Рішення

від 05.07.2023 по справі 815/749/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/749/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О.,

за участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.С.,

представника позивача Заржицької В.О.,

представника відповідача Коперсак М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий ДІМ «Дельта Вілмар» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий ДІМ Дельта Вілмар (далі позивач, ТОВ Торговий ДІМ Дельта Вілмар) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (яку ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року було замінено її правонаступником Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків; далі Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 листопада 2016 року №0000991400, №0001001400, №0001011400 та №0001021400.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Вказує, що наявність кримінального провадження не може слугувати доказом нереальності здійснення господарських операцій.

Ухвалою суду від 17.11.2022 справу №815/749/17 прийнято до провадження. Вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 11.04.2023 вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.05.2023 року продовжено позивачу строк на подання відповіді на відзив та долучено відповідь на відзив представника позивача до матеріалів справи.

11.05.2023 року представник відповідача подав клопотання, в якому просив долучити до матеріалів справи раніше подані письмові заперечення на позов, як відзив на позовну заяву, відповідно до яких останній, позовні вимоги не визнає та зазначає, що первинні документи, а саме укладені договори, акти виконаних робіт, видаткові накладні та податкові накладні, не мають юридичної сили первинних документів у зв`язку з зазначенням у них господарських операцій, які фактично не відбулись.

19.05.2023 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Звертає увагу на відсутність вироку суду у кримінальному проваджені № №32015230000000152 від 28.10.2015, та на те що останньою процесуальною дією є ухвала суду від 17.03.2016 про дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, їх вилучення. Позивачем було проведено ретульну перевірку, та на підтвердження повноважень директора ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» було надано копію наказу № 7-К від 07.10.2014, який діяв на період відносин із позивачем.

31.05.2023 року представник відповідача надійшли письмові пояснення, які суд вважає запереченням на відповідь на відзив, у яких відповідач вважає протокол допиту ОСОБА_1 належним доказом у розумінні статті 94 КАС України, та наполягає, що обставини зазначені у протоколі допиту мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, та просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позов, а представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС в період з 28.09.2016 року по 18.10.2016 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий Дім «Дельта Вілмар» з питань дотримання вимог податкового законодавства за 2015 рік по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД», код 33589802.

За результатами перевірки складено акт № 177/28-08-14-0/36369434/67 від 26.10.2016 року, відповідно до якого були встановлені порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту по постачальнику ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» за 2015 рік на суму 3 940 066; пп. 14.1.36, пп. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства за 2015 рік на суму 3 646 155 грн. (а.с. 26-68 т. 1).

На підставі Акта перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0000991400 від 14.11.2016 року, яким було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1 883 249 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 941 625 грн. (а.с. 69 т. 1);

- податкове повідомлення-рішення № 0001001400 від 14.11.2016 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 46 285 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 23 143 грн. (а.с. 72 т. 1);

- податкове повідомлення-рішення № 0001011400 від 14.11.2016 року, яким було зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2 010 532 грн. (а.с. 74 т. 1);

- податкове повідомлення-рішення № 0001021400 від 14.11.2016 року, яким було збільшено суму грошового зобов`язанням за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 3 646 155 грн. (а.с. 77 т. 1).

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, шляхом подання первинної скарги №234 від 30.11.2016 року.

Рішенням офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 03.02.2017 року за №6793/10/21-10-10-4-33 податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с. 143-151 т. 1).

Не погоджуючись із вказаними ППР позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою для застосування відповідальності до позивача, стало те, що при аналізі первинної документації встановлено, що товар, поставлений позивачу продавцем ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД», був придбаний останнім у виробника сільськогосподарської продукції ФГ «Козерог», який не має необхідних умов (земельних ділянок, персоналу, основних фондів, виробничих активів) для вирощування реалізованого товару, що, на думку відповідача, свідчить про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД».

Порядок формування податкового кредиту визначено ПК України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

Відповідно до положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно із положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені, зокрема, податковими накладними, не відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені норми ПК України, суд приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару/послуг, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання в разі фактичного придбання товару/послуг, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цього товару/послуг.

Крім того, згідно із положеннями ст. 138, 139 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включається витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, обов`язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об`єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, в акті перевірки відповідач посилається на те, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит за операціями з придбання соняшника 2014 року українського походження у ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» з огляду на незаконність формування податкового кредиту ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» по операціям з контрагентом за ланцюгом ФГ «Козерог», наявністю кримінального провадження, відкритого за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД», а також необачністю Товариства при виборі контрагента ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД».

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Щодо формування податкового кредиту ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» по операціям з контрагентом за ланцюгом ФГ «Козерог» судом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (Покупець) та ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» (Продавець) був укладений договір поставки №ТД249 від 15.05.2015 року відповідно до предмету яких Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2014 року (далі Товар), на умовах, викладених в цьому Договорі. Базис поставки: - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (в частині, що не суперечить умовам цього Договору сертифікований зерновий склад ТОВ ДОЛИНСЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД, адреса: 28500, Кіровоградська область, Долинський район, м. Долинська, вул. Войкова, 1, 1-А).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір поставки та додатки до нього, рахунки-фактури, видаткові накладні, складські квитанції на зерно, картки аналізу зерна, специфікації до Договору поставки, акти, акти приймання-передачі, накладні, податкові накладні, витяги з реєстру платників ПДВ.

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарської операції та факт отримання товару та переходу права власності на придбаний Товар, тощо.

Крім того, судом встановлено, що між ТОВ ТД Дельта Вілмар (Поклажодавець) та ТОВ Долинський комбікормовий завод (Зерновий склад) було укладено договір №64 складського зберігання, приймання, сушіння, очищення та відпуску зерна від 03 вересня 2014 року, за умовами якого Поклажодавець передає нищевказані сільськогосподарські культури врожаю 2014 року (Зерно), а Зерновий склад приймає на відповідальне зберігання у знеособленому виді у передбаченому законодавством України порядку та на умовах цього Договору. Зерновий склад також надає Поклажодавцю послуги з метою недопущення псування та втрати якості зерна, у тому числі, але не обмежуючись, наданням у разі необхідності послуг з очистки та сушки зерна.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір складського зберігання, приймання, сушіння, очищення та відпуску зерна, додатки до нього та акти.

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарської операції та встановити факт зберігання придбаного товару, тощо.

Разом із тим, судом встановлено, що між ТОВ ТД Дельта Вілмар (Замовник) та ТОВ Хліб АГ (Перевізник) було укладено договір №05/05/14/1 на організацію та виконання перевезення вантажів автотранспортом від 05 травня 2014 року, за умовами якого предметом даного договору є взаємовідносини сторін, виникаючі при організації та виконання Перевізником, внутрішніх (по території України) перевезень вантажів замовника.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір на організацію та виконання перевезення вантажів автотранспортом, додаткова угода, акти, ТТН, журнали реєстрації в`їзду виїзду автотранспорту.

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарської операції та прослідкувати отримання позивачем товару з належними супровідними документами, в`їзд транспортних засобів на територію ТОВ ТДДельта Вілмар, тощо.

Разом із тим судом встановлено, що між ТОВ ТД Дельта Вілмар (Замовник) та ТОВ Дельта Вілмар СНД (Виконавець) було укладено договір № 186 від 14 березня 2014 року, за умовами якого предметом даного договору є проведення виконавцем робіт по переробці поставленої замовником сировини в готову продукцію.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір на переробку сировини, акти, тощо.

Вказані документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарської операції та прослідкувати факт переробки товару у готову продукцію, тощо.

Судом встановлено, що в подальшому виготовлений товар позивачем реалізований на внутрішньому ринку України на підставі договору №28/03/14/15 від 28 березня 2014 року, що був укладений між ТОВ ТД Дельта Вілмар (Покупець) та ТОВ Дельта Вілмар СНД (Продавець), за умовами якого Продавець зобов`язується здійснити поставку продукції масло соняшникове нерафіноване невиморожене, а Покупець зобов`язується провести сплату та прийняти товар у встановленому в даному договорі та специфікаціях до даного договору порядку.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір, додаткова угода, специфікація, видаткова накладна, довідка.

Зазначені документи також не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарської операції та факт реалізації виробленої продукції.

Крім того, судом встановлено, що виготовлений товар позивачем реалізований за експортними операціями на підставі контрактів №18/04/14/1 від 18.04.2014 року та №09/04/14/1 від 15.01.2014 року, укладених з «Альфа Трейдинг Лімітед», за умовами яких Продавець зобов`язується здійснити поставку продукції, найменування якої погоджується сторонами в Специфікаціях, а Покупець зобов`язується провести сплату та прийняти Товар в установленому в даному Контракті та специфікаціях до даного контракту порядку.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: митні декларації, додаткові угоди, специфікації, виписки по рахунках, повідомлення про фактичне вивезення товару, вхідний валютний переказ тощо, які також не містять будь-яких невідповідностей, з них можливо встановити зміст господарської операції та факт реалізації виробленої продукції.

Отже, реальність вказаних господарських операцій підтверджується первинними документами, які були складені третіми особами на виконання договорів зберігання та перевезення, що були укладені позивачем, наявними в матеріалах справи.

З наведеного вбачається, що сама по собі господарська операція з придбання товару була структурована таким чином, що і позивач, і ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» укладали договори зберігання з зерновим складом, а внаслідок продажу товар фізично не переміщався, а зберігався на складі, при цьому документально перехід права власності оформлювався за допомогою складських квитанцій, тристоронніх актів і видаткових накладних, після чого товар переміщувався на підставі договорів, укладених з перевізниками ТОВ «Логістик МТС», ТОВ «Хліб АГ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивачем від контрагента ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» було отримано всі документи, що підтверджують його правосуб`єктність.

Суд звертає увагу на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2016 у справі № 916/5034/15, що набрало законної сили щодо виконання договору на організацію і виконання перевезення вантажів автотранспортом № ТД219 від 21.04.2015 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» (а.с. 105-110 т. 1), відповідно до якого за травень 2015 року, позивачем було виконано повний комплекс робіт з організації та виконання внутрішніх перевезень вантажу за завданням відповідача в порядку та на умовах передбачених Договором № ТД219.

Крім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2016 року у справі № 916/5034/15 встановлено, що після закінчення робіт з перевезення вантажу позивачем своєчасно виписані та надані відповідачу рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують виконання і приймання робіт по перевезенню вантажу в повному об`ємі, про, що складено двосторонні Акти виконаних послуг і зазначені господарські операції підтверджуються бухгалтерськими проводками та записами у журналі бухгалтерського обліку, що підтверджує реальність господарських операцій.

Разом із тим, суд критично відноситься до висновків відповідача, стосовно того що при аналізі первинної документації встановлено, що товар, поставлений позивачу продавцем ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД», був придбаний у виробника сільськогосподарської продукції ФГ «Козерог», яке не має необхідних умов (земельних ділянок, персоналу, основних фондів, виробничих активів) для вирощування реалізованого товару, оскільки чинне законодавство не передбачає обов`язку для суб`єктів господарювання перевіряти умови здійснення господарської діяльності їх контрагентами (наявність матеріальної технічної бази та трудових ресурсів, земельних ділянок, правильність ведення бухгалтерського обліку та сплати податків, подання звітів про обсяги виробленої сільськогосподарської продукції, постійне знаходження за місцем реєстрації) та не передбачає відповідальності платника податків за дії третіх осіб за відсутності вини платника.

Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Ця правова позиція відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а.

Спираючись на правові позиції Верховного Суду в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а, суд приходить до висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

З огляду на викладене суд вважає, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Суд, окремо наголошує на тому, що ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» не є виробником сільськогосподарської продукції, а здійснює торгівельну (посередницьку) діяльність, для здійснення якої не потрібні велика кількість трудових ресурсів, основних фондів та транспортних засобів. Тобто між фактами встановленими під час перевірки ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД» та висновком, що міститься в акті перевірки щодо відсутності у останнього необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності, взагалі відсутній будь-який причино-наслідковий зв`язок.

Проаналізувавши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку що позивач не мав ніяких правовідносин з ФГ «Козерог», відтак не має нести відповідальність за можливі порушення вимог законодавства іншим суб`єктом господарювання та претензії до контрагента по ланцюгу не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Крім того, наявність або відсутність основних фондів у контрагента платника податків або контрагента за ланцюгом не може впливати на податковий облік платника і не може слугувати підставою для самостійного визначення контролюючим органом податкових зобов`язань з ПДВ такому суб`єкту податкових правовідносин.

Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 виходила з того, що обставини щодо діяльності контрагента платника податків, на які посилається контролюючий орган як на доказ нереальності господарської операції, підлягають оцінці з врахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків, який знайшов відображення у нормі частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

При цьому, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19, від 10 липня 2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 820/1379/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17, від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/15 тощо).

Стосовно кримінального провадження відкритого відносно ТОВ «Агрохімпродукт, ЛТД», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що стосовно ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД» відкрито крімінальне провадження №32015230000000152 від 28.10.2015, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 212 ч. 1 КК України, яке станом на день розгляду справи перебуває на стадії досудового розслідування.

Як вбачаєтся із матеріалів справи, договори та усю первинну документацію з боку ТОВ «Агрохіпродукт, ЛТД» підписував директор ОСОБА_1 , який відповідно до витягу з Єдиного деражвного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.10.2014 року є керівником ТОВ «Агрохіпродукт, ЛТД», та уповноважений представляти інвтереси підприємства у правовідносинах із третіми особами.

Водночас, у матеріалах справи наявний протокол допиту ОСОБА_1 від 21.01.2016 року, де останній у рамках крімінального провадження №32015230000000152 від 28.10.2015 надає покази, про те, що він діяльність фірми не здійснював, податкову звітність підприємства не складав та не підписував, до податкових органів від імені ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД» не звітував.

Дослідивши матеріали справи в частині надання ОСОБА_3 вищезазначених пояснень, суд приходить до висновку, що даний протокол не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Суд звертає увагун на те, що сам по собі факт порушення кримінального провадження не доводить складу податкового правопорушення та не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними, оскільки контролюючий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам, зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення (вироку) у такому кримінальному провадженні, а ухвали слідчого судді не є вироком суду в розумінні ст. 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставини із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини та мотивів кримінального правопорушення, а вони є лише процесуальними рішеннями слідчого суди, на підставі яких сторона обвинувачення в порядку ст. 93 Кримінального процесуальною кодексу України здійснює збирання доказів у кримінальному провадженні.

У розумінні ст. 72, ч. 6 ст. 78 КАС України протоколи слідчих дій можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. До винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

При цьому, відповідно до КПК України, саме при розгляді кримінального провадженні в суді, суд робить висновок про допустимість/недопустимість та врахування/неврахування зібраних доказів у встановленому КПК України порядку (ст. 86-87 КПК України).

У даній справі слід також врахувати, що згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому ЄСПЛ зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року у справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року у справі «Довженко проти України» (заява №36650/03)).

У справі, що розглядається, суд керується тим, що висновки акта перевірки ґрунтуються виключно на інформації, яка наявна в протоколі допиту громадянина ОСОБА_1 , у межах кримінального провадження, за яким на час розгляду справи відсутній вирок суду.

Суд звертає увагу також на те, що частиною 4 статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Більш того, навіть вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 212 КК України не може створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вироки за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX), особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

На думку суду, вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18).

Таким чином нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «Агрохімпродукт, ЛТД» не може бути обґрунтовано одним лише посиланням на кримінальне провадження відкрите відносно посадових осіб вказаного контрагента.

Наявність кримінального провадження може свідчити лише про можливі порушення законодавства контрагентом позивача та іншими особами по ланцюгу поставок, але, в будь-якому випадку, така кримінальна справа не може стосуватися податкових зобов`язань позивача та слугувати доказом безтоварності господарських операцій. Така позиція узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 21.01.2015 року по справі № 6-197цс14.

Відповідачем в акті перевірки не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар», як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента (контрагента контрагента).

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів купівлі-продажу та поставки, товари не були фактично поставлені.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування висновків в акті перевірки податковим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Також, податковим органом не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Отже, з огляду на зазначені обставини, а також приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІVна даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, обов`язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об`єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення платником податків законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд приходить до висновку, ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» правомірно сформовано витрати та податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Наведеному принципу не відповідає ситуація, коли у вироку в межах кримінального провадження щодо директора ймовірно фіктивного підприємства суд, практично не досліджуючи господарську діяльність цього підприємства (оскільки склад злочину закінчується в момент придбання/перереєстрації фіктивного підприємства), робить висновки про те, що підприємство було створено з метою прикриття незаконної діяльності, ніколи не здійснювало жодної господарської діяльності, усі його господарські операції з контрагентами є фіктивними тощо.

Суд наголошує, що відповідач на підставі лише матеріалів досудового слідства фактично визнав правочини між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» та ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт, ЛТД», такими, що укладені без мети реального настання правових наслідків, без обґрунтувань з посиланням норми податкового законодавства.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У частині 2 статті 234 ЦК України прямо вказано, що фіктивний правочин визнається недійсним саме судом.

Судом встановлено, що укладений договір між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» та ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД» у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, ст. 180 ГК України щодо його змісту, жодне положення договору не суперечить інтересам держави та суспільства, не порушує будь-чиїх прав.

Вищевикладені обставини підтверджують той факт, що ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» не було допущено порушення вимог Податкового кодексу України під час формування витрат та податкового кредиту за рахунок господарських відносин з ТОВ «Фірма «Агрохімпродукт ЛТД».

Таким чином, доводи контролюючого органу щодо фіктивності підприємницької діяльності, безтоварності господарських операцій, направленості ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» на ухилення від сплати податків, не приймаються судом, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, і повністю спростовуються матеріалами справи.

Суд наголошує, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому приписи пункту 3 частини першої статті 246 КАС України покладають на суди обов`язок із мотивування судового рішення, в тому числі, щодо оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Суд зауважує, що оскаржувані рішення, порушують принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб`єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Враховуючи викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки від 26.10.2016 за № 177/28-08-14-0/36369434/67 у зв`язку з чим дійшов висновку про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2016 року № 0000991400, № 0001001400, № 0001011400 та № 0001021400.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надавши оцінку зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,5,6,7,9, 241-246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий ДІМ «Дельта Вілмар» (код ЄДРПОУ 36369434, 01042, м. Київ, Печерський район, б-р Дружби Народів, буд. 19, поверх 4) до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44104032, адреса: проспект Шевченка, 15/1, м. Одеса, 65015) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС від 14.11.2016 року за № 0000991400, № 0001001400, № 0001011400, № 0001021400.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дельта Вілмар» з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків судовий збір у розмірі 128 265 гривень.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя О.О. Хурса