Рішення

від 06.07.2023 по справі 910/5481/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2023Справа № 910/5481/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРРІЛАЙН"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 141 008,59 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕРРІЛАЙН" (далі - позивач, ТОВ "КЕРРІЛАЙН") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ") про стягнення збитків у розмірі 141 008,59 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані бездіяльністю відповідача щодо забезпечення схоронності вантажних вагонів власності/оренди позивача при здійснені перевезення, внаслідок чого позивачу завдано майнову шкоду, яка на твердження позивача підлягає відшкодуванню відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 позовну заяву ТОВ "КЕРРІЛАЙН" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

27.04.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, направлена до суду засобами поштового зв`язку 21.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 прийнято позовну заяву ТОВ "КЕРРІЛАЙН" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5481/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

17.05.2023 та 02.06.2023 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заяви про вступ у справу як представника. Заяви судом задоволено.

24.05.2023 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про застосування строків позовної давності.

31.05.2023 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечив позовні вимоги з огляду на відсутність у позивача права на пред`явлення позову до залізниці стосовно пошкодження вантажу (порожніх приватних вагонів), оскільки позивач не є вантажоодержувачем. Також відповідач стверджує, що позивачем не надано доказів щодо пошкодження вагонів саме під час їх перебування у відповідача. Відповідач зазначив, що відносно вагонів 52508843, 63469613 відсутні повідомлення про направлення вагону в ремонт. Крім того, відповідач вважає, що наданими позивачем доказами не підтверджується факт сплати вартості наданих послуг з ремонту вагонів, відповідачу незрозуміла вартість комплектуючих для вагона 62784772.

14.06.2023 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Позивач також заперечив щодо застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності, передбаченої Статутом залізниць України, та зазначив, що позивач звернувся до суду в межах загального строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані сторонами заяви по суті справи та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

У період з травня 2019 року по лютий 2023 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ") було здійснено перевезення вантажів в приватних вагонах: № 56358005 (залізнична накладна № 48491408 від 25.05.2019); № 52508843 (залізнична накладна № 40400201 від 22.12.2020); № 63038277 (залізнична накладна № 45460005 від 10.04.2021); № 62784772 (залізнична накладна № 45460005 від 07.01,2022); № 62784905 (залізнична накладна № 40400108 від 12.01.2022); № 60631264 (залізнична накладна № 32347508 від 22.06.2021); № 63469613 (залізнична накладна № 40402103 від 30.06.2021); № 56610264 (залізнична накладна № 43449909 від 11.10.2022); № 56624547 (залізнична накладна № 45467004 від 01.02.2023), які (вагони) належали та перебували в користуванні (оренді) Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРРІЛАЙН" (далі - позивач, ТОВ "КЕРРІЛАЙН").

На станціях Дружківка та Сіль Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця"; Кривий Ріг та Батуринська Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця"; Основа Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця"; Здолбунів Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" було виявлено несправність (розукомплектування), про що свідчать повідомлення форми ВУ-23М за відповідними номерами та датами.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що він зазнав збитків у загальній сумі 141 008,59 грн, які зобов`язаний відшкодувати відповідач, оскільки останній не забезпечив збереження цілісності вагонів при здійсненні перевезення. Вартість таких збитків позивач розрахував, виходячи з вартості придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів (115 231,20 грн), а також вартості ремонтних робіт (25 777,39 грн).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїми внутрішніми переконаннями, що ґрунтуються на повному, всебічному та безпосередньому їх дослідженні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць (далі - Статут), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).

Відповідно до ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно ст. 6 Статуту накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Наявними у матеріалах справи залізничними накладними підтверджується прийняття АТ "Українська залізниця" до перевезення та здійснення перевезення вагонів, які належали та перебували в користуванні (оренді) позивача, а саме: № 56358005, № 52508843, № 63038277, № 62784772, № 62784905, № 60631264, № 63469613, № 56610264, № 56624547 (далі разом - спірні вагони). При цьому суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані. Наведене, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів щодо пошкодження вагонів саме під час їх перебування у відповідача.

Згідно з статтею 8 Статуту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами пункту 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

Як вбачається з матеріалів справи, на станціях Дружківка та Сіль Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця"; Кривий Ріг та Батуринська Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця"; Основа Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця"; Здолбунів Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" було виявлено несправність (розукомплектування) спірних вагонів, у зв`язку з чим спірні вагони були направлені до відповідних вагоноремонтних підприємств АТ "Укрзалізниця" на технічне обслуговування, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями форми ВУ-23М за відповідними номерами та датами. У тому числі, в матеріалах справи наявні повідомлення форми ВУ-23М № 52 від 16.01.2021, № 219 від 05.07.2021 (додатки № 30 та № 121 до позовної заяви), якими підтверджується направлення вагонів 52508843, 63469613 в ремонт, а відтак спростовуються твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи таких повідомлень.

Судом встановлено, що для ремонту спірних вагонів позивач придбав деталі і запасні частини на загальну суму 111 031,20 грн та передав їх до відповідних вагоноремонтних підприємств АТ "Укрзалізниця", що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними, платіжними дорученнями, листами про направлення запасних частин, актом приймання-передачі запасних частин.

Зокрема судом встановлено, що для ремонту вагону 62784772 позивач придбав запасні частини (1 (одну) головну та 1 (одну) магістральну частини повітророзподільника, 1 (одну) робочу камеру повітророзподільника б/в та 3 (три) нові штуцери), загальна сума яких становить 20 940,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-000290 від 10.04.2022, № 315 від 01.02.2022, № 313 від 04.02.2022 та платіжними дорученнями № 13655 від 09.04.2022, № 256 від 03.02.2022, № 296 від 08.02.2022. Саме наведені запасні частини на загальну суму 20 940,00 грн були передані позивачем виробничому підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Батуринська" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" для ремонту вагону 62784772, що підтверджується листами про направлення запасних частин № 98 від 21.01.2022, № 206 від 04.02.2022, актом приймання-передачі запасних частин від 21.01.2022 на суму 17 340,00 грн та актом приймання-передачі запасних частин від 07.02.2022 на суму 3 600,00 грн. Оскільки актом приймання запасних частин від 07.02.2022 не підтверджується передача позивачем вагоноремонтному підприємству запчастин на суму більшу, ніж 3 600,00 грн, тому визначення позивачем вартості запасних частин для ремонту вагону 62784772 у загальній сумі 25 140,00 грн суд вважає необгрунтованим.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується здійснення позивачем витрат на придбання деталей та запасних частин для ремонту спірних вагонів загальну суму 111 031,20 грн, а не 115 231,20 грн як стверджував позивач у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що спірні вагони були відремонтовані, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомлення форми ВУ-36М за відповідними номерами та датами, а також відповідними актами виконаних робіт.

Судом встановлено, що загальна сума ремонту з технічним обслуговуванням, подаванням/збиранням спірних вагонів становить 25 777,39 грн.

В той же час, Акціонерне товариство "Українська залізниця" не заперечувало проти необхідності встановлення запасних частин, які позивач просив встановити у відповідних листах.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на відновлення внаслідок розукомплектування спірних вагонів, які належали та перебували в користуванні (оренді) позивача, при їх перевезенні відповідачем на загальну суму 136 808,59 грн.

Враховуючи незабезпечення відповідачем схоронності (збереження) вагонів при перевезенні, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 141 008,59 грн (115 232,20 грн (придбані деталі і запасні частини) + 25 777,39 грн (ремонт з технічним обслуговуванням).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом з цим, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (стаття 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов`язане з виконанням зобов`язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов`язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Дослідивши підстави звернення з даним позовом до суду, а також зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 1166 ЦК України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є не договірними, а деліктними. Позивач не був за спірними перевізними документами (залізничними накланими) ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Статтею 1192 ЦК України встановлено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зазначає, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, отже у даних позадоговірних (деліктних) правовідносинах презюмується вина залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу (вагонів), якщо залізницею не буде доведено інше.

При цьому, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і ними залізниця не має права розпоряджатися на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні вагони на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Враховуючи наведене, оцінивши надані сторонами докази у порядку ст. 86 ГПК України доказів, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди (пошкодження складових частин вагонів) та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

В свою чергу, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження спірних вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача. Разом з тим, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач прийняв спірні вагони до перевезення у справному стані, без заперечень та зауважень, а обов`язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена вимогами чинного законодавства, відповідно до яких залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.

Відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 сума збитків за пошкодження вагона складається з:

- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 828/4121 від 01.12.1999, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;

- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до статті 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно статті 126 Статуту залізниць України за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував про відсутність у позивача підстав для пред`явлення позову з приводу пошкодження вантажу з тих причин, що позивач не є вантажоодержувачем за договором перевезення вантажу (згідно із залізничними накладними). Суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки останній помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), які виникли між сторонами даного спору, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов`язання, які є предметом окремого правового регулювання (статті 22, 623 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/5827/19 та від 20.02.2020 у справі №910/313/19.

Заперечуючи проти позову, відповідач також стверджував, що наданими позивачем доказами не підтверджується факт сплати вартості наданих послуг з ремонту вагонів.

Суд зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт придбання позивачем деталей і запасних частин, необхідних для виконання ремонту пошкоджених вагонів, а саме видатковими накладними та платіжними дорученнями.

Факт передачі придбаних позивачем деталей і запасних частин вагоноремонтним підприємствам АТ "Укрзалізниця" та встановлення їх на спірні вагони підтверджується наявними в матеріалах листами про направлення запасних частин, актами приймання-передачі запасних частин, повідомленнями форми ВУ-36М та актами виконаних робіт, підписаними позивачем та виконавцем таких робіт без зауважень та скріпленими печатками сторін. Наразі матеріали справи не містять доказів наявності заборгованості позивача щодо оплати послуг вагоноремонтних підприємств, які є структурними підрозділами АТ "Укрзалізниця".

Таким чином, доводи відповідача в частині недоведеності витрат позивача на ремонт вагонів не відповідають фактичним обставинам справи.

Отже, встановивши наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення та враховуючи, що відповідачем не спростовано, що пошкодження спірних вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини залізниці, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 136 808,59 грн (111 031,20 грн (придбані деталі і запасні частини) + 25 777,39 грн (ремонт з технічним обслуговуванням). Водночас, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 4 200,00 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, відтак є необгрунтованими та відхиляються судом.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, частина 1 статті 258 ЦК України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частина 2 статті 258 ЦК України встановлює, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Частиною 3 статті 925 ЦК України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Що стосується перевезення вантажів залізницею, то відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

За приписами ст. 134 Статуту залізниць України, претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Зокрема, згідно з п. "а" цієї статті, зазначені терміни обчислюються з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Відповідно до частин 1-3 статті 315 Господарського кодексу України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів (частина 2 статті 315 Господарського кодексу України). Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів (частина 3 статті 315 Господарського кодексу України).

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 статті 909, статтею 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, статті 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу. Статут залізниць України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 і останні зміни в нього (ст. 134, 136) вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 №1973.

Господарський кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 за №436-IV і набрав чинності з 01.01.2004, та статтею 315 якого передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення, також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права, як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення строків позовної давності.

Відтак, положення статей 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням статті 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною 3 статті 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (частини 2, 3 статті 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 905/729/18.

Посилаючись на наведені норми, відповідач вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, оскільки позивач звернувся з позовними вимогами саме до залізниці як особи, яка відповідальна за збереження вантажу під час перевезення. Відповідач зазначив, що у позові відсутнє посилання на досудове врегулювання спору, а тому перебіг строку позовної давності, на його думку, слід відраховувати від дати складання повідомлень форми ВУ-23 М. Повідомлення форми ВУ-23 М складено 26.05.2019, 16.01.2021, 16.01.2022, 12.10.2022, 24.06.2021, 05.07.2021, 02.04.2023, а позов ТОВ "КЕРРІЛАЙН" надійшов до Господарського суду міста Києва 10.04.2023.

Суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки між ТОВ "КЕРРІЛАЙН" та АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" виникли правовідносини з відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1162, 1192 ЦК України), а не з відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов`язання, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Крім того, згідно пункту 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" (№540-ІХ від 30.03.2020) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнили пунктами 12 -14.

Відповідно до положень пункту 12 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів від 27.06.2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на наведене, даний позов подано позивачем в межах позовної давності.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв`язку із розглядом справи, який складається з судового збору у розмірі 2 684,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Позивачем також наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір у сумі 2 684,00 грн (сплачений позивачем у мінімальному розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір") покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій останнього.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн позивачем було подано такі документи:

- Договір про надання правничої допомоги № 0203 від 01.03.2018, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Олега Сулімова" (виконавець);

- Додаткова угода № 17 від 05.04.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 0203 від 01.03.2018;

- Акту здачі-прийняття надання послуг від 05.04.2023 на суму 8 000,00 грн;

- платіжна інструкція № 473 від від 05.04.2023 на суму 8 000,00 грн;

- ордер серія АА № 1253982 від 05.04.2023, виданий Адвокатським бюро "Олега Сулімова" адвокату Сулімову Олегу Петровичу на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "КЕРРІЛАЙН";

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4229 від 01.02.2012.

Відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв?язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат, у сумі 8 000,00 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн на відповідача відповідно до положень 9 ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРРІЛАЙН" (Україна, 02093, м, Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, офіс 24; ідентифікаційний код 38327642) 136 808,59 грн (сто тридцять шість тисяч вісімсот вісім гривень 59 коп.) збитків, 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору, 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 06.07.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА