Ухвала

від 05.07.2023 по справі 490/2056/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря судового засідання- ОСОБА_4

розглянув апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.06.2023 року, якою накладено арешт на майно, яке було тимчасово вилучене 18.04.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1

учасники судового провадження:

прокурор: ОСОБА_7

представник власника майна: адвокат ОСОБА_6

власник майна: ОСОБА_5

в с т а н о в и в :

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник власника майна просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно в повному обсязі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Задоволено клопотання прокурора про арешт майна, що було вилучено 18.04.2023 під час проведення санкціонованого обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук «Apple», серійний номер: FVFZ6SUYL410, сірого кольору, без зарядного пристрою, 1 шт., який йому належить чи перебував у розпорядженні, з метою забезпечення збереження речового доказу.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

Апелянт вважає,що оскаржуванаухвала єнеобґрунтованою танезаконною,постановленою з істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону.

Зазначає, що тимчасово вилучений 18.04.2023 в ході обшуку за адресою АДРЕСА_1 , ноутбук «Apple», належить не ОСОБА_8 , а ОСОБА_5 , як і сама квартира, де проводився обшук, а отже вилучений ноутбук не містить інформації яка має значення в цьому кримінальному провадженні.

Стверджує, що факт того, що ОСОБА_8 причетний до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України не підтверджений.

Наполягає на тому, що постанова слідчого про долучення речових доказів не відповідає вимогам ст.98 КПК.

Також, апелянт зазначає, що клопотання прокурором до суду було подано з порушенням строків передбачених КПК України.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

До суду надійшло клопотанняв якомупрокурор просив накласти арешт на майно, вилучене 18.04.2023 в ході обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В клопотанні зазначено, що Слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Херсонській області проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №22022230000000106 від 30.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111 КК України.

Клопотання прокурора мотивоване тим, що все вилучене в ході обшуку майно відповідає критерію речового доказу, визначеного ст. 98 КПК України. Не застосування арешту майна може призвести до втрати доказів, що перешкоджатиме розслідуванню та встановленню істини у кримінальному провадженні.

Задовольняючи клопотання про арештмайна,слідчий суддявказав,що з урахуванням того, що вилучене майно, на яке просять накласти арешт, саме по собі та в сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, внаслідок вчинення особою кримінального правопорушення, а також з метою забезпечення збереження вказаних речових доказів, а тому суд вважає обґрунтованим клопотання на виниклу необхідність у накладенні арешту на майно з метою збереження речових доказів.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов наступного.

Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, зокрема, ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, які передбачені ст. 2 КПК України, своєчасне застосування якого може запобігти негативним наслідкам при розслідуванні злочинів.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Розглядаючи в порядку ст. ст. 170-173 КПК України клопотання про накладення арешту на майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення.

Зазначених вимогзакону слідчийсуддя не дотримався.

Яквбачається зматеріалів провадження, слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Херсонській області проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №22022230000000106 від 30.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111 КК України.

В межах цього кримінального провадження прокурором скеровано до суду клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, під час проведення 18.04.2023 р. санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора в повному обсязі, слідчий суддя зазначив, що прокурором доведено, що все вказане в клопотанні майно, а саме ноутбук «Apple», серійний номер: FVFZ6SUYL410. відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, внаслідок вчинення особою кримінального правопорушення.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком слідчого судді.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Апеляційний суд звертає увагу, що доводи клопотання прокурора про необхідність накладення арешту на вище зазначене майно, яке належить ОСОБА_5 ( згідно товарного чеку № 01729 від 21.07.2020 року та договірних гарантійних обов`язків від 21.07.2020р., які з одного боку підписані продавцем, з іншого власником ОСОБА_5 ), не підтверджено належними доказами.

При цьому, й слідчий суддя, приймаючи рішення про задоволення клопотання щодо арешту майна, не переконався в обґрунтованості доводів клопотання прокурора та не перевірив їх під час судового розгляду.

Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що метою арешту є забезпечення збереження речових доказів. Однак, ухвала не містить обґрунтування на підтвердження того, що арештований ноутбук «Apple», дійсно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України.

Так, поза належною увагою слідчого судді залишено факт недоведеності прокурором у клопотанні того, що вилучений ноутбук «Apple», належний ОСОБА_5 , може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження і в подальшому можуть бути доказами у кримінальному провадженні №22022230000000106 від 30.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111 КК України.

На обґрунтування арешту вилученого ноутбуку «Apple прокурором лише зазначено, що він може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження внаслідок вчинення особою кримінального правопорушення.

Між тим, прокурором не наведено обставин, які б свідчили, що вилучений ноутбук «Apple», належний на праві власності ОСОБА_5 , має доказове значення в цьому кримінальному провадженні, в якому не повідомлено про підозру будь-якій фізичній особі.

Апеляційний судакцентує,що начас апеляційногорозгляду,в матеріалахсудового провадженнявідсутні будь-яківідомості,які бвказували наможливу причетністьдо розслідуваногокримінального правопорушення ОСОБА_5 .

Крім того, не містять матеріали провадження й будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи третіх осіб, про який ідеться в клопотанні прокурора, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на вилучений ноутбук «Apple», належний на праві власності ОСОБА_5 ..

На думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку, зважаючи на недоведеність прокурором використання вищевказаного вилученого майна як доказів в кримінальному проваджені, накладений арешт на ноутбук «Apple», належний на праві власності ОСОБА_5 , може призвести до порушення прав відповідного власника на законне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недоведеність прокурором, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання як накладення арешту на майно у права і свободи особи, а саме ОСОБА_5 .

Відповідно до вимогст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. У відповідності до вимогст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності (користування) під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченомуКПК України.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року та рішення Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги представника власника майна, щодо необґрунтованості клопотання прокурора та незаконності судового рішення, знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, вона підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, якою слід відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, яке було тимчасово вилучене 18.04.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

За такого, апеляційна скарга представника власника майна підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 376, 405, 407, 409, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційнускаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу слідчогосудді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.06.2023 року, якою накладено арешт на майно, яке було тимчасово вилучене 18.04.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, яке вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук «Apple», серійний номер: FVFZ6SUYL410, сірого кольору, без зарядного пристрою відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді