Постанова

від 04.07.2023 по справі 240/5105/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5105/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

04 липня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправною відмову Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області у виплаті йому щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;

- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області на його користь щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000,00 гривень (у період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно, у період з 19.07.2022 по 20.01.2023 включно у розмірі 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року позовну заяву в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 - повернуто позивачеві, оскільки позовна заяву в цій частині не відповідає вимогам статті 122 КАС України та подана до суду з пропуском передбаченого цією статтею строку на звернення до суду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді контролера ІІ категорії І відділення 5 взводу охорони 1 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, а предметом спірних правовідносин є невиплата йому за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено місячний процесуальний строк на звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки позивач є військовослужбовцем Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, тобто проходить публічну службу, а заявлені ним позовні вимоги стосуються правовідносин щодо проходження публічної служби, а саме виплати йому щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за час проходження вказаної публічної служби, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний строк на звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, оскільки спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової винагороди під час проходження ним публічної служби, а не виплати сум, належних йому при звільненні, положення статті 233 Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Відтак, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з вимог позивача, підставою його звернення до суду стала поміж іншого, невиплата йому щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023.

При цьому, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова грошова винагорода, є щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі про порушення свого права на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, позивач дізнався не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.

Таким чином, відлік місячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати щомісячної додаткової винагороди розпочинається з першого числа місяця, наступного за тим, в якому така винагорода мала бути виплачена і, відповідно, закінчується останнього числа такого місяця.

Як встановлено судом, з даним позовом за захистом свого права на отримання за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, позивач звернувся 28 лютого 2023 року.

Отже, вказане свідчить про пропуск позивачем місячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому щомісячної додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

В обґрунтування підстав для поновлення строку на звернення до суду, позивач зазначив, що згідно з пунктами 15-16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони", затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, передбачено, що грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою або відповідним територіальним управлінням Служби в установленому законодавством порядку. З огляду на зазначене позивач вважає, що пунктом 15 вказаного Порядку встановлений спеціальний трирічний строк протягом якого співробітник Служби судової охорони може отримати грошове забезпечення не виплачене йому територіальним управлінням Служби, і у разі відмови, оскаржити його до суду. При цьому, позивач вважає, що вказаний строк обчислюється з моменту отримання відповіді на звернення щодо виплати грошового забезпечення. Вказує, що відповідь на свій рапорт про виплату щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень він отримав 03 лютого 2023 року. Крім того, зауважує, що пункти 15-16 Порядку дають можливість трактувати їх як механізм досудового порядку вирішення спору, що кореспондується з положеннями ч. 4 ст. 122 КАС України. Відтак, ОСОБА_1 вважає, що поданий ним рапорт і відповідь на нього є досудовим порядком вирішення спору, а тому в даному випадку слід застосовувати тримісячний строк на звернення до суду та обраховувати його з моменту отримання відмови, а саме з 03 лютого 2023 року.

При цьому, як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Так, відповідно до пунктів 15-16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони", затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, на які посилається позивач у заяві про поновлення строку на звернення до суду, грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою або відповідним територіальним управлінням Служби в установленому законодавством порядку.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вони не регулюють питання процесуальних строків на звернення до суду з позов щодо виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, а лише визначають порядок виплати грошового забезпечення. До того ж вказаними нормами врегульований порядок виплати грошового забезпечення, яке належить до виплати співробітнику Служби судової охорони, тобто тих коштів, стосовно виплати яких немає спору.

Таким чином, оскільки у даній справі позивач не погоджується з діями відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової винагороди, право на яку відповідач не визнає за позивачем, це виключає можливість застосування до спірних правовідносин норм наказу Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони", оскільки цей наказ не регулює спірні правовідносини.

Доводи позивача про те, що строк звернення з даним позовом до суду розпочався для нього 03.02.2023, оскільки саме з цієї дати він дізнався про порушення своїх прав, отримавши відповідь на свій рапорт з відмовою у виплаті щомісячної додаткової винагороди, колегія суддів вважає безпідставними, адже отримання такої відповіді не змінює моменту, з якого позивач повинен був та мав можливість дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Разом з тим, позивач не надав жодних доказів в підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини невиплати йому додаткової грошової винагороди. Доказів, що відповідач чинив йому перешкоди у отриманні відповідної інформації, позивачем також не надано.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано належних доказів наявності обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

Посилання скаржника на практику Верховного Суду у справі №260/3564/22 ( постанова від 06 квітня 2023 року), в якій досліджувалось питання щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби Судової охорони, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки вказана постанова суду касаційної інстанції, на момент ухвалення даного судового рішення, не набрала законної сили.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Також у рішенні ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.

ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" зазначив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби .

Тобто, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення до суду.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на звернення до суду та вирішення питання поновлення строків на таке звернення поновлення строків може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки особи. Заявляючи клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, позивач несе тягар доказування існування таких обставин, що передбачено ч. 1 ст. 77 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому щомісячної додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.