Постанова

від 06.07.2023 по справі 480/3838/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 р. Справа № 480/3838/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 13.12.22 по справі № 480/3838/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор" до Сумської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фавор" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до0 Сумської митниці, і просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Сумської митниці від 27.05.2022 №UA805000/2022/000096/l про коригування митної вартості товарів, визнати протиправною та скасувати картку відмови Сумської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000207 від 27.05.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивачем було подано до митного оформлення митну декларацію МД UA №805020/2022/005573. Митна вартість визначена позивачем відповідно до ст. 58 Митного кодексу України за ціною господарської операції, вчиненої у відповідності до вимог зовнішньоекономічного контракту 613- FТА від 02.03.2020. Митна вартість товару включає в себе ціну товару по контракту 10864 євро (338753,64 грн.) та вартість перевезення до ввезення на митну територію України 784,26 євро (24454,25 грн.). Тобто митна вартість за 1 кг складає 3,99 євро. Однак відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, відповідно до якого посадовою особою відповідача було встановлено, що митна вартість цього товару складає 4,5950 євро за 1 кг, а загальна сума митної вартості партії товару, складає 13417,37 євро.

При цьому, позивач зазначає, що рішення про коригування митної вартості товару не відповідає вимогам ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, оскільки в оскаржуваному рішенні належним чином та в повній мірі не обґрунтовано позицію, щодо того, що використані декларантом відомості не є об`єктивними та достатньо підтвердженими документально.

На запит Сумської митниці підприємством надано додаткові документи для підтвердження митної вартості товару та письмові пояснення. Документи про оплату не надавалися у зв`язку із їх відсутністю, на момент митного оформлення оплата за послуги не повинна бути проведена. Надані платіжні документи щодо оплати в іноземній валюті безпідставно не було взято до уваги відповідачем. Зазначає, що відповідачем було необґрунтовано та безпідставно поставлено під сумнів щодо підписів уповноваженої особи та відмінність підписів на контракті, специфікації, додатку до договору. Митні органи не надали обґрунтування щодо застосування визначеного ними методу визначення митної вартості та порушено ч. 3 ст. 57 Митного кодексу України, згідно якої кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. В даному випадку, позивачем надано всі документи для визначення вартості товару за ціною договору. Звертає увагу, що отримання товару згідно наданого до митного оформлення договору відбувається вшосте, і ціна товару є більшою, ніж попередні поставки.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 було задоволено позов.

Визнано протиправним та скасовано рішення Сумської митниці від 27.05.2022 №UA805000/2022/000096/l про коригування митної вартості товарів.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови Сумської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000207 від 27.05.2022.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці (м.Суми, вул..Юрія Вєтрова,24,і.к. 44017631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор" (пр-т Курський, 18, м. Суми, Сумська область, 40020, код ЄДРПОУ 30759962) витрати зі сплати судового збору в сумі 4962 грн.

Відповідач, Сумська митниця, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує, що подані декларантом документи є необ`єктивними і такими, що мають розбіжності та не підтверджують в повному обсязі складові митної вартості заявленого товару, у зв`язку із чим відповідачем зроблено висновок про неможливість використання основного методу визначення митної вартості товару - за ціною договору, а тому було відкореговано заявлену митну вартість за резервним методом.

Апелянт зазначає, що на момент митного оформлення банківського та платіжного документу, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка надано не було. Рахунок-фактура від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг не містить умов платежу, як передбачено наказом Мінфіну від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення». Відповідач зазначає, що підписи сторін у зовнішньоекономічному договорі 613- FТА від 02.03.2020 відрізняються від підписів цих сторін у Специфікації №6 від 08.02.2022 та Доповнення від 17.02.2022 до договору 613- FТА від 02.03.2020. Надані до митного оформлення платіжні доручення в іноземній валюті №46 від 16.02.2022 та №54 від 22.02.2022 не містить реквізитів відповідно до вимог п.2.14 Постанови НБУ від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Сумська митниця направила декларантові повідомлення на виконання вимог статті 54 МКУ та відповідно до вимог статті 53 МКУ, в зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують митну вартість товару та зазначені у частині другій статті 53 МКУ, та необхідність надання таких документів, як банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку фактурм, виписки з бухгалтерської документації; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення. Листами від 26.05.2021 №б/н та 27.05.2021 №б/н, декларант надав заявку №39297 до Договору №03112021 від 03.11.2021 року та повідомив, що інші додаткові документи надати не має можливості.

Апелянт вважає, що враховуючи те, що відповідачем встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та наявні ознаки підробки, а саме: відсутність банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка - фактури; рахунок фактура від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг не містить умов платежу, як передбачено наказом Мінфіну від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення»; підписи сторін у зовнішньоекономічному договорі 613- FТА від 02.03.2020 відрізняються від підписів цих сторін у Специфікації №6 від 08.02.2022 та Доповнення від 17.02.2022 до договору №613- FТА від 02.03.2020; надані до митного оформлення платіжні доручення в іноземній валюті №46 від 16.02.2022 та №54 від 22.02.2022 не містить реквізитів відповідно до вимог п.2.14 Постанови НБУ від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», відповідачем правомірно було застосовано резервний метод при коригуванні митної вартості товару.

Щодо визначення ціни товару апелянт зазначає, що було взято митну вартість подібного товару. Товар, ввезений позивачем, та товар, який брався до уваги митним органом, є повністю аналогічним, підтвердження цього є також код товару, умови поставки та країна відправлення, які є ідентичним. Так, митна вартість товару, визначена митним органом за другорядним методом визначення митної вартості - 2, г (резервний), згідно з положеннями ст. 64 МКУ, та ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митним органом митній вартості за митною декларацією від 11.04.2022 № UA 204020/2022/007842 та складає 4,59 євро/кг, а отже Рішення Сумської митниці від 27.05.2022 №UA805000/2022/000096/l про коригування митної вартості товарів прийнято відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 26.05.2022 декларантом позивача подано до митного органу електронну МД UA №805020/2022/005573 (далі - МД), згідно якої до митного оформлення пред`явлено товар: «Інша арматура кріплення: 050.029.Т22 кріплення для ручки каністри, 50мм - 112000шт. Призначені для приварки ручки до дна каністри за методом контактної зварки. Матеріал жерсть». Відповідно до графи 20 МД UA №805020/2022/005573 товар поставлявся на умовах FCA IT CAVRIAGO, Італія

Разом із МД №UA805020/2022/005573 до Сумської митниці подано такі товаросупровідні документи: за кодом « 0380» рахунок фактура (інвойс) №309/00 від 13.05.2022;за кодом « 0730» автотранспортна накладна №39075 від 16.05.2022;за кодом « 0954» сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR1 №VEN.S 853372 від 13.05.2022; за кодом « 3002» платіжний документ №46 від 16.02.2022; за кодом « 3002» платіжний документ №54 від 22.02.2022; за кодом « 3004» рахунок фактура про надання транспортно - експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно - експедиційні послуги; за кодом « 3007» документ, що підтверджує вартість перевезення товару №39297/1 від 25.05.2022; за кодом « 4103» специфікація 6 від 08.02.2022; за кодом « 4103» доповнення до специфікації 6 від 17.02.2022; за кодом « 4103» додаткова угода від 16.07.2021; за кодом « 4104» зовнішньоекономічний договір №613 - РТА від 02.03.2020; за кодом « 4301» договір про перевезення №03112021 від 03.11.2021; за кодом « 9000» креслення від 11.01.1999; з кодом « 9000» лист 24/05/22-01 від 24.05.2022/

Як зазначає відповідач, за МД UA №805020/2022/005573 спрацювала АС АУР, а саме 103-1, «Здійснити перевірку достовірності заповнення полів додаткової інформації та додаткових властивостей товару електронного інвойсу графи 31 МД. Перевірити характеристики, по яких зазначено «немає даних»». Також на момент митного оформлення декларантом не було надано банківського та платіжного документу, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка. Надані до митного оформлення платіжні доручення в іноземній валюті №46 від 16.02.2022 та №54 від 22.02.2022 не містить реквізитів відповідно до вимог п.2.14 Постанови НБУ від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Окрім цього, рахунок фактура від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг не містила умов платежу. Також Сумська митниця зазначила, що підписи сторін у зовнішньоекономічному договорі 613- FТА від 02.03.2020 відрізняються від підписів цих сторін у Специфікації №6 від 08.02.2022 та Доповнення від 17.02.2022 до договору №613-РТА від 02.03.2020.

У зв`язку із зазначеним, Сумська митниця направила декларантові повідомлення про необхідність надання документів, зокрема, банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка фактура, виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення.

Листами від 26.05.2021 №б/н та 27.05.2021 №б/н, декларант надав заявку №39297 до Договору №03112021 від 03.11.2021 року та повідомив, що інші додаткові документи надати не має можливості.

За результатом розгляду поданих позивачем документів Сумською митницею прийнято картку відмови Сумської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA805020/2022/000207 від 27.05.2022, а також прийнято рішення Сумської митниці від 27.05.2022 №UA805000/2022/000096/l про коригування митної вартості товарів.

Не погодившись із такими рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що оскаржувані рішення прийнято не у спосіб, що визначені законами України, не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, таким чином, оскаржуване рішення Сумської митниці про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відносини, з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів, регулюються положеннями Митного кодексу України, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно ч. 1 ст. 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

В силу приписів ст. 318 МК України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 МК України).

В свою чергу, відповідно до положень ст. 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч. 1 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною першою статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).

Згідно із вимогами ч.ч. 4,5 ст. 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

У відповідності до положень частин 1 та 2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 5 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З аналізу вказаних положень Кодексу вбачається, що законодавцем передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Крім того, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

В свою чергу, згідно із ч. 3 ст. 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 4-6 ст. 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Окрім того, відповідно до положень п. 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Отже, з системного аналізу наведених норм права випливає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.02.2019 року по справі №810/5436/15.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідачем в оскаржуваному у даній справі рішенні посилався на те, що при проведенні перевірки документів, які надані на підтвердження заявленої митної вартості товарів , виявлено розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, а саме відсутність банківського та платіжного документу, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка, рахунок фактура від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг не містила умов платежу, підписи сторін у зовнішньоекономічному договорі 613- FТА від 02.03.2020 відрізняються від підписів цих сторін у Специфікації №6 від 08.02.2022 та Доповнення від 17.02.2022 до договору №613-РТА від 02.03.2020, надані до митного оформлення платіжні доручення в іноземній валюті №46 від 16.02.2022 та №54 від 22.02.2022 не містить реквізитів відповідно до вимог п.2.14 Постанови НБУ від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що митне оформлення товару здійснювалось ТОВ "Фавор" за основним методом - ціною контракту 613- FТА від 02.03.2020. На підтвердження ціни товару ТОВ «Фавор» надало до Сумської митниці контракт №613-FTA від 02.03.2020, також додаткові документи на підтвердження митної вартості товару, зокрема, додаткову угоду від 16.07.2021, специфікацією №6 від 08.02.2022, доповнення від 17.02.2022 до специфікації №6 від 08.02.2022, рахунок-фактуру (інвойс) від 13.05.2022 № 309/00, переклад рахунку-фактури №309/00 від 13.05.2022, платіжне доручення в іноземній валюті №46 від 16.02.2022, №54 від 22.02.2022, креслення, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR. 1, CMR №39075 від 16.05.2022, договір №03112021 від 03.11.2021, рахунок №174 від 25.05.2022, довідку про транспортні витрати від 25.05.2022 №39297/1, лист №24/05/22-1 від 25.05.2022.

Стосовно посилання відповідача на те, що ТОВ «Фавор» не надано банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, а рахунок-фактура від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг не містить умов платежу, як передбачено наказом Мінфіну від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 5.7 договору №03112021 від 03.11.2021 транспортного експедирування вантажних перевезень визначено умови оплати транспортно-експедиційних послуг, а саме 7 календарних днів з дня отримання оригіналу ТТН (CMR), засвідченої вантажоодержувачем, акту наданих послуг та рахунку на оплату.

Таким чином відповідачем не доведено, що на час митного оформлення строки оплати за транспортні послуги сплинули.

Витрати на транспортування можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначає вид доказів, якими підтверджувався б розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати або рахунок -фактура є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14.

Відсутність в поданих декларантом документах відомостей щодо термінів оплати не підтверджує неможливість визнання задекларованої митної вартості за ціною договору, та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості. Дана обставина сама по собі не є доказом, що обґрунтовує митну вартість товару. Тобто, строк оплати не впливає на визначення митної вартості товару.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.01.2020 року у справі №812/2336/14 та від 21.02.2020 року у справі №813/1229/16, яку, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Митний орган при перевірці правильності визначення митної вартості товару повинен саме перевірити правильність її математичного визначення, а не ставити під сумнів строки оплати, визначені сторонами договору, що не входить у компетенцію митного органу та є втручанням у загальні засади цивільного законодавства щодо свободи договору.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України відомості про вартість перевезення може бути підтверджена будь-яким документом, де така вартість зазначена.

Враховуючи зазначене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що у Сумської митниці були відсутні документи, на підставі яких митний орган мав можливість встановити граничний термін оплати транспортних послуг та вартість згідно рахунку на оплату.

Стосовно посилання відповідача на те, що підписи сторін у зовнішньоекономічному договорі 613- FТА від 02.03.2020 відрізняються від підписів цих сторін у Специфікації №6 від 08.02.2022 та Доповнення від 17.02.2022 до договору №613-РТА від 02.03.2020, колегія судів зазначає, що в даному випадку, відповідачем не надано належних та допустимих доказів таких тверджень, не надав доказів підробки позивачем первинних документів, зокрема, висновку експерта, тощо, а тому є на час винесення спірних правовідносин припущеннями відповідача.

Стосовно посилання відповідача, що надані до митного оформлення платіжні доручення в іноземній валюті №46 від 16.02.2022 та №54 від 22.02.2022 не містить реквізитів відповідно до вимог п.2.14 Постанови НБУ від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», суд зазначає, що відсутність реквізитів у платіжних дорученнях не спростовує факт проведеної оплати.

В даному випадку, відповідачем не доведено, що факту оплати не було здійснено позивачем, а платіжні документи не містять відмітки банківської установи про проведення відповідної оплати. Крім того, слід зазначити, що відповідачем не доведено, що спірні правовідносини стосуються безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті.

Колегія суддів зазначає, що вказані документи містять повні і достовірні відомості про митну вартість товару і не містять жодних розбіжностей, тому виключають будь-які які сумніви у заявленій митній вартості.

Верховним судом в постанові від 19.06.2018 по справі №818/1220/17 зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Зазначено, що сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Вказано, що митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

В даній справі в оскаржуваних рішеннях сумніви відповідача не є обґрунтованими, оскільки конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, і причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Тобто , відповідачем не доведено обґрунтованість свого сумніву, що є обов`язковим при прийнятті рішень.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року по справі №809/1838/15 зазначив, що приписи закону зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, митним органом при визначенні митної вартості застосовувався 2 (резервний) метод визначення митної вартості.

Згідно зі ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до положень пунктів 2,4 частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити зокрема наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

При цьому, оскаржувані рішення не містять пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Відповідач в оскаржуваному рішенні вказує про відсутність інформації щодо ідентичних і аналогічних товарів, у зв`язку з чим не обирається другий або третій метод визначення митної вартості (за ціною договору щодо ідентичних або аналогічних товарів).

Проте, наявність фактів митних оформлень за ідентичними або подібними товарами вказана в оскаржуваному рішенні, як підстава для сумнівів у заявленій митній вартості і витребування додаткових документів.

Крім того, наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №826/16046/16.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2018 по справі № 814/2659/16, від 21.08.2018 по справі № 804/7845/17, від 07.12.2018 по справі №809/4367/15, наявність в базі даних ЄАІС ДФС інформації про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж задекларовано позивачем, за відсутністю інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачається умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору.

Також, відповідно до п. 2.1. Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Однак, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товару, відповідачем не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням ч. 2 ст. 55 МК України.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.01.2020 у справі №813/5405/15, від 31.01.2020 у справі № 804/7761/16.

Надаючи правову оцінку рішенню про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, слід врахувати, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Відтак, враховуючи вищевикладене, відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості.

Отже, всупереч вимогам ч. 3 ст. 57 МК України митний орган в оскаржуваному рішенні передчасно дійшов висновку про можливість застосування 2 (резервного) методу визначення митної вартості.

В зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неможливість визначити митну вартість товару за основним методом.

В силу ч.4 ст.54 МК України саме по собі ненадання документів на вимогу митного органу не є підставою для коригування митної вартості, за відсутності обґрунтування митним органом того, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які конкретно документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічну позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №826/21860/15.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21 195 (далі - Правила № 598), у графі 33 Рішення про коригування митної вартості "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу, результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів).

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі № 509/4156/15-а (адміністративне провадження № К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Верховний Суд постанові від 30.10.2018 по справі № 826/25605/15 зазначив, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У зв`язку із чим, необґрунтованими є доводи митниці про те, що відомості про митну вартість товарів були неповними, не конкретизовані, не зазначено, які витрати як складові митної вартості товарів не підтверджені або не включені.

Таким чином, не подання або подання декларантом додатково запитаних документів не в повному обсязі, не створює для нього негативних наслідків, оскільки, у даному випадку, були подані всі наявні документи, які давали змогу митному органу достовірно та обґрунтовано визначити митну вартість товарів.

Також, Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено.

При цьому, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається лише при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Із системного аналізу наведених норм права випливає висновок про те, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених ч. 2 ст. 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом - за ціною угоди щодо ідентичних товарів.

Проте, спрацювання ризиків АСАУР та наявність в ЄАІС іншої цінової інформації про ідентичні або подібні товари не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2018р. по справі № 815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Колегія суддів зазначає, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Дослідивши долучені сторонами документи суд зазначає, що жодних розбіжностей, які б мали вплив на правильність визначення митної вартості товару не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом, визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи підтверджують вартість товару.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару.

З огляду на зазначене, підстави застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості не є доведеними, а розрахована митна вартість - не є обґрунтованою.

Спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19.02.2019 р. по справі № 805/2713/16-а.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та заперечуючи проти заявленого позову, не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у деклараціях митної вартості було зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого підприємством товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих рішень про коригування митної вартості товарів, що є предметом оскарження позивачем.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справахСалов проти України(№ 65518/01; пункт 89),Проніна проти України(№ 63566/00; пункт 23) таСерявін та інші проти України(№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності відмови митного органу у визнанні задекларованої позивачем за основним методом митної вартості товару та визначенні митної вартості за резервним методом, та як наслідок обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо скасування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації , митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення .

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги містить виключно суб`єктивне бачення апелянтів обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованими, прийнятими на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 по справі № 480/3838/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов