Рішення

від 20.06.2023 по справі 914/526/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2023 р. м. Рівне Справа № 914/526/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Гусевик І.С, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Мороза Романа Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс - Торф" (вул. Залізнична, 1Б, Чемерне, Сарненський район, Рівненська область, 34524, код ЄДРПОУ 38917860)

про розірвання договору та стягнення 321 905 грн 60 коп.

у судове засідання з`явилися:

- позивач: Мороз Роман Васильович;

- від відповідача: Лук`янчук Сергій Миколайович;

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2023 року на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мороза Романа Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс - торф" про розірвання договору, стягнення 321 905 грн 60 коп., з яких: 233 730 грн 00 коп. основного боргу, 28 175 грн 60 коп. пені та 60 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2023 у справі № 914/526/23 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мороза Романа Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс-торф» про розірвання договору, повернення сплачених коштів, зобов`язання вчинити дію, стягнення пені та моральної шкоди, передано (направлено) за територіальною підсудністю Господарському суду Рівненської області (33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26-А).

14 березня 2023 року за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/526/23 розподілено судді Пашкевич І.О.

Ухвалою від 20.03.2023 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

Судом встановлено, що позивач усунув недоліки позовної заяви в межах встановленого процесуального строку.

Ухвалою від 31.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 914/526/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.05.2023.

18 квітня 2023 року через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

У судовому засіданні 02.05.2023 позивач просив суд задовольнити клопотання, викладене у п. 5 прохальної частини позовної заяви, про зобов`язання відповідача (постачальника) надати документи по Специфікації № 1, а саме про походження сировини, видаткову накладну, транспортну накладну, специфікацію на поставку партії товару, оригінал протоколу № 0221 від 25.01.2022.

Господарський суд, розглянувши означене клопотання позивача про витребування доказів, дійшов висновку про відмову у його задоволенні з підстав, викладених в ухвалі від 02.05.2023.

Ухвалою від 02.05.2023 закрито підготовче провадження у справі № 914/526/23. Призначено справу № 914/526/23 до судового розгляду по суті на 18.05.2023.

10 травня 2023 року від представника відповідача надійшов відзив із запереченнями проти задоволення позовних вимог та заява про продовження строку на подання відзиву.

Ухвалою від 18.05.2023 у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс - Торф" від 08.05.2023 про продовження строку на подачу відзиву на позов - відмовлено. Визнано причини пропуску строку на подання відзиву Товариством з обмеженою відповідальністю "Алекс - Торф" поважними. Прийнято та долучено до матеріалів справи № 914/526/23 відзив на позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс - Торф" та постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням даної заяви по суті спору.

У судовому засіданні 18.05.2023 позивач просив суд надати час для подачі відповіді на відзив.

Оскільки позивач має процесуальне право для подання відповіді на відзиву у строк з урахуванням вимог ст. ст. 166 ГПК України, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 30.05.2023.

25 травня 2023 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні 30.05.2023 оголошено перерву до 20.06.2023.

16 червня 2023 року від представника відповідача надійшли пояснення у справі.

20 червня 2023 року у судове засідання з`явився позивач та представник відповідача.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях.

Стислий виклад правової позиції позивача, викладеної у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між ним (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 03-08/2022 від 03.08.2022 та підписано Специфікацію Замовлення № 1 від 05.08.2022 на поставку товару на суму 195 048 грн 00 коп. та Специфікацію Замовлення № 2 від 15.09.2022 на поставку товару на суму 233 730 грн.

Позивач 05.08.2022 оплатив товар на суму 195 048 грн 00 коп. згідно з рахунком-фактурою № 12 від 05.08.2022. Відповідач здійснив поставку із запізненням.

Покупець оплатив частинами 20.09.2022, 12.10.2022 та 18.10.2022 товар на суму 233 730 грн 00 коп. згідно з рахунком-фактурою № 13 від 15.09.2022. Однак, незважаючи на те, що покупець надав авто для завантаження, постачальник не завантажив його протягом 5 днів, чим завдав збитків покупцю.

Оскільки позивач втратив інтерес до товару який відповідач не поставив у визначеному порядку, позивач просить суд стягнути з відповідача 233 730 грн 00 коп. попередньої оплати у зв`язку з непоставленням товару, пеню у розмірі подвійної облікової ставки розмірі 28 175 грн 60 коп. на підставі п. 5.2. Договору за порушення термінів поставки товару на суму 233 730 грн 00 коп., також просить суд розірвати означений договір і відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 60 000 грн 00 коп.

Стислий виклад правової позиції відповідача

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що попередньо оплачений товар на суму 233 730 грн 00 коп. не було поставлено позивачу у зв`язку із тим, що покупець (позивач) не надав авто для завантаження товару та взагалі в усному порядку відмовився забирати товар, тим самим порушив п. 2.2. умов Договору. Відповідач вважає, що з його сторони виконано всі умови договору, а порушення виконання договірного зобов`язання відбулося з вини покупця, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування заборгованості та стягнення пені.

Відповідач зауважує, що не відповідає дійсності аргумент позивача про те, що відповідачем не було надано позивачу видаткову накладну № 12 від 05.08.2022 і ТТН, адже оригінал видаткової накладної було направлено "Новою поштою" на адресу покупця, оригінал ТТН надано покупцю під час відвантаження товару 27.08.2022 на суму 195 048 грн 00 коп.

Стосовно Специфікацій № 1 від 05.08.2022 та № 2 від 15.09.2022, - відповідач зазначає що такі документи взагалі не було погоджено і відповідно не було підписано, а сам Договір поставки від 03.08.2022 підписано зі сторони покупця без претензій щодо укладення специфікацій замовлення або витребування їх перед підписанням Договору. Твердження позивача про відсутність специфікацій замовлень та інших додаткових документів є безпідставними та не мають об`єктивного значення для справи.

Доводи позивача про те, що він подав автомобіль для завантаження товару на суму 233 730 грн 00 коп. не підкріплені будь-якими належними доказами. В матеріалах справи відсутні будь-які квитанції та маршрутні листи про замовлення авто у перевізника та понесення реальних збитків, адже фактично позивач не надав автомобіль для відвантаження товару та сам відмовився від його отримання.

Продавцем не надано доказів того, що він намагався отримати товар, а відповідач у свою чергу відмовив йому у видачі товару.

У позивача була можливість заявити претензію відповідачу про розірвання договору поставки та повернення грошових коштів в строк визначений договором, тому відповідач вважає, що доводи про невиконання відповідачем договірних зобов`язань та вимоги про нарахування заборгованості і пені є безпідставними та штучно створеними, адже позивач замовивши і отримавши першу партію товару, не мав до відповідача будь-яких претензій, тому замовив другу партію товару і сам відмовився фактично її забирати по невідомим причинам.

Стислий виклад правової позиції позивача, викладеної у відповіді на відзив.

У відповіді на відзив позивач висловлює свої заперечення проти визнання судом поважними причин пропуску відповідачем процесуального строку на подання відзиву та вказує, що на адресу відповідача 14.01.2019 була надіслана претензія про повернення коштів та відшкодування збитків по договору, яка отримана особисто ОСОБА_1 19.01.2023. У претензії було зазначено, що без повернення коштів позов буде подано до суду. У подальшому позов був надісланий 10.02.2023 та отриманий особисто ОСОБА_1 17.02.2023. Від цієї дати минуло більше двох місяців. По ігноруванню усіх надісланих документів на адресу відповідача можна дійти висновку, що відповідач свідомо ухилявся від відповідальності яка лягала на нього. За цей період можна було безперешкодно знайти адвоката і забезпечити собі юридичну допомогу.

Позивач вважає безпідставними аргументи відповідача про те, що позивачем не було надано авто для завантаження та що позивач в усному порядку відмовився забирати товар. В обґрунтування своїх заперечень надав докази про підтвердження пошуку авто, а також доказ бронювання авто - Заявка № 09/11/22 на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Також у підтвердження надання авто на завантаження позивач посилається на переписку з менеджером та безпосередній дзвінок до відповідача через який було повідомлено відповідача який знав та погодив відправку вантажу.

Позивач посилається на ч. 1 ст. 655 ЦК України, яка передбачає, що у разі відмови продавця передати товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, та стверджує, що право покупця на односторонню відмову від договору у випадку відмови продавця передати проданий товар встановлено прямою нормою цивільного законодавства.

Спираючись на пункти 1.2 та 2.1. Договору позивач вказує що не передавав відповідачу замовлення по факсу, ні по електронній пошті, ні фізично не відправляв листом на адресу постачальника. Це підтверджує і відповідач у своєму зверненні щодо наявності специфікацій замовлень. Так як специфікація має певний формат в якому повинно міститись дані про постачальника дані про покупця попередньо домовлені парламенти товару. Також специфікація повинна мати свій номер та відповідати номеру договору до якого вона додається.

Позивач заперечує проти твердження відповідача про те, що позивач не вимагав підписання специфікацій коли підписував договір, так як підписання договору це окреме положення і його не можна поєднувати одночасно з підписанням специфікацій. Через що специфікації оформлюються після підписання договору на основі відправлених замовлень постачальнику. І тільки після цього відповідач має створити специфікацію і надіслати оригінал і копію на підпис замовнику. Отримати зворотню від замовника підписану ним специфікацію. І після цього може надати рахунок на оплату товару по специфікації. Також специфікація формується по попиту замовника та можливостях виробника і одночасно не може бути підписана за Договором.

З огляду на викладене так як позивач не надсилав для відповідача замовлень на поставку товару, так як специфікації між сторонами не підписані, відтак кошти у розмірі 233 730 грн 00 коп. є такими що помилково зараховані, на підставі чого позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути суму 233 730 грн 00 коп.

Відповідач постійно переносив повернення коштів і тим самим вводив в оману позивача. А згодом перейшов виходити на зв`язок.

Відповідач в порушення положень договору поставки та вимог законодавства не виконав добровільно своїх зобов`язань.

Позивач посилається на норму ч. 2 ст. 693 ЦК України, якою передбачено, що якщо продавець , який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Стислий виклад правової позиції відповідача, викладеної у поясненнях

Відповідач вказує, що сторони не визначили строку виконання зобов`язання щодо поставки конкретної партії товару у спосіб, передбачений п. 2.1. Договору, не підписали Специфікації із визначеним строком поставки товару, а отже і відсутній факт порушення відповідачем зобов`язання щодо строку поставки товару. Відмова покупця від договору (та прохання повернути попередню оплату) є підставною лише тоді, коли продавець відмовився від поставки товару / не передав товар у встановлений строк (наслідок порушення зобов`язання), що узгоджується зі змістом ст. ст. 610, 611, 665, 693 ЦК України. Позивачем не враховано, що відсутність (невизначеність) строку поставки товару є лише підставою для реалізації позивачем ст. 693 ЦК України, яка відсилає до ст. 530 ЦК України. Тобто, з метою виконання договірних відносин позивачу слід було надіслати вимогу відповідачу про необхідність виконання зобов`язання згідно досягнутих домовленостей, а саме - здійснити поставку товару. І виключно після невиконання відповідачем обов`язку щодо поставки товару у відповідний строк (порушення зобов`язання продавцем) покупець мав право вимагати повернення попередньої оплати продавця. З врахуванням наведеного, інші позовні вимоги, як похідні, також не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" оформлено Протокол випробувань № 0221 від 25.01.2022 на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс - торф", об`єкт випробувань - гранули паливні (пелети) з деревини. Метою випробувань була перевірка зразків на відповідність ДСТУ 8358:2015 Брикети та гранули паливні з деревинної сировини. Технічні умови. У протоколі зафіксовано показники вимірювань та результати випробувань.

Судом встановлено, що 03.08.2022 між Фізичною особою-підприємцем Морозом Романом Васильовичем (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алекс - торф" (далі - продавець) укладено Договір поставки № 03-08/2022 (далі - Договір).

У відповідності до п. 2.1. Договору поставки товару здійснюються на підставі окремих замовлень покупця, покупець передає постачальнику замовлення по факсу або електронній пошті на підставі яких сторони узгоджують асортимент, кількість, ціну, вартість, дату оплати, термін поставки кожної партії товару та постачальник оформляє Специфікацію на партію товару.

Згідно з п. 2.2. Договору поставка узгодженої партії товару покупцю здійснюється після подачі покупцем транспортного засобу для завантаження товару. На підтвердження повноважень перевізника покупець до здійснення поставки зобов`язаний направити факсом або електронною поштою листа постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номеру транспортного засобу, який буде подано до завантаження на прізвище ім`я по батькові водія.

Пунктами 2.3 та 2.4 Договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах « FCA Чемерне, Сарненського району. Рівненської області, згідно правил Інкотермс 2020. Датою поставки вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника, згідно специфікації. Право власності на товар і всі ризики переходять до Покупця в момент поставки.

У відповідності до п. 2.6 Договору вимоги покупця у зв`язку з недоліками щодо кількості товару повинні бути заявлені постачальнику при поставці згідно пункту 2.3 Договору: вимоги щодо якості товару (лише у випадку невідповідності якості товару свідоцтвам і технічним умовам) повинні бути заявлені постачальнику у 5 - денний термін з дня поставки шляхом направлення претензії поштовим зв`язком у встановленому чинним законодавством порядку. Попередньо (для прискорення розгляду) претензія може бути направлена факсимільним зв`язком або електронною поштою.

Пунктом 2.7 Договору, визначено, що претензія розглядається постачальником за умови, що покупець дотримався порядку прийомки товару за якістю, встановленому чинним законодавством (Інструкція № 1 1-7).

У випадку визнання постачальником претензії покупця щодо якості товару обґрунтованою він здійснює доставку або заміну неякісного товару при поставці наступної партії товару. (п. 2.8. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що оплата товару покупцем здійснюється грошовими коштами на поточний банківський рахунок постачальника у вигляді попередньої оплати за Товар у розмірі 100 процентів або за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 5.2. Договору при простроченні поставки товару (за умови здійснення покупцем попередньої оплати та за умов, що покупець не має заборгованості по оплаті за попередні поставки), постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.

Згідно з п. 8.1. Договору даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2022. Після підписання даного договору всі попередні домовленості (усні та письмові) щодо предмету цього Договору - втрачають силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що Договір є укладеним, підписаний уповноваженими сторонами та скріплений відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.

05 серпня 2022 року відповідач виставив для позивача рахунок-фактуру № 12 на оплату товару (паливні гранули (пелети) з деревної тирси, гранульовані, діаметром 8 мм, пакетах по 15 кг, кількість 22, 68тонн на загальну суму 195 048 грн 00 коп.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач здійснив на рахунок відповідача оплату товару на підставі рахунку № 12 у розмірі 195 048 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 6 від 05.08.2022 та квитанцією № 6 від 05.08.2022 із призначенням платежу "У сумі 162 540.00 грн з ПДВ - 20 % 32508.00 грн . Згідно рахунок-фактура № 12 за паливні гранули (пелети) з деревної тирси".

У позовній заяві позивач вказує, що дана партія товару на суму 195 048 грн 00 коп. була відвантажена із великим запізненням, при цьому під час поставки товару на суму 195 048 грн 00 коп. постачальник не надав документи на походження сировини (паливні пелети (гранули)), яка має відповідати ДСТУ та параметрам для виготовлення продукції; не надав підтвердження офіційних платежів про закупівлю сировини (тирси) для виготовлення паливних пелет (гранул). Відповідач не надав ані видаткову накладну на загальну суму 195 048 грн 00 коп., ані специфікацію на поставлену партію, ані транспортну накладну.

Відповідач у відзиві підтверджує, що поставка товару на суму 195 048 грн 00 коп. відбулася відповідно до товарно-транспортної накладної від 27.08.2022. При цьому зазначає, що претензій щодо поставки даної партії товару у позивача на момент отримання товару не виникло; зазначає що оригінал видаткової накладної № 12 від 05.08.2022 завірену печатками було відправлено позивачу Новою Поштою.

Позивач у свою чергу вказує, що не відповідає дійсності те що ніби-то не було претензій з боку покупця по першому замовленні першої партії товару. Так як відвантаження товару відбулось із запізненням більше ніж на 21 день. Так як оплата пройшла 05.08.2022. Є підтвердження у справі, а завантаження здійснили 27.08.2022. Це підтверджує товарно-транспортна накладна яку надали перевізнику.

З огляду на викладене вбачається, що сторони визнають факт поставки товару 27.08.2022 на загальну суму 195 048 грн 00 коп. та наявність товарно-транспортної накладної (том 1, а.с. 127).

При цьому позивач вказує на безпідставність твердження відповідача про направлення "Новою Поштою" видаткової накладної № 12 від 05.08.2022 на загальну суму 195 048 грн 00 коп. (адже позивач не отримував даного документа, а відповідач не надав навіть номеру відправлення на підтвердження своїх доводів) та на безпідставність твердження відповідача про те, що він надав позивачу товарно-транспортну накладну (адже відповідач надав даний документ перевізнику, який йому був потрібний, при цьому був зобов`язаний надіслати для позивача окремим документом завірену і підписану ТОВ "Алекс Торф" товарно-транспортну накладну, але цього не зробив).

Суд зауважує, що твердження відповідача про направлення "Новою поштою" на адресу позивача видаткової накладної № 12 від 05.08.2022 на суму 195 048 грн 00 коп. є таким, що не підтверджено матеріалами справи. При цьому видаткова накладна, копія якої міститься в матеріалах справи (том 1, а.с. 125) не містить жодних підписів та печаток, а відтак не є первинним документом та доказом.

При цьому суд дійшов висновку, що аргументи позивача про те, що відповідач був зобов`язаний надіслати для позивача окремим документом завірену і підписану ТОВ "Алекс Торф" товарно-транспортну накладну не відповідає укладеному між сторонами Договору, позаяк жоден із пунктів Договору від 03.08.2022 не вказує на такий обов`язок.

Враховуючи, що сторони не узгодили порядку передачі між собою первинних документів на товар згідно з Договору, суд зауважує, що до даних правовідносин застосовуються загальні принципи господарських правовідносин, згідно з якими відпуск товару повинен обов`язково супроводжуватися оформленням первинного документу, наприклад, накладної або актом приймання-передачі, із вказівкою в ньому одиниць вимірювання та цін на товари. При цьому передавання первинних документів повинне відбуватися разом із товаром, якщо інше не обумовлено Договором. Так, фіксація всіх господарських операцій здійснюється за допомогою складання первинних документів. Відтак підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Значення документального оформлення господарських операцій первинними документами приведене у ст. 9 Закону про бух облік, а Положенням N 88 затверджений порядок створення первинних документів, записів у регістрах бухгалтерського обліку та зберігання документів, регістрів і звітів. Інформація, яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного й аналітичного обліку. Положення N 88 при складанні первинних бухгалтерських документів вимагає складати їх у момент здійснення операції, а якщо це неможливо, то безпосередньо після її закінчення; використовувати бланки типових форм, що затверджені Госкомстатом України, або бланки спеціальних форм, що затверджені відповідними міністерствами та відомствами, виготовлені самостійно, із вказівкою обов`язкових реквізитів типових чи спеціальних форм.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, позивач прийняв товар на загальну суму 195 048 грн 00 коп. без зауважень, що свідчить про підтвердження факту здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції саме на виконання договірних зобов`язань за Договором. Під час приймання товару у позивача не було претензій щодо відсутності первинних документів на означений товар.

Водночас зауваження позивача викладені у претензії № 2 від 13.01.2023, яка вручена відповідачу 19.01.2023 (трек-номер відправлення 7907006914919, фіскальний чек від 14.01.2023).

Як вбачається, претензії і зауваження позивача до відповідача щодо відсутності товаророзпорядчих документів на товар на загальну суму 195 048 грн 00 коп. не впливають на предмет позовних вимог, адже позивач не відмовився від прийняття товару 27.08.2022, що свідчить про конклюдентність дій Фізичної особи-підприємця Мороза Романа Васильовича.

Разом з тим, як встановлено судом, незважаючи на відсутність первинних документів по першій партії товару на суму 195 048 грн 00 коп. позивачем в подальшому було оплачено наступні партії товару згідно з виставленим рахунком - фактурою № 13 від 15.29.2023, що свідчить про бажання продовження господарських правовідносин між сторонами.

Судом встановлено, що 15.09.2022 відповідач виставив для позивача рахунок-фактуру № 13 на оплату товару на загальну суму 233 730 грн 00 коп. (том 1, а.с. 24).

Окрім того, в матеріалах справи міститься рахунок-фактура № 13 від 15.09.2022 на оплату товару (паливні гранули (пелети) з деревної тирси, гранульовані, діаметром 8 мм, пакетах по 15 кг, кількість 23, 1 тонн на загальну суму 244 860 грн 00 коп. (том 1, а.с. 68).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач здійснив на рахунок відповідача оплату товару на підставі рахунку № 13 на загальну суму 233 730 грн 00 коп., а саме :

- у розмірі 74 860 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 20 від 20.09.2022 та квитанцією № 20 від 20.096.2022 із призначенням платежу "Згідно рахунок-фактура № 13 за паливні гранули (пелети) з деревної тирси від 15 вересня 2022 року у сумі 62 383.33 грн, ПДВ - 20 % 12 476,67 грн";

- у розмірі 100 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 29 від 12.10.2022 та квитанцією № 29 від 12.10.2022 із призначенням платежу "Згідно рахунок-фактура № 13 за паливні гранули (пелети) з деревної тирси від 15 вересня 2022 року у сумі 83 333.33 грн, ПДВ - 20 % 16 666. 67 грн";

- у розмірі 58 870 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 33 від 18.10.2022 та квитанцію № 33 від 18.10.2022 із призначенням платежу "Згідно рахунок-фактура № 13 за паливні гранули (пелети) з деревної тирси від 15 вересня 2022 року у сумі 49 058.33 грн, ПДВ - 20 % 9 811.67 грн".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань стосовно поставки товару за Договором поставки № 03-08/2022 від 03.08.2022 на загальну суму 233 730 грн 00 коп. та просить розірвати означений договір і повернути попередньо сплачені кошти за непоставлений товар і відшкодувати завдану моральну шкоду.

Щодо аргументів позивача та відповідача про специфікації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 916/17/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 року у справі №904/2357/20, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 24.09.2020 у справі №922/2665/17, від 01.10.2020 у справі №910/16586/18. Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

При цьому, слід враховувати висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в перелічених постановах, щодо необхідності співставлення судом наданих позивачем і відповідачем доказів з огляду на їх вірогідність для правильного застосування положень ст. 79 ГПК України.

Положеннями ч. 1 ст. 75 ГПК України, передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Як вбачається із п. 2.5. Договору в специфікації зазначаються кількість товару, дата поставки, ціна і вартість. Специфікації є підставою для проведення розрахунків між сторонам, вони мають силу додатків до Договору і є його невід`ємною частиною.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 ЦК України та статті 181 ГК України.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо.

Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, поставка товару, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій (постанова Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17).

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні специфікації, підписані сторонами. Відповідач стверджує про те, що вони взагалі не підписувалися. А позивач вказує, що не виставляв замовлень на поставку товару.

При цьому суд зауважує, що з матеріалів справи чітко вбачається узгодження між сторонами питань щодо виду товару, його кількості та вартості, а саме: 15.09.2022 відповідач виставив для позивача рахунок-фактуру № 13 на оплату товару (паливні гранули (пелети) з деревної тирси, гранульовані, діаметром 8 мм, пакетах по 15 кг, кількість 22, 05 тонн на загальну суму 233 730 грн 00 коп. (том 1, а.с. 24). Означена пропозиція є офертою.

При цьому даний рахунок фактура був оплачений позивачем, а відповідно позивач усвідомлював і погоджувався саме на такі умови щодо виду, кількості і ціни товару, що свідчить про акцептування позивачем всіх умов, навіть за відсутності окремо сформованого замовлення. Відтак відсутність підписаних між сторонами Специфікацій та замовлень не свідчить про те, що сторони не дійшли згоди про поставку товару певного виду кількості та вартості, позаяк в матеріалах справи містяться інші докази які свідчать про зворотнє.

Отже, суд вбачає суперечливість позиції позивача щодо обставин відсутності його волевиявлення на поставку товару на загальну суму 233 730 грн 00 коп.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.

Сторони Договору на підставі вільного волевиявлення домовилися, погодили та зафіксували у п. 2.2. Договору, що поставка узгодженої партії товару покупцю здійснюється після подачі покупцем транспортного засобу для завантаження товару. На підтвердження повноважень перевізника покупець до здійснення поставки зобов`язаний направити факсом або електронною поштою листа постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номеру транспортного засобу, який буде подано до завантаження на прізвище ім`я по батькові водія.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем вчинялися дії, передбачені п. 2.2. Договору, а саме: подача покупцем транспортного засобу для завантаження товару, а також направлення факсом або електронною поштою листа постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номеру транспортного засобу, який буде подано до завантаження на прізвище ім`я по батькові водія.

Позивач надав докази, що він здійснював пошук авто на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Зокрема, долучено заявку № 09/11/22 від 09.11.2022 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, яка підписана між ФОП Морозом Р.В. та ФОП Максимів Петром Андрійовичем.

Однак, позивачем не доведено, що ФОП Морозом Р.В. було направлено для ТОВ "Алекс-торф" листа постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номеру транспортного засобу, який буде подано до завантаження на прізвище ім`я по батькові водія.

Доказ бронювання авто - заявка № 09/11/22 на перевезення вантажу не свідчить про те, що позивачем направлено до відповідача автомобіль для отримання товару шляхом самовивозу.

Суд вбачає суперечливість із матеріалами справи та умовами договору позиції позивача щодо обставин того, що обов`язок поставки товару ніби-то лежить на відповідачу.

Варто зазначити, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у низці справ робить посилання на принцип римського права "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), який "базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud". Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження №61-22 315сво18); постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між останніми велося усне спілкування щодо поставки товару. При цьому відповідачем неодноразово зазначалося, що товар знаходиться у Чемерне, Сарненського району Рівненської області.

При цьому позивач не вчинив жодних дій щоб виконати свій обов`язок та забрати оплачений товар на суму 233 730 грн 00 коп.

Позивач посилається на ділову переписку, яка проводилася ним із менеджером відповідача у якій ніби-то повідомляється про готовність позивача забрати товар та виконання позивачем п. 2.2. Договору.

Однак із наданих позивачем документів вбачається, що переписка дійсно відбувалася, однак вона відредагована у вигляді комбінації скріншотів і власних тверджень позивача (том 1, а.с 86), а відтак не є належним та допустимим доказом виконання позивачем своїх обов`язків, передбачених п. 2.2. Договору. Із означеної переписки неможливо встановити про що і хто між собою вів перемовини, тим більше у ній не вказано жодного номеру транспортного засобу та прізвища водія, як того вимагає від позивача п. 2.2. Договору.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивачем було подано відповідачу автомобіль для завантаження товару.

При цьому виходячи із наявних матеріалів, використовуючи стандарт вірогідності доказів як юридичний інструментарій, виходячи із принципу заборони суперечливої поведінки та добросовісності, судом встановлено, що саме позивач зобов`язаний був забрати товар у відповідача та вчинити ряд дій на виконання свого обов`язку. При цьому позивачем не доведено, що він вчинив такі дії, а відповідач відмовив йому у відпуску товару.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Також судом враховано, що станом на дату пред`явлення позивачем претензії № 2 від 13.01.2023 та в подальшому з боку позивача не було вчинено дій на виконання п. 2.2. Договору.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази ініціювання позивачем виконання зобов`язання по поставці товару на суму 233 730 грн 00 коп. зі свого боку.

Незважаючи на оплату товару в повному обсязі, вбачається пасивне ігнорування позивачем свого обов`язку забрати товар, за який оплачено 233 730 грн 00 коп.

Відсутність у позивача доказів з виконання свого обов`язку за договором поставки про самовивіз товару не може вважатись добросовісною поведінкою суб`єкта господарських правовідносин.

Позивач надає довільний виклад обставин у формі листа від 18.04.2023, однак обставини на які посилається позивач у даному листі нічим не підтверджені. Особисте спілкування між позивачем і директором відповідача не є визначальним, позаяк у Договорі чітко передбачено порядок його виконання з обох сторін.

Щодо тверджень позивача про втрату інтересу до Договору, суд зазначає, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Щодо твердження позивача, викладеного у відповіді на відзив, про те, що кошти у розмірі 233 730 грн 00 коп. є такими, що помилково зараховані, на підставі чого позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути суму 233 730 грн 00 коп., - суд зазначає що позиція позивача є суперечливою, позаяк у позовній заяві позивач стверджує про порушення відповідачем зобов`язань із поставки товару, а у відповіді на відзив стверджує про кондикційність зобов`язань, які склалися щодо 233 730 грн 00 коп. Суд зазначає, що позивачем не вчинено заяви про зміну підстав позову, порядок якої передбачений ч. 3 ст. 46 ГПК України, а відтак означена позивачем підстава позову про необхідність застосування до правовідносин які склались між сторонами ст. 1212 ЦК України є такою, що не приймається судом.

Враховуючи викладене та те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги те, що позивач не надав суду доказів виконання зі свого боку обов`язку, передбаченого п. 2.2. Договору, - суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що відповідач порушив його права, із захистом про які ФОП Мороз Р.В. звернувся до суду із даним позовом.

Решта доводів позивача не спростовують наведених вище висновків суду та не приймаються як безпідставні, з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 28.10.2010 у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), аналіз якої свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Позивачем не доведено порушення відповідачем його прав щодо поставки товару на суму 233 730 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то судовий збір сплачений позивачем у розмірі 7 512 грн 58 коп. залишається за Фізичною особою-підприємцем Морозом Романом Васильовичем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "30" червня 2023 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич