Рішення

від 07.07.2023 по справі 910/205/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2023Справа № 910/205/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (Україна, 08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 1; ідентифікаційний код: 35772789)

до Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12" (Україна, 03134, м. Київ, вул. Жолудєва, буд. 4; ідентифікаційний код: 02904415)

про стягнення 128 933,70 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12" (далі - відповідач) про стягнення 128 933,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

07.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він, зокрема, просив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, посилаючись на складність справи, а також на необхідність призначення у справі судової експертизи.

Частинами 1, 2, 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2023 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 04.02.2023 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 25.01.2023).

Згідно з частинами 1, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

У пункті 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З огляду на вищенаведене, останнім днем встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву було 20.02.2023, тоді як відзив на позовну заяву відповідачем подано до суду 07.04.2023, тобто зі значним порушенням встановленого судом строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, відповідач клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву не заявляв, а суд не може поновити такий строк з власної ініціативи.

Частиною другою статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що відзив на позовну заяву було подано відповідачем після закінчення строку на його подання, а також відсутність правових підстав для поновлення вказаного строку, суд, на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, залишає відзив на позовну заяву без розгляду.

19.04.2023 на електронну пошту суду та 21.04.2023 засобами поштового зв`язку до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

У пункті 5 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив на позов протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

За допомогою сервісу відстеження поштових пересилань суд встановив, що позивач отримав відзив на позовну заяву 13.04.2023, отже останнім днем строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву було 18.04.2023, натомість позивачем відповідь на відзив на позовну заяву подано до суду лише 19.04.2023.

Оскільки позивач не заявив клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву, суд, на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, залишає відповідь на відзив на позовну заяву без розгляду.

24.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач просить у задоволенні позову відмовити, з огляду на неналежну якість наданих позивачем послуг, для встановлення чого наголошує на необхідності проведення судової автотранспортної експертизи, а справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частинами 1, 7 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

При відкритті провадження у справі судом було враховано вищевказані положення процесуального закону та оскільки ціна позову в справі № 910/205/23 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали, суд вирішив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У поданих до суду запереченнях на відповідь на відзив, заперечуючи проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не навів суду жодного належного обґрунтування в чому полягають особливості предмету доказування у справі та необхідності призначення судом підготовчого засідання для виконання завдання господарського судочинства.

Посилання відповідача на необхідність розгляду справи в загальному позовному провадженні, значення справи для відповідача, а також те, що на думку відповідача у справі необхідно призначити судову експертизу суд не може прийняти в якості достатньої підстави для постановлення ухвали про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, оскільки встановлення всіх обставин справи, за висновком суду, може бути здійснено без призначення у справі підготовчого засідання, клопотання про призначення експертизи відповідач не подав, як і не надав доказів проведення експертизи на його замовлення, а підстав для призначення експертизи з власної ініціативи суд не вбачає.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з грудня 2020 року по травень 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" надавались Товариству з додатковою відповідальністю "Універсам №12" послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобіля "УАЗ 3909", реєстраційний номер НОМЕР_1 , загальною вартістю 132 350,10 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані сторонами та скріплені їхніми печатками акти виконаних робіт № ЕНЗ00055712 від 25.12.2020 на суму 25392,10 грн, № ЕНЗ00057170 від 30.12.2020 на суму 9288,30 грн, № ЕНЗ00057657 від 23.01.2021 на суму 938,40 грн, № ЕНЗ00057964 від 01.02.2021 на суму 24340,00 грн, № ЕНЗ00058190 від 08.02.2021 на суму 11276,40 грн, № ЕНЗ00058266 від 28.02.2021 на суму 25624,60 грн, № ЕНЗ00058951 від 18.03.2021 на суму 13285,80 грн, № ЕНЗ00059677 від 26.03.2021 на суму 1656,00 грн, № ЕНЗ00058326 від 31.03.2021 на суму 6808,30 грн, № ЕНЗ00060487 від 14.04.2021 на суму 4845,10 грн, № ЕНЗ00060242 від 04.05.2021 на суму 7229,90 грн та № ЕНЗ00061270 від 05.05.2021 на суму 1665,20 грн.

На оплату наданих послуг позивач виставляв рахунки № ЕС000075261 від 25.12.2020 на суму 25392,10 грн, № ЕС000075522 від 30.12.2020 на суму 9288,30 грн, № ЕС000076915 від 06.02.2021 на суму 11276,40 грн, № ЕС000076165 від 22.01.2021 на суму 938,40 грн, № ЕС000076592 від 31.01.2021 на суму 24340,00 грн, № ЕС000077912 від 27.02.2021 на суму 25624,60 грн, № ЕС000078002 від 01.03.2021 на суму 6808,30 грн, № ЕС000078145 від 04.03.2021 на суму 13285,80 грн, № ЕС000079402 від 26.03.2021 на суму 1656,00 грн, № ЕС000080726 від 14.04.2021 на суму 4845,10 грн, № ЕС000082012 від 04.05.2021 на суму 7229,90 грн та № ЕС000082052 від 05.05.2021 на суму 1665,20 грн.

Згідно з наявним у матеріалах справи гарантійним листом № 151 від 31.08.2021 відповідач визнав заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 148115,00 грн та гарантував її оплату у відповідності до наведеного у гарантійному листі графіку.

З наявного в матеріалах справи листа відповідача № 25/09.2020 вбачається, що відповідач зобов`язався погасити заборгованість в загальній сумі 132350,10 грн у наступному порядку:

- до 15.10.2021 в сумі 25392,10 грн за рахунком № ЕС000075261 від 25.12.2020;

- до 05.11.2021 в сумі 34566,70 грн за рахунками № ЕС000075522 від 30.12.2020, № ЕС000076165 від 22.01.2021, № ЕС000076592 від 31.01.2021;

- до 30.11.2021 в сумі 36901,00 грн за рахунками № ЕС000076915 від 06.02.2021, № ЕС000077912 від 27.02.2021;

- до 25.12.2021 в сумі 35490,30 грн за рахунками № ЕС000078002 від 01.03.2021, № ЕС000078145 від 04.03.2021, № ЕС000079402 від 26.03.2021, № ЕС000080726 від 14.04.2021, № ЕС000082012 від 04.05.2021, № ЕС000082052 від 05.05.2021.

06.01.2022 позивач направив відповідачу претензію № 02 від 05.01.2022, якою вимагав у семиденний строк від дня її отримання сплатити заборгованість в розмірі 132 350,10 грн.

24.10.2022 позивач направив відповідачу претензію № 184 від 18.10.2022, у якій вимагав у семиденний строк від дня її отримання сплатити 164259,75 грн заборгованості з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач зазначені претензії отримав 10.01.2022 та 28.12.2022 відповідно, проте залишив їх без розгляду та задоволення.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 128933,70 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами частин 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Суд встановив факт надання позивачем за період з грудня 2020 року по травень 2021 року послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобіля "УАЗ 3909", реєстраційний номер НОМЕР_1 , загальною вартістю 132 350,10 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт № ЕНЗ00055712 від 25.12.2020 на суму 25392,10 грн, № ЕНЗ00057170 від 30.12.2020 на суму 9288,30 грн, № ЕНЗ00057657 від 23.01.2021 на суму 938,40 грн, № ЕНЗ00057964 від 01.02.2021 на суму 24340,00 грн, № ЕНЗ00058190 від 08.02.2021 на суму 11276,40 грн, № ЕНЗ00058266 від 28.02.2021 на суму 25624,60 грн, № ЕНЗ00058951 від 18.03.2021 на суму 13285,80 грн, № ЕНЗ00059677 від 26.03.2021 на суму 1656,00 грн, № ЕНЗ00058326 від 31.03.2021 на суму 6808,30 грн, № ЕНЗ00060487 від 14.04.2021 на суму 4845,10 грн, № ЕНЗ00060242 від 04.05.2021 на суму 7229,90 грн та № ЕНЗ00061270 від 05.05.2021 на суму 1665,20 грн, та прийняття послуг відповідачем, про що свідчать підписи представника відповідача та відтиски його печатки у вказаних актах.

Вищезазначені акти виконаних робіт відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає вказані акти як належні докази на підтвердження надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про неналежну якість наданих позивачем послуг, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження зазначених обставин.

В силу ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Відповідач не надав доказів звернення до позивача із вимогами про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору про надання послуг, навпаки, з наявних у матеріалах справи гарантійного листа № 151 від 31.08.2021 та листа відповідача № 25/09.2020 вбачається, що він прийняв надані у період з грудня 2020 року по травень 2021 року послуги та зобов`язався їх оплатити.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

06.01.2022 позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу про сплату заборгованості в розмірі 132 350,10 грн у семиденний строк з моменту її отримання.

Вказана вимога була направлена відповідачу рекомендованим листом з штрих-кодовим ідентифікатором № 0813100645298 і відповідно до витягу із сервісу відстеження поштових пересилань була вручена відповідачу 10.01.2022.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов`язання є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем не надано доказів оплати наданих послуг, як і не спростовано обґрунтованості заявленого позивачем до стягнення розміру грошових вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України), позивач має право вільно обирати способи захисту свого порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази оплати послуг, наданих у період з грудня 2020 року по травень 2021 року, водночас позивачем заявлено до стягнення 128933,70 грн, тобто з урахуванням часткового виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Наведена обставина визнається позивачем і суд не має обґрунтованих підстав вважати її недостовірною.

Відтак, оскільки позивач просить стягнути з відповідача саме 128 933,70 грн, то, з урахуванням принципу диспозитивності, суд розглядає позовні вимоги виходячи із заявленого розміру.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 128 933,70 грн визнається судом обґрунтованою.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 128933,70 грн.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12" (Україна, 03134, м. Київ, вул. Жолудєва, буд. 4; ідентифікаційний код: 02904415) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (Україна, 08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 1; ідентифікаційний код: 35772789) заборгованість в розмірі 128 933 (сто двадцять вісім тисяч дев`ятсот тридцять три) грн 70 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.07.2023

Суддя О.В. Нечай