Постанова

від 06.07.2023 по справі 727/10403/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2023 року м. Чернівці

Справа № 727/10403/22

Провадження № 22-ц/822/493/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,

секретар: Конецька Д.Г.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Боянівка»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Боянівка» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Чебан В.М.

ВСТАНОВИВ:

У листопада 2022 року ТОВ ТМ «Боянівка» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що платіжними дорученнями №252 від 10.08.2021 року на суму 32 000,00 грн, №264 від 11.08.2021 року на суму 52 000,00 грн, №274 від 12.08.2021 року на суму 55 000,00 грн, №282 від 13.08.2021 року на суму 52 000,00 грн, №286 від 16.08.2021 року на суму 6 000,00 грн, №379 від 31.08.2021 року на суму 10 000,00 грн, №390 від 01.09.2021 року на суму 31 000,00 грн, №442 від 14.09.2021 року на суму 15 000,00 грн, №484 від 23.09.2021 року на суму 15 000,00 грн, №529 від 29.09.2021 року на суму 30 000,00 грн, №603 від 11.10.2021 року на суму 5 000,00 грн, №703 від 12.11.2021 року на суму 30 000,00 грн, №848 від 01.12.2021 року на суму 30 000,00 грн, №944 від 30.12.2021 pоку на суму 30 000,00 грн, №74 від 07.02.2022 року на суму 30 000,00 грн, №85 від 15.03.2022 pоку на суму 27 000,00 грн, №142 від 06.04.2022 року на суму 30 000,00 грн, №208 від 06.05.2022 року на суму 27 000,00 грн та №309 від 20.06.2022 року на суму 27 000,00 грн, - ТОВ «ТД «Боянівка» з свого поточного рахунку НОМЕР_1 в АТ «Банк Альянс» оплатили (переказали) на поточні рахунки НОМЕР_2 в AT «Кредобанк» та НОМЕР_3 в АТ «Приватбанк», які належать ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 534000 грн.

Вказувало на те, що у якості призначення платежу в платіжних дорученнях було зазначено: «Погашення за договором №03/12/18 від 03.12.2018 року без ПДВ».

Відповідно до даних товариства, жодних договірних відносин з відповідачкою ОСОБА_1 , які базуються на договорі №03/12/18 від 03.12.2018 року, не існує.

Вищезазначені обставини були виявлені у межах роботи стосовно аналізу фінансово-договірних відносин ТОВ «ТД «Боянівка» та викладені у службовій доповідній від 15.08.2022 року.

Після вищевказаних подій ТОВ «ТД «Боянівка» звернулося до відповідача із претензією про повернення безпідставно збережених коштів, проте така претензія була проігнорована останньою.

Стверджував, що відповідного договору, який би передбачав зобов`язання позивача оплатити відповідачу кошти у загальному розмірі 534 000 грн, не існує, відтак дана сума коштів була отримана відповідачем безпідставно і відповідач не володіє жодними правовими підставами для їх зберігання у себе.

Зазначені кошти у сумі 534 000 грн були перераховані позивачем на поточний рахунок відповідача в установі банку помилково, без наявності на те правових підстав.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торговий дім «Боянівка» грошові кошти у сумі 534 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2023 року в задоволенні позову ТОВ «Торговий дім «Боянівка» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини виникли між ТОВ «ТД «Боянівка» та ОСОБА_1 , зумовлені договором №03/12/18 про заміну кредиторів у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року, тому вказані правовідносини не можуть бути врегульовані главою 83 ЦК України, враховуючи також те, що вказаний договір судом не визнаний недійсним чи нечинним. При цьому, судом встановлено, що цей договір виконувався, що підтвердили в судовому засіданні самі сторони.

На зазначене рішення суду позивача ТОВ «Торговий дім «Боянівка» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилається не те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосувано норми матеріального права.

Зазначає, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами твердження про безпідставність набуття нею грошових коштів у сумі позову за рахунок ТОВ «Торговий дім «Боянівка».

На апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Зазначає, що позивач не надав жодного пояснення стосовно зазначеного ним призначення платежу «Погашення за договором №03/12/18 від 03 грудня 2018 року». Якщо такий договір був укладений, але з іншою особою, або про інший предмет, або на інші суми тощо, такий договір був би наданий суду для спростування доводів відповідача. Не надання такого договору із іншою особою свідчить, що ТОВ «Торговий дім «Боянівка» визнає факт існування такого договору саме із ОСОБА_1 . На даний час договір №03/12/2018 р. не розірваний та не визнаний недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з платіжними дорученнями №252 від 10.08.2021 року на суму 32 000,00 грн (а.с.7), №264 від 11.08.2021 року на суму 52 000,00 грн (а.с.7), №274 від 12.08.2021 року на суму 55 000,00 грн (а.с.8), №282 від 13.08.2021 року на суму 52 000,00 грн (а.с.8), №286 від 16.08.2021 року на суму 6 000,00 грн (а.с.9), №379 від 31.08.2021 року на суму 10 000,00 грн (а.с.9), №390 від 01.09.2021 року на суму 31000,00 грн. (а.с.10), №442 від 14.09.2021 pоку на суму 15 000,00 грн (а.с.10), №484 від 23.09.2021 року на суму 15 000,00 грн. (а.с.11), №529 від 29.09.2021 року на суму 30 000,00 грн (а.с.11), №603 від 11.10.2021 року на суму 5 000,00 грн (а.с.12), №703 від 12.11.2021 року на суму 30 000,00 грн (а.с.13), №848 від 01.12.2021 року на суму 30 000,00 грн (а.с.12), №944 від 30.12.2021 pоку на суму 30 000,00 грн (а.с.14), №74 від 07.02.2022 року на суму 30 000,00 грн (а.с.14), №85 від 15.03.2022 pоку на суму 27 000,00 грн (а.с.15), №142 від 06.04.2022 року на суму 30 000,00 грн (а.с.15), №208 від 06.05.2022 року на суму 27 000,00 грн (а.с.16) та №309 від 20.06.2022 року на суму 27 000,00 грн (а.с.16), - ТОВ «ТД «Боянівка» з свого поточного рахунку НОМЕР_1 в АТ «Банк Альянс» спрямовували (переказали) в період часу з 10.08.2021 року по 20.06.2022 року на поточні рахунки ОСОБА_1 , а саме: НОМЕР_2 в AT «Кредобанк» та НОМЕР_3 в АТ «Приватбанк», грошові кошти в сумі 534 000 грн.

Відповідно до службової доповідної юриста ТОВ «ТД «Боянівка» Щепановського Є.А. від 27.07.2022 року в період з 10.08.2021 року по 20.06.2022 року з рахунків підприємства були здійснені платежі на банківські рахунки ОСОБА_1 , з призначенням платежів: «Погашення за договором №03/12/18 від 03.12.2018 року без ПДВ», всього на суму 534 000,00 грн. При цьому, договору №03/12/18 від 03.12.2018 року, що створює зобов`язання підприємства перед ОСОБА_1 , не виявлено (а.с.5).

При цьому, згідно з завіреною копією договору №03/12/18 про заміну кредиторів у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «ТД «Боянівка» (як боржником), фізичною особою ОСОБА_3 (як первісним кредитором) та фізичною особою ОСОБА_1 (як новим кредитором), від фізичної особи ОСОБА_3 до фізичної особи ОСОБА_1 перейшло право вимоги боргу в сумі 906 800,00 грн з боржника ТОВ «ТД «Боянівка». При цьому, відповідно до п.1.3 укладеного між сторонами договору ТОВ «ТД «Боянівка» не заперечувало проти заміну сторони у зобов`язанні (а.с.50-51, 69-70).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньо правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом вказаної норми зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

При розгляді справи судом правильно враховано, що відповідно до наявної в матеріалах справи завіреної копії договору №03/12/18 про заміну кредиторів у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року - від фізичної особи ОСОБА_3 до фізичної особи ОСОБА_1 перейшло право вимоги боргу в сумі 906 800,00 грн з боржника ТОВ «Торговий дім «Боянівка», що в свою чергу свідчить про належну (законну) підставу набуття та збереження ОСОБА_1 спірних коштів у сумі 534 000 грн.

При цьому, доказів відносно того, що вищевказаний договір №03/12/18 про заміну кредиторів у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року був визнаний судом недійсним або ж щодо нікчемності зазначеного правочину, представником позивача ТОВ «Торговий дім «Боянівка» суду надано не було.

Також, відповідно до п.1.3 укладеного між сторонами договору ТОВ «Торговий дім «Боянівка» не заперечувало проти заміни сторони у зобов`язанні.

Крім цього, згідно з наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що спірні кошти у сумі 534 000 грн спрямовувались відповідачці ОСОБА_1 з приміткою: «Погашення за договором №03/12/18 від 03.12.2018 року без ПДВ».

Позивачем ТОВ «Торговий дім «Боянівка» з 10.08.2021 року по 20.06.2022 року фактично виконувався вищевказаний договір №03/12/18 про заміну кредиторів у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року.

Суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи представника позивача ТОВ «ТД «Боянівка» стосовно випадковості спрямування грошових коштів у сумі 534 000 грн, оскільки згідно з наявних в матеріалах справи платежів з 10.08.2021 року по 20.06.2022 року на банківських рахунок ОСОБА_1 19 разів ТОВ «ТД «Боянівка» спрямовували спірні кошти. Крім того, перерахування цих коштів відбувалося на 2 різних банківських рахунки, які належать відповідачці ОСОБА_1 , в тому числі як під час перебування останньої у шлюбі з ОСОБА_4 , так і після цього, про що останній підтвердив в судовому засіданні.

При цьому, право першого підпису всіх документів, в тому числі банківських і фінансових, в ТОВ «Торговий дім «Боянівка» належало і належить ОСОБА_4 , про що не заперечував останній в судовому засіданні.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зазначені правовідносини, що виникли між позивачем ТОВ «ТД «Боянівка» та ОСОБА_1 , носять характер договірних відносин.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 12, частин 1, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок по доведенню обставин покладається на сторони.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки правовідносини, що виникли між ТОВ «ТД «Боянівка» до ОСОБА_1 зумовлені договором №03/12/18 про заміну кредиторів у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року, тому вказані правовідносини не можуть бути врегульовані главою 83 ЦК України, враховуючи також те, що вказаний договір судом не визнаний недійсним чи нечинним. При цьому, судом встановлено, що цей договір виконувався, що підтвердили в судовому засіданні самі сторони.

Доводи апеляційної скарги про відсутність договору №03/12/18 від 03 грудня 2018 року не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2022 року у справі №727/1770/22 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції від 06 червня 2015 року, актовий запис №832, розірвано (а.с.53-54). Зазначене рішення набрало законної сили.

Отже, вказані обставини підтверджують, що сторони з червня 2015 року по листопад 2021 року проживали в шлюбі. Починаючи з листопада 2021 року сторони проживають окремо, а тому оригінал договору №03/12/18 від 03 грудня 2018 року, на підставі якого здійснювалися виплати, залишився в помешканні ОСОБА_4 - керівника ТОВ «Торговий дім «Боянівка», як про це вказує відповідач ОСОБА_1 ..

Тобто, відповідачем доведено про існування між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснювались виплати у період з 10 серпня 2021 року по 20 червня 2022 року 19 разів на 2 різних банківських рахунки, які належать відповідачці ОСОБА_1 , а тому, враховуючи наведене, клопотання про витребування у ОСОБА_1 оригіналу договору 03/12/18 про заміну кредитора у зобов`язанні (цесія) від 03 грудня 2018 року задоволенню не підлягає.

Інші наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав вірну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Боянівка» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

І.Б. Перепелюк