які містяться в розділі "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України (зокрема, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, норми яких є ідентичними до норм статей 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України, статті 150 Кодексу про адміністративне судочинство України) вбачається, що законодавець визначив як види забезпечення позову, так і стадії, на яких вони можуть вживатись судом, а саме:

- до пред`явлення позову;

- або на будь-якій стадії розгляду справи

за умов, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому у статті 138 Господарського процесуального кодексу України законодавець деталізував, що якщо заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі, то вона подається до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Господарський процесуальний кодекс України оперує такими поняттями, як: "позовне провадження", "розгляд справи по суті", "апеляційне провадження", "апеляційний розгляд", "касаційне провадження", "касаційний розгляд" та встановлює порядок дій суду та учасників справи на кожній із цих стадій. Залежно від інстанції, в якій підлягає вирішенню справа, в кожній з них є така стадія, як розгляд, якою у Верховному Суді є касаційний розгляд, тобто перегляд судових актів, які підлягають оскарженню у цьому суді.

З вищевикладеного вбачається, що забезпечення позову може застосовуватись на будь-якій стадії розгляду справи, включаючи перегляд рішення, постанови, зокрема у касаційному порядку Верховним Судом.

Невжиття заходів забезпечення позову на стадії касаційного перегляду може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду касаційної інстанції або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів особи, за захистом яких вона звернувся до суду, та спричини порушення її прав, що вбачається, серед іншого, зі статті 308 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено повноваження суду касаційної інстанції.

Таке саме регулювання щодо повноважень суду касаційної інстанції міститься й у приписах Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу про адміністративне судочинство України.

Отже, Верховний Суд, який є судом касаційної інстанції, не позбавлений права на стадії касаційного перегляду справи забезпечити позов у випадку доведення заявником і встановлення ним (судом) існування обставин для їх вжиття, як відбулось при розгляді заяви ПрАТ "Мода-Сервіс" у цій справі.

Невжиття Верховним Судом на стадії касаційного розгляду справи заявлених заходів забезпечення позову, за наявності на те достатніх підстав, свідчитиме про порушення прав особи на судовий захист, гарантованих їй Основним Законом держави, істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду касаційної інстанції, і в такому випадку буде нівелюватися сам інститут заходів забезпечення позову, що є недопустимим.

Дотримуючись такої позиції, норм процесуального права, які регулюють заходи забезпечення позову, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду неодноразово застосовував заходи забезпечення позову на стадії касаційного перегляду справи, про що свідчать ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2018 у справі № 917/1391/17, від 12.09.2023 у справі № 920/737/17, від 08.07.2020 у справі № 918/194/19, від 03.09.2020 у справі № 907/762/16, від 09.07.2021 у справі № 910/8965/18.

Разом з цим Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежних висновків, ніж Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у зазначених вище судових рішеннях.

У постанові від 08.04.2020 у справі № 333/2736/18 Касаційний цивільний суд дійшов таких висновків:

"забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. Оскільки в главі 2 розділу V цього Кодексу не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову"). Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій, Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення процесуального питання щодо забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) на цій стадії розгляду справи".

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27.01.2020 у справі № 361/3462/17 відмовив фізичним особам у задоволенні заяви про забезпечення позову з підстав того, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про забезпечення позову на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

В ухвалі від 27.01.2020 у справі № 361/3462/17 Касаційний цивільний суд керувався пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", в якому зазначено, що у главі 2 розділу V Цивільного процесуального кодексу України, на відміну від частини 3 статті 151, пункту 7 частини 1 статті 301 цього Кодексу, не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові; натомість на стадії касаційного провадження можливе лише заявлення клопотання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

До аналогічних висновків, як і в ухвалі від 27.01.2020 у справі № 361/3462/17, дійшов Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду і в судовому рішенні від 27.05.2019 у справі № 180/893/16-ц.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про помилковість таких висновків Касаційного цивільного суду та зазначає про недоречність посилання при вирішенні питання щодо забезпечення позову (під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції з 15.12.2017) на постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", яка була прийнята 22.12.2006 і в якій Верховний Суд України здійснив тлумачення норм процесуального кодексу щодо забезпечення позову, чинного до 15.12.2017, процесуальне регулювання за яким суттєво відрізняється від Цивільного процесуального кодексу України в редакції з 15.12.2017.

Верховний Суд має застосовувати ту норму процесуального права, яка є чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою вимогою принципу правової визначеності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частина 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).

Наявність глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29.03.2011 у справі "Брезовець проти Хорватії" (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

Частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Оскільки норми процесуального права, закріплені як в Господарському процесуальному кодексі України, так і в Цивільному процесуальному кодексі України, ідентично регулюють застосування заходів забезпечення позову (зокрема, стаття 136 Господарського процесуального кодексу України та стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України), однак за подібності такого регулювання Касаційний цивільний суд, на відміну від Касаційного господарського суду, помилково відмовляє особам у прийнятті заяв про забезпечення позову на стадії касаційного перегляду справи з підстав того, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд не може здійснювати таке забезпечення на стадії касаційного перегляду справи, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне передати справу № 904/2465/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 у справі № 333/2736/18, в ухвалах цього ж суду від 27.01.2020 у справі № 361/3462/17, від 27.05.2019 у справі № 180/893/16-ц.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

справу № 904/2465/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Мода-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонорум Компані", Компанії JACKTOWN UNIVERSAL LLP, Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентон ЛТД" про визнання договорів недійсними та витребування майна передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді О. О. Банасько

О. М. Баранець

І. В. Булгакова

О. В. Васьковський

О. Р. Кібенко

Л. І. Рогач

В. П. Селіваненко

Ю. Я. Чумак