Постанова

від 05.07.2023 по справі 908/237/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2023 року м. Дніпро Справа № 908/237/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Орєшкіної Е.В., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023р. (суддя Дроздова С.С., повний текст складено 10.04.2023р.) у справі №908/237/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Молочна Слобода" (01133 м. Київ, вул. Коновальця Євгена, буд. 31, ідентифікаційний код юридичної особи 32358958)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" (вул. Українська, 52, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код юридичної особи 41047696)

про стягнення 186 546 грн 95 коп.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Молочна Слобода звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЧІЗ МІЛК заборгованості за поставлений товар з урахуванням індексу інфляції у розмірі 177 716 грн. 98 коп., 7 533 грн. 56 коп. пені, 1 296 грн. 41 коп. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №0505040033 від 02.02.2021р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару. У зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, окрім основної заборгованості, позивачем нараховані та заявлені то стягнення з відповідача, інфляційні втрати, 3% річних та пеня.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023р. задоволено частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Молочна Слобода". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Молочна Слобода" 175255 грн. 00 коп. основного боргу, 1008 грн. 32 коп. 3 % річних, 2461 грн. 98 коп. інфляційних втрат, 5901 грн. 05 коп. пені, 2769 грн. 40 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, а відповідач в свою чергу, в порушення умов договору та норм діючого законодавства України не сплатив отриманий товар, чим допустив порушення своїх зобов`язань за договором.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Чіз Мілк звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що відповідач не підписував договір поставки №0505040033 від 02.02.2021р., на який посилається позивач як на підставу позову, такий договір у відповідача відсутній.

Сума боргу 175 255,00 грн. за отриману продукцію позивачем документально не обґрунтована. Наявні видаткові накладні не містять посилання на договір. Сума боргу не перевищує 175 254,53 грн..

Відповідач наголошує, що заборгованість виникла через об`єктивні причини, а саме: зростання цін на молочну сировину, енергоносії, пакувальні матеріали, а також несвоєчасні розрахунки за поставлену продукцію іншими контрагентами відповідача.

Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи для встановлення чи спростування факту приналежності керівнику ТОВ Чіз Мілк підпису на договорі купівлі-продажу.

Скаржник вважає, що між сторонами була позадоговірна поставка, тому до цих відносин підлягає застосуванню ст.530 Цивільного кодексу України.

Позивач не надсилав відповідачу вимогу про сплату заборгованості в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, тому строк виконання зобов`язань не настав.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2023р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/237/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023р. у справі №908/237/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

25.05.2023р. матеріали справи № 908/237/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023р. у справі № 908/237/22 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів доплати судового збору у розмірі 0,60 грн.

Від скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

За приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

02.02.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Молочна Слобода (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЧІЗ МІЛК (покупець) укладено договір поставки № 0505040033 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передавати у власність покупця молочні продукти торгової марки Заречье (виробник ПрАТ Куп`янський МКК), надалі - товар, згідно письмової заявки, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

За умовами п.1.2 договору асортимент та ціна товару зазначаються у специфікаціях (додаток №1), які є невід`ємною частиною даного договору. У випадку необхідності для постачальника змінити ціну товару, що постачається, він зобов`язаний надати покупцю нову специфікацію для подальшого узгодження в строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів до настання нового строку поставки. Специфікація узгоджується сторонами та є дійсною протягом дії узгодженої ціни на товар, вказаної у відповідної специфікації.

Загальна вартість договору визначається шляхом складання сум загальної вартості партій товару, що зазначені в специфікаціях та видаткових накладних.

Пунктом 3.2 договору визначено, що оплата покупцем за кожну партію товару здійснюється протягом 7 календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п.4.1 договору покупець зобов`язаний своєчасно надавати постачальнику не пізніше п`ятниці, напередодні наступного тижня, до 15:00 годин письмову заявку на наступний тиждень, у якій має бути зазначено: найменування товару; терміни поставки, кількість товару.

Відповідно до п.4.4 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP по Інкотермс 2010 на склад покупця, за адресою: м.Запоріжжя, Українська, 52 (умови поставки DDP означають, що постачальник зобов`язаний надати товар в розпорядження покупця в невивантаженому вигляді на транспортному засобі в названому місці призначення в узгоджену дату або в межах узгодженого для поставки строку).

Даний договір набирає сили з 02.02.2021р. і діє до 31.12.2021р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань (п.8.1 договору).

02.02.2021р. сторонам підписано специфікацію до договору №0505040033 від 02.02.2021р., в якій сторони узгодили асортимент та ціну товару, що постачається.

Станом на 01.09.2021р. за відповідачем рахувався залишок несплаченої заборгованості за отриманий товар у розмірі 133 200 грн. за накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей: № ЦТД00028508 від 19.07.2021р. та ТТН №Р28508 від 19.07.2021р., на суму 114 000 грн.; №ЦТД00031776 від 11.08.2021р. та ТТН № РЗ1776 від 11.08.2021 р., на суму 19 200 грн..

На виконання умов договору, в період з 01.09.2021р. по 04.10.2021р., позивач поставив відповідачу товар на суму 810 255,00 грн., що підтверджується накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей, а саме: № ЦТД00036783 від 16.09.2021р., на суму 252 600,00 грн, ТТН № Р36783 від 16.09.2021р., з терміном оплати до 19.10.2021р.; № ЦТД00039523 від 04.10.2021р., на суму 557 655,00 грн., ТТН № Р39523 від 04.10.2021р., з терміном сплати по 08.11.2021р..

11.11.2021р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію №872, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 250 803,51 грн. за товар поставлений за договором №0505040033.

Відповідач за отриманий товар здійснив оплату частково у розмірі 768 200,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку з банку за 13.01.2022р..

Позивач стверджує, що заборгованість за поставлений товар становить 175 255,00 грн по накладній на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ЦТД00036783 від 16.09.2021 р., на суму 252600 грн., з частковою сплатою у розмірі 77 345 грн..

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати отриманого товару стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.

Договором у відповідності до вимог статті 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.

Приписами частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами частини першої статті 265 Господарського кодексу України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

На виконання умов договору, за період з 19.07.2021р. по 04.10.2021р., позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 943 455,00 грн..

Товар прийнятий відповідачем без зауважень.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши 768 200,00 грн.

З урахуванням часткової оплати відповідачем вартості поставленого товару, заборгованість складає 175 255,00 грн. (943 455,00 грн. - 768 200,00 грн.).

Встановивши факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 175 255,00 грн..

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої ст.193, частини першої 1 ст.216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 Цивільного кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019р. у справі №915/880/18, від 26.09.2019р. у справі №912/48/19, від 18.09.2019 р. у справі №908/1379/17, тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У п.6.3 договору сторони узгодили, що у випадку прострочення оплати за отриману партію товару, покупець оплачує постачальнику суму пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сума заборгованості підлягає оплаті з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку оплати товару позивачем нарахована пеня за період з 20.10.2021р. по 17.01.2022р., у розмірі 7 533,56 грн., 3% річних, за період з 20.10.2021р. по 17.01.2022р., у розмірі 1 296,41 грн., інфляційні втрати, за період з 20.10.2021р. по 31.12.2021р., у розмірі 2 461,98 грн..

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані посиланням на наявність заборгованості у розмірі 175 255 грн. за товар, поставлений на підставі накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей №ЦТД00036783 від 16.09.2021р., на суму 252 600,00 грн. з частковою оплатою 77 345 грн..

Зміст зазначеної накладної свідчить про те, що сторонами встановлено дату оплати 19.10.2021р..

Крім того, сторонами підписано накладну №ЦТД00039523 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 04.10.2021р., на суму 557 655,00 грн., в якій зазначено дату оплати 08.11.2021р..

З наданої позивачем банківської виписки вбачається, що останній платіж за договором №0505040033 від 02.02.2021р. відповідачем здійснено 11.11.2021р..

Водночас з зазначеної банківської виписки неможливо встановити за якими саме накладними були здійснені оплати.

Встановивши наведені обставини, місцевим господарським судом правомірно зазначено, що позивачем невірно визначено період за який нараховані суму пені, 3% річних, інфляційні та про необхідність встановлення періоду прострочення оплати від граничної дати останньої накладної, а саме з 09.11.2021р..

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, у розмірі 5 901,05 грн., 3% річних 1008,32 грн. та інфляційних втрат 2 461,98 грн..

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо непідписання ним договору поставки №0505040033 від 02.02.2021р. та відсутність у видаткових накладних посилань на даний договір.

Так, у накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей №ЦТД00036783 від 16.09.2021р., на суму 252 600,00 грн. та №ЦТД00039523 від 04.10.2021р., на суму 557 655,00 грн. міститься посилання на договір №0505040033 від 02.02.2021р..

Наявні в матеріалах справи банківські виписки свідчать про те, що в призначенні платежу відповідачем зазначено: оплата за договором №0505040033 від 02.02.2021р..

Крім того, договір №0505040033 від 02.02.2021р. та накладні підписані представниками сторін та засвідчені відтиском печатки товариств.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відтиском печатки організації засвідчується на документі підпис відповідальної особи, яка мала доступ до печатки.

Відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печатки і штампів, а також законність користування ними покладається на керівника підприємства, який у разі її втрати має негайно повідомити правоохоронні органи.

Відповідач не заперечує справжність печатки. При цьому, не надає суду доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її викрадення, так само як і доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з викраденням чи втратою печатки, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд відповідача.

Таким чином, відповідачем не спростовано факт укладення між сторонами договору №0505040033 від 02.02.2021р..

Судом першої інстанції правомірно відхилено клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи для встановлення чи спростування факту приналежності керівнику ТОВ Чіз Мілк підпису на договорі купівлі-продажу, оскільки для вирішення спору у даній справі відсутня потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Апеляційний господарський суд вважає безпідставними посилання скаржника на те, що заборгованість виникла через об`єктивні причини, а саме: зростання цін на молочну сировину, енергоносії, пакувальні матеріали, а також несвоєчасні розрахунки за поставлену продукцію іншими контрагентами відповідача.

Так, відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями (стаття 96 Цивільного кодексу України).

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Таким чином, зазначені відповідачем обставини не звільняють його від належного виконання господарського зобов`язання за спірним договором щодо своєчасної оплати поставленого товару.

З огляду на приписи ч.5 ст.269 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів не приймає та не розглядає посилання скаржника на наявність між сторонами позадоговірної поставки та застосування до цих відносин ст.530 Цивільного кодексу України, оскільки вказані підстави не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІЗ МІЛК" відмовити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023р. у справі №908/237/22 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта товариство з обмеженою відповідальністю Чіз Мілк.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.В.Чус