Постанова

від 05.07.2023 по справі 822/6021/15

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/6021/15

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

05 липня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Курка О. П. ,

за участю: секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

представника відповідача: Калужської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислове підприємство "Універсал" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-промислове підприємство "Універсал" (далі ТПП "Універсал") звернулося до суду з адміністративним позовом до Хмельницької об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Хмельницькій області, в якому просило:

-скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.08.2015 року форми "Р" №0000932210/43 та №0000942210/44.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, адміністративний позов ТОВ ТПП "Універсал" задоволено частково:

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Хмельницької об`єднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС у Хмельницькій області від 11.08.2015 року форми "Р" №0000932210/43, яким товариству з обмеженою відповідальністю торгово-промислове підприємство "Універсал" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1479020 (один мільйон чотириста сімдесят дев`ять тисяч двадцять) грн. 00 коп.

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Хмельницької об`єднаної ДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області від 11.08.2015 року форми "Р" №0000942210/44 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю торгово-промислове підприємство "Універсал" суми грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 1822425 (один мільйон вісімсот двадцять дві тисячі чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп., в тому числі: 1214950 грн. - за основним платежем та 607475 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року позов задоволено частково:

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.08.2015 року форми "Р" №0000932210/43, яким товариству з обмеженою відповідальністю торгово-промислове підприємство "Універсал" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1479020 ( один мільйон чотириста сімдесят дев`ять тисяч двадцять) грн. 00 коп.;

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.08.2015 року форми "Р" №0000942210/44 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю торгово-промислове підприємство "Універсал" суми грошового зобов`язання за платежем : податок на додану вартість в розмірі 1822425 ( один мільйон вісімсот двадцять дві тисячі чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп., в тому числі : 1214950 грн.-за основним платежем та 607475 грн. 00 коп.-за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В решті позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі останнього.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ ТПП "Універсал" зареєстроване як суб`єкт підприємницької діяльності 14.05.1997, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.11.2015 року, перебуває на податковому обліку в Хмельницькій ОДПІ з 05.01.1999 та є платником ПДВ.

Основними видами діяльності позивача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за КВЕД є: 14.14 виробництво спіднього одягу; 46.34 оптова торгівля напоями; 46.39 неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 73.20 дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.

На підставі направлень від 29.05.2014 року №70, №71, №72, №73, №74, №77 та №95 від 24.06.2015 року, виданих Хмельницькою ОДПІ, проведена документальна планова перевірка ТОВ ТПП "Універсал" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки 21.07.2015 року відповідачем складено акт №475/220/23841050 про результати документальної планової перевірки ТОВ ТПП "Універсал", код ЄДРПОУ 23841050 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014 (далі акт №475/220/23841050 від 21.07.2015 року).

На підставі висновків акту №475/220/23841050 від 21.07.2015 року, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 11.08.2015 року №0000932210/43 та №0000942210/44.

За податковим повідомленням-рішенням форми "Р" №0000932210/43 від 11.08.2015 року позивачу визначено грошове зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1479012,00 гривень, з яких: 986008,00 грн.-основний платіж, та 493004,00 грн.-штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

За податковим повідомленням-рішенням форми "Р" №0000942210/44 від 11.08.2015 року позивачу визначено суму податкового зобов`язання по ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1823664,00 грн., з яких: 1215776,00 грн.-основний платіж, та 607888,00 грн.-штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, враховуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 25.02.2021 у даній справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України міститься визначення, що господарська діяльність-діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У підпункті 44.1 статті 44 ПУ України закріплено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом ст.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п.134.1.1. ст.134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, витрати платника, які зменшують базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, мають бути реально понесеними, документально підтвердженими, а документи на обґрунтування таких витрат повинні містити повну та достовірну інформацію про учасників та умови господарських операцій.

Відповідно до п.185.1. ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі Закон №996-XIV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст.1 Закону №996-XIV первинний документ-це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо- безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Виходячи із вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

При цьому, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції. Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Згідно пп.138.1.1 п.138.1., п.138.2, п.138.8 ст.138 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000932210/43 від 11.08.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1479012,00 гривень, з яких: 986008,00 грн. - основний платіж, та 493004,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), базується на висновку відповідача, викладеному в акті перевірки №475/220/23841050 від 21.07.2015 року, про те, що на порушення п.п. 138.1, 138.2, 138.8 ст.138; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, ТОВ ТПП "Універсал" завищено за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року витрати, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування на загальну суму 5199384,00 грн. - по господарських операціях з придбання продукції (тканина, фурнітура і т.п.) для потреб швейного виробництва у ТОВ "Аркада-ХХІ", ТОВ "Укрміксі", ТОВ "Денікс Груп", та послуг у ТОВ ЛР "Глобус", ТОВ "Місто світла" і ПП "Орім".

На підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Аркада-ХХІ" (код 38280945), ТОВ "Укрміксі" (код 38148281), ТОВ "Денікс Груп" (код 37882958), ТОВ "Інвест консалт компані" (код 39377867), а також обліку та використання у власній господарській діяльності придбаного товару, позивачем надані договори поставки: №11/13 від 11.06.2013 року, №0112/12 від 01.12.2012 року, №0206 від 02.06.2014 року; податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), банківські виписки та ТТН.

При цьому, на підтвердження повноважень посадових осіб ТПП "Універсал", які вправі розписуватись у видаткових та ТТН, до договорів виписані додатки з переліком та зразками підписів осіб, яким довіряється завіряти факт отримання ТМЦ згідно договорів поставки, укладених із зазначеними контрагентами. Транспортування товарів від постачальників до позивача також підтверджується шляховими листами, наказами про прийняття на роботу, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів. Облік та використання придбаного товару підтверджений наявними в матеріалах справи оборотно-сальдовими відомостями по рахунках 201, 231, 26, 901.

Можливість здійснення господарської діяльності позивачем підтверджується правовстановлюючими документами на нерухоме майно, доказами щодо наявності відповідного обладнання та штатним розкладом.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги пояснення представника позивача стосовно розбіжність у прізвищах особи, яка транспортувала товар та особи, яка його приймала, який вказав, що товар приймався для перевезення водієм і тому зазначалося його прізвище, а на підприємстві позивача приймався особою, яка відповідальна за збереження товару та облік товарно-матеріальних цінностей. Жодна норма не передбачає тотожність цих осіб. Зазначене не суперечить нормам законодавства та спростовує аргументи відповідача щодо розбіжностей у документах, коли працівники не могли перебувати у місці передачі товару.

Щодо посилання відповідача на нереальність господарських операції ТПП "Універсал" з контрагентами в зв`язку з відсутністю в останніх трудових ресурсів та основних фондів, колегія суддів зазначає, що відсутність у контрагента позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки контрагент не позбавлений права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах від 01 квітня 2021 року (справа № 818/395/15), від 22 вересня 2021 року (справа №640/12589/19), від 02 лютого 2022 року (справа № 300/718/20) та від 05 жовтня 2022 року (справа №826/9671/22).

Верховним Судом у постановах по справах №826/7704/16 від 19.06.2018, №2а/1770/3360/12 від 30.01.2018 та № 640/6854/20 від 01.03.2023 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, надано критичну оцінку посиланню контролюючих органів на відсутність у контрагентів позивача власних чи орендованих основних фондів, кваліфікованих фахівців для здійснення діяльності, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Стосовно наявності вироку по справі № 461/5999/15-к від 27.07.2015 року по кримінальному провадженню про обвинувачення Тиховської Ірини Сергіївни-директора ТОВ "Інвест консалт компані", у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 КК України та ухвали суду по справі № 461/4101/15-к від 07.11.2017 року про звільнення ОСОБА_1 -посадової особи ТОВ "Денікс груп" від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд зазначає наступне.

Так, у постанові від 07.07.2022 року у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Наведеному принципу не відповідає ситуація, коли у вироку в межах кримінального провадження щодо директора ймовірно фіктивного підприємства суд, практично не досліджуючи господарську діяльність цього підприємства (оскільки склад злочину закінчується в момент придбання / перереєстрації фіктивного підприємства), робить висновки про те, що підприємство було створено з метою прикриття незаконної діяльності, ніколи не здійснювало жодної господарської діяльності, усі його господарські операції з контрагентами є фіктивними тощо.

Отже, факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, якщо іншими наданими доказами рух товару і зміни в активах / зобов`язаннях платника податків підтверджуються. Як наслідок, існує нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених у вироках, які набрали законної сили.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Зважаючи на зазначене у постанові від 07.07.2022 року у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно якого вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2022 року (справа № 520/1284/19) акцентував увагу на тому, що контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

В той же час контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що грунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідченої наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості вказані, в цих документах, неповні, недостовірні чи суперечливі.

Крім того, варто звернути увагу на те, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 6 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16 зазначив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Наведений висновок узгоджується з висновками, що викладені в постановах від 29 жовтня 2019 року (справа №815/8539/13-а), від 18 березня 2020 року (справа №817/822/16) та від 07 лютого 2020 року (справа №820/2344/16).

Не знайшли свого підтвердження і доводи відповідача про відсутність у працівників позивача довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагентів, оскільки ПК України та Закон № 996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Твердження представника Управління на невідповідності маршруту перевезень товару, спростовано доводами позивача про те, що автомобіль в межах однієї поїздки перевозив різний товар, від різних контрагентів по всій Україні, у зв`язку з чим маршрути були ширшими.

Поряд з цим, є безпідставними посилання відповідача в акті №475/220/23841050 від 21.07.2015 року на те, що господарська операція із суборенди приміщення у ТОВ ЛР "Глобус" (код 35234901) була вчинена без розумної економічної причини, оскільки згідно ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. В зв`язку з вищенаведеним, суб`єкт підприємницької діяльності, яким є позивач, вправі вживати будь - яких законних заходів для поширення відомостей про власну господарську діяльність та збільшення обсягів продажу власної продукції, в тому числі розміщувати рекламу в засобах масової інформації та в мережі Інтернет, означувати власні торгові марки, організовувати виставкові зали з презентацією власної продукції, задля чого і було суборендовано приміщення в торгівельно-виставковому комплексі "Глобус" у ТОВ ЛР "Глобус" та передано в суборенду частину приміщення ФОП ОСОБА_2 для облаштування магазину роздрібної торгівлі продукцією позивача.

На підтвердження оплати орендної плати за договорами суборенди, укладеними позивачем із вказаними вище особами, позивачем надано суду: договори суборенди №64/12-п від 09.10.2012 року, №б/н від 10.10.2012 року, акти прийому-передачі приміщення від 26.10.2012 року, докази сплати орендної плати.

Висновки перевіряючих, викладені в акті №475/220/23841050 від 21.07.2015 року, щодо відсутності реального надання позивачу маркетингових послуг ПП "Орім" згідно договору №367 від 01.09.2014 року, спростовано наданими позивачем актами виконаних робіт та звітами які містять детальну характеристику проведеного аналізу та здійснених маркетингових досліджень, за допомогою яких позивач, як ефективний дистриб`ютор продукції компанії MASPEX-GMW SP.Z O.O. S.K.A., збільшив обсяг продажу товарів, обумовлених дистриб`юційною угодою, укладеною між позивачем та компанії MASPEX-GMW SP.Z O.O. S.K.A.

Стосовно посилання контролючого органу в акті перевірки №475/220/23841050 від 21.07.2015 року на акт перевірки ТОВ "Місто Світла" №116/10-16-22-09/37361195 від 17.06.2014 року з іншими його контрагентами - ТОВ "Бізнес Формат Індустрія", ТОВ "Голден Україна" та ТОВ "РБК груп" за квітень-червень 2012 року, як на підставу нереальності взаємовідносин позивача з ТОВ "Місто Світла", то суд першої інстанції вказав, що такі є неприйнятними, оскільки згадана трійка контрагентів ТОВ "Місто Світла" не має жодного відношення до взаємовідносин вказаної юридичної особи з позивачем.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що така обставина, не може являтися вичерпною ознакою неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю.

Поряд з цим, є необгрунтованими доводи відповідача про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Аркада-ХХІ" через відсутність останнього за місцезнаходженням, оскільки як встановлено судом із наявної в ЄДРСР постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 у справі №820/11911/13-а, залишеної без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014, судом визнано протиправними дії Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області щодо проведення зустрічних звірок товариства з обмеженою відповідальністю "Аркада-ХХІ", за результатами яких складено акт від 03 вересня 2013р. № 149/20-36-22-03/38280945 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "Аркада-ХХІ" (код ЄДРПОУ 38280945) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.06.2013 року по 30.06.2013 року" та акт від 28 жовтня 2013 р. № 258/20-36-22-02-07/38280945 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Аркада-ХХІ" (код платника 38280945) щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року" ; визнано протиправними дії Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області щодо самовільного коригування показників податкової звітності в інформаційній системі "Податковий блок" по взаємовідношенням товариства з обмеженою відповідальністю "Аркада-ХХІ" з контрагентами за червень та серпень 2013 р. на підставі висновків, викладених в акті від 03 вересня 2013 р. №149/20-36-22-03/38280945 та в акті від 28 жовтня 2013 р. № 258/20-36-22-02-07/38280945; зобов`язано Індустріальну об`єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області відновити в Автоматизованій системі "Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" показники податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів, задекларованих ТОВ "Аркада-ХХІ" за період з 01.06.2013 року по 31.08.2013 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірності податкового повідомлення-рішення відповідача форми "Р" №0000932210/43 від 11.08.2015 року.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню форми "Р" від 11.08.2015 року №0000942210/44, колегія суддів вказує на таке.

За змістом п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит-сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

П.198.1. ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України закріплено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, право на включення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту виникає у платника податку за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, за наявності податкової накладної, яка засвідчує факт поставки товару або надання послуги.

Однак, наявність у покупця податкової накладної не є безумовною підставою для віднесення таких сум ПДВ до податкового кредиту у разі, якщо наведені у таких документах відомості не відповідають дійсності внаслідок операцій які не мали реального виконання.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ТПП "Універсал" за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, включено до податкового кредиту відповідного звітного періоду податок на додану вартість на загальну суму 1215776 грн., на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Аркада-ХХІ", ТОВ "Укрміксі", ТОВ "Денікс Груп", ТОВ "Інвест консалт компані", ТОВ ЛР "Глобус", ТОВ "Місто світла" і ПП "Орім", ДП"Універсал-Луцьк", ТОВ"Капрем". На підтвердження формування податкового кредиту з ПДВ позивачем надані суду також податкові декларації з ПДВ та реєстри отриманих та виданих податкових накладних за вказаний період.

Стосовно тверджень відповідача про необхідність реєстрації ТОВ "Аркада-ХХІ", ТОВ "Укрміксі", ТОВ "Денікс Груп", ТОВ "Інвест консалт компані" податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, обґрунтовуючи таку позицію "підозрами перевіряючих на іноземне походження товару", то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про їх безпідставність з огляду на те, що як встановлено судом на складі позивача є товар схожої номенклатури від іноземних виробників та імпортних постачальників, оскільки позивач є вітчизняним виробником спіднього одягу, жодним із укладених договорів не передбачається, що товар мав бути іноземного походження, така інформація також відсутня і в супровідній документації на товар, та ні постачальники, ні покупець не ввозили продукцію із-за кордону на митну територію України. Більше того, відповідач зазначає, що перевіркою встановлено виписку позивачу податкових накладних на суми, які не передбачають їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, виписка декількох видаткових накладних однією датою, і як наслідок податкових накладних також, зумовлена поставкою товару різної номенклатури, в чому немає порушень норм чинного ПК України чи основ бухгалтерського обліку.

Відносно доводів відповідача про те, що ТОВ "Універсал" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 1214950,00 грн. за період: жовтень-грудень 2012 року, січень-грудень 2013 року, січень-лютий, червень та грудень 2014 року по господарських операціях з ТОВ "Аркада-ХХІ", ТОВ "Укрміксі", ТОВ "Денікс Груп", ТОВ "Інвест консалт компані", ТОВ ЛР "Глобус", ТОВ "Місто світла" і ПП "Орім", то як підставно вказано судом першої інстанції, під час проведення перевірки та судового розгляду позивачем надано належні та допустимі письмові докази реальності поставок товарів та послуг. Суд встановив правомірність віднесення позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, витрати здійснені позивачем на придбання ТМЦ та послуг у вказаних контрагентів.

Також під час розгляду справи з`ясовано, що в період здійснення господарських операцій позивача із вказаними вище юридичними особами, їх державна реєстрація не скасована, що підтверджується спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.11.2015 року. Зазначені контрагенти перебували на податковому обліку та зареєстровані платниками податку на додану вартість.

В той же час, судом першої інстанції вірно зауважено, що якщо ТОВ "Аркада-ХХІ", ТОВ "Укрміксі", ТОВ "Денікс Груп", ТОВ "Інвест консалт компані", ТОВ ЛР "Глобус", ТОВ "Місто світла" і ПП "Орім", не виконали своїх зобов`язань зі сплати податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відтак, ТОВ "Універсал" не може нести відповідальності за діяння контрагентів та третіх осіб. Вищезазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ТОВ "Універсал" надано належні та допустимі докази на підтвердження реального характеру господарських операцій позивача та зазначених вище юридичних осіб по придбанню товарів, яка мала на меті подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а тому правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ на суму 1214950 грн. 00 коп.

Згідно статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В той же час контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що грунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності засвідченої наданими ТПП "Універсал" документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості вказані в цих документах неповні, недостовірні чи суперечливі.

Колегія суддів звертає увагу, що висновки відповідача в основному ґрунтуються на припущеннях та податковій інформації стосовно контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді позивача з останніми, що, в свою чергу не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 78, 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 липня 2023 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Курко О. П.