Постанова

від 26.06.2023 по справі 914/3283/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2023 р. Справа № 914/3283/22

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача не з`явився

від відповідача (скаржника) Гнатів І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», б/н від 25 квітня 2023 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року (підписане 06.04.2023), суддя Горецька З.В.

у справі №914/3283/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Компані», с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область

до відповідача Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», м. Львів

про стягнення заборгованості в сумі 1 162 034,28 грн.

в с т а н о в и в :

20 грудня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» про стягнення 1 162 034,28 грн. заборгованості за договором №43142150-ТП про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 20 листопада 2019 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у справі №914/3283/22 позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» 1 085 390,10 грн. заборгованості за договором №43142150-ТП про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 20 листопада 2019 року.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи (а саме: підписаними сторонами актами наданих послуг та товарно-транспортними накладними) підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем на загальну суму 1 085 390,10 грн. Поряд з тим, суд не взяв до уваги суму, яка міститься у актах ревізії Західного офісу Держаудитслужби, оскільки обставини, які встановлені під час проведення внутрішнього аудиту не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач Львівське комунальне підприємство «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у справі №914/3283/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема: п.10 ч.3 ст.162 ГПК України, оскільки на момент відкриття провадження у справі, позивачем вже був поданий позов до відповідача з тих самих підстав та предмету спору, що слугувало підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї матеріалів позивачу відповідно до п.5 ст.174 ГПК України. Крім цього, апелянт зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази сплати судового збору за подання позову, а також містяться неналежні докази надіслання копії позовної заяви відповідачу у справі. Також скаржник стверджує, що позивач не подав суду першої інстанції обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості із покликанням на первинні документи та проведені відповідачем оплати, поряд з тим, наявні у матеріалах справи документи, що долучені до позовної заяви не засвідчені у встановленому законом порядку. Не погоджується скаржник і з відмовою суду першої інстанції у залученні третьої особи Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради, який по суті надавав відповідачу кошти, компенсації з яких і мали б оплачуватися послуги позивача. Наголошує, що оплата за договором проводиться за умови отримання компенсації від вказаного вище Департаменту. Поряд з цим, скаржник зазначає, що ним не визнавався борг, а наявний у справі акт звірки лише засвідчує рух коштів між сторонами, проте, не підтверджує борг.

30 травня 2023 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, проте, такий підписано представником Єлизаветою Коць, яка не має права на представництво інтересів позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» у Західному апеляційному господарському суді, відтак, колегія суддів не бере до уваги вказаний відзив.

Слід зазначити, що вказаний представник Коць Є.П. з`явилася у судове засідання 12 червня 2023 року, при цьому, належних доказів на представлення інтересів позивача у Західному апеляційному господарському суді не надала. Посилання на довіреність, що міститься у матеріалах справи (арк. справи 132 том ІІ) суд відхилив, оскільки вказаний представник не є адвокатом, доказів протилежного суду не надано, як і не надано доказів того, що вказана особа представляє інтереси позивача в порядку самопредставництва.

У зв`язку з наведеним, з метою надання позивачу можливості забезпечити участь в судовому засіданні належного представника, ухвалою суду від 12 червня 2023 року розгляд справи відкладено на 26 червня 2023 року.

21 червня 2023 року від відповідача до суду надійшла заява, в якій останній просить суд задоволити апеляційну скаргу в повному обсязі та зазначає, що судом першої інстанції розглянуто справу за участю неналежного представника позивача Коць Є.П.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні 26 червня 2023 року підтримав вимоги апеляційної скарги та просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у справі №914/3283/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Оскільки явка представника позивача в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2019 року між Львівським комунальним підприємством «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» (в тексті договору замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» (в тексті договору перевізник) укладено договір №43142150-ТП про перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 замовник зобов`язується надавати для перевезення вантажі тверді побутові відходи (насипом), а перевізник приймати їх об`ємом (масою), згідно із заявками замовника, зважувати вантаж за власний кошт, доставляти за вказаним маршрутом до пункту призначення у встановлений в заявці термін і час та передавати отримувачеві (розвантажити у пункті призначення).

Договірна ціна транспортних послуг розраховується на підставі граничної вартості перевезення побутових відходів, затвердженої рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.07.2016 №524 і становить 15 (п`ятнадцять) гривень з ПДВ за один кілометр пробігу при умові, що одним транспортним засобом перевозиться вантаж масою не менше 15 т. Якщо маса вантажу складатиме менше 15 т (похибка зважування ± 2%), тоді ціна перевезення становитиме на 20 (двадцять) відсотків менше від граничної вартості. У випадку зміни розміру граничної вартості перевезення побутових відходів рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради, сторони не вноситимуть зміни до договору, та з дати набрання законної сили таким рішенням, будуть застосовувати нову граничну вартість перевезення побутових відходів на таких же принципах щодо маси (тоннажу) перевезень (п.1.4 Договору).

21 червня 2016 року Львівською міською радою прийнято рішення №455 «Про відшкодування додаткових витрат на вивезення та захоронення побутових відходів», у п.2 якого встановлено, що у вартість послуг з вивезення побутових відходів (збирання та перевезення) для виконавців послуг з вивезення побутових відходів тимчасово протягом червня-серпня 2016 року додатково включається вартість перевезення побутових відходів, розрахована на 1 км додаткового пробігу транспортного засобу для всіх категорій споживачів, при цьому фактична вартість 1 км додаткового пробігу транспортного засобу не може перевищувати граничної вартості, передбаченої у додатку до цього рішення.

У додатку до вказаного рішення Львівської міської ради, (з урахуванням змін, внесених рішенням Львівської міської ради №524 від 01 липня 2016 року) затверджено граничну вартість перевезення побутових відходів, розрахована на 1 км додаткового пробігу транспортного засобу для всіх категорій споживачів, зокрема, для ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» затверджено граничну вартість перевезення побутових відходів, розрахована на 1 км додаткового пробігу транспортного засобу підприємства у розмірі 10,36 грн. (з ПДВ) та граничну вартість перевезення побутових відходів, розрахована на 1 км додаткового пробігу транспортного засобу (вантажопідйомністю понад 10 т), залученого на підставі договору про перевезення у розмірі 15,00 грн (з ПДВ).

Згідно з п.2.3.4 Договору замовник зобов`язаний оплачувати вартість перевезення згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.3.1 Договору перевізник невідкладно готує документи про надані послуги (акт про надані транспортні послуги, ТТН, роздруківку GPS моніторингу руху транспортного засобу), підписує їх та подає замовнику у день завершення рейсу.

Замовник перевіряє відповідність поданих документів, у випадку відсутності зауважень чи претензій, підписує їх та передає примірник акту про надані послуги перевізнику (п.3.2 Договору).

У п.5.1 Договору сторони погодили, що останній діє з дати його підписання до 31 грудня 2019 року. Разом з тим, якщо до 30 листопада жодна із сторін не подала письмове повідомлення про припинення договору, у звязку із закінченням його строку 31 грудня 2019 року, договір вважатиметься автоматично продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради №5163 від 20 червня 2019 року «Про затвердження Програми відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів» відшкодування додаткових витрат виконавцям послуг з вивезення побутових відходів здійснюється у межах його фактичних витрат на вивезення твердих побутових відходів з м. Львова та населених пунктів, які входять до складу Львівської міської територіальної громади, на полігони захоронення побутових відходів, сміттєспалювальні, переробні підприємства тощо, інші ніж Львівський міський полігон твердих побутових відходів, який обслуговує ЛКП Збиранка. Розрахунки, відповідно до цієї Програми, на відшкодування додаткових витрат проводяться щодекадно. Для відшкодування фактичних додаткових витрат перевізник у дводенний термін після закінчення декади подає департаменту з питань поводження з відходами: 1. Розрахунок відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів; 2. Реєстр товарно-транспортних накладних та їх належним чином завірені копії; 3. Рахунок на оплату; 4. Акт відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів.

У матеріалах справи містяться акти наданих послуг, а також товарно-транспортні накладні, що підтверджують надання позивачем послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, які підписані обома сторонами.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між ТОВ «МС-Компані» та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», який сформований за період з 01 грудня 2019 року по 30 листопада 2021 року, заборгованість ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» становила 1 212 034,28 грн. Вказаний акт звірки підписаний обома сторонами.

21 грудня 2021 року ТОВ «МС-Компані» надіслало відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 1 212 034,28 грн. за виконані транспортні послуги щодо перевезення твердих побутових відходів (насипом).

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між ТОВ «МС-Компані» та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», за період з 30 листопада 2021 року по 28 липня 2022 року ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» сплачено 50 000 грн. (25 000 грн. 29 грудня 2021 року та 25 000 грн. 30 грудня 2021 року). Відтак, станом на 28 липня 2022 року заборгованість ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» складала 1 162 034,28 грн. Вказаний акт підписано обома сторонами без жодних зауважень.

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» звернулося до суду з цим позовом про стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» 1 162 034,28 грн. заборгованості за договором №43142150-ТП про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 20 листопада 2019 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім цього, згідно з ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України)

Згідно з ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, доказами, що містяться у матеріалах справи (підписаними обома сторонами актами надання послуг та товарно-транспортними накладними) підтверджується надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутами, вказаними в таких документах. Слід зазначити, що у вказаних документах зафіксовано відстань перевезення (км) за кожним здійсненим позивачем маршрутом.

У п.3.2 Договору сторони погодили, що замовник перевіряє відповідність поданих перевізником документів, у випадку відсутності зауважень чи претензій, підписує їх та передає примірник акту про надані послуги перевізнику, відтак, оскільки відповідачем підписано та передано позивачу акти надання послуг без будь-яких зауважень, вважається, що замовник визнав належність всіх поданих перевізником документів та визнав факт надання послуг, зафіксованих у актах.

Відповідно до підписаного та скріпленого печатками сторін акту звірки взаємних розрахунків від 28 липня 2022 року, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 28 липня 2022 року складала 1 162 034,28 грн. (а.с.30 том І).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що вказаний акт звірки лише засвідчує рух коштів між сторонами, оскільки підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами, свідчить про визнання боржником такого боргу (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №911/2731/20, від 02 червня 2023 року у справі №910/9796/19).

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі №921/768/19).

Колегією суддів встановлено, що відповідачем не подано суду будь-яких доказів оплати ним боргу (повністю чи частково), зафіксованого в акті звірки взаємних розрахунків від 28 липня 2022 року та підтвердженого первинними документами, що містяться у матеріалах справи.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що за бухгалтерськими даними відповідача станом на 30 жовтня 2022 року не оплаченими залишаються кошти в сумі 1 085 390,10 грн., на підтвердження чого додає акт звірки взаємних розрахунків за період з 20 листопада 2019 року по 30 жовтня 2022 року, підписаний представником відповідача.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове визнання відповідачем позову на суму 1 085 390,10 грн., у зв`язку з чим, вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Поряд з цим, судом правильно не взято до уваги результати перевірки та висновки з актів ревізії Західного офісу Держаудитслужби, як підставу для обґрунтування розміру заборгованості по договору, оскільки виявлені порушення не впливають на умови укладеного між сторонами правочину та не можуть ніяким чином їх змінювати.

Аудиторський акт є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторський звіт не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Аудиторський акт вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним, в межах своєї компетенції, відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому законом порядку, а не для встановлення певного зобов`язання в межах господарсько-правових відносин.

Аудиторський акт не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, роботи (діяльність) яких перевірялися.

Аудиторський акт є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка аудиторського звіту, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні відповідного спору щодо оскарження, зокрема, дій чи рішення контролюючого органу.

До того ж аудиторський акт не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Водночас, чинне законодавство України не покладає на виконавця робіт обов`язку після прийняття замовником цих робіт без зауважень та заперечень, у разі виявлення в процесі перевірки контролюючим органом завищення вартості робіт, обов`язку повернути відповідну суму завищення.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин, аудиторський звіт має оцінюватись у сукупності з іншими доказами.

Сам по собі аудиторський акт не є підставою для безспірного і безумовного визначення наявності порушення в діях відповідача і підставою для стягнення коштів отриманих на виконання договірних відносин.

Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю підконтрольних суб`єктів створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками.

Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що обставини, які встановлені під час проведення внутрішнього аудиту не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.

Щодо доводів скаржника про неналежність засвідчення документів, долучених до позовної заяви, колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки відповідач в суді першої інстанції не ставив під сумнів відповідність таких копій оригіналам документів, не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у позивача оригіналів долучених до позовної заяви документів, більше того, відповідач сам посилається на спірні акти на такі ж суми у, долученому до відзиву на позовну заяву, акті звірки взаємних розрахунків за період з 20 листопада 2019 року по 30 жовтня 2022 року, тобто визнає такі акти та суми, вказані у них.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №927/645/19).

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що подана позивачем сукупність доказів є достатньою для висновку про надання відповідачу послуг з перевезення твердих побутових відходів за договором від 20 листопада 2019 року та існування в останнього заборгованості з оплати наданих послуг в сумі 1 085 390,10 грн.

Щодо тверджень скаржника про відсутність у матеріалах справи розрахунку боргу, то таке спростовується долученим до позовної заяви Розрахунком заборгованості (арк. справи 31 том І).

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність доказів сплати судового збору за подання позову та доказів надіслання позовної заяви і додатків до неї відповідачу у справі, оскільки такі докази містяться у матеріалах справи (арк.арк.110, 111-118 том ІІ).

З приводу відмови суду першої інстанції у залученні до участі у справі третьої особи Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради, колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки останній не є стороною договору №43142150-ТП про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 20 листопада 2019 року, стягнення заборгованості за яким є предметом цього спору.

Щодо доводів скаржника про те, що оплата за договором проводиться за умови отримання компенсації від Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради, колегія суддів враховує, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а тим більше, не звільняє таку особу від виконання нею свого обов`язку за укладеним між сторонами договором.

Щодо заяви скаржника, поданої до апеляційного суду, в якій останній зазначає про розгляд справи судом першої інстанції за участі неналежного представника позивача, колегія суддів встановила, що дійсно Коць Єлизавета Павлівна, яка представляла інтереси позивача в суді першої інстанції на підставі довіреності від 05 січня 2023 року (арк. справи 132 том ІІ), не є належним представником, оскільки не є адвокатом та у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що вказаний представник діяв у порядку самопредставництва.

Відповідно до ч.1 ст.56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ч.4 ст.60 ГПК України).

У судовому засіданні 12 червня 2023 року апеляційним судом встановлено, що представник позивача Коць Є.П., не є адвокатом та не представляє позивача в порядку самопредставництва, відтак, є неналежним представником ТзОВ «МС-Компані».

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» підписана директором товариства Качмар Ю.А., відтак, у місцевого господарського суду не було підстав для повернення позовної заяви ТзОВ «МС-Компані» (п.1 ч.5 ст.174 ГПК України), разом з тим, участь такого представника в суді першої інстанції не може бути підставою для скасування по суті правильного рішення місцевого господарського суду. Одночасно відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв будь-яких заперечень щодо участі представника позивача у розгляді справи.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.ч.1,2 ст.277 ГПК України).

З цих же підстав колегія суддів відхиляє і інші доводи скаржника щодо скасування рішення місцевого господарського суду з підстав порушення судом норм процесуального права. Вказані порушення не призвели до неправильного вирішення справи, відтак, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Компані» 1 085 390,10 грн. заборгованості за договором №43142150-ТП про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 20 листопада 2019 року.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у справі №914/3283/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» без задоволення.

Матеріали справи №914/3283/22 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 03 липня 2023 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.