Рішення

від 08.09.2010 по справі 2-4083-10

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

     2-4083/2010

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

 08 вересня 2010 року                                                 м. Запоріжжя

 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді                                                          Жупанової І.Б.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу  позовом  ОСОБА_1 до  Управління пенсійного фонду  України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії,

  В С Т А Н О В И В:  

 ОСОБА_1 01.07.2010 року    звернувся до суду з  позовом до  Управління пенсійного фонду  України в Шевченківському районі м. Запоріжжя,  в якому зазначила, що має статус дитини війни, тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  має право на одержання пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Посилаючись на те, що виплати пенсії проведені відповідачем у меншому, ніж передбачено згаданим Законом розмірі, позивач просить визнати незаконною відмову у здійсненні перерахунку та виплаті у повному обсязі підвищення до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по день ухвалення рішення, згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов’язати відповідача виплачувати пенсію з урахуванням підвищення на 30 % від мінімальної пенсії за віком як «дитині війни», зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити у повному обсязі підвищення до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по день ухвалення рішення.

В судове засідання позивачка не з’явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. На позові наполягає, просить задовольнити позов в повному обсязі.

 Представник відповідача надав письмову заяву, в якій просить суд розглядати справу без участі їх представників, надавши письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав:  дії відповідача повністю відповідають чинному законодавству України, вчинені у межах повноважень відповідача і у спосіб, встановлений законом, з дотриманням вимог бюджетного законодавства, оскільки відповідач є розпорядником бюджетних коштів, просив застосувати позовну давність.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалось.  

Всебічно дослідивши обставини справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом спору по справі є право позивача на отримання передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які проявлені у вигляді бездіяльності суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом  України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 року  пільг.  

Позивач відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р., який набрав чинності з 01.01.2006 року, має статус дитини війни та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Запорізької області.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.  

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України» Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління  

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по призначенню, нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст.6 Закону України  № 2195-IV від 18.11.2004 року, покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивачів.  

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсії або щомісячне грошове утримання чи соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Дія статті 6 зазначеного Закону зупинена на 2006 рік Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Протягом 2007 року підвищення пенсій дітям війни здійснювалось в порядку, встановленому ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала виплату цього підвищення особам, що є інвалідами війни, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік».

З 1 січня 2008 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення п. п. 1, 2 ст. 41 Розділу П Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Згідно із ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

Як вже зазначено, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 року, а відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».  

З огляду на наведені норми стосовно правовідносин, які склалися, суд вважає, що право позивача на отримання за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. поновлено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Право позивача на отримання за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008 р., яким визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».  

Вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, тому суд дійшов до висновку про обов'язок відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачам за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно державну соціальну підтримку у розмірі, встановленому статтею 6  Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Виходячи з викладеного суд знаходить всі підстави для застосування судового захисту права позивача за вказані періоди.

Право позивача на отримання за період з 1 січня 2009 року по 08 вересня 2010 року включно (по день ухвалення рішення суду у цій справі) щомісячного підвищення до пенсії підтверджено безпосередньо вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які за вказаний період є чинними.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Враховуючи приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом дитини війни на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд вважає, що відповідач зобов'язаний призначати, нараховувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії на 30 відсотків, виходячи із розміру встановленого у липні-грудні 2007 р., у травні-грудні 2008 р., та у січні 2009- вересні 2010 року мінімального розміру пенсії за віком.  

Вирішуючи вимоги позивача  в частині визнання незаконною бездіяльності управління в період з 01.06.2006 року по 09.07.2007 року та з 01.01.2008 по 22.05.2008 року, суд не знаходить підстав для їх задоволення з таких міркувань.  

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.  

Оскільки, як встановлено судом, протягом зазначеного періоду нарахування та виплата пенсії позивачу як особі, що має статус дитини війни, проводилась у відповідності з вимогами бюджетного законодавства, суд вважає дії відповідача такими, що ґрунтуються  на законі, і не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи позов в частині вимог про поважність причини пропущення позовної давності, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно із ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки давність звернення позивача за захистом порушеного права ним не пропущена, суд вважає його вимоги про поновлення позовної давності безпідставними і такими, що не відповідають способам судового захисту права, так як у відповідності до наведених норм  навіть за умови пропущення давності з поважних причин, вона не поновлюється, а судом визнається, що порушене право підлягає захисту.  

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 212-215, 257, 292, 294 ЦПК України, ст..  . 8, 15, 16, 257,  267 ч.3  ЦК України, суд  

  В И Р І Ш И В:  

  Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року.  

Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1    підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 08  вересня 2010  року в ключно, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у травні 2008-вересні 2010 року.  

Зобов'язати У правління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя п ризначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1   підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, розраховане виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 08 вересня  2010  року включно, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у травні 2008-вересні 2010 року з урахуванням раніше сплачених сум.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.    

             Суддя                                         І.Б. Жупанова