Постанова

від 06.07.2023 по справі 910/6666/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2023 р. Справа№ 910/6666/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023

у справі № 910/6666/20 (суддя: Приходько І.В.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство завод "Побутмаш",

про стягнення 71 553,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс), в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 71 553,39 грн, з яких: 61 941,38 грн - орендна плата, 6 150,05 грн - пеня, 1 858,24 грн - штраф, 1 603,72 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав грошове зобов`язання за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2008 № 4161, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в частині сплати орендних платежів за період з грудня 2018 року по березень 2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державне підприємство завод "Побутмаш".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, РВ ФДМУ звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20 повністю та задовольнити позовні вимоги РВ ФДМУ до Укрсоюзсервіс, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДПЗ "Побутмаш" про стягнення 71 553,39 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник зазначає про те, що РВ ФДМУ здійснює лише контроль за виконанням умов договорів, а не як за використання нерухомого майна, оскільки останні обов`язки покладені на балансоутримувача - ДПЗ "Побутмаш". Вказує, що оскільки договір оренди створив правові наслідки для його сторін, Укрсоюзсервіс зобов`язаний протягом строку договору найму сплачувати орендну плату. Наголошує, що висновок Господарського суду міста Києва про наявність підстав для звільнення орендаря від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є передчасними.

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20.

Крім того, скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2023 апеляційна скарга у справі № 910/6666/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання РВ ФДМУ про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20 до ухвалення судового рішення у даній справі; апеляційну скаргу РВ ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20 залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків.

В межах строків встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023, представником РВ ФДМУ подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги у справі № 910/6666/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою РВ ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6666/20.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

25.05.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить скаргу РВ ФДМУ залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись не те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/20 є обґрунтованим, ухваленим на підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи та відповідає нормам матеріального і процесуального права. Зазначає, що надані ним документи підтверджують знищення об`єкта оренди та об`єктивну неможливість користування ним, починаючи з 14.11.2018. Вказує, що скаржник не точно і не повно трактує обставини, встановлені судом першої інстанції, зловживає наданими йому правами, чим вводить суд в оману.

До Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 02.05.2023 надійшли матеріали справи № 910/6666/20.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.12.2008 між РВ ФДМУ (орендодавець) та Укрсоюзсервіс (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4161, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення будівлі площею 66,90 кв.м, розміщене за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що перебуває на балансі ДПЗ "Побутмаш" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2008 і становить 491 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення видавництва засобів масової інформації та видавничої продукції.

За змістом пунктів 2.1-2.4 цієї угоди орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в звіті про незалежну оцінку, складеному за методикою оцінки. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 даного правочину орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (вересень 2008 року) - 1 654,67 грн. Керуючись пунктами 19, 25 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 13.10.2004 № 2149 та протоколом від 04.12.2008 № 2, розмір орендної плати встановлено на умовах запропонованих орендарем - 1 700,00 грн без ПДВ за базовий місяць (вересень 2008 року). Орендна плата за перший місяць оренди (грудень 2008 року) встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за X-XII місяць 2014 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.5 договору встановлено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (пункт 3.6 договору).

Цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 29.12.2008 до 28.11.2011 включно (пункт 10.1 договору).

Актом приймання-передавання від 29.12.2008 нерухоме майно (нежиле приміщення) загальною площею 66,90 кв.м, що належить до державної власності, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, передано відповідачу в оренду.

У подальшому сторонами неодноразово вносилися зміни до договору, в тому числі і в частині продовження строку його дії. Зокрема, 23.11.2017 було укладено договір № 4161/03 про внесення змін до спірного договору, яким сторонами погоджено продовжити дію договору на 2 роки та 11 місяців з 29.09.2017 по 29.08.2020. Крім того, сторони внесли зміни у фактичну площу об`єкта оренди, зазначивши актуальний розмір орендованого приміщення - 65,2 кв.м та змінили розмір орендної плати.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати за період з грудня 2018 року по березень 2020 року, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по орендній платі у розмірі 61 941,38 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 6 150,052 грн пені, 1 858,24 грн штрафу та 1 603,72 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що 14.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІСО" незаконним способом захопило територію і 5 об`єктів нерухомого майна за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, в тому числі і орендоване за договором нерухоме майно.

Листом від 16.11.2018 № 01/1-95 відповідач повідомив позивача про факт захоплення об`єкта оренди, і надалі неодноразово звертався з листами про неможливість використання ним як орендарем приміщення.

На підтвердження неможливості користування об`єктом оренди увесь спірний період, відповідач зазначає, що по факту захоплення земельної ділянки на якій було розміщено об`єкт оренди, за заявою орендаря Голосіївським управлінням поліції ГУ НП в м. Києві було порушено кримінальне провадження № 12018100010010423.

Також відповідач вказує, що в грудні 2018 року об`єкт оренди був повністю зруйнований, у зв`язку з чим позивач звертався до Голосіївського управління поліції ГУ НП в м. Києві, яким було відкрито, зокрема, кримінальне провадження № 12019100010002027.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендаря за договором оренди може бути зобов`язано використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов`язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 79 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи, що предметом позову виступають матеріально-правові вимоги позивача про стягнення боргу з орендної плати, нарахованих штрафних санкцій та інфляційних втрат, які, за твердженням позивача, виникли внаслідок порушення відповідачем умов договору, до предмета доказування безпосередньо належить та сукупність обставин, що здатна підтвердити правомірність та обґрунтованість позовних вимог. Обов`язок доказування і подання доказів в цій частині покладається на позивача на підставі частини 1 статті 74 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що суть заперечень відповідача проти позову полягає у твердженнях про об`єктивну неможливість використовувати об`єкт оренди, починаючи з 14.11.2018 та протягом усього спірного періоду через обставини, за які він не відповідає.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що підтвердження обставин неможливості використовувати об`єкт оренди протягом усього спірного періоду так само належить до предмета доказування, оскільки має істотне значення для розгляду справи та є прямою підставою для звільнення орендаря від орендної плати за весь час у випадку існування цих обставин (частина 6 статті 762 ЦК України). Надання доказів в цій частини покладається безпосередньо на відповідача на підставі частини першої статті 74 ГПК України через те, що саме відповідач посилається на такого роду обставини.

Отже, до предмета доказування у даній справі належить як правомірність позовних вимог позивача (докази на підтвердження яких мав надати позивач протягом розгляду спору), так і наявність підстав, передбачених частиною 6 статті 762 ЦК України, з якими закон пов`язує пряме звільнення відповідача від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (докази на підтвердження яких мав надати відповідач протягом розгляду спору).

За результатом повного та всебічного розгляду матеріалів справи, заслуховування доводів та пояснень сторін місцевий господарський суд дійшов висновку, що у конкретному спорі сторони оперували суперечливими доказами, надавали контрадикційні пояснення щодо істотних обставин справи, здійснювали діаметрально протилежні посилання на дії та події, що відбувалися у період спірних правовідносин.

Намагання суду першої інстанції розв`язати суперечливі моменти в частині доводів обох сторін щодо існування/перепланування/руйнування/пошкодження/знищення об`єкта оренди шляхом призначення судової експертизи у справі були нівельовані позивачем внаслідок оскарження ухвали суду про призначення судової експертизи та подальшого її скасування судом апеляційної інстанції. Наданою судом можливістю скласти спільний акт обстеження майна сторони не скористались, склавши кожен свій акт, в якому вказали інформацію, що є аналогічною раніше викладеним доводам.

Враховуючи викладене вище, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що оцінка наданих сторонами доказів має відбуватися із застосуванням оптимального стандарту доказування - стандарту більшої переконливості (вірогідності) доказів, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За приписами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Вищенаведені обставини зумовлюють розмежування доказів, які кожна із сторін покладає в основу своїх доводів та заперечень.

При цьому, у випадку встановлення обставин неможливості користування орендарем об`єктом оренди у спірний період, з`ясування правильності розрахунків, обчислення періодів нарахування орендних платежів втрачає будь-яку процесуальну доцільність, оскільки таке нарахування по суті є безпідставним та таким, що суперечить приписам частини 6 статті 762 ЦК України.

Так, на підтвердження доводів щодо неможливості користування об`єктом оренди у спірний період відповідач посилається на такі докази:

- численні листи, що направлялися відповідачем до РВ ФДМУ, а також безпосередньо до Фонду державного майна України, починаючи з листопада 2018 року, у яких, зокрема йшлося: про неможливість використовувати об`єкт оренди через те, що працівники ТОВ "ТІСО" не допускали працівників відповідача на територію та безпосередньо до орендованого приміщення; щодо фактів руйнування орендованого приміщення; будівництва нової споруди на місці об`єкта оренди тощо (зокрема, листи, отримання яких датовано: 16.11.2018, 07.12.2018, 11.12.2018, 29.12.2018, 08.01.2019, 25.01.2019, 01.02.2019, 18.02.2019, 07.06.2019, 09.06.2020);

- листи та заяви, що були направлені відповідачем на адресу органів прокуратури та поліції, у яких йшлося про аналогічні факти порушень та блокування доступу до об`єкта оренди;

- протокол огляду місця події від 27.12.2018, складений прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 міста Києва у межах кримінального провадження № 12018100010010423, в якому зафіксований факт того, що земельна ділянка за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, огороджена та опечатана Голосіївським управлінням поліції ГУ НП в м. Києві; наявні залишки будівельного сміття; біля воріт знаходиться напівзруйнована споруда білого кольору, за нею міститься напівзруйнована двоповерхова споруда, збудована з червоної цегли;

- клопотання про проведення огляду місцевості та приміщень від 24.02.2019, складене прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 міста Києва у межах кримінального провадження № 12018100010010423, в якому прокурор здійснює посилання на факт пошкодження державного нерухомого майна, зокрема, наявність на огородженій території по вулиці Ямській 72-А державного нерухомого майна - одноповерхової нежитлової будівлі, в якій зруйновано зовнішню стіну та розібрано частину даху, а також на факт самовільного захоплення земельної ділянки;

- ухвала про проведення огляду, ухвалена слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва від 26.02.2019, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 міста Києва у межах кримінального провадження № 12018100010010423, та в якій міститься посилання на мотивування, що є аналогічним викладеному у клопотанні від 24.02.2019;

- протокол огляду місця події від 21.03.2019, складений на виконання ухвали слідчого судді, в якому зафіксовано пояснення виконавчого директора відповідача стосовно знесення трьох будівель на території, одне з яких належить Фонду, інші два - відповідачу;

- акт обстеження об`єкта оренди від 24.01.2019 (складений інвентаризаційною комісією у складі виконавчого директора відповідача, бухгалтера та спеціаліста І категорії), в якому констатовано, що об`єкт оренди не може використовуватися за призначенням у зв`язку з фактичним його знищенням;

- довідку КП КМР "Київське міське бюро технічної інвентаризації" НЖ-2020 № 1287 від 01.09.2020, в якій констатована відсутність об`єкта оренди за адресою вул. Ямська 72-А та той факт, що на місці об`єкта оренди збудована нова будівля;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 222926348 станом на 07.09.2020, в якому відсутні відомості щодо об`єкта оренди площею 65,2 кв.м за адресою вул. Ямська 72-А, натомість наявні відомості щодо розташування за цією адресою трьох нежитлових будівель площею 33,7 кв.м., 165,4 кв.м. та 25,7 кв.м.;

- фотознімки, на яких, за твердженням відповідача, зафіксований об`єкт оренди до 14.11.2018, здійснена фіксація руйнувань об`єкта оренди, а також здійснено фіксацію нової будівлі, що побудована на місці, де знаходився об`єкт оренди;

- технічний звіт КП КМР "Київське міське бюро технічної інвентаризації" про проведення обстеження та встановлення технічного стану державного нерухомого майна - одноповерхової будівлі за літерою "А" площею 65,2 кв.м. за адресою: вулиця Ямська, будинок 72-А, в якому зафіксовано результат проведеного у грудні 2021 року дослідження, - виявлено відсутність нежитлової будівлі, що була об`єктом оренди за договором, укладеного між сторонами, а також встановлено, що нова будівля не відповідає правовстановлюючим документам на будівлю за літерою "А", площею 65,2 кв.м. за адресою вул. Ямська, буд. 72-А.

У свою чергу позивач, заперечуючи щодо обставин неможливості користування відповідачем об`єктом оренди, посилається на таке:

- усі подані відповідачем докази не є належними доказами того, що орендар не мав можливості користуватися об`єктом оренди, зокрема через те, що серед поданих відповідачем доказів відсутній висновок Торгово-промислової палати України, яким було б підтверджено настання форс-мажорних обставин або обставин непереборної сили;

- наполягаючи на тому, що об`єкт оренди був знищений, відповідач не подав документів, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна;

- оскільки договір не був визнаний недійсним та фактично діяв до серпня 2020 року, орендар мав сплачувати орендну плату за будь-яких обставин;

- у випадку неможливості користування об`єктом оренди, орендар повинен був ініціювати розірвання договору, а якщо цього не зробив - повинен був здійснювати орендні платежі у повному обсязі протягом усього періоду дії договору.

Згідно з частинами 5, 6 статті 762 ЦК України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 вказала, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Разом із тим, обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно із частиною 6 статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадки, втім не обмежуються ними.

З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині 6 статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про те, що неможливість використовувати об`єкт оренди має бути пов`язаною виключно із обставинами непереборної сили є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведену правову позицію, місцевий господарський суд вірно зазначив, що на противагу всьому масиву матеріалів, що надавалися відповідачем на підтвердження обставин об`єктивної неможливості орендаря користуватися об`єктом оренди (серед яких багаточисленні листи відповідача з інформацією щодо обставин блокування доступу до об`єкта оренди та його руйнування, протоколів, складених правоохоронними органами внаслідок огляду місця події, у яких зафіксовано факт пошкодження майна та самовільного захоплення земельної ділянки, довідки та технічного звіту БТІ, у яких констатована відсутність об`єкта оренди за належною адресою тощо) позивач, зі своєї сторони, не надав жодного належного та вірогідного доказу на підтвердження того факту, що увесь спірний період орендар безперешкодно користувався об`єктом оренди, незважаючи на ті події, що відбувалися навколо приміщень, розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, та були зафіксовані у численних документах, в тому числі правоохоронними органами.

Таким чином, врахувавши сукупність матеріалів, яка переконливо вказує на неможливість безперешкодного доступу до об`єкта оренди та використання його орендарем за призначенням у спірний період з підстав, що не залежали від нього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність підстав для звільнення орендаря від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає на підставі частини 6 статті 762 ЦК України.

Також, місцевий господарський суд зазначив, що намагання позивача систематично наголошувати на обов`язку відповідача надати беззаперечні докази знищення чи пошкодження орендованого майна ним розцінено критично, враховуючи той факт, що відповідач увесь період був лише орендарем спірного приміщення та за своїм статусом орендаря не мав володіти доказами такого характеру. Натомість суд врахував, що об`єкт оренди є державним нерухомим майном, тоді як обов`язок здійснювати контроль за використанням орендованого нерухомого майна покладений безпосередньо на позивача відповідно до пункту 5.3 Положення про РВ ФДМУ.

Отже, враховуючи численні повідомлення відповідача щодо неможливості користуванням об`єктом оренди, які систематично направлялися позивачу, а також обізнаність позивача про факт порушення кримінальних проваджень, зокрема з підстав імовірного руйнування та незаконного заволодіння об`єктом оренди, саме позивач є тією особою, яка мала здійснювати своєчасний контроль за орендованим майном та володіти беззаперечними доказами актуального стану об`єкта оренди та можливістю його використання за призначенням орендарем.

У свою чергу, всупереч покладеного обов`язку щодо здійснення контролю за використанням орендованого нерухомого майна, що перебуває у власності держави, протягом усього розгляду справи позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, яким би було підтверджено актуальний стан орендованого майна та його фактичне існування за відповідною адресою.

Водночас, скаржник вибудував власну процесуальну позицію по справі безпосередньо на систематичному запереченні належності доказів, поданих відповідачем, керуючись при цьому виключно фактом дійсності правочину у спірний період.

Така позиція позивача обумовлює те, що у конкретному випадку суд має лише презюмувати правомірність та доведеність позовних вимог, а не покласти в основу рішення встановлені під час повного та всебічного розгляду істотні обставини справи. За висновком суду, обрана позивачем пасивна модель процесуальної поведінки в цьому аспекті не ґрунтується на принципах справедливості, змагальності сторін, доведенні перед судом переконливості власних доводів, не направлена на досягнення визначеності правовідносин між сторонами, а також не сприяє встановленню істини.

Разом із тим, Верховний Суд звертав увагу, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17).

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції принципу справедливості розгляду справи судом. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.19 у справі № 342/180/17-ц).

З урахуванням наведених правових позицій суд приймає усю сукупність доказів, що прямо чи опосередковано (зі значним ступенем вірогідності) вказують на об`єктивну неможливість використовувати відповідачем об`єкт оренди у спірний період з незалежних від орендаря причин. Такі обставини вказують на безпідставність та недоведеність позовних вимог, в тому числі через те, що у випадку задоволення позову, суд має покласти в основу рішення виключно припущення позивача (які не підтверджені жодними вірогідними доказами), що орендар начебто мав безперешкодний доступ до об`єкта оренди та користувався ним, всупереч усієї сукупності значно вірогідніших доказів, що прямо свідчать про протилежне. Це є неприпустимим в аспекті належного відправлення правосуддя, яке за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується судова колегія, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/6666/22 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

4. Справу № 910/6666/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков