Постанова

від 21.06.2023 по справі 922/2238/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року м. Харків Справа №922/2238/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) Писаренко М.О., свідоцтво №3533 від 27.11.2009 року, ордер серія АА№1161836 від 05.05.2023 року;

відповідача Шемет О.В. (адвокат), свідоцтво серія ХВ№002260 від 29.08.2018 року, договір №б/н від 12.02.2023 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» (вх.№879Х/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2023 року у справі №922/2238/22,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» (місцезнаходження: 03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14Б; код ЄДРПОУ 41622215),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» (місцезнаходження: 61171, місто Харків, вулиця Амосова, будинок 1, квартира 17; код ЄДРПОУ 38494197),

про стягнення 289312,28 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом про стягнення з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» заборгованості в розмірі (всього) 289312,28 грн., з яких: 184277,68 грн. - сума основного боргу за договором поставки №ХА-19-310720-ДЕ від 31.07.2020 року, 19486,63 грн. - пеня, 9123,88 грн. - штраф 5%, 22969,31 грн. - інфляційні втрати та 53454,78 грн. - 25% річних. Також позивач просив суд покласти на ТОВ «Імексагро» витрати зі сплати судового збору в розмірі 4339,69 грн. та витрати по сплаті правничої допомоги в розмірі 34717,48 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 року у справі №922/2238/22 (повний текст складено 18.04.2023 року, суддя Рильова В.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» пеню в розмірі 19486,63 грн., штраф 5% в розмірі 977,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 22969,31 грн., відсотки річних в розмірі 53454,78 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1453,32 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» суми основного боргу за договором поставки №ХА-19-310720-ДЕ в розмірі 164735,20 грн. та штрафу 8146,76 грн. - відмовлено.

Провадження у справі №922/2238/22 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» суми основного боргу за договором поставки №ХА-19-310720-ДЕ в розмірі 19542,48 грн. - закрито.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скаржник також просить суд стягнути з позивача на свою користь понесені судові витрати на правову допомогу та судовий збір.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.

Скаржник наполягає на тому, що особа, яка пропустила строки позовної давності, повинна чітко викласти причини такого пропуску у своїй заяві та аргументувати їх. Проте позивачем не було надано жодних доказів та клопотань, що підтверджували би не можливість подання ним позову у межах спеціальної позовної давності. Крім того, при поданні позову позивачем було завідомо зазначено неправдиву інформацію про розмір основного боргу і такі дії вчинені з метою збільшення штрафних санкцій.

Також апелянт зазначає, що були наявні підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2023 року у справі №922/2238/22. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк для подання до суду клопотань, заяв, документів та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання на 12.06.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано матеріали справи №922/2238/22 із Господарського суду Харківської області.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси сторін засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, які зазначені у документах, що надані до суду.

29.05.2023 року матеріали справи №922/2238/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

08.06.2023 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6568), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 12.06.2023 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи у режимі відеоконференції до 21.06.2023 року.

У судовому засіданні 21.06.2023 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 31.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імексагро» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №ХА-19- 310720-ДЕ, відповідно до умов якого постачальник поставляє та передає на умовах розстрочення платежу у власність покупця продукцію (надалі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар у власність та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно пункту 1.2 вказаного договору загальна кількість та найменування товару, ціна одиниці товару, його співвідношення (асортимент), строк, порядок поставки та оплати, визначаються в договорі та додатках та/або додаткових угодах та/або специфікаціях до договору (надалі разом - додатки), які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення строки дії договору не звільняє сторін від обов`язку виконати свої договірні зобов`язання, які виникли та мали місце під час дії даного договору.

Пунктами 2.3, 2.6 договору передбачено, що поставка товару з урахуванням умов цього договору може здійснюватися окремими партіями відповідно до додатків цього договору. Строки поставки кожної партії товару або її частини визначаються в додатках до цього договору з урахуванням умов цього договору. Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника або дата товаротранспортної накладної за умови поставки автомобільним транспортом постачальника у випадку самовивозу товару покупцем зі складу постачальника власним транспортом - дата видаткової накладної постачальника.

Розділом 4. договору передбачено порядок визначення ціни товару, суми договору, форми та порядку розрахунків.

Відповідно до пункту 4.1 загальну суму договору складають суми, відображені в усіх накладних та додатках до цього договору, відповідно до яких було поставлено товар протягом строку дії договору.

Пунктами 4.2, 4.3 договору погоджено, що ціна (вартість) товару встановлена у національній валюті України - гривні. Грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Ціна (вартість) товару, визначається за взаємною згодою сторонами та вказуються у додатках до цього договору.

У відповідності до пункту 4.5 договору розрахунок за даним договором здійснюються у безготівковій формі, шляхом здійснення покупцем оплати на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі та/або в рахунку-фактурі на оплату товару.

Пунктом 4.6 ціна (вартість) товару розраховується у гривні та фіксується її еквівалент у відповідній іноземній валюті, що зазначена у відповідному додатку до договору. На дату підписання відповідного додатку до договору вартість товару у гривні розраховується по курсу продажу відповідної валюти, визначеному на час закриття міжбанківського валютного ринку на дату, що передує даті підписання.

Згідно пункту 6.3 договору порядок приймання товару по кількості, якості й асортименту здійснюється під час передачі товару покупцю з наданням усіх необхідних документів. Належним підтвердженням приймання товару є підпис уповноваженої особи покупця на видаткових накладних, які мають містити посилання на цей договір та/або додатки до нього та довіреності на отримання товару.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору поставки між постачальником та покупцем було складено та підписано: додаткову угоду (специфікацію) №1 від 31.07.2020 року на суму 324093,60 грн. зі строком оплати: 10% вартості до 03.08.2020 року та 90% вартості до 15.12.2020 року; додаткову угоду (специфікацію) №2 від 18.08.2020 року на суму 52984,08 грн. зі строком оплати: 10% вартості до 18.08.2020 року та 90% вартості до 15.12.2020 року.

У відповідності до погоджених сторонами специфікацій ТОВ «Розмай Агро» поставило покупцю - ТОВ «Імексагро» товар на загальну суму 377077,58 грн., що підтверджується, зокрема: видатковою накладною №4078 від 03.08.2020 року та товарно-транспортною накладною №Р4078 від 03.08.2020 року; видатковою накладною №4209 від 18.08.2020 року та товарно-транспортною накладною №Р4209 від 18.08.2020 року.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі - ТОВ «Розмай Агро» посилалося на те, що зобов`язання за договором поставки №ХА-19-310720-ДЕ відповідачем виконано лише частково: на суму 192800,00 грн. та з порушенням погоджених у специфікаціях №1 та №2 строків оплати товару і сума заборгованості складає 184277,68 грн.

Разом з тим, після відкриття провадження у даній справі судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2021 року ТОВ «Імексагро» направлено ТОВ «Розмай Агро» лист №20/12 про повернення купленого за договором поставки №ХА-19-310720-ДЕ товару. Позивачем, у свою чергу погоджено повернення купленого товару та отримано товар на суму 154735,20 грн., що підтверджується поверненням постачальнику №1 від 20.12.2021 року. Також 14.02.2022 року відповідачем додатково проведено часткову оплату товару на суму 10000,00 грн., яку не враховано ТОВ «Розмай Агро» під час звернення до суду із позовом у даній справі.

Залишок основної заборгованості за договором поставки №ХА-19-310720-ДЕ на суму 19542,48 грн. погашено ТОВ «Імексагро» 21.03.2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією №121 від 21.03.2023 року. Позивач також підтвердив відсутність у відповідача заборгованості за поставлений товар перед ТОВ «Розмай Агро».

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 164735,20 грн., оскільки відповідний борг було погашено до звернення з позовом до суду та в частині закриття провадження у справі щодо стягнення 19542,48 грн. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідна сума боргу була погашена після звернення до суду з позовом у даній справі.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розділом 8 договору передбачена відповідальність сторін та відшкодування завданих збитків.

У відповідності до пункту 8.1 договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та/або чинним законодавством України.

Згідно підпункту 8.3.1. за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% (п`яти відсотків) та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми боргу.

Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в розмірі 19486,63 грн. та штраф 5% в розмірі 9123,88 грн.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення пені з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 19486,63 грн.

Щодо штрафу у розмірі 5% на суму 9123,88 грн., то необхідно відзначити, що його нараховано позивачем на суму заборгованості 184277,68 грн., заявлену до стягнення на момент звернення позивача до суду. Проте відповідачем було повернуто товар на суму 154735,20 грн. та сплачено частину основного боргу в розмірі 10000,00 грн. ще до відкриття провадження у даній справі.

Місцевий господарський суд, здійснивши самостійний розрахунок штрафу на заборгованість, що існувала на момент звернення позивача до суду в розмірі 19542,48 грн. дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 5% штрафу в сумі 977,12 грн., з огляду на умови договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає вірним відмову в задоволенні позову в частині стягнення 8146,76 грн. штрафу у зв`язку із безпідставністю відповідних нарахувань.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Підпунктом 8.3.2. договору передбачено, що за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 20 (двадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу та встановлений індекс інфляції за весь час прострочення.

На підставі вищевказаної норми Закону та умов договору позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 53454,78 грн. 25% річних та 22969,31 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача з урахуванням норм права, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення інфляційних втрат у сумі 53454,78 грн. та 25% річних у розмірі 22969,31 грн., оскільки такий розрахунок є арифметично вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

У суді першої інстанції відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку спеціальної позовної давності з вимогами щодо стягнення неустойки.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 Цивільного кодексу України), а частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін і доповнень), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України період карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 15.03.2022 року №2120-IX було внесено зміни до статті 258 Цивільного кодексу України, якими зокрема строки, визначені статтею 258, 261 продовжуються на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу.

24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року. Станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Тобто, Законом, у період існування вказаних вище обставин, продовжуються строки позовної давності. При цьому, Закон не вимагає вчинення будь-яких додаткових дій з цього приводу (звернення із заявою про поновлення таких строків, тощо).

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем при зверненні з позовом до суду у даній справі, були враховані внесені відповідні зміни до чинного законодавства та не було порушено жодних вимог встановлених ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки, заборгованість відповідача виникла у період дії карантину та воєнного стану.

Таким чином, позовна давність про стягнення штрафних санкцій продовжена на строк дії карантину та воєнного стану.

У скарзі апелянт вказує, що факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.

Однак, як встановлено у даній справі, порушення зобов`язання сталося вже після введення карантину і внесення змін до законодавства.

Наразі доводи відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності є недоведеними та такими, що вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і норм права.

У апеляційній скарзі апелянт вказує, що були наявні підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій і посилається на відповідні висновки Верховного Суду, які викладені у постановах.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, в силу частини 2 вказаної норми, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Судова колегія зазначає, що зі змісту статі 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Так, відповідно до приписів чинного законодавства суд апеляційної інстанції переглядає саме судове рішення суду першої інстанції та відповідні вимоги сторін, що були заявлені до суду першої інстанції. Матеріали справи свідчать, що відповідачем до суду першої інстанції вимоги про зменшення суми неустойки, що підлягає стягненню не заявлялись та не розглядались. Вказане зумовлює неможливість розгляду таких вимог судом апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції також відмічає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яким користується за наявності відповідного клопотання з обґрунтуванням та у випадку наявності виняткових обставин. У той час за відсутності у законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Наразі, звернувшись до суду апеляційної інстанції зі скаргою, відповідач тільки у мотивувальній частині вказує, що наявні підстави для зменшення неустойки, однак не наводить будь-яких обґрунтувань щодо наявності обставин для їх зменшення як і їх винятковості. Фактично, апелянт обмежився лише посиланням на постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію щодо зменшення неустойки, яке за своїм змістом є загальним посиланням.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання умов договору поставки щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2023 року у справі №922/2238/22, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імексагро» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2023 року у справі №922/2238/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 03.07.2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов