Постанова

від 03.07.2023 по справі 620/2437/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/2437/23 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Губської Л.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керніг" до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керніг" звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2023 №2087/ж10/25-01-07-00 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 56933,33 грн та нарахування штрафних санкцій в сумі 28466,66 грн..

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Керніг" є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законодавством порядку 28.07.2016 та перебуває на податковому обліку як платник податків. Основним видом діяльності за КВЕД є: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

22 грудня 2021 року між ТОВ «Оріон» (як Продавцем) та ТОВ «Керніг» (як Покупцем) укладено Договір купівлі-продажу №22/12, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію просо (в подальшому - товар) за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з Покупцем.

Найменування, орієнтована кількість, ціна за одну тонну поставленого Продавцем товару визначається в Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.2 Договору купівлі-продажу №22/12).

Згідно з п. 3.1. Договору купівлі-продажу №22/12 товар вважається власністю Покупця з моменту підписання Покупцем видаткових накладних Продавця.

Відповідно до п.5.1. Договору купівлі-продажу №22/12 Покупець сплачує за товар у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця - 80% після завантаження машини, 20% - після реєстрації податкової накладної.

22 грудня 2021 року між сторонами укладено Додаток №1 до Договору купівлі- продажу №22/12 від 22.12.2021 (надалі - Додаток №1).

Так, відповідно до Додатку №1 ТОВ «Оріон» зобов`язується поставити ТОВ «Керніг» просо у кількості 48,80 т +/- 5% на загальну суму 341 600,00 грн з ПДВ. Строк поставки до 28.02.2022. Приймання-передача товару по кількості і якості здійснюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної на складі Продавця.

На виконання досягнутих домовленостей ТОВ «Оріон» поставлено ТОВ «Керніг» просо загальною кількістю 48,800 т на загальну суму 341 600,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000004 від 28.12.2021, №РН-0000005 від 30.12.2021 та товаро-транспортними накладними №4 від 28.12.2021, №5 від 30.12.2021.

Вищевказаний товар був оплачений ТОВ «Керніг» шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Оріон», що підтверджується платіжними дорученнями №№315 від 28.12.2021, №1 від 04.01.2022, №5 від 13.01.2022, №13 від 18.01.2022.

У подальшому отриманий від ТОВ «Оріон» товар (просо) було імпортовано до Німеччини для технологічної переробки, що підтверджується контрактом PC 120620- 70 RV від 12.06.2020 та митними деклараціями вн №10779 від 30.01.2022, вн №10760 від 17.01.2022.

Згідно наказу Головного управління ДПС у Чернігівській області №1769-п від 20 грудня 2022 року, на підставі направлень №55, №56 від 10 січня 2023 року, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Керніг» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2022 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.11.2022 №9246707671 від`ємного значення з податку на додану вартість, в тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт №838/07/40694273 від 25 січня 2023 року (далі - акт перевірки).

В акті перевірки відповідачем встановлено, що ТОВ «Керніг» порушено вимоги: п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.4, п.200.7 ст. 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за жовтень 2022 року в розмірі 65 100 грн; п. 200.4, п. 200.7, п.200.8 ст. 200 ПК України, в результаті чого платнику податків відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2022 року в сумі 20 513 грн.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, 10.02.2023 позивачем подані заперечення на акт перевірки, однак заперечення позивача залишені ГУ ДПС у Чернігівській області без задоволення.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №2087/ж10/25-01-07-00 від 22.02.2023, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 65100,00 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 32550,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення частково протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 56933,33 грн та нарахування штрафних санкцій у сумі 28466,66 грн по взаємовідносинам з ТОВ «Оріон», позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно п.14.1 ст.14 ПК України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

В силу абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 ПК України).

Відповідно до п. 185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Приписами п. 186.1 ст. 186 ПК України встановлено, місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно пп.186.2.1 п. 186.2. ст. 186 Податкового кодексу України, місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме: а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг; б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна; в) послуг, пов`язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання; г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном.

В силу п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/ послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Приписами п 198.5 ст. 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/ послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу, (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/ послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 196 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність ГЇ оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а також зв`язку між фактом придбання товару (робіт/послуги), та подальшою господарською діяльністю.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).

Згідно з п. 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/ або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (п. 2.15 Положення №88).

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та визначення витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 19.06.2018 у справі № 808/2447/17 та від 31.07.2018 у справі № 820/3119/17.

Як встановлено судом на підтвердження реальності здійснення господарської операції (купівлі-продажу проса) ТОВ «Керніг» були надані контролюючому органу Договір купівлі-продажу №22/12 від 22.12.2021, Додаток №1 від 22.12.2021 до Договору купівлі-продажу №22/12 від 22.12.2021, видаткові накладні №РН-0000004 від 28.12.2021, №РН-0000005 від 30.12.2021, товаро-транспорті накладні №4 від 28.12.2021, №5 від 30.12.2021, платіжні доручення №315 від 28.12.2021, №1 від 04.01.2022, №5 від 13.01.2022, №13 від 18.01.2022.

Таким чином, відсутність у видаткових накладних №РН-0000004 від 28.12.2021, №РН-0000005 від 30.12.2021 посади та прізвища, ім`я, по-батькові отримувача товару є неістотним недоліком, що не перешкоджає контролюючому органу можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, оскільки міститься підпис особи та печатка товариства, крім того вказані відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

Щодо недоліків, виявлених відповідачем у товаро-транспортних накладних, слід зазначити наступне.

Відповідно до Договору купівлі-продажу №22/12 від 22.12.2021 обов`язок з доставки товару покладений на постачальника, отже обов`язок щодо належного завантаження автомобіля, а також складання товаро-транспортних накладних покладений саме на ТОВ «Оріон».

Відповідач в акті перевірки вказує, що особа ОСОБА_1 (водій, який зазначений в усіх ТТН) не перебуває в штаті ПП «Альфа-С Сервіс», а склад, з якого здійснювалось навантаження продукції (м. Чернігів, вул. Кільцева 5-а) перебуває у приватній власності ТОВ «Наша Булочка».

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що частина нежитлового приміщення площею 200 кв.м. за адресою: м. Чернігів, вул. Кільцева, 5а перебуває в строковому безоплатному користуванні ТОВ «Оріон», відповідно до Договору позички нежилого приміщення №01082017 від 01.08.2017, а ОСОБА_2 прийнятий на роботу водієм ПП «Альфа-С Сервіс» з 01.03.2017, згідно з наказом ПП «Альфа-С Сервіс» №14 від 01.03.2017.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.07.2022 року у справі № 160/3364/19 будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), який не був позбавлений відповідного статусу на час його складення, має силу первинного документа.

Якщо інша особа внесла до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце.

Таким чином, факт використання первинних документів із недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку.

Крім того, необхідно зазначити, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. До того ж, судом встановлено, що позивач у даному конкретному випадку не був учасником транспортних відносин, у зв`язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов`язковою.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 27.08.2018 у справі № №804/2952/14, від 18.10.2019 у справі №813/300/16.

Суд звертає увагу, що недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо- складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.07.2020 по справі №814/1792/17. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, від 10.11.2020 у справі № 440/3779/18, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19.

Щодо не надання платником податку документів, що підтверджують придбання проса (паспорти або сертифікати якості, або інші наявні документи) суд зазначає, що це документи, які підтверджують якість товарів та відповідно, за своїм змістом вони не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій, у зв`язку з чим їх відсутність жодним чином не може впливати на результати проведення перевірки.

У постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 640/12451/20 зазначено, що податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Відтак посилання відповідача на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеними з ними договорами

Разом із цим, Верховний Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Враховуючи зазначене податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 22.02.2023 №2087/ж10/25-01-07-00 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 56933,33 грн та нарахування штрафних санкцій в сумі 28466,66 грн є протиправним та такими, що підлягає скасуванню.

Стосовно розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія судді зазначає наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев`ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано суду: договір №27/02/23/2 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 27.02.2023 на суму 18400,00 грн; акт надання послуг №28 від 02.03.2023 на суму 18400,00 грн; рахунок на оплату №32 від 27.02.2023; платіжна інструкція №141 від 28.02.2023 про сплату 18400,00 грн за договором №27/02/23/2 від 27.02.2023 (а.с.16, 103-108).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає складності справи та об`єму виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18400,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Л.В.Губська

суддя В.В.Файдюк