Постанова

від 04.07.2023 по справі 333/7785/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 04.07.2023 Справа № 333/7785/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/7785/21

Провадження №22-ц/807/1218/23

Головуючий в 1-й інстанції Дмитрієва М.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 23 березня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада», приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича про визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада», приватного виконавця Проценка Дмитра Юрійовича про визнання права власності на майно. Позов мотивований тим, що позивач є співвласником квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2015 року було задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада» про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суму 348 034 грн. 59 коп. боргу за кредитом, 101570 грн. 90 коп. боргу по відсоткам, 7 826 грн. 17 коп. пені. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суму судового збору. Позивач стороною справи не був. За цим рішенням суду приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області порушено виконавче провадження №64283297, за цим виконавчим провадженням позивач не є боржником чи будь яким учасником. 01 жовтня 2021 року позивач від ОСОБА_2 отримав копію постанови виконавця від 01.10.2021 року про арешт та опис нерухомого майна, згідно до якої виконавець наклав арешт на всю квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . В постанові виконавець виклав недостовірну інформацію про те, що квартира належить на праві власності тільки боржнику - ОСОБА_2 . Отже, на думку позивача, виконавець не визнає його право власності на нерухоме майно. Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить йому, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Саме на такий спосіб захисту права власності особи, яка не є учасником виконавчого провадження вказав Верховний суд в постанові від 24.05.2021 року по справі № 12/12136/18. З посиланням на зазначене, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , та усунути перешкоди у користуванні нею.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада», приватний виконавець Проценка Дмитра Юрійовича про визнання права власності на майно залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що зі скаргою на дії державного виконавця можуть звернутися лише сторони виконавчого провадження, при цьому позивач у справі не є стороною виконавчого провадження, і в разі порушення його прав повинен звернутися до суду з позовом, що і було зроблено, тому висновки суду, щодо необґрунтованості позову є хибними.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини, відповідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України.

Судом першоїінстанції встановлено,що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича перебуває виконавчий лист №333/9600/14-ц, виданий 22 січня 2021 року Комунарським районним сумом м. Запоріжжя про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада» на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» суми 348 034 грн. 59 коп. боргу за кредитом, 101570 грн. 90 коп. боргу по відсоткам, 7 826 грн. 17 коп. пені.

Постановою ВП №64283297 від 26 січня 2021 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №333/9600/14-ц, виданого 22 січня 2021 року Комунарським районним сумом м. Запоріжжя.

В рамках виконавчого провадження ВП №64283297 приватним виконавцем Проценком Д.Ю. винесено постанову від 11 березня 2021 року про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на майно, що належить боржнику: реєстраційним номер майна: 12536014 Тип майна: квартира адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яке перебуває у спільній сумісній власності, в частині, що належить боржнику: ОСОБА_2 , у межах звернення стягнення з урахуванням основної суми винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 506156,53 грн.

Згідно відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно №281833160 від 28 жовтня 2021 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, частка власності кожного 1/1.

ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження ВП №64283297.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заперечення проти арешту майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Оскільки позивач у справі ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження №64283297, посилання суду першої інстанції з приводу ефективного способу захисту прав позивача шляхом звернення до суду в порядку розділу VII ЦПК України, є помилковими.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

В позовах про звільнення майна з-під арешту позивач має довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов`язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення його права.

У справах про зняття арешту з майна, що становить спільну сумісну власність членів сім`ї, частка боржника визначається відповідно до правил статті 357 ЦК.

Згідно відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно №281833160 від 28 жовтня 2021 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, частка власності кожного 1/1.

Відповідно до ч.1 ст.368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з ч.2 ст.369 цього Кодексу розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 370 ЦК передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 372 цього Кодексу у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статтею 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ст.357 ЦК України).

Об`єкт нерухомості, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, поділ цього майна не здійснювався, а тому неможливо встановити, в яких саме частках належать співласникам квартира, а вимог про виділ часток позивачі суду не заявляли.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Згідно постанови приватного виконавця від 11 березня 2021 року про арешт майна боржника, накладено арешт на: реєстраційним номер майна: 12536014 Тип майна: квартира адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яке перебуває у спільній сумісній власності, в частині, що належить боржнику: ОСОБА_2 , у межах звернення стягнення з урахуванням основної суми винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 506156,53 грн.

Таким чином, арешт та частку позивача не накладено і вказана постанова його прав не порушує.

Також слід зазначити, що позивач є іпотекодавцем за іпотечним договором №65/07 від 07.06.2007 року, укладеним в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 , за якими відбувається примусове стягнення заборгованості в рамках виконавчого провадження ВП №64283297 і накладено арешт на спірну квартиру.

Зважаючи на те, що під час судового розгляду не встановлено обставин того, що право власності позивача оспорюється чи не визнається будь ким з відповідачів, у задоволенні позову про визнання права власності на частку квартири та зняття решта з неї слід відмовити враховуючи недоведеність та безпідставність.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, між тим помилився з мотивами та обґрунтуванням такої відмови.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2023 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 06 липня 2023 року.

Судді: С.В. Кухар

О.В. Крилова

О.З. Поляков