Рішення

від 05.07.2023 по справі 910/4478/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2023Справа № 910/4478/23

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" (03134, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 7 літера "Д", ідентифікаційний код 38857571)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАК ХАУС" (01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, 5, кв. 38, ідентифікаційний код 19358827)

про стягнення 623 387,15 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАК ХАУС" про стягнення заборгованості за договором № SC/AF-008705 від 06.03.2018 на транспортно-експедиторське обслуговування у розмірі 623 387,15 грн, з яких: 445 734,66 грн основного боргу, 37 613,17 грн інфляційних втрат, 8 538,66 грн трьох відсотків річних та 131 500,66 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

26.04.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що ніколи не отримував від позивача оригіналів претензії, про яку зазначає позивач у своїй позовній заяві, та відповідних спірних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №11121 від 31.08.2022, №10573 від 31.08.2022, №8228 від 31.08.2022, №10368 від 31.08.2022, копії яких додано позивачем до його позовної заяви. Крім того, відповідач зазначає, що послуги за актом № 10338 від 16.08.2022 (рахунок №UA00061811 на суму 239 979,41 грн), за актом №8047 від 31.08.2022 (рахунок №UA00064796 на суму 181 936, 69 грн) були оплачені відповідачем, що не заперечується позивачем та підтверджується останнім у його позовній заяві та доданими ним до його позовної заяви платіжними дорученнями відповідача. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що не надавав будь-якої заявки та не замовляв послуги, зазначені у рахунках № UA00064797 на суму 59 423,97 грн, №UA00064884 на суму 132 158,92 грн, №UA00066687 на суму 164 558,7 грн, №5856 на суму 89 593,07 грн, виставлені позивачем до договору та відповідних спірних актах наданих послуг, не погоджував жодним чином і не підтверджував ні надання даних послуг, ні їх вартість, а також будь-які витрати на надання таких незамовлених та непідтверджених відповідачем послуг. Крім того, відповідач зазначає, що послуги, зазначені у рахунках та відповідних спірних актах наданих послуг ніколи не були прийняті відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСВ Логістика» (далі- позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАК ХАУС» (далі - відповідач, замовник) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування WSC/AF-008705 (надалі - договір), відповідно до умов якого експедитор за оплату та за рахунок замовника надає замовнику комплекс послуг з організації та забезпечення перевезення імпортних, експортних, транзитних вантажів замовника від місця, зазначеного замовником, до місця призначення різними видами транспорту за обумовленим маршрутом, включаючи організацію та забезпечення, залежно від маршруту комплексу послуг, визначеного договором (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 1.4. договору послуги, що надаються експедитором за цим договором, здійснюються відповідно до заявок на перевезення вантажу, погодженої обома сторонами (надалі - заявка) у порядку, передбаченому цим договором. Замовник складає заявку та направляє її експедитору для підписання. Підписана замовником і засвідчена оригінальним підписом і печаткою замовника сканкопія вважається погодженою сторонами, має силу оригіналу до її заміни оригіналом і є належним доказом погодження сторонами усіх умов перевезення та на надання послуг вантажу, вказаних у цій заявці.

Відповідно до п. 1.6. договору замовник своєчасно та у повному обсязі оплачує експедитору вартість послуг транспортної експедиції (винагорода експедитора), виконаних у межах даного договору, а також компенсує витрати, виключно за умови їх попереднього письмового погодження із замовником, та/або надає авансом кошти у разі надання Замовником на це письмової згоди, для здійснення розрахунків з третіми особами, які залучені чи будуть залучені експедитором для виконання цього договору.

Пунктом 1.7. договору погоджено, що експедитор, за дорученням замовника, здійснює взаєморозрахунки з усіма учасниками транспортного процесу, проводить оплату фрахту, послуг з перевезення, а також митра, податків, зборів та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством України, а замовник зобов`язується компенсувати експедитору всі понесені у зв`язку з цим витрати, які були попередньо письмово погоджені із замовником.

Згідно з п. 4.1. договору вартість, ставки та тарифи виконуваних експедитором послуг, особливі умови перевезення, залежно від виду/асортименту вантажів (винагорода експедитора), встановлюються сторонами в заявках. У разі якщо вартість послуг за тону/одиницю/куб.м вантажу виражена в іноземній валюті, оплата здійснюється в національній грошовій одиниці України - гривні, за курсом НБУ станом на момент виставлення рахунку, якщо інше не обумовлено сторонами в заявці та/або додатковій угоді до цього договору.

Положеннями п. 4.3. договору визначено, що компенсація письмово погоджених із замовником витрат експедитора та оплата послуг експедитора, повний перелік яких також обов`язково зазначаються у акті прийому-передачі наданих послуг до цього договору, проводяться замовником протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту виставлення рахунку у відповідності до умов, встановлених сторонами у заявці та даному договорі.

Відповідно до п. 4.4. договору після закінчення відвантаження партії вантажу та належного оформлення документів приймання-передачі, перевізних документів і актів на виконані додаткові послуги, експедитором складається акт прийому-передачі наданих послуг, що є фактом підтвердження, після його підписання замовником, виконання послуг, їх кількості та вартості.

Пунктом 4.5. договору погоджено, що замовник підписує акт прийому-передачі наданих послуг, передає його експедитору протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту його отримання. У разі незгоди замовника з актом прийому-передачі наданих послуг, останній зобов`язаний надати експедитору обґрунтовані заперечення в такий самий термін. У разі не підписання або неповернення акта та відсутності обґрунтованих заперечень у зазначений в цьому пункті договору термін, акт вважається підписаним замовником, а відповідні послуги вважаються належним чином наданими експедитором і прийнятими замовником.

Згідно з п. 4.6. договору замовник сплачує рахунки експедитора за додаткові послуги, виконані експедитором за заявками замовника, за фактичними витратами та/або за чинним тарифами та/або калькуляціями експедитора у випадку їх письмового замовлення Замовником за письмово встановленими у відповідній заявці, підписаній сторонами, тарифами, якщо інше не було узгоджено сторонами в письмовій формі завчасно до початку відправлення/відвантаження вантажу/контейнерів з вантажами замовника.

Відповідно до п. 5.7. договору замовник компенсує експедитору розмір демереджу та/або детеншена, нарахованого перевізником або агентом перевізника. Підставою для компенсації є рахунок перевізника або його агента. Замовник звільняється від обов`язку компенсувати розмір демереджу/детеншена, якщо доведе, що прострочення повернення відбулося з вини експедитора.

Пунктом 5.8. договору визначено, що замовник компенсує збитки експедитора, що виникли у зв`язку із простоєм та/або конфіскацією транспортних засобів з вантажем/контейнерами з вантажами замовника, з вини замовника та залучених замовником третіх осіб.

У п. 10.5. договору сторони погодили, що документи та інформація, що направляються сторонами в процесі листування в межах цього договору засобами факсимільного або електронного зв`язку, визнаються документами / інформацією, що підтверджують волю сторін до моменту отримання оригіналів таких документів, якщо надання оригіналів передбачене цим договором, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися стороною, від імені якої вони були відправлені. При цьому сторона, що направила такий документ, відповідає за справжність підписів своїх уповноважених представників і відбитків печаток. Досилання оригіналів є обов`язковим, якщо це обговорено умовами договору, і у разі надходження такої вимоги від однієї зі сторін. Документи/інформація, відправлені за допомогою електронного зв`язку, створюють юридичні наслідки для сторін у разі використання сторонами електронних адрес і дотримання інших формальностей, передбачених додатковою угодою до договору, що регулює порядок обміну інформацією в межах договору.

Позивач у позовній заяві стверджує, що на виконання умов договору експедитор виконав перевезення вантажу замовника у контейнері №NYKU3749033 за маршрутом Корея - Туреччина (Стамбул) - п/п Дьяково - м. Київ.

Зокрема, позивач зазначає, що за результатами надання послуг заявником було виставлено рахунки на оплату, а також направлені замовнику акти здачі-приймання робіт (надання послуг). Від замовника було отримано оплату частини рахунків.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків №№UA00061811 від 10.05.2022, UA00064796 від 26.07.2022, UA00064797 від 26.07.2022, 5856 від 26.07.2022, UA00064884 від 27.07.2022 та UA00066687 від 31.08.2022 та як зазначає останній замовником було оплачено лише рахунки UA00061811 від 10.05.2022 та UA00064796 від 26.07.2022 на загальну суму 421 916,10 грн.

Крім того, позивач зазначає, що під час надання послуг замовнику виникли додаткові витрати, а саме: локальні послуги на території Туреччини, штрафні санкції за понаднормове використання обладнання та плата за зберігання.

Представник позивача направив представнику заявника довідку про транспортні витрати, транзитну декларацію Т1, дані про транспортний засіб, контактні дані водія та пункт пропуску (п/п Дьяково). Крім того, як зазначає позивач у позовній заяві, замовнику були направлені рахунки на оплату:

1) №5856 від 26.07.2022 з призначенням «Локальні послуги на території Туреччини» на суму 89 593,07 грн (еквівалент USD 2450 за курсом НБУ на 26.07.2022, що складав 36,5686 грн за 1 долар США), що є компенсацією погоджених витрат (повідомлені замовнику 19.04.2022);

2) №UA00064797 від 26.07.2022 з призначенням «Локальні послуги на території Туреччини» на суму 59 423,97 грн (еквівалент USD 1625 за курсом НБУ на 26.07.2022, що складав 36,5686 грн за 1 долар США), що є компенсацією додаткових витрат, які виникли по причині перенесення дат завантаження;

3) №UA00064884 від 27.07.2022 на суму 132 158,92 грн., що є еквівалентом USD З 614,00 (курс НБУ на 27.07.2022 складав 36,5686 грн за 1 долар США) - рахунок за демередж (понаднормове використання обладнання);

4) 05.09.2022 представник ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА» повідомила представника Замовника про отримання додаткових рахунків за зберігання контейнера на території порту в Туреччині. У зв`язку з чим ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА» був виставлений окремий рахунок за зберігання - №UA00066687 від 31.08.2022 на суму 164 558,70 грн, що є еквівалентом USD 4500,00 (курс НБУ на 31.08.2022 складав 36,5686 грн За 1 долар США).

Таким чином, позивач зазначає, що неоплачені відповідачем послуги були надані в порту Стамбул та включають:

- компенсацію вартості видання коносаменту, MBL №ONEYSELBG5129800, HBL №SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033;

- компенсацію вартості демереджу, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL N9SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033;

- компенсацію вартості обробки вантажу, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL N9SEL0269551, Cort №(s) NYKU3749033$

- компенсацію вартості розвантажувально- завантажувальних робіт поза межами митної території України, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL №SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033;

- компенсацію вартості використання інфраструктури порту, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL №SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033;

- компенсацію вартості зберігання вантажу, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL №SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033;

- компенсацію за навантажувально- розвантажувальні роботи у порту прибуття, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL №SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033;

- митний збір, MBL № ONEYSELBG5129800, HBL №SEL0269551, Cont.№(s) NYKU3749033.

Із загальної суми послуг у розмірі 445 734,66 грн, до локальних витрат віднесено 149 017,04 грн. Дана сума розбита на рахунки №5856 від 26.07.2022 з призначенням «Локальні послуги на території Туреччини» на суму 89 593,07 грн та UA00064797 від 26.07.2022 з призначенням «Локальні послуги на території Туреччини» на суму 59 423,97 грн.

26.12.2022 з метою досудового врегулювання спору ТОВ "ДСВ Логістика" було направлено на адресу ТОВ «МАК ХАУС» претензію за вих. №4441.

Так, позивач зазначає, що заборгованість відповідача складає 445 734,66 грн, що відповідає сумі неоплачених рахунків (59 423,97 грн + 89 593,07грн + 132 158,92 грн + 164,558,70 грн).

Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, останнім нараховано до стягнення з відповідача 37 613,17 грн інфляційних втрат, 8 538,66 грн трьох відсотків річних та 131 500,66 грн пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортного експедирування, а тому права та обов`язки сторін визначаються, в тому числі, положеннями глави 65 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Матеріалами справи (міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №TR210722-01) підтверджується організація "ДСВ Логістика" транспортно-експедиторського обслуговування у міжнародному сполученні вантажу ТОВ "МАК ХАУС" у контейнері №NYKU3749033 на підставі договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

За твердженням позивача, за результатами надання послуг заявником було виставлено рахунки на оплату№№UA00061811 від 10.05.2022, UA00064796 від 26.07.2022, UA00064797 від 26.07.2022, 5856 від 26.07.2022, UA00064884 від 27.07.2022 та UA00066687 від 31.08.2022, а також направлені замовнику акти здачі-приймання робіт (надання послуг). Зокрема, позивач зазначає, що замовником було оплачено лише рахунки UA00061811 від 10.05.2022 та UA00064796 від 26.07.2022 на загальну суму 421 916,10 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 445 734,66 грн, яка складається з локальних витрат на території Туреччини та послуг зберігання та демередж.

На підтвердження факту зберігання контейнерів та демереджу позивачем долучено комбінований транспортний морський коносамент № SSEL0269551 від 24.01.2022 (відомості про завантажений товар за інвойсами DY-I2201055, DY-I2201055/1) та коносамент №Т1 22TR34310000289652 від 13.06.2022.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд відзначає, що надані позивачем коносаменти складені іноземною мовою, з яких неможливо встановити наявність або відсутність обставин зберігання спірних контейнерів та демереджу. Перекладів вказаних документів позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Тобто, для доведення правомірності своїх вимог у даній справі позивач повинен був подати докази, зокрема, переклади на українську мову коносаментів та інвойсів, разом з позовом.

Проте з долучених позивачем до матеріалів справи доказів неможливо встановити наявність або відсутність факту зберігання спірних контейнерів та виникнення обов`язку із сплати демереджу, оскільки вони складені іноземною мовою.

Судом встановлено, що послуги за актом № 10338 від 16.08.2022 (рахунок №UA00061811 на суму 239 979,41 грн), за актом №8047 від 31.08.2022 (рахунок №UA00064796 на суму 181 936, 69 грн) були оплачені відповідачем, що не заперечується позивачем та підтверджується останнім у його позовній заяві та доданими ним до його позовної заяви платіжними дорученнями відповідача.

Відповідно до умов п.1.4. договору послуги, що надаються експедитором за договором, здійснюються відповідно до заявки, погодженої обома сторонами у порядку, передбаченому договором. В пункті 1.4. договору також встановлено порядок погодження заявки на надання послуг сторонами.

Разом з тим, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачем було підтверждено замовлення та/або погоджено будь-яким способом послуги, зазначені у рахунках та відповідних актах наданих послуг, або їх вартість, умови надання, тощо.

Згідно з п.1.6. договору замовник своєчасно та у повному обсязі оплачує експедитору вартість послуг транспортної експедиції (винагорода експедитора), виконаних у межах даного договору, а також компенсує витрати, виключно за умови їх попереднього письмового погодження із замовником, та/або надає авансом кошти, у разі надання Замовником на це письмової згоди, для здійснення розрахунків з третіми особами, які залучені чи будуть залучені експедитором для виконання цього договору.

Відповідно до п.1.7. договору експедитор, за дорученням замовника, здійснює взаєморозрахунки з усіма учасниками транспортного процесу, проводить оплату фрахту, послуг з перевезення, а також мита, податків, зборів та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством України, а замовник зобов`язується компенсувати експедитору всі понесені у зв`язку з цим витрати, які були попередньо письмово погоджені із замовником.

Винагорода експедитора не включає та не охоплює вартість послуг третіх осіб, які будуть залучені експедитором під час надання послуг за цим договором. Вартість послуг третіх осіб компенсується замовником експедитору окремо, виключно, якщо такі послуги та їх вартість було попередньо письмово погоджені із замовником.

У п. 3.12. договору встановлено, що відповідно до заявок замовника, за окрему оплату, за письмово погодженими сторонами ставками, виконує інші додаткові послуги, що письмово погоджені сторонами.

Згідно з 3.14. договору, експедитор складає акт прийому-передачі наданих послуг, зазначений в п.4.4. цього договору, за фактом надання основних/додаткових послуг, що підтверджує після його підписання сторонами обсяг виконаних послуг за цим договором, та надає замовнику на підпис, а також звіт про суми коштів, сплачених третім особам за надання послуг, надання яких було організовано експедитором на виконання умов цього договору та заявок (вказівок) замовника, що були попередньо письмово погоджені із замовником.

Відповідно до п.4.1. договору вартість, ставки та тарифи виконуваних експедитором послуг, особливі умови перевезення, залежно від виду/асортименту вантажів (винагорода експедитора), встановлюються сторонами в заявках.

Відповідно до п.4.3. договору компенсація письмово погоджених із Замовником витрат експедитора та оплата послуг експедитора, повний перелік яких також обов`язково зазначаються у акті прийому-передачі наданих послуг до цього договору, проводяться Замовником протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту виставлення рахунку у відповідності до умов, встановлених сторонами у заявці та даному договорі.

Також, у п.4.4. договору зазначено, що після закінчення відвантаження партії вантажу та належного оформлення документів приймання-передачі, перевізних документів і актів на виконані додаткові послуги, експедитором складається акт прийому-передачі наданих послуг, що є фактом підтвердження, після його підписання замовником, виконання послуг, їх кількості та вартості.

За положеннями п.4.6. договору замовник сплачує рахунки експедитора за додаткові послуги, виконані експедитором за заявками замовника, за фактичними витратами та/або за чинними тарифами та/або калькуляціями експедитора у випадку їх письмового замовлення Замовником за письмово встановленими у відповідній заявці, підписаній сторонами, тарифами, якщо інше не було узгоджено сторонами в письмовій формі завчасно до початку відправлення/відвантаження вантажу/контейнерів з вантажами.

Заперечуючи проти позову, серед іншого, відповідач зазначає, що останнім не було отримано, а, тим паче, підписано спірні акти наданих послуг.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує замовлення або погодження із відповідачем цих послуг, та/або їх вартості, та/або інші умови їх надання.

Відповідно до п. 5.7 договору замовник компенсує експедитору розмір демереджу та/або детеншена, нарахованого перевізником або агентом перевізника. Підставою для компенсації є рахунок перевізника або його агента. Замовник звільняється від обов`язку компенсувати розмір демереджу/детеншена, якщо доведе, що прострочення повернення відбулося з вини експедитора.

Дослідивши наявну в матеріалах справи електронну переписку між сторонами, судом встановлено, що строки відвантаження та відповідно строки прибуття до порту Одеса постійно змінювались (затримувались, порушувались) з вини позивача (31.01.2022 року позивачем було повідомлено про орієнтовну дату доставки до порту Одеса 10.02.2022 року, тоді як погодженою датою прибуття до порту Одеса було 31.01.2022 року).

22.03.2022 року відповідача було повідомлено про місцезнаходження вантажу, про те, що вантаж прибув до порту Стамбула (Туреччина), не до порту Одеси (Україна), як було погоджено сторонами. Та, як вбачається із листа позивача, вантаж прибув до порту Стамбула (Туреччина) ще 04.03.2022 року.

Зважаючи на обставини та необхідність отримання вантажу на території України, відповідачем було запропоновано самостійно вивезти вантаж із порту Стамбул (Туреччина) із залученням його перевізника 11.04.2022 року.

19.04.2022 року позивачем була підтверджена можливість для відповідача самостійно вивезти вантаж із залученням українського перевізника.

06.06.2022 року позивачем було зазначено, що останній не зможе надати інформацію та номер телефону його агента, оскільки йому заборонено надавати інформацію щодо залученого до виконання агента.

01.07.2022 року о 08:26 позивач повідомив, що контейнер готовий до перетарки.

01.07.2022 року о 09:28 позивачу було повідомлено, що водій на митниці та зможе прибути до перетарки тільки 05-06.07.2022 року. Проте, 01.07.2022 року о 11:12 позивачем було повідомлено, що контейнер виставлено на перетарку вже 01.07.2022 року, тому буде штраф.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем не погоджувалась перетарка 01.07.2022 року, його було повідомлено про готовність до перетарки день у день, і після отриманої впродовж однієї години відповіді.

Судом встановлено, що такі дії позивача не погоджені із відповідачем і здійснені позивачем самостійно.

Таким чином, судом встановлено, що саме з вини позивача вантаж не було доставлено до порту Одеси (Україна) - 31.01.2022 року, а 04.03.2022 року вантаж опинився у порті Стамбул, що призвело до усіх подальших витрат сторонами.

Суд відзначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту настання у відповідача обов`язку із сплати позивачу плати за зберігання контейнерів та демереджу на підставі договору.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Таким чином, позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості на підставі договору у розмірі 445 734,66 грн.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення інфляційних у розмірі 37 613,17 грн, 8 538,66 грн трьох відсотків річних та 131 500,66 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання у суду відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" (03134, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 7 літера "Д", ідентифікаційний код 38857571)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МАК ХАУС" (01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, 5, кв. 38, ідентифікаційний код 19358827)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.07.2023

Суддя І.О. Андреїшина