Рішення

від 05.07.2023 по справі 910/4728/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2023Справа № 910/4728/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., за участі секретаря судового засідання Лук`янович В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОМОТОР»

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 33 866,67 грн,

Представники сторін:

від позивача: Кондратенко О.В.,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОМОТОР" про визнання недійсним пункту договору та стягнення 33 866,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товари, які відповідачем поставлено позивачу за договором № 71 про закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України від 03.04.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, звільнені від оподаткування, що є підставою для визнання частково недійсним вказаного договору, а саме: пункту 3.1 та додатку до договору від 03.04.2020 № 71 "Специфікація" в частині слів "у тому числі: ПДВ 20% - 33 866,67 грн, а також повернення надлишково перерахованих коштів ПДВ у розмірі 33 866,67 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 відкрито провадження у справі № 910/4728/23, призначено підготовче засідання на 03.05.2023.

З метою повідомлення позивача про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання, ухвалу суду від 03.04.2023 в порядку ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України було надіслано позивачу на електронну адресу, вказану ним у позові.

В свою чергу, ухвала суду від 03.04.2023 у справі № 910/4728/23 була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу, яка вказана у позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження відповідача, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та отримана останнім 07.04.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494275658.

В підготовче засідання 03.05.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, письмового відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв/клопотань до суду не подавав.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 07.06.2023, продовживши строки підготовчого провадження у даній справі на 30 днів.

В підготовче засідання 07.06.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

В підготовчому засіданні 07.06.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче засілання та призначити розгляд справи по суті на 05.07.2023.

В судове засідання 05.07.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки явка відповідача обов`язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за його відсутності.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2023 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 05.07.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

03.04.2020 між Мобільним рятувальним центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (замовник, позивач, МРЦ ШР ДСНС УКРАЇНИ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Електромотор" (учасник, відповідач, ТОВ "ВКФ "Електромотор") був укладений Договір про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України № 71 (далі - Договір або Договір № 71 від 03.04.2020), згідно з умовами п. 1.1 якого учасник зобов`язався у 2020 році поставити замовнику товар код 42920000-1 згідно ДК 021:2015 (машини для миття пляшок, пакування, зважування та розпилювання (обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом "Обприскувач"), а саме: оприскувач (з акумулятором) резервуар від 15 до 20 літрів -32 штуки (далі - Товар) згідно із специфікацією, що є невід`ємною частиною Договору, а замовник зобов`язався прийняти товар від учасника та оплатити його вартість на умовах Договору.

Згідно умов п. 3.1 Договору та Додатку до Договору (Специфікація), сума Договору становить 203 200,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 33 866,67 грн.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Позивач зазначив, що на підставі рахунку на оплату № 549 від 03.04.2020 у повному обсязі сплатив суму Договору та отримав від відповідача товар згідно із Специфікацією (оприскувач акумуляторний ранцевий SOLO , свинцево - гельовий, 12 В, 7.2 Аг, тиск 2.5/4.3 бар, розпилювальна трубка 50 см, вага 7,6 кг та накладною № 381 від 03.04.2020 на суму 203 200,00 грн. Претензій щодо поставки товару позивач до відповідача не має.

У період з 28.10.2020 по 20.11.2020 відповідно до наказу ДСНС України № 576 від 27.10.2020 було проведено внутрішній аудит МРЦ ШР ДСНС УКРАЇНИ на тему "Оцінка ефективності здійснення медичного забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту медичним підрозділам ДСНС" за період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2020 року.

За результатами перевірки було складено Звіт внутрішнього аудиту, проведеного у МРЦ ШР ДСНС УКРАЇНИ від 20.11.2020 (далі - Звіт), згідно якого встановлено, що установа при закупівлі оприскувачів не скористалася пільгою з оподаткування ПДВ, яка встановлена пунктом 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та зайво сплатила ПДВ на закупівлю товарів, внаслідок чого завищено потребу коштів при плануванні, що призвело до неефективного витрачання державних коштів в частині зайво сплаченого ПДВ на закупівлю товарів.

Позивач вказав, що згідно переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20 березня 2020 "Про затвердження переліку товарів (у т.ч. лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co-V-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість" (далі - Постанова КМУ № 224), обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом за Договором № 71 від 03.04.2020 підпадає під дію Постанови КМУ № 224, тобто має бути звільнене від сплати ПДВ.

З метою усунення порушень, виявлених аудитом, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення зайво сплаченого ПДВ, у тому числі за Договором № 71 від 03.04.2020, додатково повідомив, що податкові пільги, визначені статтею 197 розділу V та окремими пунктами підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, надаються не окремим платникам податків, а застосовуються при здійснені операцій з постачання тих чи інших товарів чи надання тих чи інших послуг (лист від 20.11.2020 № 2972, претензія № 202 від 22.01.2021 на суму 33 866,67 грн., претензія на суму 33 866,367 грн від 22.02.2022 № 505). Проте відповідач відповіді не надав, вимоги позивача не задовольнив.

Крім того, позивач звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві зі скаргою від 28.01.2021 № 241 на дії (бездіяльність) ТОВ "ВКФ "Електромотор" щодо неповернення зайво сплаченого ПДВ. У відповідь Головне управління ДПС у м. Києві листом від 18.02.2021 № 16499/6/26-15-05-04 повідомило, зокрема, що "відповідно до законодавчо закріплених за органами ДПС завдань, функцій, обов`язків та прав, органи податкової служби не мають втручатися цивільні відносини між юридичними та/або фізичними особами чи будь яким чином сприяти вирішенню майнових чи інших претензій на користь одного з них".

З метою отримання роз`яснень, чи відносяться закуплені товари за Договором № 71 від 03.04.2020 до товарів, постачання яких на митній території України звільняється від оподаткування податком на додану вартість, позивач листом від 13.12.2021 № 2816, звернувся до Міністерства охорони здоров`я України. У відповідь Міністерство охорони здоров`я України листом від 31.12.2021 № 24-04/39343/2-21, зокрема, повідомило, що "Повноваження МОЗ України не передбачають надання консультацій з питань застосування податкового законодавства, а також висновків щодо відношення продукції до певної категорії товарів. … Отримання висновку та інших документів Міністерства охорони здоров`я щодо відповідності продукції наведеним в Переліку назвам Переліком, а також іншими нормативно-правовими актами, не передбачено".

За таких обставин, позивач на підставі статей 203, 215, 1212 ЦК України звернувся з позовом до суду, відповідно до якого просить визнати частково недійсним Договір № 71 від 03.04.2020 в частині п. 3.1 Договору в частині слів "у тому числі: ПДВ 20 % - 33 866,67 грн" та Додаток до Договору "Специфікація" в частині слів "у тому числі: ПДВ 20 % - 33 866,67 грн", стягнути з відповідача на користь позивача надлишково перераховані кошти у розмірі 33 866,67 грн.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений строк без поважних причин, суд відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним; примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.

Судом встановлено, що 03.04.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України № 71, згідно з умовами якого відповідач зобов`язався у 2020 році поставити позивачу товар замовнику товар код 42920000-1 згідно ДК 021:2015 (машини для миття пляшок, пакування, зважування та розпилювання (обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом "Обприскувач"), а саме: оприскувач (з акумулятором) резервуар від 15 до 20 літрів -32 штуки (далі - Товар) згідно із специфікацією, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з умовами п. 3.1 Договору та Додатку до Договору (Специфікація), сума Договору становить 203 200 грн, у тому числі ПДВ 20% - 33 866,67 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи копією наведеного Договору.

На виконання умов Договору відповідач передав позивачу товар на підставі накладної № 381 від 03.04.2020 на суму 203 200,00 грн.

Як на підставу своїх вимог про визнання частково недійсним Договору позивач посилається на укладення ним спірного договору в частині п. 3.1 Договору та Додатку до Договору "Специфікація" щодо нарахування податку на додану вартість з порушенням вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (пп. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 ПК України).

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (в редакції, чинній на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним) встановлено, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (назва в редакції Постанови КМУ № 271 від 08.04.2020) (далі - Перелік № 224).

Згідно примітки 1 до Переліку № 224, коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

Відповідні назви дезінфекційних засобів наведено в окремому розділі Переліку № 224 "Дезінфекційні засоби, антисептики та обладнання для проведення дезінфекції, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". До цього розділу включено, зокрема, "Обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методами" (коди згідно УКТЗЕД 8419, 8424, 8479, 8516, 8539 49 00 00, 9018).

Водночас, приміткою 3 до Переліку № 224 визначено, що для віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:

подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 753 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 754 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 755 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3048), Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. № 761 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 66, ст. 2216);

або подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

Отже постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 визначено, що лише за умови подання декларації про відповідність та нанесення на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, знаку відповідності технічним регламентам, або за умови подання повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, - операції з постачання товарів медичного призначення звільняються від оподаткування на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, суду не надано декларації про відповідність та нанесення на товар або його упаковку знаку відповідності технічним регламентам або повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію на товар, поставлений відповідачем на підставі Договору № 71 від 03.04.2020 за накладною № 381 від 03.04.2020.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів невідповідності п. 3.1 Договору та Додатку до Договору "Специфікація" щодо нарахування податку на додану вартість вимогам чинного законодавства, відтак доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 ГК України.

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 ГК України та ст. 638-647 ЦК України.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Приписами ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що на час звернення позивача з даним позовом до суду (27.03.2023) укладений між позивачем та відповідачем Договір № 71 від 03.04.2020 був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого цим договором товару, так і в частині оплати поставленого за цим договором товару).

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що п. 3.1 Договору та Додаток до Договору "Специфікація" в спірних частинах не суперечать положенням ст. 203 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, підстави для визнання Договору № 71 від 03.04.2020 частково недійсним відсутні, відтак у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як встановлено судом, оплату за товар згідно накладної № 381 від 03.04.2020 у сумі 203 200 грн, у тому числі ПДВ 20% - 33 866,67 грн, здійснено позивачем на підставі Договору № 71 від 03.04.2020.

Виходячи з наведеного, у позивача відсутнє право вимагати повернення коштів (податку на додану вартість) у розмірі 33 866,67 грн за Договором № 71 про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України від 03.04.2020.

З огляду на наведене, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача 33 866,67 грн, заявлених на підставі ст. 1212 ЦК України, також належить відмовити.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та відмову у задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.07.2023.

Суддя Т.Ю. Трофименко