Постанова

від 30.01.2024 по справі 752/16030/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №752/16030/21 Головуючий у 1 інстанції: Колдіна О.О.

Провадження №22-ц/824/998/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

30 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку.

Просила визнати за нею право власності на 4/16 частки прибудинкової земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, яка розташована по АДРЕСА_1 в межах визначених чинним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 за №946/2356 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», громадянам ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було передано у спільну часткову власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будників, господарських споруд площею 0,10 га кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Для складання державних актів про право власності на землю, згідно з п. 2.2 рішення, власники земельних ділянок мали звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу КМДА.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували своє право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

ОСОБА_8 таке право не зареєстрував, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Його спадкоємець ОСОБА_9 також не зареєстрував право власності на земельну ділянку згідно з вимогами п. б) ч.1 ст.140 ЗК України.

Посилалась на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17 було виділено у користування ОСОБА_9 із спільної часткової власності частку земельної ділянки та встановлено порядок і межі користування прибудинковою земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 .

26.08.2020 на підставі договору купівлі - продажу позивач придбала у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 79,75 кв.м та надвірні будівлі, розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:142:0175.

14.05.2021 позивач звернулась із заявою про державну реєстрацію права власності на 4/16 частку земельної ділянки.

Рішенням державного реєстратора від 20.05.2021 ій було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вказану частку земельної ділянки, з посиланням на загальні засади реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначені п.2-1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з яких є одночасність вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном. Також державний реєстратор зазначив, що набуття права власності на квартиру не породжує право власності на земельну ділянку.

Позивач вважає, що з 26.08.2020 після набуття права власності на 4/16 частки будинку вона має право реалізувати передане відповідачем право власності на частку прибудинкової земельної ділянки, площею 0,10 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не залучила до участі в справі належних відповідачів співвласників земельної ділянки, та належним чином не обґрунтувала в чому полягає порушення її прав з боку відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 03 серпня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційні вимоги обґрунтував тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини по справі та прийшов до помилкового висновку, що Київська міська Рада є неналежним відповідачем, не зазначив ким були порушені невизнані права, свободи чи інтереси позивача.

20.05.2021 рішенням №58239906 державного реєстратора департаменту Земельних ресурсів КМДА позивачці було відмовлено у державній реєстрації права власності на частку зазначеної земельної ділянки.

25.08.2021 позивачка звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації з землеустрою з метою приватизації в загальному порядку спірної частки прибудинкової земельної ділянки площею 0.10 га за адресою АДРЕСА_1 .

26.09.2021 листом № 0570202/1- 25454 відповідач відмовив позивачці у задоволенні заявленого клопотання, пославшись на те, що заяву на приватизацію зазначеної земельної ділянки та відповідні документи повинні подавати одночасно всі співвласники будинку АДРЕСА_3 - тобто треті особи які на той час вже приватизували свої частки у прибудинковій земельній ділянці у встановленому законом порядку.

Апелянт вважає, що саме такими діями відповідач порушив її права.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, на які послався суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, належним відповідачем є особа яка повинна виконати вимогу позивача, яка по суті полягає у державній реєстрації права власності на землю, а таким правом наділений лише відповідач.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник відповідача Київської міської ради - Поліщук М.В., в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги, просила відмовити її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_10 , в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Інші учасники справи в судове засідання також не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 за №946/2356 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» було передано громадянам, власникам двоповерхового чотириквартирного будинку у розмірах, які відповідають частці кожного із співвласників будинку: ОСОБА_6 1/16 від 0,1; ОСОБА_4 3/16 від 0,1; ОСОБА_7 4/16 від 0,1; ОСОБА_8 4/16 від 0,1; ОСОБА_11 4/16 від 0,1, у спільну часткову приватну власність земельну ділянку, для будівництва та обслуговування житлових будників, господарських споруд, площею 0,10 га кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, яка розташована по АДРЕСА_1 ,

Згідно п. 2.2 зазначеного рішення власники земельних ділянок мали звернутися до Головного Управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради для отримання державних актів про право власності на землю.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували своє право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

ОСОБА_8 таке право не зареєстрував, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Його спадкоємець ОСОБА_9 не зареєстрував право власності на земельну ділянку згідно з вимогами п. б) ч.1 ст.140 ЗК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2019 у справі №752/26612/17 виділено у користування ОСОБА_9 із спільної часткової власності частку земельної ділянки та встановлено порядок і межі користування прибудинковою земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, що розташована по АДРЕСА_1 .

26.08.2020 позивач на підставі договору купівлі - продажу придбала у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 79,75 кв.м та надвірні будівлі, розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:142:0175.

14.05.2021 позивач звернулась до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію її права власності на 4/16 частку вказаної земельної ділянки.

Рішенням державного реєстратора від 20.05.2021 заявниці було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вказану частку земельної ділянки, з посиланням на загальні засади реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначені п.2-1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з яких є одночасність вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном. Державним реєстратором зазначено, що набуття права власності на квартиру не породжує право власності на земельну ділянку.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст.9 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).

Об`єктами права власності є будь-які речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 ЦК України).

Згідно зі ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

При зверненні до суду важливе значення має правильне визначення належності об`єкта до рухомого або нерухомого майна (ст.181 ЦК України), поділ нерухомого майна на типи (житловий будинок, квартира, гуртожиток, нежитлові будівлі, споруди, приміщення, об`єкт незавершеного будівництва, земельна ділянка, тощо), оскільки правова позиція має ґрунтуватися не лише на загальних нормах чинного законодавства, але і на нормах спеціального законодавства, якими врегульовуються правовідносини щодо конкретного об`єкта власності.

Згідно зі ст. 40 Земельного Кодексу громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно зі ст. 81 Земельного Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до положень частини першої статті 86 Земельного кодексу України (земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність)

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (статті 89 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 87 Земельного Кодексу право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

б) при набутті у спільну часткову власність земельної ділянки за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку;

г) за рішенням суду;

ґ) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.

Відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об`єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва у зв`язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Враховуючи викладене колегія суддів прийшла вважає, що оскільки позивач не є власником земельної ділянки то і не має правових підстав відповідно до ст. 392 ЦК України звертатись до суду з позовом про визнання права власності.

У разі не згоди з відмовою реєстратора у реєстрації права на землю та/або відмови Київської міської Ради в оформленні права і отримання відмови має право оскаржити їх дії в судовому порядку.

Крім того колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є співвласниками спірної земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:142:0175, яка розташована по АДРЕСА_1 , але до участі в справі у якості відповідачів не залучались.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає. що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Докази порушення Київською міською Радою прав позивача суду не було надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 7 лютого 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко