Постанова

від 05.07.2023 по справі 493/1451/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 493/1451/22

провадження № 61-4485св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Левчик», державний реєстратор Мельничук Володимир Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року під головуванням судді Тітової Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Ігнатенко П. Я., Склярської І. В., у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» про забезпечення його позову до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик», державного реєстратора Мельничука Володимира Олександровича про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації, припинення права оренди земельної ділянки та визнання прав,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» (далі - ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» (далі - ПП «Левчик»), державного реєстратора Мельничука В. О., в якому просило суд: визнати недійсним договір оренди землі від 13 серпня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» щодо земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601, право оренди якої зареєстровано державним реєстратором Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області Новаком С. П. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі прийнятого ним рішення, індексний номер 64563073 від 22 серпня 2022 року (номер запису про інше речове право 47653536 від 17 серпня 2022 року); скасувати державну реєстрацію права оренди ПП «Левчик» земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601, проведеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди землі від 13 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» (запис про інше речове право 47653536 від 17 серпня 2022 року, підстава внесення запису: рішення державного реєстратора Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області Новака С. П., індексний номер 64563073 від 22 серпня 2022 року) та припинення права оренди ПП «Левчик» на земельну ділянку площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601; скасувати державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на земельну ділянку, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601, проведеної на підставі заяви ОСОБА_1 від 02 жовтня 2018 року (запис про припинення іншого речового права від 11 жовтня 2018 року, відомості внесено до реєстру 13 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Мельничуком В. О., індексний номер рішення 43485187 та визнання права оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601 на підставі договору оренди землі від 03 січня 2014 року, укладеного між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 .

В подальшому ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» подало до суду заяву про забезпечення позову, у якій просило вжити заходи шляхом: заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам та будь-яким іншим особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування заяви ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» зазначало, що відповідно до інформаційної довідки від 13 жовтня 2022 року № 312337190 державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Мельничук В. О. прийняв рішення від 13 жовтня 2018 року № 43485187 на підставі заяви ОСОБА_1 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинив запис «інше речове право припинено», дата та час державної реєстрації 11 жовтня 2018 року 12:42:50, відомості внесено до реєстру 13 жовтня 2018 року 13:54:57, проте відповідно до частини першої статті 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у встановленому законом порядку, розірвання такого договору в односторонньому порядку не допускається. ОСОБА_1 не зверталася до позивача з пропозиціями про розірвання договору, він не був розірваний достроково за рішенням суду і не припинений згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі».

З інформаційної довідки від 13 жовтня 2022 року № 312337190 вбачається, що 13 серпня 2022 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладений договір оренди землі щодо земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601, державний реєстратор здійснив в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ПП «Левчик» на зазначену земельну ділянку (запис про інше речове право 47653536 від 17 серпня 2022 року).

Крім того, ПП «Левчик» неодноразово, практично щороку оформлює договори оренди землі та потім їх розриває, на підставі спірного договору оренди землі відповідач може в будь-який час приступити до використання земельної ділянки, не виключена можливість вжиття відповідачем заходів стосовно чергового розірвання існуючого спірного договору оренди землі та укладання нового незаконного договору, укладення ПП «Левчик» договорів оренди відносно цієї ж земельної ділянки та проведення відповідної реєстрації унеможливлює внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», невжиття такого заходу забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Балтський районний суд Одеської області ухвалою від 01 грудня 2022 року заяву про забезпечення позову задовольнив.

Заборонив ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601.

Заборонив органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601.

Суд першої інстанції погодився з доводами заявника про необхідність забезпечення позову шляхом заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601, а також заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо вищевказаної земельної ділянки, так як невжиття таких заходів може призвести до унеможливлення виконання рішення суду.

Одеський апеляційний суд постановою від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ПП «Левчик» задовольнив частково.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року в частині задоволення вимоги заяви ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» про застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601 скасував, ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» у задоволенні заяви щодо застосування вказаного заходу забезпечення позову відмовив, в решті ухвалу суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання вказаної вище земельної ділянки, не відповідає приведеним критеріям, цей захід є неспівмірним втручанням у право відповідача користування земельною ділянкою, застосування заходу забезпечення позову не може підміняти собою судове рішення по суті спору, тому ухвалу в зазначеній частині необхідно скасувати, у задоволенні заяви в цій частині відмовити, в іншій частині ухвала суду відповідає вище наведеним вимогам, її в цій частині слід залишити без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ПП «Левчик» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601, заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник вказує, що остаточне рішення суду по суті в цій справі не підлягатиме примусовому виконанню. При цьому, заборона вчинення реєстраційних дій фактично обмежує право власності ОСОБА_1 , у тому числі право розпоряджатися своїм майном.

Заявник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 10 листопада 2021 року № 361/6799/14-ц, Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 211/6285/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 04 травня 2022 року у справі № 570/2296/21.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує те, що заява власника земельної ділянки не є підставою припинення договору оренди землі від 03 січня 2014 року, тому державний реєстратор безпідставно здійснив державну реєстрацію припинення права оренди позивача щодо вказаної земельної ділянки за договором, який достроково не розірваний та не припинений.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що невжиття зазначених заходів може призвести до унеможливлення виконання рішення суду.

Оформлені договори оренди ПП «Левчик» порушують як право оренди ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» так і переважне право позивача щодо укладення договору оренди на новий строк.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував копії її матеріалів із Балтського районного суду Одеської області.

Копії матеріалів у справі № 493/1451/22 надійшли до Верховного Суду 16 травня 2023 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив, що ефективним заходом забезпечення позову у цій справі є заборона ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки, площею 2,87 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0601 та заборона органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки.

Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову.

Посилання в касаційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеному висновку викладеному Великою Палатою Верховного Суду.

Звернення уваги в касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року № 361/6799/14-ц, Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 211/6285/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 04 травня 2022 року у справі № 570/2296/21 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини.

При цьому, питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. В даному випадку, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що заборона вчинення реєстраційних дій фактично обмежує право власності ОСОБА_1 , у тому числі право розпоряджатися своїм майном є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не оскаржувала ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в нескасованій частині та постанові апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведених правових норм, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду), судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо судом касаційної інстанції переглядається судове рішення, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, в тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, а тому в даному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом касаційної скарги мають бути розподілені судом першої інстанції за загальними правилами розподілу судових витрат в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» залишити без задоволення.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року в нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров