Постанова

від 05.07.2023 по справі 910/5764/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2023 р. Справа№ 910/5764/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Полякова Б.М.

Сотнікова С.В.

Секретар судового засідання: Гудько А.В.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Солімчук О.І. - ордер серії ВК №1086547 від 26.05.2023

від відповідача-1: Неволіна А.Ю. - довіреність б/н від 18.08.2022

від відповідача-2: не з`явились

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Світова музика» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі № 910/5764/22 (суддя Зеленіна Н.І., повний текст рішення складено та підписано - 11.04.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання»

до 1) Приватного підприємства «Світова музика»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Олл Мьюзік Паблішинг» (ООО «Олл Мьюзик Паблишинг»)

про визнання додаткової угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» (далі - позивач, ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства «Світова музика» (далі - відповідач-1, ПП «Світова музика») про визнання додаткової угоди від 01.02.2020 до договору №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторського права від 01.01.2016 недійсною, укладеного між ПП «Світова музика» та ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що спірна додаткова угода не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» не являється власником майнових авторських прав на твори в розумінні статті 31 Закону України «Про авторські права і суміжні права» та, відповідно, ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» не мав належного обсягу прав укладати додаткову угоду, яка передбачає передачу ПП «Світова музика» виключних майнових прав на твори; додаткова угода не змінює правову природу договору №01/2016Л, який є ліцензійним договором; на підставі додаткової угоди ПП «Світова музика», як автор чи інша особа, яка має авторське право, звернувся до позивача - радіостанції, за компенсацією щодо використання його творів, чим порушує право позивача на використання у своїй поточній господарській діяльності фонограм, що містять музичні твори, на виплату винагороди або компенсації за будь-яке використання твору саме автору твору у порядку та розмірі що визначені законодавством України, а також законний інтерес позивача на збереження цілісності свого майна і захисту від протиправного позбавлення права власності на своє майно (кошти).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 відкрито провадження у справі №910/5764/22 та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08.11.2022, серед іншого, за клопотанням позивача залучено до участі у справі у якості співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Олл Мьюзік Паблішинг» (ООО «Олл Мьюзик Паблишинг») (далі - відповідач-2, ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг»).

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/5764/22 позовні вимоги ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» - задоволено та, зокрема:

- визнано додаткову угоду від 01.02.2020 до договору №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторського права від 01.01.2016 недійсною;

- стягнуто з ПП «Світова музика» на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» 1 240,50 грн витрат по сплаті судового збору;

- стягнуто з ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» (ООО «Олл Мьюзик Паблишинг») на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» 1 240,50 грн витрат по сплаті судового збору.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Приймаючи дане рішення, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що укладений відповідачами договір №01/2016Л за своєю правовою природою не є договором про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності, а додаткова угода, якою відповідач-1 та відповідач-2 змінили умови ліцензійного договору на договір про передачу виключних майнових авторських прав, є правочином, укладеним без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним, та спрямованим виключно для отримання плати за використання творів без доказів набуття майнових прав на них, що в силу приписів ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ПП «Світова музика» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/5764/22 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023 апеляційну скаргу ПП «Світова музика» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1651/23 від 08.05.2023 у зв`язку з перебування судді Остапенка О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5764/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 апеляційну скаргу ПП «Світова музика» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5764/22 за позовом ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» до ПП «Світова музика»; та ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» (ООО «Олл Мьюзик Паблишинг») про визнання додаткової угоди недійсною. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ПП «Світова музика» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/5764/22 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/5764/22.

04.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ПП «Світова музика» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи.

08.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ПП «Світова музика» надійшло клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги.

17.05.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/5764/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 у справі №910/5764/22 апеляційну скаргу ПП «Світова музика» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/5764/22 залишено без руху.

30.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Світова музика» на виконання вимоги ухвали від 22.05.2023 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі №910/5764/22 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5764/22 за апеляційною скаргою ПП «Світова музика» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/5764/22 та призначено справу до розгляду на 05.07.2023.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2295/23 від 27.06.2023 у зв`язку з перебування судді Грека Б.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5764/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Світова музика» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у справі №910/5764/22 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Світова музика» прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М.

До початку судового засідання від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Вказане клопотання мотивовано тим, що у провадженні Верховного Суду перебуває касаційна скарга ПП «Світова музика» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 у справі №910/10681/22, якою визнано недійсною додаткову угоду від 01.02.2020 до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав. Тобто, за твердженням відповідача-1, від результатів розгляду справи №910/10681/22 залежить подальше вирішення даної справи №910/5764/22.

В судове засідання 05.07.2023 з`явились представники позивача та відповідача-1.

За наслідками розгляду в судовому засіданні клопотання апелянта про відкладення розгляду справи на іншу дату, ухвалою суду відмовлено в його задоволенні з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/5764/22 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову або закрити провадження у справі у зв`язку із відсутність предмету спору.

Представник позивача проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

05.07.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.01.2016 між ПП «Світова музика», як ліцензіатом, та ТОВ «Олл Мьюзик Паблишинг», як ліцензіаром, було укладено договір №01/2016-Л про передачу в управління майнових прав на об`єкти авторського права (договір №01/2016-Л).

Відповідно до умов договору №01/2016-Л в розділі «Визначення термінів» зазначено:

- «Твір» - музичний твір з текстом або без тексту, авторські права на які охороняються відповідно до законодавства російської федерації та України;

- «Відтворення творів» (використання творів в механічному записі, «механічні права») - виготовлення одного або більше примірників твору або його частини - в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у формі звуко- і відеозапису на матеріальних носіях, а також запис для тимчасового або постійного зберігання в електронній (або цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер;

- «Автор» - фізична особа, творчою працею якої створено твір;

- «Видавець» - володар прав на твори, які віднесено до каталогу на території;

- «Каталог» - перелік всіх творів, виключними правами на використання яких на території має ліцензіар;

- «Територія» - територія України;

- «Користувачі» - будь-які юридичні і фізичні особи, які використовують твори, шляхом публічного сповіщення, відтворення, розповсюдження та іншими способами, зазначеними у предметі договору №01/2016Л.

- Ліцензіар і ліцензіат дійшли згоди про те, що під трактуванням всіх використаних у договорі №01/2016Л спеціальних термінів, а саме таких, як "публічне мовлення" (сповіщення до загального відома), публічне виконання, публічний показ та інше, будуть розумітися визначення відповідно до законодавства України, законодавства російської федерації та норм міжнародного права (преамбула договору №01/2016Л).

Згідно пункту 1 договору №01/2016-Л ліцензіар передає ліцензіату на територію виключні права на управління майновими авторськими правами на всі твори, які відносяться до каталогу «Олл Мьюзик Паблишинг», що є частиною договору, права на використання якого на території належить ліцензіату на території країн СНД, а саме право використовувати, а також право дозволяти або забороняти використання творів наступними способами: публічного сповіщення; публічного виконання; публічного показу, прокату і т.д.; поширення шляхом продажу або іншого відчуження творів у механічному записі на будь-яких видах носіїв; використання творів у складі програм телебачення.

Пунктом 1.2 договору №01/2016Л передбачена умова обов`язкового попереднього погодження з ліцензіаром умов використання на території в кожному окремому випадку потребує управління наступними видами використання прав, переданих відповідно до п. 1.1. договору №01/2016Л використання творів в складі аудіовізуальних творів (права на синхронізацію); будь-яка зміна творів (створення похідних творів (кавер-версій), реміксів, караоке, переказів тощо).

01.02.2020 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено додаткову угоду до договору №01/2016-Л (додаткова угода), якою відповідачі змінили назву договору, а саме: пунктом 1.1 додаткової угоди сторони домовилися викласти назву в редакції: "договір про передачу майнових прав на об`єкти авторського права".

Пунктом 1.2 додаткової угоди визначено, що каталог - це перелік всіх творів, виключні майнова права на які передаються згідно договору №01/2016Л.

Відповідно до п. 1.3 додаткової угоди пункт 1.1 договору №01/2016Л викладено в наступній редакції: ліцензіар передає ліцензіату на територію та на строк дії договору №01/2016Л виключні майнові авторські права на всі твори, які віднесено до каталогу товариства (Каталог), що є частиною договору №01/2016Л. Права, що належать ліцензіару на території країн СНД, що передаються відповідно до договору №01/2016Л, є право використовувати, а також дозволяти або забороняти використання творів такими способами: публічного сповіщення, включаючи повторне публічне сповіщення і будь-яку ретрансляцію; публічного використання; публічного показу, прокату і т.д.; поширення шляхом продажу або іншого відчуження творів у механічному записі на будь-яких видах носіїв; використання творів у складі програм телебачення.

Також, умовами договору №01/2016Л визначається, що ліцензіар передає ліцензіату право укладати на території договори з юридичними і фізичними особами - користувачами Каталогу, зазначеними у пунктах 1.1 і 1.2 договору №01/2016Л способами, і право збирати на користь ліцензіара покладене за вказані види використання винагороду (роялті).

Ставки роялті за дозволами, що видаються безпосередньо ліцензіатом користувачам, підлягають узгодженню з ліцензіаром шляхом повідомлення або укладення додаткової угоди (пункт 1.3 договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020).

З метою забезпечення прав ліцензіара ліцензіат може укладати договори про взаємне представництво інтересів з іншими підприємствами і організаціями на території і отримувати від них винагороду на користь ліцензіара за види використання прав, зазначені у договорі (пункт 1.4 договору №01/2016Л).

За попередньою згодою ліцензіара ліцензіат має право укладати договори, що передбачають надання прав на видачу дозволів та збір винагороди за використання творів з каталогу (пункт 1.5 договору №01/2016Л).

Ліцензіар гарантує, що: він дійсно є власником майнових авторських прав на всі твори з каталогу; підписання договору №01/2016Л сторонами не порушує прав третіх осіб (пункт 2.1 договору №01/2016Л).

Ліцензіар зобов`язується: надати ліцензіату для використання відповідно до договору №01/2016Л каталог творів, при необхідності ліцензіат має право виводити на друк той чи інший фрагмент каталогу; надавати в необхідних випадках за письмовим запитом ліцензіата додаткову інформацію щодо своїх прав на твори (пункт 2.2 договору №01/2016Л).

Ліцензіар має право контролювати діяльність ліцензіата, роблячи запити на щоквартальні звіти про здійснену роботу на території. Також передбачена відповідальність ліцензіата перед ліцензіаром за неналежне подання звітів. Ліцензіат дозволяє представнику ліцензіара проводити аудиторську перевірку відповідних частин всіх рахунків авторських гонорарів звітів ліцензіата, що має відношення до предмету даного договору. Ліцензіар має право на отримання винагороди за використання належних йому прав на території. Ліцензіату надано право укладати договори про використання каталогу способами, визначеними пунктом 1.1 договору №01/2016Л. Ліцензіат зобов`язаний збирати та своєчасно сплачувати ліцензіару винагороду (пункти 2.3, 2.4 договору №01/2016Л).

Захист прав ліцензіата, що виникли у нього на підставі договору №01/2016Л, здійснюється від імені ліцензіата на особистий його розсуд, що включає право пред`являти претензії та позови, звертатися до суду та інших компетентних органів, захищати свої права і законні інтереси в іншій незаборонений законом спосіб (пункт 2.6 договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020).

Пунктом 2.7 договору №01/2016Л передбачено обов`язок ліцензіара самостійно врегульовувати майнові та немайнові відносини з особами, які мають відношення до створення творів, що є предметом договору №01/2016Л.

Ліцензіат має право отримувати каталог об`єктів авторських прав і поповнювати його в залежності від розширення каталогу ліцензіара; запитувати і отримувати від ліцензіара необхідну для виконання умов договору №01/2016Л інформацію і документацію (пункт 2.8 договору №01/2016Л).

За умовами придбання ліцензіаром прав на каталог на території - ліцензіат має право витребувати у користувачів, а також організацій, з управління правами на колективній основі винагороду, зібрану і не перераховану ліцензіару за використання творів з каталогу на території за попередні періоди (пункт 4.1 договору №01/2016Л);

Права за договором №01/2016Л передаються на строк його дії, а саме: з моменту підписання до 31.12.2016; за взаємною згодою сторін дію договору №01/2016Л може бути продовжено, про що складається окремий додаток (пункт 7.1 договору №01/2016Л). Після укладення додаткової угоди, якою не змінено відповідні умови договору №01/2016Л, дія прав ліцензіата залишається строковою.

Строк дії договору №01/2016Л продовжувався шляхом укладення відповідачем-1 та відповідачем-2 додаткових угод, зокрема, від 01.01.2020 дію договору №01/2016Л продовжено до 31.12.2021.

За умовами договору №01/2016Л і додаткової угоди відповідач-2 передав відповідачу-1 права, що належать відповідачу-2, на території країн СНД.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» посилається на невідповідність даної додаткової угоди вимогам чинного законодавства та, як наслідок, наявність підстав для визнання її недійсною.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що укладена між відповідачем-1 та відповідачем-2 додаткова угода не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідач-2 не являється власником майнових авторських прав на твори в розумінні статті 31 Закону України "Про авторські права і суміжні права" та, відповідно, відповідач-2 не мав належного обсягу прав укладати додаткову угоду, яка передбачає передачу відповідачу-1 виключних майнових прав на твори.

Крім того, на переконання позивача, спірна додаткова угода не змінює правову природу договору №01/2016Л, який є ліцензійним договором.

Разом з тим, в обґрунтування свого права звернення до суду з даним позовом, ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» вказує, що на підставі додаткової угоди відповідач-1, як автор чи інша особа, яка має авторське право, звернувся до позивача - радіостанції за компенсацією щодо використання його творів, чим порушує право позивача на використання у своїй поточній господарській діяльності фонограм, що містять музичні твори, на виплату винагороди або компенсації за будь-яке використання твору саме автору твору у порядку та розмірі, що визначені законодавством України, а також порушує законний інтерес позивача на збереження цілісності свого майна і захисту від протиправного позбавлення права власності на своє майно (кошти).

Отже, предметом розгляду у даній справі є питання відповідності додаткової угоди від 01.01.2020 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016 вимогам законодавства та, як наслідок, її дійсності/недійсності.

Щодо права ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» на звернення до суду з даним позовом судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 ГПК України судовому захисту підлягає порушене право та законний інтерес особи. Дана норма деталізована у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, яке визначає законний інтерес особи як загальну властивість права, яка підлягає захисту, в тому числі у судовому порядку.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміються закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (про що зазначається у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільного права та. інтересів визначених у частині 2 статті 16 ЦК є визнання правочину недійсним.

Отже, законодавство закріплює положення щодо права особи на зверненням до суду з метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. У свою чергу, особа вільна у виборі способів захисту свого порушеного права та законних інтересів.

Суд також вважає за доцільне врахувати висновки Верховного суду у справі №522/3665/17, згідно яких оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті.

Як зазначає позивач та встановлено судом, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/12870/20 за позовом ПП «Світова музика» до ТОВ «ТРК «Радіо Кохання», який є радіомовником та використовує у своїй поточній діяльності фонограми, які містять музичні твори, що є об`єктами авторського права, про стягнення 144 666,00 грн в якості компенсації за використання творів без згоди правовласника.

В наведеній справі, відповідач-1, зазначаючи себе власником виключних майнових авторських прав на підставі договору №01/2016Л у редакції додаткової угоди від 01.02.2020, звернувся до позивача з вимогами щодо сплати грошових коштів за використання об`єктів авторського права та судовим позовом щодо сплати компенсації за таке використання. Оспорювана позивачем додаткова угода використовується відповідачем-1 для стягнення з позивача грошових коштів, що прямо впливає на права і законні інтереси позивача, зокрема на вільне розпорядження своїм майном, власністю (грошові кошти).

Тобто, у зазначеній справі відповідач-1 намагався отримати плату за використання майнових авторських прав на твори, використовуючи оскаржувану додаткову угоду.

За наслідками розгляду такого спору рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у задоволенні позову було відмовлено та наразі останнє не набрало законної сили, оскільки перебуває на стадії апеляційного перегляду.

Поряд з цим, в межах справи №910/12870/20 ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» наголошувалось на незаконність додаткової угоди як правочину відчуження майнових авторських прав з посиланням на відсутність реального набуття ПП «Світова музика» таких прав, однак, судом було відхилено відповідні доводи з посиланням на презумпцію правомірності правочину та вказівкою не необхідність дослідження цього питання в межах окремого позову про визнання його недійсним.

Відтак, звернення з даним позовом до суду є по суті реалізацією вказівок суду, направленою на захист своїх законних інтересів та встановлення правової визначеності в межах спірних правовідносин.

У даному випадку предметом судового захисту є також законний інтерес позивача, який полягає у можливості позивача використовувати у своїй господарській діяльності фонограми музичних творів на законних підставах та сплачувати за таке використання справедливу винагороду відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».

Встановлені обставини дають суду підстави вважати, що додаткова угода до договору №01/2016Л є правочином, який створює для позивача зобов`язання та впливає на подальшу можливість законної реалізації позивачем прав та законних інтересів.

Таким чином, оскільки ТОВ «Телерадіокомпанія «Радіо Кохання» не є стороною Договору №01/2016Л та Додаткової угоди від 01.02.2010 до нього, однак така угода впливає на права та законні інтереси позивача, враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, позивач на законних підставах звернувся до суду з позовною заявою щодо визнання Додаткової угоди недійсною, що спростовує відповідні твердження скаржника.

Переглядаючи законність винесення оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про недійсність спірної додаткової угоди та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 1113 ЦК України передбачено, що за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об`єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об`єктів, є нікчемними.

Тобто договір про передання прав інтелектуальної власності спрямований на повну уступку майнових прав на твір чи інший об`єкт інтелектуальної власності, тому зміст договору про передання прав інтелектуальної власності передбачає безповоротне відчуження прав на об`єкт охорони, тобто безповоротне передання виключних майнових прав інтелектуальної власності іншій особі, що має наслідком припинення права інтелектуальної власності у однієї особи, яка перестає бути суб`єктом прав, що були передані.

Такий договір є правовою формою реалізації належних суб`єктові майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності шляхом їх безповоротного відчуження іншій особі (набувачеві). Він спрямований на перехід майнових прав інтелектуальної власності від однієї особи до іншої з можливістю набувача як самому використовувати охоронювані майнові права, так і шляхом їх подальшого передання іншим суб`єктам.

Основною істотною умовою є умова про об`єкт договору, тобто результат інтелектуальної, творчої діяльності, майнові права на який передаються за договором. Об`єкт договору має бути чітко визначений шляхом зазначення повної назви об`єкта інтелектуальної власності.

Предметом договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності є виключні майнові права на об`єкт права інтелектуальної власності, які передаються. Такі права означають монополію суб`єкта права інтелектуальної власності на використання об`єкта цього права.

Стаття 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Істотною умовою є також умова про ціну майнових прав інтелектуальної власності, що передаються за договором. Розмір і порядок виплати авторської винагороди визначається договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Строк дії у договорі про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не зазначається, оскільки передбачається, що права передаються безповоротно, тобто договір є безстроковим. Але, враховуючи специфіку деяких об`єктів договору про передання виключних майнових прав, наприклад, об`єктів авторського права і суміжних прав, строк його дії законодавчо обмежений строком дії самих прав інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об`єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Згідно із ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

У даному випадку, судом першої інстанції правомірно встановлено, що договором №01/2016Л (п. 2.8) та додатковою угодою визначено, що об`єктом, на який відповідач-2 передає права відповідачу-1, є каталог. Точний перелік творів каталогу сторонами договору не визначено, в матеріалах справи такий перелік творів відсутній. Також зазначений пункт містить умову про те, що перелік творів каталогу не є сталим і може змінюватися відповідачем-2.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що сторонами договору №01/2016Л не визначено перелік об`єктів авторського права, права на які передані за договором №01/2016Л, а додаткова угода не містить переліку об`єктів авторського права, майнові права на які відповідач-2 передав відповідачу-1.

В матеріалах справи відсутні докази переходу виключних майнових прав на твори від відповідача-2 до відповідача-1, тобто відсутні докази реальності господарської операції на настання правових наслідків, обумовлених додатковою угодою. Відповідачем-1 не було надано доказів того, що майно - майнові права на спірні твори були прийняті ним на баланс та обліковуються в порядку визначеному Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У постанові від 22.04.2021 у справі №910/17319/19 Верховний Суд звертає увагу на безпідставність ототожнення позивачем передачі (відчуження) суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав об`єкта авторського права і (або) суміжних прав (яке відповідно до чинного законодавства є підставою для набуття права власності на відповідне майно іншою особою) з переданням майнових прав на відповідні об`єкти в управління. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном".

Як зазначено в змісті пункту 1.1 договору №01/2016Л відповідач-2 володіє виключними майновими правами на каталог на території країн СНД, однак, до матеріалів справи не додано доказів набуття відповідачем-2 виключних майнових прав на твори в обсязі достатньому для розпорядження, в тому числі передачі (відчуження) таких прав на території України (укладення договору про передання майнових авторських прав).

Відповідачем-1 не було надано та матеріали справи не містять будь-якого доказу того, яким чином і на підставі яких договорів відповідач-2 набув майнові авторські права на музичні твори. У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, Відповідач-1, маючи правовий механізм отримання інформації з метою доведення своєї правової позиції, не надав суду доказів наявності у відповідача-2 майнових прав на музичні твори.

На підтвердження наявності у відповідача-2 майнових прав авторських прав на музичні твори на території України, а від так і можливості їх передачі за Договором, відповідач-1 посилається на лист відповідача-2 від 23.04.2021, згідно якого відповідач-2 зазначає, станом на 01.02.2022 виключні майнові авторські права на твори, які в подальшому були передані ПП «Світова музика» на підставі додаткової угоди від 01.02.2022 належать ТОВ «Олл мюзік паблішинг», як на території України та і на території СНД.

Дослідивши зміст даного листа, а також інші докази у справі, судова колегія зауважує, що вищезазначений лист складений після підписання Договору та Додаткової угоди та не містить будь-яких доказів того, що відповідач-2 дійсно володіє правами майновими авторськими правами на музичні твори на території України, а саме договорів з первинними суб`єктами авторського права - авторами музики та текстів музичних творів, а також не вносить зміни та доповнення до Договору, адже відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Більш того, за висновками суду, зміст такого листа суперечить п. 1.1 договору №01/2016Л, а отже, є менш вірогідним доказом в розумінні ст. 79 ГПК України, ніж Договір та Додаткова угода, та як наслідок не може вважатися належним доказом, який підвереджує обставини на які посилається відповідач-1 заперечуючи проти позовних вимог.

Інших доказів набуття виключних майнових авторських прав відповідачем-2 і можливість розпоряджатися такими правами на території України матеріали справи не містять та апелянтом суду не доведено, у зв`язку з чим наявність у відповідача-2 майнових прав на твори є недоведеною.

Крім того, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем-1 і відповідачем-2 умов додаткової угоди.

Частина 1 статті 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а у відповідності до ч. 5 вказаної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частина 1 ст. 229 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 31 та 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що передача майнових прав (відчуження) або передача прав на використання твору здійснюється виключно автором або особою, яка володіє такими правами. Тобто, вчинення правочину щодо відчуження прав або передачу прав на використання твору особою, яка таким правом не володіє прямо суперечить приписам спеціалізованого законодавчого акту.

По суті, укладаючи в даному випадку додаткову угоду, відповідачі здійснили виключно текстуальну зміну назви договору №01/2016Л та його предмету без зміни дійсних істотних умов договору №01/2016Л.

У той же час, майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого набувач прав стає суб`єктом авторського права, а відповідні права особи, яка ці права відчужила, для цієї особи припиняються.

За умови передачі (відчуження) відповідачу-1 виключних майнових авторських прав на спірні твори відповідач-2 не мав би підстав для отримання контрольованих відповідачем-2 роялті від відповідача-1 за використання (надання дозволів на використання) творів, однак договір №01/2016Л з додатковою угодою в діючій редакції зберігають зобов`язання щодо звітування перед відповідачем-2 стосовно використання творів третіми особами що прямо суперечить вимогам ст. 346 Цивільного кодексу України.

Додаткова угода за своїм змістом не була направлена на набуття відповідачем-1 виключних майнових прав на твори, про що свідчать, зокрема, найменування сторін, відсутність визначеного переліку об`єктів майнових прав, що передаються, строковий характер, контроль відповідачем-2 над діяльністю відповідача-1, в тому числі щодо використання творів з каталогу відповідача-2, порядок і умови надання відповідачем-1 ліцензій (дозволів), тощо.

Додаткова угода не містить обов`язкового наслідку такого правочину, як передача (відчуження) майнових авторських прав.

Тобто, судом першої інстанції у повному обсязі досліджено фактичні обставини справи, надано оцінку наявним у справі доказам та правомірно взято до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог характер прав та обов`язків сторін договору, контроль відповідачем-2 відповідача-1 в частині реалізації останнім своїх правомочностей, пов`язаних із майном, виплата скаржником винагороди, не пов`язаної з передачею прав, відсутність визначеного переліку творів, а також строковість договору.

Враховуючи вищенаведене судова колегія погоджується з висновком господарського суду міста Києва, що укладений відповідачами договір №01/2016Л за своєю правовою природою не є договором про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності, а додаткова угода, якою відповідач-1 та відповідач-2 змінили умови ліцензійного договору на договір про передачу виключних майнових авторських прав, є правочином, укладеним без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним, та спрямованим виключно для отримання плати за використання творів без доказів набуття майнових прав на них, що в силу приписів ст. 203 ЦК України є підставою для визнання такої додаткової угоди недійсною.

Відповідно до статті 234 ЦК України укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1, 5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. Такий правовий висновок, в тому числі, міститься у постановах Верховного суду 18.03.2021 у справі №185/11584/19, від 04.03.2021 у справі №539/1318/18, від 15.03.2021 у справі №754/14704/19.

Відповідачем-1 вказаних вище правомірних висновків місцевого господарського суду не спростовано, жодних належних, допустимих та достовірних та достатніх доказів на підтвердження власної правової позиції щодо відповідності спірної додаткової угоди вимогам закону не надано.

Крім того, під час перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів також зауважує, що відповідно до приписів ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи оспорювана додаткова угода передбачає передання у власність майнових авторських прав на всі Твори, які відносяться до каталогу ТОВ «Олл мюзік паблішинг» (Каталог) - ООО «ОЛЛ Мьюзик Паблишинг», тобто юридичної особи, яка створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Також, відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 10.02.2020 сторонами було встановлено мінімальний розмір роялті за надання ООО «ОЛЛ Мьюзик Паблишинг» користувачам дозволу на використання Творів які відносяться до каталогу ТОВ «Олл мюзік паблішинг» (Каталог) в ефірі і/або любій трансляції або ретрансляції на рівні 900 дол США за одне таке використання.

27.01.2015 Верховною Радою України була прийнята Постанова «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором».

18.01.2018 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях», що втратив чинності 07.05.2022 у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», якими також Російська Федерація визнається державою-агресором.

24.02.2022 на території України указом Президента України №64/2022 від та подальшою його пролонгацією було введено воєнний стан. КМУ 03.03.2022 було прийнято постанову №187 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ №466 від 19.04.2022, №480 від 19.04.2022, №719 від 24.06.2022) «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» відповідно до якої було для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором).

Розглянувши оскаржувану додаткову угоду від 01.02.2020 через призму державних інтересів та враховуючи наведенні вище норми, колегія суддів прийшла до висновку, що зазначена додаткова угода, якою фактично встановлюються обмеження щодо господарської діяльності український мовних компаній саме російським підприємством, тобто юридичною особою, яка пов`язана з державою-агресором, а також отримання російською компанією роялті, не відповідає також приписам ст. 228 ЦК України та є додатковою підставою для визнання її недійсною, оскільки за угодою, фактично саме російська компанія може впливати на інформаційний простір компаній на території України та податки з отриманих роялті будуть перераховані у державний бюджет російської федерації.

Судом також враховано, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи апелянта щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги ПП «Світова музика» без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Світова музика» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі № 910/5764/22 залишити без змін.

3. Справу № 910/5764/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 06.07.2023.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Б.М. Поляков

С.В. Сотніков