Постанова

від 05.07.2023 по справі 927/32/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2023 р. Справа№ 927/32/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

представники сторін:

від прокуратури - Василюк О.Г.,

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Дубін В.І.,

Никончук Т.В.,

розглянувши апеляційну скаргу

Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 (повний текст рішення складено 11.04.2023)

у справі № 927/32/23 (суддя Федоренко Ю.В.)

За позовом Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави

в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області

до Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп"

про стягнення 1 751 138,41 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп" про стягнення 1 751 138, 41 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем, як постійним лісокористувачем, неналежним чином виконано обов`язки щодо забезпечення охорони та захисту лісів, внаслідок чого допущено незаконну вирубку дерев, чим заподіяно значних збитків та є підставою для стягнення шкоди з відповідача.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища на загальну суму 1 751 138, 41 грн. та на користь Чернігівської обласної прокуратури 26 267, 08 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).

Не погодившись із прийнятим рішенням, Борзнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Борзнарайагролісгосп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, обставини, що мають значення для справи, з`ясовані судом першої інстанції неповно. Зокрема скаржник вважає, що матеріали справи, які місцевий господарський суд несправедливо визнав такими, що підтверджують шкоду від незаконної порубки, насправді такими не являються. У даному випадку суд першої інстанції неправомірно визнав обґрунтованими доводи позивача, при цьому залишив без уваги належно підтверджені заперечення відповідача. Фактично, висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, є суперечливими і такими, що не підтверджуються документально. Скаржник зазначає, що єдиний доказ у справі, є Акт перевірки №42/06 від 14.06.2021 року, що складений Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області з порушенням, недотриманням встановлених законодавством вимог щодо процедури проведення перевірок та оформлення їх результатів, оскільки не спростовують факту наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу. Крім цього скаржник вважає, що висновок експерта №СУ-19/125-21/8195-ЕК від 24.09.2021 року не є беззаперечним доказом, оскільки не підпадає під підстави (обставини), визначені ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, як такі, що звільнені від доказування, і це фактично визнав суд першої інстанції. Також скаржник вважає, що позивач не вказав в чому саме виявляється протиправна бездіяльність відповідача в даному випадку, а саме, яких, принаймні, не юридично, а фактично, конкретно і чітко визначених та достатніх для уникнення незаконної порубки заходів міг вжити відповідач, але не вжив. Скаржник окрім цього вважає, що належним позивачем по справі, може бути саме Чернігівська обласна рада, якій і повинна відшкодовуватись матеріальна шкода, нанесена незаконною рубкою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Скрипка І.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №927/32/23.

22.05.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №927/32/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023 року, у зв`язку з відпусткою судді Скрипки І.М., сформовано для розгляду справи №927/32/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 року у справі №927/32/23, розгляд справи призначено на 05.07.2023 року.

05.06.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокурора, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

03.07.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 05.07.2023 року представники відповідача надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, а також заяву позивача про розгляд справи без участі представника, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Борзнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Борзнарайагролісгосп" (ідентифікаційний код юридичної особи 05389089) зареєстровано в якості суб`єкта господарювання 03.01.2001, дата запису 28.04.2007, реєстраційний номер 10421200000000404, про що внесено відповідну інформацію (а.с.69).

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН № 001106, ДП "Борзнарайагролісгосп", на підставі розпорядження Борзнянської райдержадміністрації від 26.02.2003 №66, надано у постійне користування для ведення лісового господарства 790,4 га землі (а.с. 70-73).

07.06.2021 року директором ДП "Борзнарайагролісгосп" було видано наказ №45 "Про проведення раптової ревізії в обході №10" щодо залишків лісопродукції та стану догляду за лісовими культурами та охороною лісу у зазначеному обході. (зворот а.с. 22).

10.06.2021 року працівниками ДП "Борзнарайагролісгосп" під час раптової ревізії в обході №10 виявлено самовільну порубку 368 дерев різних порід, про що було складено Акт раптової ревізії від 10.06.2021 року (а.с.23-24).

ДП "Борзнарайагролісгосп" направив на адресу Сектору поліцейської діяльності №1 (м.Борзна) Ніжинського районного відділу ГУНП в Чернігівській області лист №75 від 11.06.2021 року з проханням провести розслідування по факту самовільної рубки 368 дерев, виявленої при проведенні раптової ревізії 10.06.2021 року в обході №10, у зв`язку з чим лісовому господарству нанесено шкоду на суму 1 587 758, 03 грн., таксова вартість становить 17 859 грн. Розрахунок шкоди, заподіяної від самовільної вирубки додається (а.с.8-22).

За фактом зазначеної події слідчим відділенням Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області відкрито кримінальне провадження №12021270300000508 від 14.06.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.246 КК України.

У ході огляду місця події, за участю слідчого, працівників ДП "Борзнарайагролісгосп", Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, в присутності понятих виявлено на території: виділів 2, 3, 4, 5 кварталу 107 обходу №10 - самовільні порубки 160 дерев різного діаметру порід сосна звичайна, акація та береза категорії сироростучі; виділів 2, 3, 8 кварталу 104 обходу №10 - самовільні порубки 90 дерев різного діаметру порід сосна звичайна та береза категорії сироростучі; виділу 4 кварталу 105 обходу №10 - самовільні порубки 10 дерев різного діаметру породи сосна звичайна категорії сироростучі; виділів 2, 8 кварталу 106 обходу №10 - самовільні порубки 6 дерев різного діаметру породи сосна звичайна категорії сироростучі; оглядом встановлено, що пеньки дерев покриті молодою порослю, замасковані ґрунтом, дерном та лісовим настилом, поблизу них маються порубочні рештки та частини крони дерев, верхівки дерев лежать в одному, що зафіксовано протоколом огляду від 06.09.2021 року. Як вбачається з протоколу огляду в огляді брали участь і представники лісокористувача Ільницький М.Я., Колесник Ю.М., Гринько В.М., якими підписано протокол огляду без зауважень (а.с.29-37).

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області листом №06/2079 від 18.06.2021 року повідомила Сектор поліцейської діяльності №1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області про те, що Інспекцією 14.06.2021 року при проведенні заходів державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства виявлено незаконну рубку дерев на землях лісового фонду, що знаходяться у постійному користуванні ДП "Борзнарайагролісгосп" неподалік с. Комарівка Комарівської ТГ Ніжинського району Чернігівської області, що підтверджується Актом №42/06 від 14.06.2021 року про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства. Згідно із здійсненим Інспекцією розрахунками розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев в кв.104 вид.8, ка.107 вид.1,2 ДП "Борзнарайагролісгосп" на землях Комарівської територіальної громади Чернігівської області, загальна сума збитків з урахуванням індексації за попередні роки становить 449 711, 09 грн. (а.с.25-28).

Відповідно до висновку експертизи від 24.09.2021 року № СЕ-19/125-21/8195-ЕК, яку було проведено за матеріалами кримінального провадження №12021270300000508, враховуючи дані протоколу огляду місця події від 06.09.2021 та польової відомості пнів від 06.09.2021 року, на підставі постанови КМУ №665 від 23.07.2008 року, розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою дерев різних порід, становить 1751138,41 грн. (а.с.38-45).

Вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22.02.2022 року у справі №730/902/21, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30.08.2022 року, визнано невинуватим і виправдано ОСОБА_1; цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Комарівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на щодо предмета спору на стороні позивача ДП "Борзнарайагролісгосп", про відшкодування шкоди в розмірі 1 751 138, 41 грн., завданої лісу незаконною рубкою дерев - залишено без розгляду (а.с.46-61).

Також матеріали справи містять наказ №61 від 30.11.2022 року, за підписом генерального директора КП "Чернігівоблагроліс", "Про скасування результатів раптової ревізії в обході №10 ДП "Борзнарайагролісгосп", яким встановлено, що Акт раптової ревізії від 10.06.2021, проведений в обході №10 ДП "Борзнарайагролісгосп" є такий, що складний з порушенням вимог до оформлення документу (а.с.107).

Крім того в матеріалах справи наявний наказ №34 від 30.12.2022 року директора ДП "Борзнарайагролісгосп", яким визнано недійсними результати раптової ревізії, проведеної в обході №10 ДП "Борзнарайагролісгосп" на виконання наказу від 07.06.2021 року №45; визнано недійсними та скасовано документи, матеріали та розрахунки шкоди, складені за результатами раптової ревізії, проведеної в обході №10 (а.с.108)

Отже, спір у даній справі на думку прокурора виник у зв`язку з тим, що шкода, завдана державі внаслідок незаконної вирубки дерев та порушення законодавства про охорону навколишнього природнього середовища в розмірі 1 751 138, 41 грн., постійним лісокористувачем у добровільному порядку не сплачена, що стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає, що ліси є невід`ємним елементом екосистеми, а незаконне вирубування лісового фону призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.13, 142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Правопорушення було вчинено на території Сосницької селищної ради Чернігівської області, яка є органом місцевого самоврядування, а відтак прокурор правомірно визначив позивачем Сосницьку селищну раду.

Даний позов подано заступником керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі позивача: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.

У відповідності до приписів Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області (нова редакція, ідентифікаційний код 38053846), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №56 від 02.02.2021 (далі Положення), Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів.

Пунктами 3,9,10 Положення визначено, що Інспекція проводить перевірки, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійсненого державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства; розраховує розмір шкоди, збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства; виступає позивачем та відповідачем у судах.

Таким чином, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, як орган виконавчої влади та контролю, є уповноваженим державним органом на вжиття заходів реагування, спрямованих на поновлення інтересів держави у випадку допущення порушень у сфері дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі незаконної вирубки лісових насаджень, а тому доводи скаржника, що належним позивачем по справі, може бути саме Чернігівська обласна рада є безпідставними.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, Ніжинська окружна прокуратура Чернігівської області у листі №3674вих-22 від 06.09.2022 року, адресованого Державній екологічній інспекції у Чернігівській області, просила повідомити чи вживались заходи щодо стягнення з ДП Борзнарайагролісгосп шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, внаслідок незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок на підвідомчій підприємству території (а.с.74).

В свою чергу, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі №15/1500 від 16.09.2022 року повідомила Ніжинську окружну прокуратуру Чернігівської області про здійснення 14.06.2021 року заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на території Комарівської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області та виявлення незаконної порубки дерев, а також про проведення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі та скерування матеріалів до Сектору поліцейської діяльності №1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області. За розрахунком Інспекції шкода, завдана незаконною порубкою дерев (106 штук) на земельних ділянках лісового фонду, що знаходиться у постійному користуванні ДП Борзнарайагролісгосп, становила 1 751 262, 96 грн. Враховуючи, що Інспекцією перевірка по даному факту (зазначеному у листі поліції) не проводилась, матеріали перевірки не складались, правові підстави для вжиття заходів щодо примусового стягнення шкоди у Інспекції відсутні (а.с.75).

Таким чином, не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області, щодо стягнення з відповідача шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, свідчить про бездіяльність позивача.

26.12.2022 року заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області направив Державній екологічній інспекції у Чернігівській області повідомлення №6525вих-22 в порядку ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру про пред`явлення до Господарського суду Чернігівської області позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Борзнарайагролісгосп про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 1 751 138, 41 грн. (а.с.86).

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що:

- ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище;

- ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах;

- усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 1 ст. 16 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі, серед іншого, зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Статтею 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, серед іншого, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у відповідача, як постійного лісокористувача, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІЧН № 001106, на території Комарівської сільської ради Чернігівської області знаходиться земельна ділянка площею 790,4 га для ведення лісового господарства, на якій було виявлено незаконну порубку.

Згідно з п. 2.1., 2.2. статуту Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Борзнарайагролісгосп, затвердженого наказом генерального директора КП Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради від 19.02.2018 №9, підприємство створене з метою охорони та відновлення лісів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу та з врахуванням обмежень, передбачених цим Статутом.

Предметом діяльності підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, зокрема, охорона і захист лісів від самовільних рубок.

Пунктом 3.4. Статуту визначено, що підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна, згідно з чинним законодавством України.

Підприємство є лісокористувачем, згідно рішення обласної ради від 27.03.2001 Про надання у постійне користування земель лісового фонду та здійснює діяльність згідно з положеннями Лісового фонду України та інших нормативних актів (п. 3.8. Статуту)

Відповідно до п. 6.4. Статуту, підприємство виконує норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, серед іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

Відтак, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду агролісгоспу.

Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем, який повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку.

Колегія суддів зазначає, що факт незаконної вирубки підтверджується Актом №42/06 від 14.06.2021 року Державної екологічної інспекції в Чернігівській області про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, польовими переліковими відомостями пнів, розрахунком розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев (зворот а.с. 25-26) та протоколом огляду від 06.09.2021 року. (а.с. 29-37).

При цьому, відповідно до протоколу огляду від 06.09.2021 року слідчим за участю представників ДП «Борзнарайагролісгосп» та спеціалістів Держекоінспекції у Чернігівській області в результаті проведеного огляду лісових ділянок землекористувача ДП «Борзнарайагролісгосп», що знаходяться поблизу с. Комарівка, було виявлено: - на території виділів 2, 3, 4, 5 кварталу 107 обходу №10 самовільні порубки 160 дерев різного діаметру порід сосна звичайна, акація та береза категорії сироростучі; - на території виділів 2, 3, 8 кварталу 104 обходу №10 самовільні порубки 90 дерев різного діаметру порід сосна звичайна та береза категорії сироростучі; - на території виділу 4 кварталу 105 обходу №10 самовільні порубки 10 дерев різного діаметру породи сосна звичайна категорії сироростучі; - на території виділів 2, 8 кварталу 106 обходу №10 самовільні порубки 6 дерев різного діаметру породи сосна звичайна категорії сироростучі.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Доводи скаржника, що Акт №42/06 від 14.06.2021 року є єдиним доказом у справі, який надає прокурор, але він складений Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області з порушеннями, недотримання встановлених вимог щодо процедури проведення перевірок та оформлення їх результатів, колегія суддів критично оцінює та погоджується з місцевим господарським судом, що дані доводи не спростовують факту наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням дій контролюючого органу та не породжують правових наслідків для суб`єкта господарювання і не змінюють стану його прав. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

У зв`язку із викладеним вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором було доведено протиправну поведінку відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної вирубки на підвідомчій відповідачу території, у зв`язку з чим доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача про не доведення прокурором протиправної поведінки та неправомірних дій відповідача, а також ненадання прокурором доказів, що підтверджують вказані обставини.

Статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статей 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода передбачено, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

У пунктах 88 постанови від 13.05.2020 року у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Враховуючи вимоги статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Оскільки відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на наданих відповідачу в постійне користування земельних ділянках, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність складу цивільного правопорушення.

Щодо розміру шкоди колегія суддів зазначає про наступне.

Як вже було зазначено вище, розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою дерев у сумі 1 751 138, 41 грн., встановлено висновком експерта від 24.09.2021 року № СЕ-19/125-21/8195-ЕК, складеного за результатами судової економічної експертизи, в рамках кримінального провадження №1202127030000508. (а.с. 38-45).

Колегія суддів звертає увагу, що даний висновок підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, судовий експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а тому суд першої інстанції обгрунтвоано зазначив, що висновок експерта від 24.09.2021 року відповідає положенням 98 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, доводи скаржника, що висновок експерта №СУ-19/125-21/8195-ЕК від 24.09.2021 року не є беззаперечним доказом у справі, оскільки не підпадає під підстави (обставини), визначені ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, як такі, що звільнені від доказування колегія суддів оцінює критично виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту висновку експерта №СУ-19/125-21/8195-ЕК від 24.09.2021 року він складений з урахуванням даних протоколу огляду місця події від 06.09.2021 року та польової відомості пнів від 06.09.2021 року, у відповідності до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року № 665.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" , починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться відповідно до "Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами" , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якій зазначено, що індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу проводиться починаючи з 01.01.2009 за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

Колегія суддів звертає увагу, що у висновку експерта №СУ-19/125-21/8195-ЕК від 24.09.2021 року викладено таблиці із детальним наведенням врахування діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев та коефіцієнтів індексації такс, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що як вбачається з протоколу огляду місяця події від 06.09.2021 року, який було враховано експертом, були зафіксовані розміри пнів та здійснено фотофіксацію замірів (ілюстративну таблицю), яка є додатком до протоколу. (а.с. 29-37).

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідач приймав участь при складанні протоколу огляду місця події від 06.09.2021 року, а отже і погодився з правильністю визначення розмірів пнів, оскільки акт підписано представниками відповідача без заперечень.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема:

протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов`язків щодо охорони та захисту лісу та об`єкту природно-заповідного фонду;

розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою № 665;

безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства;

а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з`ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.

Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.

А тому, покладення відповідальності виключно на правоохоронні органи та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Так, не може правоохоронний орган відповідати за збереження усього державного або комунального майна на усій території держави, для цього створено відповідні правові інститути. У державі розмежовуються повноваження з контролю за використанням та збереженням державного та комунального майна між певними компетентними органами, і такі повноваження встановлені спеціальними законами. Кожен такий орган створений діяти у певній галузі діяльності.

Згідно з ст. 19, 64, 86, 90 Лісового кодексу України обов`язок щодо охорони лісу прямо покладено на лісокористувача, та безпосередньо відповідача.

Щодо доводів скаржник про безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Колегія суддів зазначає, що судова експертиза призначається тільки у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи чи неможливо застосувати інші засоби доказування. У противному випадку це є затягуванням справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Дульський проти України" від 01.06.2006 (заява № 61679/00), зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не наводить будь-яких обґрунтувань, які б свідчили про наявність підстав для призначення судової експертизи, а лише наводить норми Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено право суду призначити судову експертизу.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не вказано та не доведено належними та допустимими доказами, які саме обставини вказують на необхідність проведення експертизи, а матеріали справи місять достатньо відповідних доказів для винесення правомірного рішення.

Колегія суддів повторює, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 17.07.2018 року у справі №910/4071/17.

Як було зазначено вище, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів (ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення всіх обставин справи.

Відтак, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Борзнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Борзнарайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 року у справі №927/32/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2023 року у справі № 927/32/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/32/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.07.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко