Рішення

від 11.11.2022 по справі 752/16030/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/16030/21

Провадження № 2/752/2769/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11.11.2022 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ракоїд Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Київської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на 4/16 частку прибудинкової земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 в межах визначених чинним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.12.2004 Київською міською радою ухвалено рішення №946/2356 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», яким було передано громадянам у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будників, господарських споруд площею 0,10 га кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 , а саме у спільну часткову власність власникам двоповерхового чотириквартирного будинку, який розташований на ній у розмірах, які відповідають частці кожного із співвласників будинку: ОСОБА_6 1/16 від 0,1; ОСОБА_4 3/16 від 0,1; ОСОБА_7 4/16 від 0,1; ОСОБА_8 4/16 від 0,1; ОСОБА_9 4/16 від 0,1.

Згідно п. 2.2 цього рішення власники земельних ділянок мали звернутися до ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМДА для складення державних актів про право власності на землю.

Позивач вказала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, ОСОБА_8 таке право не зареєстрував, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Його спадкоємець ОСОБА_10 не зареєстрував право власності на земельну ділянку згідно з вимогами п. б) ч.1 ст.140 ЗК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17 виділено у користування ОСОБА_10 із спільної часткової власності частку земельної ділянки та встановлено порядок і межі користування прибудинковою земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 .

26.08.2020 на підставі договору купівлі - продажу позивач придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 79,75 кв.м та надвірні будівлі, розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:142:0175.

14.05.2021 позивач подала заяву про державну реєстрацію права власності на 4/16 частку вказаної земельної ділянки, однак рішенням державного реєстратора від 20.05.2021 їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вказану частку земельної ділянки, з посиланням на загальні засади реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначені п.2-1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з яких є одночасність вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном. Також державний реєстратор зазначив, що набуття права власності на квартиру не породжує право власності на земельну ділянку.

Позивач вважає, що положення ст. 120 ЗК України у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки спірна земельна ділянка була передана у власність мешканцям будинку АДРЕСА_1 пропорційно їх часток у спільній частковій власності, а тому у даній справі мова йде не про перехід набутого права власності на земельну ділянку, а про право на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (що було передано власнику будинку Київською міською радою але не прийнято ним у зв`язку із смертю) - його правонаступником за договором купівлі - продажу частини будинку.

Позивач вважає, що з 26.08.2020 після набуття права власності на 4/16 частки будинку вона має право реалізувати передане відповідачем право власності на 4/16 частки прибудинкової земельної ділянки , площею 0,10 га.

Ураховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року на підставі повторного автоматизованого розподілу справи між суддями цивільну справу №752/16030/21 прийнято до провадження суддею Колдіною О.О. та призначено у справі підготовче судове засідання.

У відзиві на позовну заяву Київська міська рада зазначила, що земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:79:142:0175 площею 0,10 га була передана у приватну власність рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №946/2356. Відповідач жодним чином не порушував права позивача. Зазначив, що у поданому позові позивач не погоджується із відмовою державного реєстратора у державній реєстрації права власності на 4/16 частку земельної ділянки площею 0,10 га. При цьому третіми особами у справі позивач вказав власників часток спірної земельної ділянки. Вказані обставини, на думку відповідача, вказують на те, що Київська міська рада є неналежним відповідачем у справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08.02.2022 закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Позивач та її представник під час розгляду справи підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з викладених підстав.

Відповідач про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання явку свого представника не забезпечив, просив проводити розгляд справи без участі представника Київської міської ради та відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Треті особи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв, клопотань до суду від третіх осіб не надходило.

Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, зміст письмових доказів у межах заявлених позовних вимог, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23.12.2004 Київською міською радою ухвалено рішення №946/2356 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», яким було передано громадянам у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будників, господарських споруд площею 0,10 га кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 , а саме у спільну часткову власність власникам двоповерхового чотириквартирного будинку, який розташований на ній у розмірах, які відповідають частці кожного із співвласників будинку: ОСОБА_6 1/16 від 0,1; ОСОБА_4 3/16 від 0,1; ОСОБА_7 4/16 від 0,1; ОСОБА_8 4/16 від 0,1; ОСОБА_9 4/16 від 0,1.

Згідно п. 2.2 цього рішення власники земельних ділянок мали звернутися до ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМДА для складення державних актів про право власності на землю.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

ОСОБА_8 таке право не зареєстрував, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Його спадкоємець ОСОБА_10 не зареєстрував право власності на земельну ділянку згідно з вимогами п. б) ч.1 ст.140 ЗК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17 виділено у користування ОСОБА_10 із спільної часткової власності частку земельної ділянки та встановлено порядок і межі користування прибудинковою земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 .

Зокрема рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17 та додатковим рішенням від 15.08.2019 у цій справі виділено частки в натурі із спільної часткової власності та встановлено порядок користування земельною ділянкою ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10

26.08.2020 на підставі договору купівлі - продажу позивач придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 79,75 кв.м та надвірні будівлі, розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:142:0175.

14.05.2021 позивач подала заяву про державну реєстрацію права власності на 4/16 частку вказаної земельної ділянки, однак рішенням державного реєстратора від 20.05.2021 їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вказану частку земельної ділянки, з посиланням на загальні засади реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначені п.2-1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з яких є одночасність вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном. Також державний реєстратор зазначив, що набуття права власності на квартиру не породжує право власності на земельну ділянку.

Так, згідно з положеннями частини другої ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень частини першої статті 86 Земельного кодексу України (земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність)

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків установлених законом.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (статті 89 Земельного кодексу України).

Приписами частини першої ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За частинами першої і другою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 318 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Із матеріалів справи вбачається, що треті особи, які беруть участь у справі є співвласниками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

По суті заявлених позивачем вимог треті особи не заперечують проти задоволенні позову в частині визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 4/16 частку прибудинкової земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:79:142:01175, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, як співвласники вказаного нерухомого майна, треті особи заперечують проти задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на 4/16 частку прибудинкової земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 в межах визначених чинним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17, так рішення на яке посилається позивач не стосується прав власності, а ним визначено порядок користування спірною земельною ділянкою.

З огляду на зазначене суд дійшов таких висновків.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ст. 51 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 р. по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У цій справі предметом спору є визнання за позивачем права власності на 4/16 частку прибудинкової земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 в межах визначених чинним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як співвласники відповідної земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 , не залучені до участі в справі як співвідповідачі, тоді як рішення суду у спірних правовідносинах впливає на їх права та обов`язки, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно слід відмовити.

При зверненні до суду та, заявляючи вимоги до Київської міської ради, позивач належним чином не обгрунтувала в чому полягає порушення її прав з боку відповідача.

Сторона позивача на відповідній стадії не скористалась своїм правом на залучення співвідповідачів у справі або заміну неналежного відповідача та наполягала на розгляді справи в межах заявлених вимог.

Виходячи з того, що суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначати суб`єктний склад учасників справи, та встановивши, що у справі не залучено суб`єкта, який має відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідач, суд відмовляє у позові з цих підстав.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки позов пред`явлено не до тієї особи, яка має за ним відповідати, що є обов`язковою підставою для відмови у його задоволенні, суд не дає оцінку решті доводів позовної заяви, тому що вони можуть бути дослідженні та оцінені лише за умови правильного визначення кола осіб, які беруть участь у справі, їх процесуального статусу, що узгоджується із встановленим статтею 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод правом на справедливий суд, яке включає, зокрема право на доступ до суду (щодо прав і обов`язків цивільного характеру) і передбачає надання особі відповідних процесуальних гарантій здійснення її прав у суді першої інстанції (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02 від 8 квітня 2010 року).

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя