Постанова

від 28.06.2023 по справі 1.380.2019.004090

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004090 пров. № А/857/7254/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кедик М.В.), ухвалене відкритому судовому засіданні в м.Львові о 12 год. 00 хв. 23 грудня 2019 року, повне судове рішення складено 26 грудня 2019 року, у справі №1.380.2019.004090 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

09.08.2019 Державне підприємство «Львівугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» державного підприємства «Львівугілля» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2019 № 0003951308.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Суд першої інстанції вказав, що ДП «Львівугілля» самостійно нараховувало та утримувало військовий збір, але несвоєчасно перераховувало до бюджету, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень. Суд першої інстанції зазначив, що відповідальність за порушення, передбачене статтею 127 Податкового кодексу України, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не вчинялось порушення, передбачене статтею 127 Податкового кодексу України, а саме - виплати доходу на користь платника податків без попередньої або одночасної сплати нарахованого та утриманого з цих доходів податку, а тому застосування відповідачем штрафних санкцій на підставі даної норми є протиправним. Також суд першої інстанції вказав, що під час проведення перевірки контролюючий орган не встановлював фактів наявності документів первинного бухгалтерського обліку щодо предмета перевірки, не досліджував таких документів, а його висновки ґрунтуються лише на сумах заборгованості щодо несвоєчасного перерахування військового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що винесення контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обумовлене висновками, викладеними в акті перевірки. Скаржник вказує, що перевірці підлягали самостійно узгоджені позивачем суми грошових зобов`язань, порівнювались записи бухгалтерського обліку підприємства. Скаржник зазначає, що нормативно-правовими актами не встановлено форму розрахунку, який додається до податкового повідомлення-рішення, та що недолік змісту податкового повідомлення-рішення в частині не визначення об`єкта обрахунку штрафу не спростовує самого факту вчинення податкового правопорушення. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам у справі, та що при виплаті заробітної плати своїм працівників у ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» як податкового агента, виникли зобов`язання по нарахуванні, утриманні та сплаті податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету у встановлені ПК України строки. Скаржник вказує, що позивач не заперечує, що самостійно нарахував та утримав військовий збір, але при виплаті вже нарахованої заробітної плати не здійснив одночасно з такою виплатою перерахування податку/збору до бюджету.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що у період з 31.01.2019 по 06.03.2019 ГУ ДФС у Львівській області провело позапланову виїзну документальну перевірку відокремленого підрозділу Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2015 по 30.01.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.10.2014 по 30.01.2019.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 14.03.2019 №404/14.6/26307842 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля»: - пп.16.1.4 п. 16.1 ст.16, п. 54.2 ст. 54, п.87.9 ст.87, ст.167, пп.168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп.«а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несплату (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб на суму 1 642 301,61 грн та порушення граничного терміну сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період; - пп.168.1.2, пп.168.1.5 пп.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176, пп.1.5, пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України в результаті чого встановлено несплату (неперерахування) військового збору на суму 181 445,28 грн та порушення правил сплати (перерахування) військового збору за весь період що перевіряється більше 30 календарних днів, наступнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, контролюючий орган 10.04.2019 виніс податкове повідомлення-рішення №0003951308 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 866 700,94 грн (за основним платежем - 181 445,28 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 685 255,66 грн.)

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення від 10.04.2019 №0003951308 прийнято неправомірно та суперечить законодавству, відокремлений підрозділ «Шахта «Відродження» державного підприємства «Львівугілля» звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, в редакції чинній в період, який перевірявся (далі ПК України)платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з положеннями пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу - особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункту 171.1 статті 171 ПК України).

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Положеннями статті 168 ПК України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 54.2 статті 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Підпунктом «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

В акті перевірки від 14.03.2019 контролюючим органом зазначено, що перевіркою дотримання встановлених термінів сплати (перерахування) військового збору встановлено, що позивачем за період з 01.01.2015 по 30.01.2019 не перераховано до бюджету військового збору за грудень 2018 року в розмірі 181 445,28 грн та несвоєчасно перераховано військовий збір за період з 01.01.2015 по 30.01.2019 на загальну суму 4 351 527,15 грн.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.

Таким чином, підставою для визначення платнику податків грошового зобов`язання на підставі статей 126 та 127 ПК України є встановлення податковим органом факту несвоєчасної сплати чи ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання у конкретних періодах та відповідно встановлення періоду затримки сплати такого.

При цьому, податковим правопорушенням відповідно до статті 126 ПК України є вчинення дії (платником податку) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але з затримкою (несвоєчасно), тоді як несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу згідно з статтею. 127 ПК України.

У першому випадку розмір санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а у другому розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

При цьому, висновок контролюючого органу про порушення правил сплати (перерахування) податків чи інших обов`язкових платежів повинен бути зроблений з посиланням на первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, регістри бухгалтерського обліку, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів та із зазначенням звітного періоду, до якого вони належать (назва, дата і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції).

Отже, позивач як податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб мав сплачувати (перераховувати) збір до бюджету під час виплати заробітної плати працівникам, а у випадку нарахування заробітної плати, але її невиплати, мав проводити перерахування збору до бюджету у строки встановлені ПК України для місячного податкового періоду, тобто не пізніше 30 календарних днів, наступних за місяцем нарахування доходу (строк сплати податкових зобов`язань, за якими податковий період складає один місяць обчислюється, виходячи з положень підпункту 49.18.1 пункту 49.1 статті 49 та пункту 57.1 статті 57 ПК України).

Товариство у позовній заяві вказує, що контролюючий орган безпідставно застосував штраф у розмірі 50% та 75% суми податку, оскільки не застосовував до позивача штрафних санкцій відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України протягом 1095 днів, що виключає наявність повторювальності та підстав для застосування штрафу у таких розмірах. Також вказує, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення визначення грошових зобов`язань по сплаті військового збору та штрафних санкцій відбулось з порушенням строку давності.

Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний суд у постанові від 07 квітня 2023 року вказав, що Восьмим апеляційним адміністративним судом при розгляді цієї справи не досліджено, чи було відображено у поданому контролюючим органом розрахунку штрафних санкцій кількість днів затримки сплати військового збору по кожному періоду (місяцю), що є підставою до застосування (незастосування) 10% чи 20% штрафної санкції до погашеної суми податкового боргу, а також не надано апеляційним судом оцінки аргументам позивача, що визначення грошового зобов`язання зі сплати військового збору в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні здійснено контролюючим органом з порушенням строку давності.

Щодо дотримання контролюючим органом строку давності при визначенні грошового зобов`язання зі сплати військового збору в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, то відповідно до наданого контролюючим органом розрахунку штрафних санкцій по військовому збору штрафна санкція у розмірі 20% за несвоєчасну сплату військового збору більше 30 календарних днів застосована згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України та з врахуванням вимог статті 102 ПК України за період з 01.01.2016 по 31.01.2019 у розмірі 639 894,34 грн.

Належні та допустимі докази застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 50% та 75%, як це вказано самим позивачем, в матеріалах справи відсутні.

Щодо відображення у поданому контролюючим органом розрахунку штрафних санкцій кількості днів затримки сплати військового збору по кожному періоду (місяцю), що є підставою до застосування (незастосування) 10% чи 20% штрафної санкції до погашеної суми податкового боргу, то на вимогу суду апеляційної інстанції контролюючий орган надав додаткові пояснення та розрахунки штрафних санкцій по військовому збору, однак в таких кількість днів затримки сплати військового збору по кожному періоду (місяцю) не зазначена, що унеможливлює перевірити правомірність нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Разом з тим, контролюючим органом вказано, що у спірному випадку мало місце перенаправлення контролюючим органом коштів на оплату поточних податкових зобов`язань у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, та як наслідок у позивача виникла недоїмка за податковими зобов`язаннями за поточні податкові періоди, яка погашалася у порядку, визначеному пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України. У випадку ж несвоєчасного погашення такої заборгованості контролюючий орган нараховував штраф у розмірах, установлених статтею 126 Податкового кодексу України залежно від терміну затримки.

Оскільки з матеріалів справи не можливо встановити кількість днів затримки сплати позивачем військового збору по кожному періоду (місяцю) та перевірити правильність нарахування контролюючим органом штрафу у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу, тому суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Водночас, посилання скаржника виключно і лише на суми заборгованості за період щодо якого була проведена перевірка, як на джерело фактичних обставин про виявлені під час перевірки порушення, наведеними нормами податкового законодавства не допускається, оскільки така інформація не встановлює наявність даного порушення.

При цьому, контролюючий орган не позбавлений можливості провести перевірку позивача та належним чином визначити кількість днів затримки сплати військового збору по кожному періоду (місяцю) з використанням наявної у нього податкової інформації, від чого залежить застосування (не застосування) штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10% чи 20% від суми простроченого сплатою податку.

Водночас, позивач не заперечує неперерахування до бюджету військового збору за грудень 2018 року в розмірі 181 445,28 грн. та вказує, що така заборгованість сплачена в повному обсязі протягом лютого-березня 2019 року, тобто поза межами періоду, який перевірявся, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що контролюючим органом правомірно збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору за основним платежем на вказану суму.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з аналізу положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду вбачається, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу державної влади. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 2 статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, тоді як саме до компетенції контролюючого органу віднесено обчислення суми податкового зобов`язання (військового збору).

Таким чином, суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Аналіз вимог чинного законодавства та встановлених обставин у справі, враховуючи подані первинні документи, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку про протиправність оскаржуваного податково повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Згідно з частиною статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Щодо судових витрат, то відповідно до положень статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області сплачений позивачем судовий збір пропорційно то задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.004090 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0003951308 від 10.04.2019 в частині суми грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 685 255,66 грн.

В задоволенні решти позовним вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місце знаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43968090) на користь Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» (місце знаходження: вул.Шахтарська, 35 «В», с.Межиріччя, Сокальський район, Львівська область, 80084, код ЄДРПОУ 26307842) 10 278 грн. (десять тисяч двісті сімдесят вісім гривень вісімдесят три копійки) 83 к. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до платіжного доручення №1574 від 27.08.2019.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 06.07.2023 згідно з ч.3 ст.321 КАС України