Ухвала

від 05.07.2023 по справі 140/4417/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 140/4417/20

адміністративне провадження № К/990/23584/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №140/4417/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Трейдінг» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Волинській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України 30.06.2023 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №140/4417/20, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Трейдінг» відмовити в повному обсязі.

У поданій скаржником касаційній скарзі також наведено підстави, що зумовили пропуск визначеного законом процесуального строку на касаційне оскарження спірних судових рішень.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Верховний Суд ухвалою від 29.05.2023 вперше подану скаржником касаційну скарги повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження спірних судових рішень. При цьому, у своїй ухвалі Верховний Суд зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та роз`яснив заявнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.

Зокрема, повертаючи раніше подану контролюючим органом касаційну скаргу, суд касаційної інстанції вказав, що посилання скаржника на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Перевіркою змісту вперше поданої у цій справі касаційної скарги Верховний Суд встановив, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а посилання на постанови Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судом апеляційної інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права, зокрема, пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду на які скаржник здійснив вказівку в своїй касаційні скарзі.

Верховний Суд роз`яснив скаржнику, що вимога норми абзацу першого пункту 4 частини другої статті 330 КАС України щодо зазначення у касаційній скарзі підстави (підстав) касаційного оскарження не обмежується вимогою щодо формального зазначення відповідного пункту частини четвертої статті 328 КАС України, а стосується наявності (існування) відповідної підстави касаційного оскарження. Таке тлумачення норми абзацу першого пункту 4 частини другої статті 330 КАС України підтверджується положеннями частини першої статті 328 КАС України щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у випадках, передбачених КАС України.

Натомість, під час перевірки вдруге поданої Головним управлінням ДПС у Волинській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України касаційної скарги встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій є ідентичним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду раніше та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою.

Так, усуваючи недоліки попередньо поданої касаційної скарги, контролюючий орган, посилаючись на пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про неправильне застосування судами пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), посилання на які судом вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Обґрунтування касаційної скарги, аналогічно попередньо поданій, зводиться до викладення обставин справи, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень/рішення і ухвалення нового про відмову в позові має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку з усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Натомість, подана відповідачем касаційна скарга не містить належних обґрунтувань неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права у взаємозв`язку із тими висновками, які стали підставою для задоволення позову.

Доводи скаржника зводяться лише до того, що під час фактичних перевірок позивачем не було надано змінні звіти форми №17-ПН, журнали надходження нафтопродуктів на АЗС, змінні звіти за формою №14-ГС, журнали оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС.

Поряд з тим, під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що звітні документи реєстратора розрахункових операцій містять всі відомості, зокрема, про фактичні залишки пального у літрах, кожного найменування у кожному з розхідних резервуарів, внесення яких передбачено у змінний звіт АЗС за формою №17-НП. Таким чином, РРО здійснює точний та повний контроль за залишками товарних запасів за місцем їх реалізації.

Суд апеляційної інстанцій суду дійшов висновку, що для визначення обставини реалізації необлікованого товару мала б бути встановлена розбіжність між даними обліку позивача та фактичними залишками товару на АЗС, чого контролюючим органом зроблено не було і, як наслідок, жодних відхилень фактично наявних на АЗС нафтопродуктів від даних обліку позивача не виявлялось.

Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 14.02.2022 у справі №640/2008/20, норми, встановлюючи обов`язок суб`єкта господарювання вести форми обліку нафтопродуктів, регулює оперативний контроль підприємства за обігом нафтопродуктів. Відсутність чи недоліки в оформленні таких документів (журналів обліку, змінних звітів) не може бути єдиною підставою для висновку про порушення порядку ведення обліку палива за місцем його продажу та застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених статті 20 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У свою чергу, скаржник жодним чином не спростовує правильність таких висновків, а продовжує наполягати на тому, що форми обліку нафтопродуктів та змінні звіти були відсутні на момент перевірки, втім зазначені обставини не є спірними.

Фактично, у касаційній скарзі контролюючий орган висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене скаржником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Поряд з цим, Верховний Суд зазначає, що доводи пов`язані з порушенням судами норм процесуального права щодо недослідження фактичних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, які відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Такі доводи можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а вимогами касаційної скарги має бути направлення справи на новий розгляд.

Невстановлення судом обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, виключно передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд повторно наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №140/4417/20. Посилання скаржника на приписи статті 242 КАС України не підміняють визначення таких підстав.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №140/4417/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Трейдінг» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Я. Олендер