Постанова

від 29.06.2023 по справі 154/1393/14-ц

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 154/1393/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Лященко О. В. Провадження № 22-ц/802/458/23 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Трикош Н. І.,

з участю:

представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Повне товариство «Лаверна Ломбард Залуський і К», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаверна», про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2023 року та на додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтувала тим, що вона із ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 1982 року, шлюб було розірвано на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 січня 2013 року.

За час спільного проживання вони з відповідачем придбали таке майно: нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв.м на АДРЕСА_1 загальною вартістю 762 000 грн; нежитлове приміщення загальною площею 40,4 кв.м на АДРЕСА_2 вартістю 266 754 грн; квартира площею 21,5 кв.м на АДРЕСА_3 вартістю 395 176 грн; нежитлове приміщення площею 44,7 кв.м на АДРЕСА_4 вартістю 473 950 грн; нежитлове приміщення площею 140,5 кв.м на АДРЕСА_5 вартістю 1 390 394 грн; складські приміщення площею 85,7 кв.м на АДРЕСА_5 вартістю 71 130 грн. Крім того ними придбано таке майно: контейнер металічний на АДРЕСА_6 вартістю 117 600 грн; легковий автомобіль марки «Nissan Vanette» 1989 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 45 000 грн та автомобіль марки «Фольксваген Т4» 1998 року випуску державний номерний знак НОМЕР_2 вартістю 137 780 грн; рухоме майно, яке знаходиться у квартирі на АДРЕСА_7 ; рухоме майно, яке знаходиться у квартирі на АДРЕСА_3 згідно з переліком, зазначеним в уточненій позовній заяві.

Позивачка також зазначила, що за час перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя створив Приватне підприємство «Лаверна Л», статутний фонд якого складає внесок подружжя у розмірі 50 000 грн. Вся підприємницька діяльність особисто як відповідача, так і приватного підприємства була направлена на потреби сім`ї.

ОСОБА_2 вважає, що вона при поділі спільного майна подружжя має право на спільні грошові кошти в розмірі вартості 1/2 частки внеску в статутний фонд ПП «Лаверна Л», а саме на суму 25 000 грн та на 1/2 частку різниці між частками учасників внесеного уставного фонду ПТ «Лаверна Ломбард Залуський і К» спільних грошових коштів, а саме в розмірі 42 000 грн (252 000 грн - 168 000): 2= 42 000 грн).

Позивачка вважає, що поділу також підлягає і майно ПТ «Лаверна Ломбард Залуський і К», а саме нерухоме майно (приміщення), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 на АДРЕСА_4 .

Окрім цього відповідач після розлучення в період з 2013 року і по 2021 рік здає в оренду приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та приміщення на АДРЕСА_2 , за що особисто отримує орендну плату.

Приміщення на АДРЕСА_1 було передано відповідачем в оренду ПрАТ « Київстар» в період з 19 серпня 2011 року по 01 березня 2017 року. Загальна сума отриманого доходу підтверджується договором оренди, укладеним між ОСОБА_3 та ПрАТ «Київстар», та довідкою ДФС України № 899/03-16-13 від 24 липня 2018 року, а також в оренду ТзОВ «Гараж Мобайл Груп» в період з 01 березня 2017 року по даний час, що підтверджується договором оренди № 010317-1 від 01 березня 2017 року, укладеним між фізичною особою ОСОБА_3 та ТзОВ «Гараж Мобайл Груп», та довідкою ДФС України № 899/03-16-13 від 24 липня 2018 року. Приміщення на АДРЕСА_2 , в якому знаходиться редакція газети «Місто вечірнє», також частково передано за договорами оренди фізичній особі ОСОБА_6 площею 12 кв.м за 20 грн за місяць та за договором оренди приватному підприємцю ОСОБА_7 площею 10,65 кв.м за 20 грн за місяць. По укладених договорах оренди відповідач отримав дохід на загальну суму 1 059 129, 72 грн.

Наведені позивачем варіанти поділу майна кожному з подружжя здійснені з врахуванням того, що спільно нажите майно, яке вона хоче залишити за собою, не використовується ОСОБА_3 у підприємницькій діяльності. Інша частина майна, яка залишається за ОСОБА_3 , навпаки використовується ним шляхом розміщення товарних запасів Підприємства «Лаверна Ломбард Залуський і К», а також розміщення редакції газети «Місто вечірнє» та магазину «Лаверна».

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати за нею право власності на спільно нажите майно подружжя загальною вартістю 1757 681,15 грн, а саме на нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв.м на АДРЕСА_1 загальною вартістю 762 000 грн; нежитлове приміщення 44,7 кв.м на АДРЕСА_4 вартістю 473 950 грн; квартиру площею 21,5 кв.м на АДРЕСА_3 вартістю 395176 грн; рухоме майно на загальну вартість 126 555,15 грн згідно з наданим переліком. Визнати за ОСОБА_3 право власності на спільно нажите майно подружжя загальною вартістю 2 218 073 грн, а саме на контейнер металічний на АДРЕСА_6 вартістю 117 600 грн; нежитлове приміщення загальною площею 40,4 кв.м на АДРЕСА_2 вартістю 266 754 грн; складське приміщення площею 85,7 кв.м на АДРЕСА_5 вартістю 71 130 грн; нежитлове приміщення 140,5 кв.м на АДРЕСА_5 вартістю 1 390 394 грн; легковий автомобіль марки «Nissan Vanette» 1989 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 45 000 грн; легковий автомобіль марки «Фольксваген Т4» 1998 року випуску держаний номерний знак НОМЕР_2 вартістю 137 780 грн; рухоме майно загальною вартістю 189 415 грн згідно з наданим переліком, просила стягнути з ОСОБА_3 в її користь грошові кошти в розмірі 596 564,86 грн та судові витрати по справі у розмірі 45 096,33 грн.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2023 року у цій справі позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалено виділити у приватну власність ОСОБА_2 із спільного майна подружжя: 1/2 частину квартири, яка розташована у АДРЕСА_3 загальною вартістю 395 176 грн; 1/2 частину нежитлового приміщення площею 40,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною вартістю 266 754 грн; 1/2 частину нежитлового складського приміщення загальною площею 85,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 вартістю 71 130 грн; 1/2 частину вбудованого приміщення магазину А-5 площею 44,3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 762 000 грн.

Виділено у приватну власність ОСОБА_3 із спільного майна подружжя: 1/2 частину квартири, яка розташована в АДРЕСА_3 загальною вартістю 395 176 грн; 1/2 частину нежитлового приміщення площею 40,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною вартістю 266 754 грн; 1/2 частину нежитлового складського приміщення загальною площею 85,7 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_5 вартістю 71130 грн; 1/2 частину вбудованого приміщення магазину А-5 площею 44,3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 762 000 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 2 750,73 грн витрат по сплаті судового збору, 4 656,85 грн витрат за проведення судових експертиз, 33,60 грн витрат на оголошення, а всього на загальну суму 7 441,18 грн.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 березня 2023 року постановлено заяву відповідача ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково, постановлено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 березня 2023 року ухвалено відмовити у стягненні з відповідача ОСОБА_3 в користь позивачки ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 9 256,80 грн.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням та додатковим рішенням, позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду і додаткове рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_8 просив апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Савюк К. О. апеляційну скаргу підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду і додаткове рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу позивачки слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За матеріалами справи судом установлено, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 , починаючи з 09 жовтня 1982 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 січня 2013 року (т. 1, а. с. 9, 10).

Також судом встановлено, що позивачка та відповідач за час шлюбу придбали таке нерухоме майно: квартиру на АДРЕСА_3 загальною вартістю 395 176 грн; нежитлове приміщення площею 40,4 кв.м, яке розташоване на АДРЕСА_2 вартістю 266 754 грн; нежитлове складське приміщення загальною площею 85,7 кв.м, яке розташоване на АДРЕСА_5 вартістю 71 130 грн; вбудоване приміщення магазину А-5 площею 44,3 кв.м, яке розташоване на АДРЕСА_1 загальною вартістю 762 000 грн, що підтверджується наданими суду копіями правовстановлюючих та реєстраційних документів та висновками судових експертиз (т. 1, а. с. 21-23, 98-115).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як передбачено частиною 1 статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 4, 5 статті 71 СК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні судового рішення врахував вказані норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно, а саме: на квартиру на АДРЕСА_3 площею 21,5 кв.м; на нежитлове приміщення, яке розташоване на АДРЕСА_2 площею 40,4 кв.м; на нежитлове складське приміщення на АДРЕСА_5 загальною площею 85,7 кв.м.; на вбудоване приміщення магазину А-5 площею 44,3 кв.м, яке розташоване на АДРЕСА_1 , та виділив позивачці та відповідачу із спільної сумісної власності, кожному зокрема, по 1/2 частці вказаного нерухомого майна.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо поділу такого нерухомого майна: нежитлового приміщення площею 44,7 кв.м на АДРЕСА_4 вартістю 473 950 грн, яке було придбане Приватним товариством «Лаверна Ломбард Залуський і К» і є власністю вказаного товариства, а також нежитлового приміщення площею 140,5 кв.м на АДРЕСА_5 вартістю 1 390 394 грн, яке було придбане ТзОВ «Лаверна» і є власністю вказаного товариства (т. 1, а. с. 109, 111-115), оскільки зазначені об`єкти нерухомого майна були придбані юридичними особами і є їх власністю, а тому не можуть бути визнані об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

Всупереч зазначених вимог закону позивачка не надала суду належних та допустимих доказів того, що рухоме майно, а саме: контейнер металічний на АДРЕСА_6 вартістю 117 600 грн; рухоме майно, яке знаходиться на АДРЕСА_7 ; рухоме майно, яке знаходиться на АДРЕСА_3 , яке зазначено в переліку, доданому до уточненої позовної заяви, були придбані подружжям за час шлюбу, а також, що зазначене майно є у наявності та яка його вартість, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в цій частині позовних вимог за недоведеністю.

Також позивачка просила суд провести поділ придбаних за час шлюбу автомобіля марки «Фольксваген Т4» 1998 року випуску державний номерний знак НОМЕР_2 вартістю 137 780 грн та автомобіля марки «Nissan Vanette» 1989 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 45 000 грн шляхом визнання права власності відповідача на вказані легкові автомобілі з виплатою їй компенсації половини їх вартості.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що власником автомобіля марки «Фольксваген Т4» 1998 року випуску державний номерний знак НОМЕР_2 є син сторін по справі ОСОБА_4 з 07 березня 2014 року (т. 4, а. с. 32), а власником автомобіля марки «Nissan Vanette» 1989 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_5 з 22 березня 2016 року (т. 4, а. с. 37).

Позивачка ОСОБА_2 суду не довела, що кошти за відчуження автомобілів не були використані в користь сім`ї, а були привласнені самим відповідачем та не заявила вимоги про стягнення з відповідача компенсації половини вартості відчужених автомобілів, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо поділу статутних фондів ПТ «Лаверна Ломбард Залуський і К» та ТзОВ «Лаверна», оскільки позивачка та відповідач є співзасновниками ПТ «Лаверна Ломбард Залуський і К» і не позбавлені можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати від неї дохід. Окрім цього спір між двома співзасновниками господарського товариства з приводу стягнення частини внеску в статутний фонд не є спором щодо поділу спільного майна подружжя.

Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення в користь позивачки 1/2 частки внеску у статутний фонд ПП «Лаверна» з врахуванням відсутності доказів того, що такий статутний фонд було створено і що кошти до статутного фонду були внесені ОСОБА_3 , а задекларований розмір статутного фонду у статуті цього підприємства не доводить факт внесення таких коштів саме відповідачем ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення половини одержаного відповідачем доходу від здачі в оренду об`єктів нерухомого майна, а саме приміщення на АДРЕСА_1 та приміщення на АДРЕСА_2 , оскільки наявні у матеріалах справи докази - договори оренди майна, були укладені відповідачем вже після розірвання шлюбу, а стороною позивача не надано доказів одержання доходів відповідачем від здачі в оренду вказаного майна. Зазначені в договорах оренди майна суми розміру орендної плати не доводять факту одержання відповідачем цієї оплати від орендарів.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про стягнення з позивачки в користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

За положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, а тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми , що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних виплат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. При цьому матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

В матеріалах справи наявний договір про надання послуг адвоката, як представника в цивільній справі від 09 серпня 2014 року, акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 05 лютого 2023 року, квитанція до прибуткового касового ордера № 10 від 05 лютого 2023 року на суму 20 000 грн (т. 1, а. с. 93, т. 7, а. с. 173, 174).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зменшення розміру витрат на оплату послуг адвоката до 13 000 грн з урахуванням складності справи і виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції та на правильність додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що рішення суду і додаткове рішення суду постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2023 року та додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 березня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді