Рішення

від 07.07.2023 по справі 385/692/23

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/692/23

2/385/279/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.07.2023 Гайворонський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого - судді Ханас М.М.,

з участю секретаря судового засідання - Хмельовської І.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Волощука В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Гайвороні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити її батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування позову зазначає, що вони з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В період їхнього спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . На даний час вони з відповідачем припинили сімейні відносини. Відповідач перестала цікавитися та станом на сьогодні не цікавиться життям дитини, її вихованням та навчанням. Їхній син закінчив музичну школу по класу фортепіано та мати навчанням дитини не цікавилася та в навчанні участі не бере. На даний час син навчається в Кіровограському ліцеї, чим відповідач також не цікавится, а також про стан його здоров`я та напрям навчання в майбутньому відповідачу теж невідомо. Жодного разу відповідач не з`являлася в музичній школі, в ліцеї та не цікавилася успіхами дитини. Син бажає навчатися за кордоном, для чого потрібна згода батьків, проте відповідач відмовляється взяти у цьому участь та надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, тим самим шкодить майбутньому сина. Вважає, що відповідач такими діями негативно впливає на моральний, духовний та фізичний розвиток дитини. З моменту припинення сімейних відносин син перебуває на повному його утриманні та на його вихованні, він самостійно створює належні умови проживання, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку сина. Вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, що виражається зокрема у тому, що мати не піклується про моральний, фізичний і духовний розвиток дитини, а саме: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування; не спілкується з дитиною взагалі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Позиція відповідача.

Відповідач у заяві до суду, яка надійшла на адресу суду 22.05.2023, позовні вимоги визнала повністю.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01.05.2023 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 22.05.2023.

22.05.2023 до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про проведення підготовчого судового засідання у його відсутності.

22.05.2023 до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи у її відсутності, а також долучено докази до матеріалів справи.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22.05.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

26.05.2023 позивач звернувся до суду з клопотанням про усунення недоліків, які зазначені в ухвалі суду.

26.05.2023 до суду надійшов висновок Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

01.06.2023 до суду надійшло клопотання від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

28.06.2023 до суду надійшло клопотання представника відповідача - адвоката Волощук В.В. про розгляд справи у відсутності відповідача та його представника.

28.06.2023 позивач звернувся до суду з заявою про виклик свідків в судове засідання.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач просив позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, вказавши, що вони з відповідачем проживали у незареєстрованому шлюбі з 2004 року по кінець 2005 року, після цього відповідач з сином не спілкується, не цікавиться його станом здоров`я та навчання, а він самостійно утримує його.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, в заяві до суду просила розгляд справи проводити у її відсутності. Представник відповідача - адвокат Волощук В.В. в судовому засіданні вказав, що відповідач позовні вимоги визнала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, в клопотанні до суду просив розгляд справи проводити у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у незареєстрованому шлюбі з 2004 року по кінець 2005 року та є батьками неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

На даний час відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який зареєстрований 15.11.2022, актовий запис № 162 (а.с. 8).

З свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори Ковбасюк Н.Ю. 20.07.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 898, вбачається, що ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на жилий будинок в АДРЕСА_1 . Право власності позивача на вказаний будинок підтверджується і даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого право власності за позивачем зареєстроване 01.12.2020, номер запису про право власності: 39563361 (а.с. 9-10).

З довідки № 23956 від 14.02.2023, виданої Кіровоградським кооперативним фаховим коледжом економіки і права імені М.П. Сая Кіровоградської облспоживспілки, ОСОБА_3 , вбачається, що такий навчався у даному коледжі на денному відділенні з 01.09.2020 по 30.06.2023 за контрактом, стипендія не передбачена, зв`язок по успішності сина та оплату здійснює батько ОСОБА_1 (а.с. 11).

З довідки № 1 від 14.02.2023, виданої КЗ «Гайворонська школа мистецтва» Гайворонської міської ради відповідно до заяви ОСОБА_1 про участь батьків учня ОСОБА_3 у шкільному житті дитини, вбачається, що останній навчався у даному закладі з 01.09.2012 по 30.05.2020, регулярно відвідував заняття у школі, був охайний, доглянутий. За період навчання дитини в школі батько дитини завжди спілкувався з педагогами, які навчали сина, цікавився шкільним життям дитини, оплату за навчання вносив батько. Мати контакту із школою не підтримувала, із вчителями не спілкувалася, дитину до школи приводив і забирав батько (а.с. 12).

З висновку, наданого суду Органом опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області, вбачається, що дана сім`я на обліку в службі у справах дітей Гайворонської міської ради не перебуває, ОСОБА_1 жодного разу не звертався до служби з приводу невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина. Той факт, що мати не цікавиться успіхами у навчанні сина не є підставою для позбавлення її батьківських прав. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ніяк не впливає на виявлене бажання ОСОБА_3 навчатися за кордоном, який, досягнувши 16 років наділений правом на самостійний виїзд за кордон (ст. 313 ЦК України). З огляду на викладене Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини. Щодо прийняття рішення у справі, то покладаються на розсуд суду (а.с. 32-33).

Опитаний в судовому засіданні в присутності психолога ОСОБА_7 неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду пояснив, що востаннє бачив відповідача восени 2023. Зазначив, що коли телефонує до відповідача, то така не має часу на спілкування з ним, зайнята, його виховує батько, з яким він проживає. На даний час закінчив Кіровоградський кооперативний фаховий коледж економіки і права імені М.П. Сая Кіровоградської облспоживспілки, має отримати диплом, виявив намір навчатися за кордоном, а саме в Словаччині, разом з тим вуз ще не вибрав, мову даної країни ще не вивчив, таку має намір вивчити, коли прибуде до вказаної країни, де і вибере бажаний вуз, пов`язаний з банківською справою.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомив, що є сусідом відповідача. Зазначив, що після народження ОСОБА_3 сторони розійшлися, позивач одноособово займається вихованням дитини, відповідач не цікавиться станом здоров`я та навчанням дитини, завжди бачив дитину лише з його батьком.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що неповнолітній ОСОБА_3 доводиться йому похресником. Він з народження дитини спілкувався із сторонами, проте вже за рік після народження дитини відповідач припинила спільне проживання з позивачем та дитиною, не цікавиться станом здоров`я та навчанням дитини, позивач самостійно виховує дитину.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 вказаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Як на підставу позбавлення батьківських прав позивач покликається на положення п.2 ч.1 ст. 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено факт свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків по виховуванню дитини. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного, злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається зі змісту висновку, наданого суду Органом опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області, той факт, що мати не цікавиться успіхами у навчанні сина не є підставою для позбавлення її батьківських прав. З огляду на викладене Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради Кіровоградської області дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини.

Також суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки за відсутності інших доказів такі показання не можуть бути безумовною підставою для встановлення винної поведінки відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків та відповідно і підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Довідки надані з місця навчання дитини лише стверджують про сам процес участі батька у навчанні сина, між тим не містять жодних даних про ухилення відповідача від участі у навчанні сина, таким чином не доводять факт винної поведінки матері щодо невиконання своїх батьківських обов`язків, тому не можуть розцінюватися судом, як належні та достатні докази у справі.

Доводи позивача в судовому засіданні про те, що він звертався до Органу опіки та піклування з приводу невиконання відповідачем своїх батьківських прав не заслуговують на увагу, з огляду на те, що такі позивачем нічим не підтверджені. Більше того у висновку органу опіки та піклування зазначено, що позивач ОСОБА_1 жодного разу не звертався до служби у справах дітей щодо невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина. Дані твердження позивачем належними та допустими доказами в судовому засіданні не спростовані.

Що стосується доводів позивача, що відповідач створює перешкоди у виїзді неповнолітнього сина за кордон на навчання, оскільки не надає відповідного письмового дозволу, тим самим шкодить дитині, то суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. З огляду на те, що неповнолітній ОСОБА_3 досяг сімнадцятирічного віку, тому вправі самостійно виїхати за межі України. Разом з тим, суд звертає увагу, що дана обставини не може бути безумовним доказом, який підтверджує винну поведінку відповідача щодо невиконання батьківських обов`язків. Більше того, окремої уваги заслуговує і те, що неповнолітній ОСОБА_3 в судовому засіданні під час його опитування судом повідомив, що ще не визначився із навчальним закладом та не володіє мовою країни, в якій має намір навчатимся (Словаччина), що тим самим викликає сумнів у дійсності виявлених намірів щодо навчання за кордоном.

Інших належних, допустимих та достатніх доказів суду не надано.

Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитину не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до сина прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно нього.

Твердження позивача про те, що відповідач не виявляє жодної ініціативи щодо участі у вихованні дитини, не цікавиться її навчанням, не надає будь-якої матеріальної допомоги на утримання дитини суд не вважає достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у справі не встановлено винної поведінки відповідача.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 28 липня 2021 року в справі № 554/9586/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 640/12266/16-ц.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

В п. 61 рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини» встановлено існування родинного зв`язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв`язку. Здійснення заходів із роз`єднання сім`ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виховання свого сина, та, виходячи із якнайкращих інтересів дитини, дійшов висноку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

При цьому суд звертає увагу, що він має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази з урахуванням наведених правових норм, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, суд не вбачає жодної ані фактичної, ані юридичної підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду із аналогічним позовом про позбавлення батьківських прав, якщо відповідач, на його думку, не змінить свого ставлення до дитини та при наданні належних, допустимих та достатніх доказів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Частина 4 цієї статті передбачає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Що стосується визнання відповідачем позову, то з огляду на те, що таке визнання позову суперечить законодавству, так як в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази обґрунтованості заявлених позовних вимог, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, предмет позову та те, що такий спір стосується інтересів дитини, тому для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема забезпечення її права на материнське виховання та спілкування з матір`ю, суд дійшов висновку, що у прийнятті визнання відповідачем позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду із зазначеним позовом було сплачено 1073 грн. 60 коп. судового збору, тому з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 4, 7, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України,

у х в а л и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.07.2023.

Суддя: М. М. Ханас

Дата документу 07.07.2023