Постанова

від 04.07.2023 по справі 910/12209/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 910/12209/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023

у справі № 910/12209/22 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентсофт"

про стягнення 11 323,44 грн, -

ВСТАНОВИВ

Національний банк України (далі - НБУ, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентсофт" (далі - Товариство, відповідач) заборгованості зі сплати орендних платежів за період з 12.01.2020 по 21.02.2020 у розмірі 9 566,89 грн та відшкодування вартості комунальних послуг за січень-лютий 2020 у розмірі 1 756,55 грн у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди б/н від 31.03.2018 в частині внесення платежів у строк, встановлений договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/12209/22 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності відповідачем повернення 22.01.2020 орендованого приміщення Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Експобанк" (далі - Банк, первісний кредитор) та припинення орендних правовідносин між вказаними юридичними особами, а також оплату послуг з оренди й відшкодування комунальних витрат первісному кредитору за спірний період. Документи, які оформлені між позивачем та Асоціацією "Наш Дім" після припинення орендних відносин з відповідачем не можуть підтверджувати факт споживання відповідачем таких комунальних послуг. Погашення заборгованості за комунальні послуги в січні 2020 року (з 01.01.2020 по 22.01.2020) здійснено за рахунок гарантійного платежу, що підтверджується відповідним актом. Покладення на відповідача відшкодування комунальних послуг за лютий 2020 року є необґрунтованим, оскільки позивачем не доведено факту користування орендованим приміщенням у вказаному місяці.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, НБУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, а висновки, викладені у рішенні суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що додаткова угода від 22.01.2020 до договору оренди, укладена між Банком та відповідачем, та акт приймання-передачі від 22.01.2020 є нікчемними в силу закону, оскільки первісний кредитор не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення відповідних дій, так як 11.02.2020 НБУ набув усі права та обов`язки орендодавця за договором оренди. Факт користування нежитловим приміщенням підтверджується актом приймання-передачі від 21.02.2020, ініціатором підписання якого був відповідач. Попри це, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що спірний договір був припинений, а житлові приміщення повернуті попередньому орендодавцю. Судом першої інстанції не враховано відсутність у матеріалах справи №910/12209/22 жодних доказів здійснення оплати гарантійного платежу й умовами договору оренди не передбачено можливості використання гарантійного платежу в рахунок погашення заборгованості за комунальні послуги. Банк не мав права на вказане зарахування, оскільки належним орендодавцем був саме НБУ.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 апеляційну скаргу НБУ передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12209/22, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/12209/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

10.04.2023 матеріали справи №910/12209/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 08.05.2023.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та 04.05.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказує, що Банк мав право на укладення додаткової угоди від 22.01.2022 до договору оренди, на підписання акту приймання-передачі та акту виконаних робіт, оскільки право власності за нежитловим приміщенням було зареєстроване за НБУ лише 24.01.2022. Апелянт повідомив відповідача про набуття права власності на зазначене нерухоме майно лише 20.02.2020, тому згідно з приписами частини 2 статті 516 ЦК України новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Доказом здійснення оплати гарантійного внеску в розмірі 6 140,00 грн є акт виконаних робіт від 22.01.2020, за яким відбулося погашення орендної плати та комунальних послуг. Відповідач неодноразово висловлював своїми діями позицію щодо припинення договору оренди, а підписання акту з новим орендодавцем слугувало додатковим підтвердженням цього. Оскільки гарантійний платіж був зарахований за згодою сторін у їх присутності, відсутня потреба у повідомленні орендаря про таке зарахування.

10.05.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду НБУ подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів Товариства, зазначивши про необґрунтованість тверджень Товариства, що доказом здійснення оплати гарантійного платежу на користь Банку є акт виконаних робіт, оскільки не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Також у своїй заяві позивач додатково наголосив про нікчемність додаткової угоди від 22.01.20202 так акту приймання-передачі, оскільки 11.02.2020 НБУ набув усі права та обов`язки орендодавця за договором оренди, а також додатково зазначив про продовження користування орендованим приміщенням після 22.01.2020 до дати його повернення - 21.02.2020.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 31.03.2018 між Банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи (у договорі - орендодавець) та Товариством (у договорі - орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме майно - нежитлове приміщення площею 30,70 кв.м, що розташоване на четвертому поверсі за адресою: 01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, 18/24.

Цей правочин підписаний уповноваженими представниками Банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи та Товариства й скріплений їх печатками.

Згідно з пунктом 1.3. договору, об`єкт оренди перебуває в іпотеці НБУ.

Орендодавець передає орендарю об`єкт оренди за актом приймання-передачі. В акті приймання-передачі сторони зазначають склад об`єкту оренди, його стан на момент передачі у користування та інше (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пункту 3.2. договору орендар вступає в строкове платне користування об`єктом оренди з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди.

Згідно з пунктом 3.4. договору об`єкт оренди повертається орендарем орендодавцю у день закінчення строку дії договору, але в будь-якому випадку не пізніше дня, що передує дню завершення процедури ліквідації Банка Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а у разі дострокового розірвання/припинення дії цього договору - в день дострокового розірвання/припинення дії цього договору. Дата повернення об`єкту оренди із користування фіксується відповідним актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.6. договору оренди у разі прострочення орендарем повернення об`єкту оренди орендарем орендодавцю, орендар несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об`єкту оренди та за весь час неповернення об`єкту оренди несе витрати з утримання об`єкту оренди, обов`язку сплати орендної плати, компенсування комунальних послуг та інших витрат, відповідно до умов договору.

Відповідно до умов пункту 4.1. договору орендна плата за користування одним квадратним метром об`єкту оренди становить 200,00 грн, в тому числі ПДВ в сумі 33,33 грн, всього за один місяць оренди 6 140,00 грн з ПДВ. Орендна плата за об`єкт оренди підлягає щомісячній індексації з урахуванням індексу споживчих цін на товари та послуги (індекс інфляції), а розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць (наростаючим підсумком). Якщо значення індексу інфляції менше 100% орендна плата за відповідний місяць не індексується.

За умовами пункту 4.8. договору розмір орендної плати може бути змінений орендодавцем виключно за умови погодження з орендарем, погодження уповноваженими колегіальними органами Фонду та укладання сторонами додаткової угоди до цього договору.

Згідно з пунктом 4.9. договору експлуатаційні витрати орендодавця та вартість комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, центральне опалення, електроенергія тощо) не включаються до орендної плати та відшкодовуються орендарем орендодавцю окремо, відповідно до виставлених орендодавцем рахунків пропорційно займаній орендарем площі, у триденний строк з дня отримання орендарем таких рахунків, але не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем оренди.

Відшкодування вартості комунальних і експлуатаційних послуг та інших витрат, які споживає орендар в об`єкті оренди, здійснюється окремо від орендної плати, на підставі рахунку наданого орендодавцем (пункт 4.10. договору).

За умовами пункту 4.12. договору рахунки на оплату платежів, передбачених цією угодою, формуються орендодавцем та сплачуються орендарем у безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця кожного календарного місяця в національній валюті України.

Відповідно до 4.15. договору рахунки на оплату орендної плати, експлуатаційних витрат та комунальних послуг надаються орендарю/його представнику під підпис на їх копіях з зазначенням прізвища та ініціалів особи, яка отримує такі рахунки. Неотримання орендарем рахунків від орендодавця не є підставою для звільнення від сплати орендної плати/інших платежів чи їх затримання.

Вказаний договір набуває чинності з 31.03.2018 та діє до 29.03.2019 (включно). Термін користування об`єктом оренди обчислюється з дня передачі об`єкту оренди у користування орендарю за відповідним актом приймання-передачі та закінчується 29.03.2019, але у будь-якому випадку не пізніше дня, що передує дню завершення процедури ліквідації Банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (пункти 5.1., 5.2. договору).

Відповідно до пункту 5.8 договору останній може бути припинений достроково в разі відчуження орендодавцем об`єкта оренди чи звернення стягнення Національним банком України на об`єкт нерухомого майна відповідно до Закону України "Про іпотеку".

Пунктом 5.9. договору передбачено, що у разі дострокового припинення договору сторони зобов`язані провести взаємні розрахунки між собою в частині зобов`язань, які фактично були виконані сторонами на дату припинення договору.

За умовами пунктів 10.7., 10.8. договору всі зміни та доповнення до договору є чинними, якщо вони оформлені у письмовому вигляді та підписані повноважними представниками обох сторін. Всі додаткові угоди та додатки до договору є його невід`ємною частиною.

За актом приймання-передачі від 31.08.2018 до договору Банк передав, а Товариство прийняло в строкове платне користування частину нежитлових приміщень площею 30,70 кв.м, що розташовані на четвертому поверсі за адресою: 01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, 18/24.

Додатковою угодою від 29.03.2019 до договору сторонами збільшено розмір орендної плати за один кв.м. до 220,00 грн, всього за один місяць оренди 6 754,00 грн, а також змінено строк дії договору - до 24.01.2020 (включно), але не довше строку здійснення процедури ліквідації Банку.

У зв`язку з закінчення строку здійснення процедури ліквідації Банку позивач на підставі рішення про державну реєстрацію від 24.01.2020 №50808707 з 11.01.2020 набув право власності на об`єкт оренди, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2020 № 197629395.

30.01.2020 НБУ складено акт про приймання набутого майна, який затверджено 13.02.2020.

Як зазначається відповідачем, ним 20.02.2020 отримано від позивача лист №61-0017/9031 від 20.02.2020 про правонаступництво за договором оренди, в якому позивачем повідомлено, що ним 11.01.2020 набуто право власності, в т.ч. на об`єкт оренди згідно з договором від 31.03.2018, повідомлено останнього про зміну власника об`єкту оренди та відповідно до положень статті 770 ЦК України повідомлено про правонаступництво орендодавця.

Також з даного листа вбачається, що за ініціативою нового орендодавця (НБУ) було запропоновано змінити орендну плату з січня 2020 року - 13 555,81 грн з подальшим щомісячним коригуванням на індекс інфляції.

У відповідь на вказаний лист відповідач супровідним листом б/н, б/д повідомив позивача, що у зв`язку із закінченням строку дії договору від 31.03.2018 відповідно до пункту 3.4. договору направляються 2 примірники акту приймання-передачі. Вказаний лист зареєстровано позивачем 24.03.2020.

Позивач, у відповідь на вказаний лист, підписав та повернув на адресу відповідача один примірник акту приймання-передачі від 21.02.2020, а також повідомив останнього про необхідність сплати орендної плати за січень-лютий 2020 року в розмірі 9 621,58 грн, а також необхідність відшкодування комунальних послуг в розмірі 1 465,76 грн за січень-лютий 2020 року.

21.02.2020 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі, в якому зазначено, що у зв`язку з припиненням договору оренди від 31.03.2018 орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення загальною площею 30,70 кв.м, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, 18/24.

Крім того, 28.02.2020 між НБУ та Асоціацією "Наш Дім" (далі - Асоціація) укладено договір № 101965 (далі за текстом - договір № 2), відповідно до умов якого Асоціація приймає на себе зобов`язання по наданню комунальних послуг та утримання нежилих приміщень НБУ (власника), розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24, в тому числі, й по об`єкту оренди за договором.

Відповідно до пункту 6.3. договору № 2 сторони домовилися, що умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 24.01.2020, а строк дії договору № 2 згідно пункту 6.2. становить до 31.12.2020.

З наданих позивачем актів № ОУ-0000017 від 10.04.2020 та № ОУ-0000032 від 26.03.2020 узгодження розміру витрат на оплату комунальних послуг і витрат, пов`язаних з утриманням орендованих приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24 за договором від 28.02.2020 № 101965, вбачається, що у січні 2020 року Асоціацією надано, а позивачем прийнято комунальні послуги в загальному (по всім об`єктам оренди) на суму 28 261,97 грн; у лютому 2020 року надано комунальних послуг на загальну суму 119 383,93 грн.

Комунальні послуги згідно з вказаними актами прийняті позивачем без претензій та зауважень, у зв`язку з чим вартість наданих Асоціацією послуг за спірний період січень-лютий 2020 року в повному обсязі було сплачено НБУ, що підтверджується виписками з реєстру розрахункових документів.

Посилаючись на те, що відповідач не сплатив заборгованість з орендних платежів за період з 12.01.2020 по 21.02.2020 у розмірі 9 566,89 грн та відшкодування вартості комунальних послуг за січень-лютий 2020 у розмірі 1 756,55 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 ГК України).

Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 761, частини 1 статті 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення Банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи та Товариством договору оренди № б/н від 31.03.2018 було спрямоване на отримання останнім у користування нежитлового приміщення та одночасного обов`язку із здійснення оплати за таке користування.

Як було раніше зазначено, на підставі рішення про державну реєстрацію від 24.01.2020 №50808707 з 11.01.2020 НБУ набув право власності на об`єкт оренди, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2020 №197629395 (т.1, а.с. 26).

Проте, 22.01.2020 між Банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи та Товариством укладено додаткову угоду до договору оренди, за якою сторони вирішили припинити дію договору оренди з 22.01.2020 та зобов`язалися провести всі взаєморозрахунки між собою в частині зобов`язань, які фактично були виконані сторонами на дату припинення договору.

У той же день між Банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи та Товариством підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі, за яким орендар передав, а орендодавець 22.01.2020 прийняв нежитлове приміщення площею 30,7 кв.м за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, 18/24.

Також 22.01.2020 між Банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи та відповідачем підписано акт виконаних робіт, згідно якого загальна вартість оренди та наданих послуг становить 5 825,80 грн, які погашені відповідачем за рахунок гарантійного платежу в розмірі 5 825,80 грн, на підтвердження чого надано також рахунок-фактуру № 2 від 22.01.2020, з якої вбачається, що сума оренди за період з 01.01.2020 по 22.01.2020 становить 4 992,95 грн, в т.ч. ПДВ, а також комунальні та експлуатаційні послуги 832,85 грн.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За частиною 2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 ЦК України).

Аналогічне положення міститься в частині 3 статті 207 ГК України.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За змістом частини 2 статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Отже, відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка вчиняє правочин, є підставою для визнання його недійсним, а не свідчить про його нікчемність.

Крім того, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями абзацу 3 пункту 1.3. договору оренди об`єкт оренди перебуває в іпотеці НБУ.

За умовами частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Проте, наслідки, передбачені вказаною статтею, не поширюються на додаткову угоду від 22.01.2020, якою припинено дію договору оренди б/н від 31.03.2018.

Таким чином, доказів визнання недійсною, оспорення у судовому порядку чи прямого припису закону про недійсність додаткової угоди від 22.01.2020 до договору оренди № б/н від 31.03.2018 матеріали справи не містять.

Також колегія суддів зазначає, що залежно від встановлених обставин конкретної справи, акт приймання-передачі може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Зі змісту акту приймання-передачі об`єкта оренди від 22.01.2020 та акту виконаних робіт від 22.01.2020 вбачається, що вони не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, оскільки їх підписання господарюючими суб`єктами не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків, а лише засвідчує певні обставини, а тому вони не підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апелянта щодо недійсності в силу закону (нікчемності) додаткової угоди від 22.01.2020 до договору оренди № б/н від 31.03.2018, акту приймання-передачі об`єкта оренди від 22.01.2020 та акту виконаних робіт від 22.01.2020.

На підставі рішення про державну реєстрацію від 24.01.2020 №50808707 з 11.01.2020 НБУ набув право власності на об`єкт оренди

За частиною 1 статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Разом із цим, відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зазначена норма чітко не визначає, на кого покладається обов`язок повідомлення боржника про заміну кредитора. Разом із цим, оскільки ризики неповідомлення боржника несе новий кредитор, логічним ж те, що саме він має турбуватися про належне повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він може виконати зобов`язання старому кредитору, і таке виконання буде вважатися належним. І як будь-яке належне виконання, виконання зобов`язання на користь старого кредитора означає припинення зобов`язання для боржника (стаття 599 ЦК України). Тобто новий кредитор буде не в праві вимагати від боржника виконання на свою користь.

Як було зазначено раніше, НБУ повідомив відповідача листом №61-0017/9031 від 20.02.2020 про правонаступництво за договором оренди лише 20.02.2020.

Крім того, суд зазначає, що відомості про перехід до позивача права власності на нежитлове приміщення, в якому знаходиться об`єкт оренди, були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.01.2020, тобто після укладення додаткової угоди від 22.01.2020.

Враховуючи викладене, додаткова угода, акт приймання-передачі об`єкта оренди та акт виконаних робіт від 22.01.2020 підписані з особою, яка виступала орендодавцем за договором від 31.03.2018 (первісним орендодавцем).

Необґрунтованим є зазначення в акті приймання-передачі від 21.02.2020, що договір оренди від 31.03.2018 припинив свою дію з моменту підписання цього акту, оскільки порядок та підстави припинення договору оренди визначаються умовами самого договору та положеннями чинного законодавства, а не актом приймання-передачі, яким фіксується повернення об`єкта оренди.

При цьому, підписання між позивачем та відповідачем акту приймання-передачі від 21.02.2020 не спростовує той факт, що між Банком та відповідачем 22.01.2020 підписано акт приймання-передачі, який, у свою чергу, підтверджує повернення відповідачем орендованого майна згідно з договором від 31.03.2018 та, відповідно, не підтверджує доводів позивача про те, що відповідач продовжував користуватись таким майном після 22.01.2020.

Разом із цим, відповідно до частини 2 статті 770 ЦК України сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Договір може бути достроково припинений в разі звернення стягнення НБУ на об`єкт нерухомого майна відповідно до Закону України "Про іпотеку" (пункт 5.8. договору).

Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що припинення договору оренди внаслідок звернення стягнення на нерухоме майно є диспозитивним правом сторони такого договору та не означає автоматичне припинення його дії.

При цьому, сторонами під час розгляду даної справи не надано суду доказів того, що відповідач погодився з пропозицією позивача, викладеною в листі від 20.02.2020, щодо збільшення розміру орендної плати та продовження орендних правовідносин між ними, в той же час, підписанням акту приймання-передачі від 21.02.2020 відповідач висловив свою позицію щодо припинення дії договору оренди від 31.03.2018.

Отже, договір оренди №б/н від 31.03.2018 був припинений 22.01.2020 шляхом укладення додаткової угоди від вказаної дати, й орендоване нежитлове приміщення було повернуто первісному орендодавцю у той же день. Відтак, доводи позивача щодо користування об`єктом оренди після вказаної дати є необґрунтованими.

Щодо аргументів апелянта про погашення заборгованості за рахунок гарантійного платежу.

Згідно з положеннями пунктів 4.11., 4.11.1. договору протягом 3 робочих днів з моменту підписання сторонами цього договору та надання орендодавцем відповідного рахунку орендар зобов`язується сплатити орендарю гарантійний платіж в розмірі орендної плати за користування об`єктом оренди за місяць, що зазначена в пункті 4.1. договору.

Гарантійний платіж є забезпеченням виконання грошових зобов`язань орендаря за цим договором. Розмір гарантійного платежу у будь-який момент дії договору має становити суму, що дорівнює або більше орендної плати на місяць. За рішенням орендаря гарантований платіж може використовуватися орендарем для погашення грошових зобов`язань орендаря строк виконання яких настав, зокрема, зобов`язання зі сплати орендної плати, штрафних санкцій, відшкодування шкоди, збитків.

Даний пункт договору встановлює лише орієнтовний, а не вичерпний перелік можливих цілей використання гарантійного платежу.

Отже, колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо неможливості погашення заборгованості за комунальні платежі за рахунок гарантійного платежу.

У разі прийняття орендодавцем рішення про зарахування гарантійного платежу (повністю або частково) в рахунок сплати грошового зобов`язання орендаря за цим договором, орендодавець надсилає орендарю відповідне повідомлення про зарахування гарантійного платежу та рахунок на сплату (доплату) гарантійного платежу до суми, що відповідає розміру орендної плати за користування об`єктом оренди за місяць у якому фактично відбулося зарахування. Орендар зобов`язаний оплатити рахунок на сплату (доплату) гарантійного платежу протягом 5-ти календарних днів з моменту його отримання (пункт 4.11.2. договору).

Банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію вказаної юридичної особи виставлено рахунок-фактуру від 22.01.2020 № 2 щодо сплати заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2020 по 22.01.2020 в розмірі 5 825,11 грн (разом з ПДВ) та відшкодування вартості комунальних послуг в розмірі 971,66 грн (разом з ПДВ).

22.01.2020 між та відповідачем підписано акт виконаних робіт, згідно якого загальна вартість оренди та наданих послуг становить 6 796,77 грн (разом з ПДВ), які погашені відповідачем за рахунок гарантійного платежу на вказану суму.

Вказані документи підписані уповноваженими представниками Банку та Товариства та скріплені їх печатками.

Разом із цим, колегію суддів не беруться до уваги заперечення скаржника, що з 11.01.2020 саме НБУ мав право на зарахування гарантійного платежу, оскільки, як було раніше зазначено колегією суддів, відомості про перехід до позивача права власності на нежитлове приміщення, були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише 24.01.2020, тобто після укладення додаткової угоди від 22.01.2020, а також після виставлення рахунку-фактури та підписання вказаного акту.

Враховуючи укладення договору оренди 31.08.2018, граничний строк сплати гарантійного платежу та його правове значення, визначене умовами договору, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність у матеріалах справи претензій чи зауважень щодо сплати гарантійного платежу, свідчить про належне виконання відповідачем свого обов`язку по його сплаті.

На підтвердження вартості комунальних послуг за період січня-лютого 2020 року в розмірі 1 756,55 грн. позивачем надано договір, укладений між ним та Асоціацією від 28.02.2020, акти № ОУ-0000017 від 10.04.2020 та № ОУ-0000032 від 26.03.2020 та докази їх оплати.

Проте, суд зазначає, що вказані документи укладені між позивачем та Асоціацією після припинення орендних відносин з відповідачем та відповідно не можуть підтверджувати факт споживання відповідачем таких комунальних послуг.

За вказаних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 12.01.2020 по 21.02.2020 у розмірі 9 566,89 грн та вартості комунальних послуг за період січня-лютого 2020 року в розмірі 1 756,55 грн є необґрунтованими, оскільки відповідачем повернуто орендоване приміщення первісному кредитору 22.01.2020, сплачено орендні платежі за період з 01.01.2020 по 22.01.2020 й відшкодовано комунальні витрати первісному кредитору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем надано докази на підтвердження повернення орендованого приміщення первісному кредитору 22.01.2020 та оплату послуг з оренди за період з 01.01.2020 по 22.01.2020 й відшкодування комунальних витрат первісному кредитору, у зв`язку з чим наявні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта щодо порушення господарським судом норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/12209/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга відповідача має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути з позивача судові витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн відповідачем надано суду копії договору про надання правової допомоги 30.11.2022 №30-11, додатку №1 до вказаного договору, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1298632, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №001312, платіжної інструкції №1623 від 28.04.2023 на суму 10 000,00 грн.

За умовами укладеного між Товариством (у тексті договору - замовник) та Адвокатським та ріелтерським об`єднанням України (у тексті договору - виконавець) договору про надання правової допомоги №30-11 від 30.11.2022, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу.

За умовами пункту 1.2. договору замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконавцю надані ним послуги у порядку, розмірі та у строки, передбачені додатками до даного правочину.

Згідно з пунктом 1 додатку №1 від 26.04.2022 до вказаного договору виконавець зобов`язався за допомогою адвокатів та представників за довіреністю надавати замовнику правову допомогу в обсязі, що передбачений договором, під час розгляду справи у Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/12209/22 про стягнення 11 323,44 грн.

Вартість послуг, що надаються виконавцем згідно даного додатку складає та становить 10 000,00 грн, що включає підготовку відзиву на апеляційну скаргу, клопотань та інших процесуальних документів по суті судової справи (пункт 2 додатку №1).

Згідно з пунктом 3 додатку №1 вказана вартість адвокатських послуг має бути сплачена як передоплата у день підписання даного додатку.

Підтвердженням надання послуг згідно даного додатку є підготовлені та подані адвокатами процесуальні документи, журнали судових засідань, які підтверджують присутність представника замовника під час розгляду справи в суді.

На виконання вказаного пункту додатку 28.04.2023 Товариство сплатило на користь виконавця 10 000,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 28.04.2023 №1623.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надані докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується лише надання відзиву на апеляційну скаргу.

Представництво інтересів відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не відбувалося, оскільки справа розглядалася в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Колегією суддів також враховані заперечення позивача проти задоволення вимоги відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на те, що вартість наданих останньому адвокатських послуг (робіт) є значно завищеною у порівнянні з ціною позову (11 323,44 грн).

За таких обставин, зважаючи на складність справи та, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів вважає доведеними доводи відповідача про те, що відшкодування позивачем понесених Товариством витрат на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, співрозмірності, а розмір таких витрат є необґрунтовано високим та суттєво завищеним.

Разом із цим, посилання НБУ на пункт 5 додатку №1 не беруться колегією суддів до уваги, оскільки судом взято до уваги не лише окремо взятий пункт додатку №1, а всі докази понесених судових витрат у їх сукупності, з яких вбачається, що вартість професійної правничої допомоги за цим додатком визначена саме за представництво інтересів відповідача в Північному апеляційному господарському суді.

Заперечення позивача про неможливість подання на стадії апеляційного провадження зазначеного додатку відхиляються колегією суддів, оскільки цей додаток не є доказом, що стосується суті спору, а поданий в порядку та межах строків статті 129 ГПК України та положень договору від 30.11.2022 № 30-11.

Разом із цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, з урахуванням часу здійснення представництва у суді апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація за рахунок позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/12209/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/12209/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Національного банку України (01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентсофт" (04050, місто Київ, вулиця Іллєнка Юрія, будинок 81А, офіс 311; ідентифікаційний код 32321650) 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги адвокатом в суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/12209/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз