Постанова

від 30.05.2023 по справі 404/5446/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2023 року м. Кропивницький

справа № 404/5446/21

провадження № 22-ц/4809/432/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євродом»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Н. Ю.) від 21 листопада 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

21липня 2022 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивачі просили суд у рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка виникла за договором позики від 05 березня 2010 року в сумі 3 774 735,00 грн основного боргу, 3% річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн, а всього 4 114 671,38 грн звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме:

1)комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4 203 865,00 грн, який належить відповідачам ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року;

2)земельну ділянку площею 398,00 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів,

шляхом їх продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Крім того, позивачі просили суд передати в їх управління вказані об`єкти нерухомого майна, за рахунок яких підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателів, а саме: комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв. м та земельну ділянку площею 398,00 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що згідно з умовами укладеного договору позики від 05 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. і зареєстрованому у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 380, зі змінами, внесеними договором від 05 квітня 2011 року, вони надали ОСОБА_3 позику в сумі 150 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою позичальника від 05 березня 2010 року.

Позичальник ОСОБА_3 зобов`язався повернути позику до 05 вересня 2011 року.

У забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язання за договором позики від 05 березня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , іпотекодержателями за договором, та ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом», іпотекодавцями за договором, укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 05 березня 2010 року, зі змінами від 05 квітня 2011 року. За умовами цього договору предметами іпотеки є: комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4 203 865,00 грн, який належить відповідачам ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року; земельна ділянка площею 398,00 кв.м, розташована в АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів; земельна ділянка площею 797,09 кв.м, яка знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» на підставі договору оренди землі, укладеного 02 березня 2007 року між Кіровоградською міською радою і ТОВ «Євродом» за № 446, зареєстрованого у Кіровоградській регіональній філії Державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2007 року за № 31, та додаткових угод до цього договору від 19 лютого 2008 року за № 773, 17 лютого 2009 року за № 576, 24 лютого 2010 року за № 307.

На час укладення іпотечного договору частина комплексу будівель, що є предметом іпотеки, являлася спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , що підтверджено письмовою згодою ОСОБА_4 на укладання ОСОБА_3 договору іпотеку, а також рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/8032/17, яким здійснено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на частку комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

05 березня 2010 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. накладено заборону за № 385/1 та внесено реєстраційний запис на підставі іпотечного договору, № 384, 05 березня 2010 року на земельну ділянку, 398 кв.м кадастровий номер 3510100000:33:212:0015 по АДРЕСА_1 .

У зазначений у договорі позики від 05 березня 2010 року термін відповідач ОСОБА_3 позику не повернув, тож виникла заборгованість.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за договором позики від 05 березня 2010 року у національній валюті України за обмінним курсом долара США до гривні, що становило 3 774 735 грн, а також 3% річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн, всього 4 114 671,38 грн.

19 вересня 2016 року на підставі п. 5.1. іпотечного договору позивачі по справі звернулися до ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» з вимогами про усунення порушення договору позики грошей від 05 березня 2010 року та повернення суми еквівалентної 150000,00 доларів США згідно з курсом НБУ станом на день повернення, а також отримані відповідно до розписки від 03 лютого 2011 року в позику 85 000,00 доларів США в строк до 20 жовтня 2016 року із застереженням про право звернення на предмет іпотеки, в разі якщо протягом встановленого строку вимога залишиться без задоволення.

Позивачі стверджують, що загальний розмір їх вимог, які підлягають задоволенню шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки становить 4 114 671, 38 грн, з яких: 3 774 735,00 грн - боргу за позикою та 339 936,38 грн - 3% річних від простроченої.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2022 року позов задоволено. Суд вирішив:

у рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка виникла за договором позики від 05 березня 2010 року в сумі 3774 735 грн, 3% річних від простроченої в розмірі 339 936,38 грн, а всього 4 114 671,38 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4203865,00 грн, який належить відповідачам ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року; земельну ділянку площею 398,00 кв.м, розташовану в АДРЕСА_1 , вартістю 44300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів, шляхом продажу їх на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

передати в управління позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкти нерухомого майна, за рахунок яких підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателів, а саме: комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м та земельну ділянку площею 398,00 кв.м, розташовану в АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» на користь держави судовий збір в розмірі по 3783,33 грн з кожного.

Суд вважав доведеним факт невиконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики від 05 березня 2010 року зі змінами, які забезпечені іпотекою згідно з іпотечним договором від 05 березня 2010 року зі змінами, а тому позивачі набули право звернення стягнення боргу на предмети іпотеки.

Крім того, суд відхилив заяви представника відповідачів про застосування позовної давності зазначивши, що сплив позовної давності за основним та забезпечувальним зобов`язанням не припиняє самого зобов`язання, а тому вимоги позивачів підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2022 року, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Євродом» подали до суду апеляційну скаргу в якій просять скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що згідно з наявними у справі оцінками іпотечного майна, яке належить безпосередньо ОСОБА_3 , його вартість становить 4220250,00 грн, що цілком достатньо для забезпечення усіх вимог позивачів, а тому суд не мав підстав накладати стягнення на все іпотечне майно. На думку апелянтів, у цій частині рішення суду суперечить змісту ч. 6 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Суд не врахував, що рішенням Кіровського районного суду м. кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6120/19 з ОСОБА_3 на користь позивачів вже була стягнута заборгованість і це рішення суду перебуває на виконанні, а тому ухвалення рішення про стягнення заборгованості на предмет іпотеки являє собою подвійну відповідальність за одне й теж порушення.

Вони також вважають необґрунтованим рішення суду в частині передачі предметів іпотеки в управління позивачів оскільки ті не довели суду неналежного використання майна майновими поручителями.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надійшли.

Позиції сторін, висловлені учасниками справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

У судовому засіданні представник апелянтів (відповідачів) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Євродом» адвокат Звіздун А. М. підтримав апеляційну скаргу, надав пояснення стосовно обставин справи.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 особисто до суду не з`явилися.

Представник позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвокат Мазуренко Н. Ю. вимоги апеляційної скарги не визнала і заперечила проти її доводів, надала пояснення суду стосовно обставин справи.

Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 особисто до суду не з`явилися.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

Згідно з умовами укладеного договору позики від 05 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. і зареєстрованому у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 380, зі змінами, внесеними договором від 05 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. і зареєстрованому у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 511, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали ОСОБА_3 позику в сумі 150 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 05 березня 2010 року.

Позичальник ОСОБА_3 зобов`язався повернути позику до 05 вересня 2011 року.

У забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язання за договором позики від 05 березня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , іпотекодержателями за договором, та ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом», іпотекодавцями за договором, укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір від 05 березня 2010 року, зі змінами від 05 квітня 2011 року. За умовами цього договору предметами іпотеки є: комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4 203 865,00 грн, який належить відповідачам ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року; земельна ділянка площею 398,00 кв.м, розташована в АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів; земельна ділянка площею 797,09 кв.м, яка знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» на підставі договору оренди землі, укладеного 02 березня 2007 року між Кіровоградською міською радою і ТОВ «Євродом» за № 446, зареєстрованого у Кіровоградській регіональній філії Державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2007 року за № 31, та додаткових угод до цього договору від 19 лютого 2008 року за № 773, 17 лютого 2009 року за № 576, 24 лютого 2010 року за № 307.

Пунктом 5 іпотечного договору від 05 березня 2010 року передбачено, що у разі порушення позичальником основного зобов`язання або іпотекодавцями умов цього договору іпотекодержателі надсилають позичальнику (іпотекодавцям) письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш - ніж 30 денний строк в попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателів залишається без задоволення, іпотекодержателі мають право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 5.2 вказаного договору, іпотекодержателі набувають права звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання у таких випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за договором позики вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений договором позики строк суми позики.

Пунктом 5.4 іпотечного договору визначено способи задоволення вимог іпотекодержателів: у разі невиконання іпотекадавцями (позичальником) письмової вимоги іпотекодержателів про усунення порушених зобов`язань за цим договором або договором позики грошей встановлений іпотекодержателями строк такі вимоги іпотекодержателів задовольняються за рахунок предмета іпотеки. У такому випадку цей договір згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателів, є правовстановлюючим документом на предмет іпотеки і правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателів на предмет іпотеки (п. 5.4.1. договору).

Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцями та іпотекодержателями, якщо такої згоди не досягнуто - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки (п. 5.4.2. договору).

Згідно з п. 5.4.3 іпотечного договору від 05 березня 2010 року іпотекодержателі мають право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення між іпотекадавцями і покупцем договору купівлі-продажу, який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателів у порядку, визначеному статтею 6 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателів.

Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателів, встановлених п. 5.4 цього договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателям (п. 5.5).

05 березня 2010 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. накладено заборону за № 385/1 та внесено реєстраційний запис на підставі іпотечного договору, № 384, 05 березня 2010 року на земельну ділянку, 398 кв.м кадастровий номер 3510100000:33:212:0015 по АДРЕСА_1 .

На час укладення іпотечного договору від 05 березня 2010 року частина комплексу будівель, що є предметом іпотеки, являлася спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/8032/17 здійснено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на частку комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

У зазначений у договорі позики від 05 березня 2010 року строк, тобто до 05 вересня 2011 року, відповідач ОСОБА_3 позику не повернув, тож виникла заборгованість.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за договором позики від 05 березня 2010 року у національній валюті України за обмінним курсом долара США до гривні, що становило 3 774 735 грн, а також 3% річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн, всього 4 114 671,38 грн.

19 вересня 2016 року на підставі п. 5.1. іпотечного договору позивачі по справі звернулися до ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» з вимогами про усунення порушення договору позики грошей від 05 березня 2010 року та повернення суми еквівалентної 150000,00 доларів США згідно з курсом НБУ станом на день повернення та отриману в позику суму 85 000,00 доларів США відповідно до розписки від 03 лютого 2011 року в строк до 20 жовтня 2016 року із застереженням про право звернення на предмет іпотеки, в разі якщо протягом встановленого строку вимога залишиться без задоволення.

Апеляційний суд додатково встановив такі обставини:

Згідно з інформацією, наданою Фортечним відділом державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у листі від 15 травня 2023 року № 40075/30,19-20/, на виконання у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 09 вересня 2020 року № 404/6420/19 виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 3774735 грн та 3% річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн.

Станом на 11 травня 2023 року на рахунок обліку депозитних сум відділу грошових коштів по вказаному виконавчому провадженню не надходило (Т. 1, а. с. ).

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з нормами ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зазначеним вимогам ст. 263 ЦПК України оскаржуване рішення суду не відповідає, тож апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Норми права та акти законодавства, які підлягають застосуванню

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст цивільного правовідношення становлять суб`єктивні права та обов`язки учасників правовідносин.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (ч. 3 ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону № 898-ІV).

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 898-ІV обтяження нерухомого майна підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна (ч. 1 ст. 5 Закону № 898-ІV).

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону № 898-ІV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 11 Закону № 898-ІV).

Іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону (ч. 1 ст. 15 Закону № 898-ІV).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону № 898-ІV).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 4 ст. 33 Закону № 898-ІV).

Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 6 ст. 33 Закону № 898-ІV).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду (ст. 34 Закону № 898-ІV).

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону № 898-ІV у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону № 898-ІV іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Крім того, з огляду на заяви представника відповідачів адвоката Звіздуна А. М. про застосування наслідків пропуску позовної давності, які викладені у відзивах на позов (Т. 1, а. с. 89 - 93, 101 - 105), суд наводить відповідні правові норми.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до у ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а згідно з ч. 4 цієї статті Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо суті спору, оцінка доводів апеляційної скарги і висновків суду попередньої інстанції

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором позики грошових коштів від 05 березня 2010 року зі змінами внесеними договором від 05 квітня 2011 року не виконав і позику у визначений договором строк (до 05 вересня 2011 року) не повернув, що раніше було встановлено рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7 , Фортечний відділ ДВС ГТУЮ в Кіровоградській області, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення боргу, а також рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» про стягнення боргу.

Хоча у рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_3 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за оформленим розпискою договором позики від 03 лютого 2011 року в сумі 2 172 600,00 грн, що відповідало еквіваленту 85000 доларів США, а не за договором позики грошових коштів від 05 березня 2010 року, проте суд у мотивувальній частині свого рішення встановив, зокрема, що ОСОБА_3 також не виконав свої зобов`язання за договором позики грошей від 05 березня 2010 року у розмірі 150000 доларів США (Т. 1, а с. 183 - 188).

Вказане рішення набрало законної сили 03 травня 2019 року.

Крім того, іншим рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 також встановлено цей факт. При цьому суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 774 735 грн боргу (еквівалент 150000 доларів США) та 3% річних від простроченої суми в розмірі 339 936,38 грн (рішення у ЄДРСР № 88413979).

За даними ЄДРСР рішення суду у справі № 404/6420/19 набрало законної сили 07 серпня 2020 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України вказані судові рішення мають преюдиціне значення для цієї справи, а встановлені ними обставини невиконання ОСОБА_3 зобов`язань перед ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , які виникли на підставі договору позики від 05 березня 2010 року з наступними змінами не підлягають доказуванню.

Спору стосовно цих обставин між учасниками справи не немає.

З огляду на те, що виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики від 05 березня 2010 року забезпечено іпотекою на підставі іпотечного договору від 05 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як іпотекодержателями, та ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом», як іпотекодавцями, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_3 основного зобов`язання та відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 3.1.4, п. 3.1.5, 5. 2 іпотечного договору у позивачів виникло право на звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх реалізації за рішенням суду (ст. 39 вказаного Закону № 898-ІV).

Отже, у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 не повернув в строк до 05 вересня 2011 року отримані в позику грошові кошти в сумі еквівалентній 150000 доларів США, у позивачів виникло право на звернення стягнення боргу на предмети іпотеки, а також право на звернення до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що звернення стягнення боргу у судовому порядку на предмети іпотеки після ухвалення рішення Кіровського районного суду м. Кірововграда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 про стягнення з ОСОБА_3 цієї суми боргу у грошовій формі являтиметься подвійним стягненням так, як згідно з інформацією органу державної виконавчої служби, на виконання якого перебуває виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду від 18 березня 2020 року, стягнення фактично не проводилося, що було встановлено судом апеляційної інстанції.

У такому випадку стягнення не є подвійним, а попередньо ухвалене рішення суду не позбавляє кредиторів (позивачів по справі) застосовувати інші законні засоби для захисту своїх порушених прав.

Схожий по суті висновок викладено у п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17: «Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством».

При цьому Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, що за таких обставин це не є подвійним стягненням боргу.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом положення ч. 6 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», яке передбачає, якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Так апелянти вказали на те, що вартість предметів іпотеки, які належать безпосередньо боржнику за основним зобов`язанням та одночасно одному з іпотекодавців ОСОБА_3 , а це частка комплексу будівель та земельна ділянка площею 398,00 кв.м, становить 4220250,00 грн, що перевищує суму боргу і є достатньої для задоволення вимог позивачів у той час, як загальна вартість комплексу будівель становить 13 318 200,00 грн.

Однак колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що ОСОБА_3 належить право на частку у праві власності на комплекс будівель, яка не виділена в натурі й право на яку, як на окремий об`єкт, не зареєстровано, а тому, відповідно ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», належна ОСОБА_3 частка у праві власності на комплекс будівель не є окремим предметом іпотеки, що виключає можливість звернення стягнення на неї окремо.

Вказаної відповідачами вартості земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_3 недостатньо для задоволення вимог іпотекодержателів.

Стосовно іншого доводу апеляційної скарги про те, що місцевий суд всупереч встановленим ним обставин справи, а саме, що комплекс будівель належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по кожному та ТОВ «Євродом» з часткою , неправильно звернув стягнення боргу на комплекс будівель, який нібито належить у рівних частках, по , двом співвласникам: ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом», то колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

На час укладення іпотечного договору від 05 березня 2010 року предмет іпотеки - комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом», а їх частки були рівними - по кожному.

При цьому на час укладення іпотечного договору право власності на частку () у цьому майні належало спільно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , як таке, що набуте у шлюбі, що встановлено рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/8032/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про поділ спільного сумісного майна подружжя, яке набрало законної сили 11 грудня 2018 року (номер рішення у ЄДРСР 77708446).

Згідно з п. 2.1.4 іпотечного договору від 05 березня 2010 року ОСОБА_4 надала згоду ОСОБА_3 на укладення договору іпотеки і передачу в іпотеку частки вказаного у договорі комплексу будівель та земельної ділянки, які є об`єктами їх спільної сумісної власності.

Таким чином, звернення стягнення на комплекс будівель, співвласниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Євродом», не порушує прав жодного із них, а саме по собі не зазначення у резолютивній частині оскаржуваного рішення ім`я ОСОБА_4 , як співвласниці цього майна та розміру належної їй частки у цьому майні, не може бути підставою для відмови в позові, як про це просять відповідачі у своїй апеляційній скарзі.

Оновні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, але попри це колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у зв`язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права про позовну давність.

Хоча апеляційна скарга не містить доводів про неправильне застосування судом цих норм права, відповідно до вимог ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Право на звернення до суду за захистом, закріплене у ст. 4 ЦПК України, кореспондується з нормою ст. 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Зміст наведених вище положень ст. 256, ст. 267 ЦК України дає підстави вважати, що заява відповідача про застосування позовної давності може бути аргументом «останньої надії» проти обґрунтованого і доведеного позову. Водночас вона є законним правом правопорушника уникнути притягнення до відповідальності у судовому порядку після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

За змістом ч. 3 ст. 267 ЦК України про застосування позовної давності може заявити сторона у спорі.

У відзивах на позов, поданих до суду першої інстанції, представник відповідачів адвокат Звіздун А. М. просив застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмети іпотеки.

Ні ст. 268 ЦК України, ні інші акти законодавства про іпотеку не містять положень про непоширення позовної давності на вимоги іпотекодержателя.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи вчинялися ним інші заходи стягнення боргу.

Вище за текстом цієї постанови колегія суддів апеляційного суду вже вказувала, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 не повернув позику в строк до 05 вересня 2011 року, у позивачів виникло право на звернення стягнення боргу, зокрема, звернення стягнення на предмети іпотеки та право на відповідний позов.

Тобто, у позивачів право на позов про звернення стягнення на предмет іпотеки виникло 06 вересня 2011 року і за правилами ст. 253 ЦК України саме з цієї дати почав перебіг трирічної позовної давності, який відповідно до ч. 1 ст. 254, ч. 5 ст. 261 ЦК України сплинув 05 вересня 2013 року.

Як вже згадувалося у цій постанові, з позовом до суду позивачі звернувся 21 липня 2021 року, тобто зі значним пропуском трирічної позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У справі відсутні відомості про обставини, які згідно з нормами ст. 263, ст. 264 ЦК України давали б підстави вважати, що перебіг позовної давності стосовно вимог іпотекодавців зупинявся або переривався.

Так згідно з положеннями ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Підстави переривання позовної давності, наведені у цій статті Кодексу, є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі вчиняли якійсь дії, які б свідчили про визнання ними свого боргу або обов`язку.

Щодо підстав переривання позовної давності, визначених ч. 2 ст. 264 ЦК України, то у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 148/1923/16-ц вказано, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

З рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зверталися з позовом до ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» про стягнення заборгованості за договором позики від 03 лютого 2011 року, зокрема звернення стягнення на предмети іпотеки

У тій справі позивачі не висували вимог про стягнення заборгованості за не договору позики від 05 березня 2010 року зі змінами.

Отже, пред`явлення позову у тій справі не стосується спірних правовідносин у справі, яка переглядається в апеляційному порядку і не перериває перебігу позовної давності. До того ж у справі № 404/7246/16-ц позов пред`явлено у листопаді 2016 року, тобто після спливу позовної давності у цій справі (після 05 вересня 2014 року).

З рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зверталися з позовом до ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2010 року, а позов ними пред`явлено у вересня 2019 року (також після 05 вересня 2014 року).

Тлумачення ст. 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16, постанові Верховного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 490/14627/14-ц.

З рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 вбачається, що заяв про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог кредиторів за основним зобов`язанням сторони не подавали, а тому суд це питання тоді не вирішував.

Однак ця обставина не позбавляє учасників справи заявити про позовну давність у іншій справі про стягнення заборгованості забезпечувальному зобов`язанні (про звернення стягнення на предмет іпотеки).

Отже, у цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, перебіг позовної давності щодо вимог позивачів за забезпечувальним зобов`язанням не переривався, не зупинявся і на час пред`явлення позову сплинув. Таким чином позивачі пропустили позовну давність, про поважні причини пропущення позовної давності не заявляли, а тому втратили право на задоволення своїх вимог у судовому порядку.

Водночас сам по собі сплив позовної давності не являється підставою для припинення зобов`язань, про що правильно вказав суд першої інстанції, а лише позбавляє позивачів права на судовий захист.

Правильність такого висновку місцевого суду не спростовує того, що він не перевірив належним чином доводи відповідачів про сплив позовної давності, не встановив початок та кінець цього строку, безпідставно відмовив у задоволенні заяви відповідачів лише з огляду на те, що основне зобов`язання є невиконаним, а забезпечувальне зобов`язання не припинилося.

Отже, висновки суду в цій частині грунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає подані відповідачами до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності обґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість задоволення позову в цілому через сплив позовної давності, викладені в апеляційній скарзі доводи про неправильність рішення суду першої інстанції в частині передачі в управління позивачів предметів іпотеки судом не оцінюються.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції неправильно витлумачив норми ЦК України про позовну давність та помилково не застосував їх, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, що потягло ухвалення неправильного рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, а тому, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євродом» задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Єавродом» про звернення стягнення заборгованості за договором позики на предмет іпотеки відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 09 червня 2023 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник