Рішення

від 05.07.2023 по справі 323/3711/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 323/3711/21

Провадження № 2/336/1430/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя

в складі: головуючого судді Звєздової Н.С.,

при секретарі Іванченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи,

В С Т А Н О В И В:

30.12.2021 в провадження Оріхівського районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до КЗ «ОЗЗСО «Сузір`я» Оріхівської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи, в якій позивачка просить: 1) визнати незаконним та скасувати Наказ КЗ «ОЗЗСО «Сузір`я» Оріхівської міської ради про відсторонення її від роботи, у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARA-Co-2; 2) зобов`язати КЗ «ОЗЗСО «Сузір`я» Оріхівської міської ради виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи стягнення з 08.11.2021 і до дня поновлення на роботі; 3) стягнути з відповідача на користь позивачки завдану моральну шкоду у сумі 10 000 гривень.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від11.01.2022, позову було присвоєно єдиний унікальний номер №323/3711/21 (провадження №2/323/66/22) та передано на розгляд судді Фісун Н.В., яка ухвалою від 12.01.2022 залишила позов без руху.

Ухвалою суду від 20.01.2022 відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження.

03.02.2022 від відповідача надійшов відзив на позов.

08.02.2022 позивачкою подано відповідь на відзив.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президентом України було видано Указ №64/2023 «Про введення воєнного стану в Україні».

На підставі Розпорядження Верховного Суду № 29/0/9-22 від 10.05.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», розгляд справ, які відносяться до територіальної підсудності Оріхівського районного суду Запорізької області здійснюється Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.

На виконання вищевказаного розпорядження, 20.03.2023 до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з Оріхівського районного суду Запорізької області надійшли матеріали судових справ (цивільного провадження), до складу яких увійшли і матеріали вказаної справи.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023, матеріали цивільної справи №323/3711/21 (провадження№2/336/1430/2023) надійшли в провадження судді Звєздової Н.С.

Свої вимогипозивачка обґрунтовуєтим,що працюєв Комунальногозакладу «Опорнийзаклад загальноїсередньої освіти«Сузір`я» Оріхівськоїміської радиз 01.09.2004і потеперішній часна посадівчителя початковихкласів.Наказом КЗ«Опорний закладзагальної середньоїосвіти «Сузір`я»Оріхівської міськоїради від08.11.2021за №244-к«Про відстороненнявід роботи ОСОБА_1 »фактично відстороненовід роботиз підставтого,що вонавідмовилась надатимедичну документаціюна підтвердженнящеплення відГРВІ COVID-19, спричиненої коронавірусом SARC-CoV-2. Вказаний наказ грубо порушив ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше ніж за 2 місяці щодо істотної зміни умов праці працівника. Фактично своїми діями відповідач попередив позивачку про такі зміни лише за 2 тижні, а саме повідомленням за №41 від 22.10.2021, яке було фактично вручено позивачці для підпису 27.10.2021. В жодному документі, що підписаний між позивачем та відповідачем, зобов`язання робити профілактичні щеплення з боку позивача відсутні, так саме і не передбачено повноважень відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності профілактичних щеплень. Зазначає, що на сьогодні не встановлено законом окремого порядку про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплень від COVID-19. Вважає, що жодним законом не встановлено порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень. Вважає, що обмеження прав громадян, зокрема на працю, можливе лише в умовах військового та надзвичайного стану, все інше є незаконним.

Директор Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради надав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти задоволення позову, вважає відсторонення позивача від роботи законним і обґрунтованим, оскільки позивачка відмовилась від щеплення проти COVID-19. Відповідач вважає, що його дії по відстороненню позивачки здійснені не з власної ініціативи, а відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів, інших нормативних актів, а тому є правомірним і з цих підстав в позові останньої слід відмовити.

У судовому засідання сторони не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Позивачка просила суд задовольнити позовну заяву, представник відповідача в заяві заперечував проти задоволення вимог позивача.

Оскільки всі учасники справи не з`явились у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові пояснення сторін, розглянувши надані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді вчителя початкових класів Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради з 01.09.2004 і по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.22-23) та довідкою (а.с.98).

Наказом № 244-к від 08.11.2021 позивачка була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 або надання довідки про медичні протипоказання (а.с. 25).

Наказом №24-к від 25.02.2023 позивачку поновлено на роботі після відсторонення та допущено до виконання завдань за посадою з 28 лютого 2022 (а.с.97).

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.

Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України» при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: "нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року N 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-III заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ "Укрзалізниця", учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ "Укрзалізниця", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі N 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При зверненні із позовом позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, є незаконним та таким, що порушує її право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України.

Суд наголошує, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання незаконним Наказу від 08.11.2021 за №244-к про відсторонення її від роботи, є обґрунтованими та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивачки щодо скасування Наказу від 08.11.2021 за №244-к про відсторонення її від роботи, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки Наказом від 25.02.2022 за №24-к позивачку ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, відновлено на роботі з 28 лютого 2022.

Стосовно вимог позивачки щодо виплати їй відповідачем невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 55 021 грн. 12 коп., суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 115 КЗпП встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Також, абзацом 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Аналіз даного роз`яснення дає підстави для висновку, що у випадку незаконного відсторонення від роботи підлягає стягненню саме середній заробіток, а не заробітна плата, які є різними за своєю правовою природою, на що вказує і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня у справі № 910/4518/16.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно із графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідки про доходи позивачки ОСОБА_1 від 10.12.2021 та 22.05.2023, заробітна плата останньої за вересень 2021 року складає 15 005 грн. 81 коп., за жовтень 2021 року складає 15 005 грн. 81 коп. Середньоденна заробітна плата 714,56 грн. (15005,81 грн. + 15 005,81 грн. = 30011,62 грн.; 30 011,62 грн. : 42 робочих дні (за графіком вересень 22 робочі дні + жовтень 20 робочих дні) = 714,56 грн.).

Згідно розрахунку позивачки кількість робочих днів, належних оплаті за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 по 27 лютого 2022 складає 77 робочих днів ( листопад 2021 17 робочих днів; грудень 2021 22 робочих дня; січень 2022 19 робочих днів, лютий 2022 19 робочих днів). Сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 55021,21 грн. (77 * 714,56 = 55021,12 грн.) без врахування обов`язкових внесків.

Суд погоджується з розрахунком наданим позивачкою.

Стосовно позовних вимог позивачки щодо стягнення з відповідача завдану моральну шкоду, яку спричинило її відсторонення від роботи в сумі 10000 грн., суд зазначає наступне.

За правилами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно роз`яснень даних в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивачкою у позовній заяві зазначено, що відсторонення її від роботи фактично залишило її без засобів існування на тривалий період. Позивачка має на утриманні неповнолітню дитину, а тому була вимушена позичати кошти у знайомих і родичів. Все це спричинило душевні страждання позивачки, так як вона без попередження залишилась без роботи та фінансів. Позивачка працює з дітьми, які части запитували де їхня вчителька та писали листи, що ще більше додавало дискомфорту та моральних страждань.

Таким чином, позивачкою оцінена заподіяна моральна шкода в розмірі 10 000 грн.

Враховуючи те, що позивачкою у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем моральної шкоди, а тому позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати по справі, а саме судовий збір у розмірі 908,00 грн. (за ставкою, що діяла на час звернення позивача до суду), оскільки позовні вимоги задоволені частково.

Керуючись статтями 5,12,13,263-265 ЦПК України, у відповідності до ст..4,15, 23, 284 ЦК України, ст..46 КЗпП, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи задовольнити частково.

Визнати незаконним Наказ Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради № 244-к від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи».

Виплатити Комунальному закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 по 27 лютого 2022 в розмірі 55 021,21 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 06 липня 2023.

Реквізити сторін:

Позивачка: ОСОБА_1 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальний заклад «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір`я» Оріхівської міської ради, місцезнаходження: вул.Героїв Крут, буд.1-А, м. Оріхів, Пологівського району, Запорізької області, 70501, ЄДРПОУ20523929.

Суддя Н.С. Звєздова