Рішення

від 29.06.2023 по справі 904/580/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2023м. ДніпроСправа № 904/580/23Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. за участю секретаря судового засідання Барабанова Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» м. Павлоград

до:

1. Держави Україна в особі Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці м. Дніпро

2. Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області м. Дніпро

про стягнення з Державного бюджету шкоди, завданої незаконним рішенням Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в загальному розмірі 903594грн25коп

представники:

від позивача: Кайдаш С.І., ордер серія АЕ №1189332 від 28.03.2023, адвокат;

від відповідача-1: Мізерна О.В., в порядку самопредставництва;

від відповідача-2: Дерновський М.Є., в порядку самопредставництва;

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» звернулось до Держави Україна в особі Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області м. Дніпро з позовом про стягнення з Державного бюджету шкоди, завданої незаконним рішенням Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в загальному розмірі 315420грн34коп, а саме: 47292грн94коп реальних збитків за сплату судового збору; 82600грн реальних збитків за несення витрат на правову допомогу; 16071грн реальних збитків внаслідок арешту депозитних коштів; 14456грн40коп упущеної вигоди внаслідок арешту депозитних коштів; 155000грн моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на заподіяння підприємству матеріальної та моральної шкоди внаслідок прийняття Головним Управління Держпраці у Дніпропетровській області протиправної постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС7664 від 25.10.2018 про стягнення штрафу 446760грн.

Позивач вказує, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/8902/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №160/8902/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №160/8902/18 касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» задоволена частково. Скасовані рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019, справа №160/8902/18 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №160/8902/18 та постановою Верховного Суду від 05.05.2022 у справі №160/8902/18, позов задоволений повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову від 25.10.2018 №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/66, прийняту Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області.

Позивач повідомляє, що 16.01.2019 державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання постанови Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області від 25.10.2018 №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 про стягнення штрафу 446760грн, якою було накладено арешт на депозитні кошти позивача в АТ «Приватбанк» в сумі 172100грн

В подальшому 23.03.2021 державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.03.2021 про примусове виконання постанови Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС7664 від 25.10.2018 про стягнення штрафу 446760грн Пунктом 3 постанови передбачено стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 44676грн

Позивач вказує, що постанова відповідача - 1 про накладення штрафу, якою була заподіяна шкода позивачу, була визнана протиправною та скасована рішеннями адміністративних судів у справі №160/8902/18, останнє з якихвступило в законну силу 23.03.2021. Кошти витрачені та неотримані позивачем під час оскарження постанови відповідача-1 про накладення штрафуза своєю правовою природою є шкодою, що завдана позивачеві і підлягає відшкодуванню в силу вимог статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Позивач стверджує, що внаслідок прийняття відповідачем - 1 незаконної постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС7664 від 25.10.2018 про накладення штрафу позивачу була заподіяна матеріальна шкода в наступних розмірах:

- 47292грн94коп реальних збитків за сплату судового збору, що складаються з сум:

сплаченого судового збору в розмірі 30156грн30коп (1762грн + 4939грн +10052грн10коп + 13402грн80коп);

інфляційної складової в розмірі 14427грн за період з 30.01.2020 по 20.01.2023, нарахованої на суму сплаченого судового збору в розмірі 30156грн30коп на підставі статті 625 Цивільного кодексу України;

3%річних в розмірі 2709грн31коп за період з 30.01.2020 по 27.01.2023, нарахованих на суму сплаченого судового збору в розмірі 30156грн30коп на підставі статті 625 Цивільного кодексу України;

- 82600грн реальних збитків за несення витрат на правову допомогу, що складаються з сум:

10000грн за договором про надання правової допомоги №11/19 від 20.06.2019, підписаним позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 ;

6000грн за договором про надання правової допомоги №07/20 від 01.06.2020, підписаним позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 ;

54600грн за договором про надання правової допомоги №01/20 від 03.08.2020, підписаним позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 ;

12000грн за договором про надання правової допомоги №01/22 від 08.08.2022, підписаним позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 .

- 16071грн реальних збитків внаслідок арешту депозитних коштів;

Позивач стверджує, що на депозитному рахунку в АТ «Приватбанк», відкритому на підставі договору №745646 від 27.10.2017, була заблокована сума в розмірі 172100грн

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач розрахував суму інфляційної складової в розмірі 7864грн97коп за квітень 2019року жовтень 2020року та 3%річних в розмірі 8206грн54коп за період з 01.04.2019 по 01.11.2020.

- 14456грн40коп упущеної вигоди внаслідок арешту депозитних коштів;

Позивач вказує, 01.04.2019 був накладений арешт на кошти в розмірі 172000грн, що знаходились на депозитному рахунку в АТ «Приватбанк». Ці кошти були повернені 01.11.2020.

З огляду на визначений в пункті 2.2 договору №745646 від 27.10.2017 розмір процентної ставки (5% річних) та строк арешту коштів (20місяців) позивач розрахував розмір упущеної вигоди: 172100грн х 0,42% = 722грн82коп; 722грн82коп х 20місяців = 14456грн40коп

Також позивач просить стягнути 155000грн моральної шкоди. В позові зазначено, що керуючись засадами справедливості, розумності та виваженості, а також враховуючи те, що в результаті прийняття відповідачем-1 визнаної протиправною постанови про накладення штрафу позивач безумовно зіткнувся з порушеннями особистих немайнових прав юридичної особи-позивача:

- позивач протягом майже 4-х років доводив в суді, перед своїми контрагентами та найманим персоналом той факт, що прийняття відповідачем-1 постанови про накладення штрафу №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 є протиправним і відсутні правові підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства;

- факт прийняття відповідачем-1 постанови про накладення штрафу№ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 та відкриття виконавчого провадження по її виконанню безумовно призвело до приниження ділової репутації позивача перед його контрагентами;

- факт відкриття виконавчого провадження стосовно позивача та накладення арешту на депозитні кошти, розміщені в одному із найбільших банків України (АТ «Приватбанк») призвело до підриву іміджу позивача, зниження ділового престижу та підриву довіри до його діяльності;

- відомості про допущені позивачем порушення та недобросовісність були поширені відповідачем-1 серед значного кола фізичних та юридичних осіб, клієнтів та призвели до зменшення кількості клієнтів, зниження доходу, а також відбулися вимушені зміни в ділових відносинах позивача;

- позивач був змушений нести значні витрати на судовий збір та на правову допомогу протягом тривалого часу (протягом 4 років), що призвело до змін в господарській діяльності позивача, а надмірно тривале судове провадження саме по собі надає позивачеві підстави для відшкодування моральної шкоди згідно практики ЄСПЛ (рішення у справі «Скордіно проти Італії (№1)»).

Позивач посилається на пункт 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» та вказує, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2023 позов залишений без руху та наданий час для усунення недоліків.

На адресу суду 14.02.2023 надійшли письмові пояснення позивача №14/02 від 14.02.2023.

Позивач вказав, що факт розміщення коштів підтверджується банківською випискою з рахунку позивача за період з 01.01.2019 по 31.12.2020. На підставі платіжного доручення органу державної виконавчої служби №113014987 від 23.04.2019 відбулося списання коштів у розмірі 172100грн в примусовому порядку. Відповідно до платіжного дорученням органу державної виконавчої служби №20532 від 12.11.2020 сума у розмірі 172031грн була повернена на рахунок позивача.

Позивач повідомив про направлення запиту №10/02 від 10.02.2023 до АТ КБ «Приватбанк» щодо підтвердження наведених операцій.

Також позивач вказав, що в позові помилково об`єднані в один документ два договори про надання правової допомоги №01/20 від 03.08.2020 року на суму 53600грн та №03/21 від 08.06.2021 на суму 1000грн Тому просить суд розглянути кожну вимогу окремо.

Враховуючи викладене, позивач зазначив про необхідність уточнити детальний перелік витрат на надання правової допомоги. Реальні збитки за витрати на правову допомогу дорівнюють 82600грн:

за договором про надання правової допомоги №11/19 від 20.06.2019 - 10000грн;

за договором про надання правової допомоги№07/20 від 01.06.2020 - 6000грн;

за договором про надання правової допомоги №01/20 від 03.08.2020 - 53600грн;

за договором про надання правової допомоги №03/21 від 08.06.2022 - 1000грн;

за договором про надання правової допомоги №01/22 від 08.08.2022 -12000грн

До письмових пояснень були долучені копії банківської виписки з депозитного рахунку за період з 01.01.2019 по 31.12.2020; платіжних доручень №113014987 від 23.04.2019, №20532 від 12.11.2020; запиту №10/02 від 10.02.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.03.2023.

На електронну адресу суду 14.03.2023 надійшов підписаний цифровим підписом представника відзив Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на позовну заяву про незгоду із позовними вимогами, оскільки:

- судовий збір та витрати на правничу допомогу відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України належать до судових витрат. Під час розгляду Дніпропетровським адміністративним окружним судом справи №160/8902/18 ТОВ «Павлоградінвестбуд» не надавались докази на підтвердження несення судових витрат. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18 щодо розподілу судових витрат підприємство не оскаржувало.

- постанова про накладення штрафу №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 є виконавчим документом, набирає законної сили з моменту прийняття та пред`являється до виконання органом державної виконавчої служби. Тому направляючи постанову №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 для виконання до органу державної виконавчої служби, управління діяло в межах повноважень та в спосіб, передбачений чинним законодавством. Після винесення Дніпропетровським адміністративним окружним судом рішення від 08.09.2020 у справі №160/8902/18 про задоволення позовних вимог та скасування постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018, державний виконавець прийняв постанову від 11.11.2020 про закінчення виконавчого провадження, припинення арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення.

- позивач не є фізичною особою, не наведені ознаки наявності моральної шкоди, визначеної статтею 23 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023 підготовче засідання відкладено до 28.03.2023.

На електронну адресу суду 28.03.2023 надійшла підписана електронним цифровим підписом представника позивача заява про - укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом Кайдаш С.І.; попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становитиме 30000грн; під час розгляду справи ця сума буде деталізована обсягом виконаних робіт у справі відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 28.03.2023, було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 12.04.2023.

На електронну адресу суду 12.04.2023 надійшла підписана електронним цифровим підписом представника позивача заява на виконання ухвали суду від 20.02.2023.

На електронну адресу суду 12.04.2023 надійшло підписане електронним цифровим підписом представника позивача клопотання про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та перенесення розгляду справи на іншу дату.

Позивач повідомив про направлення запиту до АТ КБ "Приватбанк" щодо нарахування відсотків за депозитом в період з 01.04.2019 по 01.11.2020 для обґрунтування суми позовних вимог - упущеної угоди. Станом на 11.04.2023 позивач не отримав відповідь від банку.

Призначене на 12.04.2023 підготовче засідання не відбулось внаслідок вимушеного тимчасового призупинення роботи Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2023 продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів. Підготовче засідання призначено на 11.05.2023.

У підготовчому засіданні від 11.05.2023 представник позивача надав на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути суму в розмірі 903594грн25коп, що складається з

- 30156грн30коп судового збору за оскарження неправомірної постанови;

- 668000грн упущеної вигоди від заниженої вартості реалізованого майна;

- 150000грн моральної шкоди;

- 13437грн95коп неотриманих відсотків за депозитом;

- 12000грн понесених витрат на надання правничої допомоги та 30000грн запланованих витрат.

Позивач зазначив, що наслідки у вигляді шкоди настають в результаті неправомірної поведінки відповідача. Під час розгляду адміністративної справи №160/8902/18 судами встановлений факт протиправності (неправомірності) винесення постанови про накладення штрафу №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018. Вказана постанова була скасована.

Протиправність поведінки відповідача підтверджується відсутністю доказів порушення позивачем законодавства про працю та відсутністю законних підстав для складання постанови про накладення штрафу №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018.

Позивач вказав, що в процесі реструктуризації підприємства в 2019році була запланована реалізація нерухомості та транспортних засобів на суму 7407000грн. Так, згідно з наказом ТОВ «Павлоградінвестбуд» №01-04/12/18 від 04.12.2018 для фінансового оздоровлення діяльності підприємства згідно з плановими заходами на 2019рік була запланована реалізація основних фондів, не задіяних у виробничій діяльності підприємства:

- господарська база (вул. Промислова, 1а) 6000000грн;

- автомобіль ГАЗ "Волга" 108000грн;

- автомобіль УАЗ 108000грн;

- дорожній каток 60000грн;

- автомобіль ВАЗ 51000грн;

- автомобіль Мерседес С-180 240000грн

- автомобіль Мерседес С-180 240000грн;

- автомобіль Газель пасажирська 130000грн;

- автомобіль Мерседес пасажирський 330000грн;

- автомобіль Газель 140000грн.

Позивач стверджує, що внаслідок накладення арешту на все майно підприємства на підставі постанови про арешт майна боржника від 16.01.2019, що тривав до грудня 2021року, підприємство не могло виконувати програму фінансового оздоровлення за рахунок реалізація основних фондів не задіяних в виробничий діяльності.

Після зняття арешту підприємство продовжило діяльність із фінансового оздоровлення, в результаті якої були реалізовані автомобілі та механізми на суму 359000грн: автомобіль ГАЗ "Волга" 36000грн; автомобіль УАЗ 36000грн; дорожній каток 20000грн; автомобіль ВАЗ 17000грн; автомобіль Мерседес С-180 75000грн; автомобіль Газель пасажирська 65000грн; автомобіль Мерседес пасажирський 110000грн. Господарська база та два автомобілі (на суму 6380000грн) залишились не реалізованими у зв`язку з втратою комерційної привабливості.

Позивач розрахував розмір упущеної вигоди таким чином: 7407000грн - 6380000грн 359000грн = 668000грн.

Додатково в обґрунтування наявності завданої моральної шкоди в розмірі 150000грн. позивач вказав, що внаслідок розповсюдженням інформації про арешт майна позивача крупні орендарі відмовились від співпраці з ним. Це призвело до зменшення об`єму доходу в 2020році від оренди майна до 712217грн та заподіяло збитки від втрати крупних орендарів на суму 1283000грн.

Позивач вказав про заподіяння шкоди діловій репутації підприємства, що полягає в оцінці його підприємницької та професійної діяльності. У зв`язку із судовими тяжбами за участю підприємства, що тривали роками, між його партнерами слугувала думка, що підприємство в своїй діяльності порушує чинне законодавство про працю і не має можливості належним чином розпоряджатись майном внаслідок арешту.

Позивач послався на лист АТ КБ «Приватбанк» від 15.02.2023 та вказав, що станом на 01.02.2019 сума депозиту становила 172100грн. Внаслідок арешту коштів на підставі постанови державного виконавця з 23.04.2019 по 12.11.2020 не нараховувались відсотки.

Позивач розрахував розмір неотриманих відсотків з 23.04.2019 по 12.11.2020 (570днів): 172000грн х 5% / 365днів х 570 днів = 13437грн95коп

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 підготовче засідання відкладено з урахуванням розумності процесуальних строків до 24.05.2023.

На адресу суду 23.05.2023 надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на уточнену позовну заяву.

У відзиві зазначено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не уособлює собою Державу Україна, а його рахунки не уособлюють Державний бюджет України.

Позивачем не наведено будь-яких доказів щодо правовідносин між позивачем та відповідачем 2, відсутні факти заподіяння відповідачем 2 шкоди позивачу своїми незаконними діями.

Відповідач посилається на підпункт 1 пункту 9 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та зазначає, що рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України.

Водночас Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України не можуть виступати відповідачами у справі, оскільки не порушили жодну норму чинного законодавства.

Відповідач 2 вказував про недоведеність позивачем підстав для стягнення матеріальної шкоди. Зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідач 2 послався на пункті 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-ІІІ від 12.07.2001 (зі змінами та доповненнями) та зазначив, що діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або діяльності вимогам законодавства. Позивач не обґрунтував власні позовні вимоги необхідністю відшкодування шкоди, заподіяної діловій репутації юридичної особи, а лише обмежився посиланням на те, що незаконні рішення та дії відповідачів при ними свої повноважень завдали позивачеві моральної втрати та зниження його престижу.

Відповідач 2 звернув увагу суду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що неправомірні дії відповідачів призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підриву довіри до діяльності позивача (довідки (акти, звіти тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтва про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновки судової експертизи; експертна оцінка вартості нематеріальних активів; повідомлення в засобах масової інформації тощо). Позивач не обґрунтував розмір моральної шкоди.

Відповідач 2 послався на судову практику та вказав, що процесуальні витрати, понесені під час розгляду справи судом, не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України. Вони не входять не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків. Такі витрати за своєю правовою природою є витратами, понесеними у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді, та розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 24.05.2023, було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 31.05.2023.

На адресу суду 29.05.2023 надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення відповідача 1 на уточнену позовну заяву.

Відповідач 1 зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо надсилання державним виконавцем постанови про арешт майна боржника ВП №58081836 від 16.01.2019 органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, на вимогу частини 4 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016. Також не надано підтвердження внесення обтяжень нерухомого та рухомого майна у відповідні реєстри.

Відповідач 1 вказав, що юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або понесення втрат немайнового характеру, зокрема, завдання шкоди діловій репутації позивача.

Відповідач 1 зазначив про відсутність в матеріалах справи доказів того, що внаслідок відкриття виконавчого провадження позивач втратив можливість виконувати програму фінансового оздоровлення. Позивач не вказав відомостей щодо вчинення дій з реалізації виконання програми, не надав доказів проведення перемовин/заходів щодо реалізації програми. Позивачем не надано доказів на підтвердження заявленої до відшкодування суми моральної шкоди в розмірі 150000грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2023 закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 20.06.2023, було оголошено перерву в судовому засіданні до 29.06.2023.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив таке.

Першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 (далі постанова №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018), згідно з якою на ТОВ «Павлоградінвестбуд» накладений штраф у розмірі 446760грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №160/8902/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 у справі №160/8902/18, відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Павлоградінвестбуд» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018.

Постановою Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №160/8902/18 касаційну скаргу ТОВ «Павлоградінвестбуд» задоволено частково. Скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019, справа №160/8902/18 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №160/8902/18 та постановою Верховного Суду від 05.05.2022 у справі №160/8902/18, задоволені позовні вимоги ТОВ «Павлоградінвестбуд». Визнано недійсною та скасовано постанову №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/66 від 25.10.2018, прийняту Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області. Присуджено до стягнення на користь ТОВ «Павлоградінвестбуд» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 1762грн. за подання позовної заяви до суду.

Посилаючись на прийняття Головним Управління Держпраці у Дніпропетровській області протиправної постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС7664 від 25.10.2018, позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці:

- моральну шкоду в розмірі 150000грн;

- матеріальну шкоду у вигляді: витрат на сплату судового збору за оскарження неправомірної постанови в розмірі 30156грн30коп; упущеної вигоди від заниженої вартості реалізованого майна в розмірі 668000грн; неотриманих відсотків за депозитом в розмірі 13437грн95коп

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/348/19 було зазначено, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі №910/8252/21, від 22.02.2021 у справі №910/6336/19, від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю публічного правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 (зі змінами та доповненнями) права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області перебуває в стані припинення з 19.01.2022.

Запис про державну реєстрацію Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.09.2022.

У постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» №14 від 12.01.2022 вказано про ліквідацію Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та створення Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

При цьому було постановлено, що Південно-східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виконує завдання та функції Управління Держпраці в Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Таким чином функціональні обов`язки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області перейшли до Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої прийняттям протиправної постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС7664 від 25.10.2018, суд враховую правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

У пунктах 6.8-6.16 постанови від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновки про умови цивільної відповідальності держави за шкоду, завдану протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, які є застосовними також у цій справі.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на сплату судового збору за оскарження неправомірної постанови в розмірі 30156грн30коп під час розгляду справи №160/8902/18 суд зазначає таке.

Як вбачається з графи «призначення платежу» платіжних доручень №3421 від 20.11.2018 на суму 1762грн, №3452 від 17.12.2018 на суму 4939грн40коп, №3555 від 17.04.2019 на суму 10052грн10коп, №36 від 24.06.2019 на суму 13402грн80коп позивач сплачував судовий збір за подання адміністративного позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, апеляційної скарги на рішення від 27.03.2019 у справі №160/8902/18 до Третього апеляційного адміністративного суду, касаційної скарги до Верховного Суду у справі №160/8902/18.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №160/8902/18 та постановою Верховного Суду від 05.05.2022 у справі №160/8902/18, задоволені позовні вимоги ТОВ «Павлоградінвестбуд». Визнано недійсною та скасовано постанову №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/66 від 25.10.2018, прийняту Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області. Присуджено до стягнення на користь ТОВ «Павлоградінвестбуд» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 1762грн. за подання позовної заяви до суду.

Витрати ТОВ «Павлоградінвестбуд» зі сплати судового збору є такими, що понесені товариством у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді справи №160/8902/18. Вони не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

В даному випадку, питання щодо розподілу судового збору, сплаченого ТОВ «Павлоградінвестбуд» під час розгляду адміністративної справи №160/8902/18 врегульовано Кодексом адміністративного судочинства України. Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначений порядок розподілу судових витрат, до яких віднесений судовий збір.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на сплату судового збору за оскарження неправомірної постанови в розмірі 30156грн30коп під час розгляду справи №160/8902/18.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди від заниженої вартості реалізованого майна в розмірі 668000грн суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи наявність завдання шкоди у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на намір реалізувати майно підприємства у 2019році на суму 7407000грн згідно з наказом ТОВ «Павлоградінвестбуд» №01-04/12/18 від 04.12.2018. Внаслідок накладення арешту на все майно підприємства на підставі постанови державного виконавця від 16.01.2019, що тривав до грудня 2021року, позивач продав частину майна із запланованого та за меншою вартістю.

Розмір упущеної вигоди позивач розрахував таким чином: 7407000грн (вартість запланованого до реалізації майна згідно з наказом ТОВ «Павлоградінвестбуд» №01-04/12/18 від 04.12.2018) - 6380000грн (вартість нереалізованого майна згідно з наказом ТОВ «Павлоградінвестбуд» №01-04/12/18 від 04.12.2018) 359000грн (вартість реалізованого майна) = 668000грн.

На підтвердження розміру упущеної вигоди позивач посилався на постанову про арешт майна боржника ВП №58081836 від 16.01.2019, прийняту державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області; наказ ТОВ «Павлоградінвестбуд» «Про реструктуризацію підприємства» №01-04/12/18 від 04.12.2018; договір купівлі-продажу транспортного засобу 1247/2021/2995758 від 21.12.2021; договір купівлі-продажу №02/12 від 02.12.2021; договір купівлі-продажу №43 від 05.11.2021; договір купівлі-продажу №18/01 від 18.01.2022; договір купівлі-продажу №05/07 від 04.07.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, в січні 2019року державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58081836 від 16.01.2019 з примусового виконання постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 про стягнення штрафу в розмірі 446760грн.

Також державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було винесено постанову про накладення арешту на майно, що належить боржнику (ТОВ «Павлоградінвестбуд») в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів - 491651грн.

В грудні 2020року державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №58081836 від 11.11.2020 з огляду на визнання протиправною та скасування постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18. В пункті 2 цієї постанови було вказано про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання.

В наказі ТОВ «Павлоградінвестбуд» №01-04/12/18 від 04.12.2018 зазначено, що для фінансового оздоровлення діяльності підприємства згідно з плановими заходами на 2019рік провести реалізацію основних фондів, не задіяних у виробничій діяльності підприємства:

- господарська база (вул. Промислова, 1а) 6000000грн;

- автомобіль ГАЗ "Волга" 108000грн;

- автомобіль УАЗ 108000грн;

- дорожній каток 60000грн;

- автомобіль ВАЗ 51000грн;

- автомобіль Мерседес С-180 240000грн

- автомобіль Мерседес С-180 240000грн;

- автомобіль Газель пасажирська 130000грн;

- автомобіль Мерседес пасажирський 330000грн;

- автомобіль Газель 140000грн.

В пунктах 1.1, 3.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу 1247/2021/2995758 від 21.12.2021, підписаного ТОВ «Павлоградінвестбуд» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), зазначено про зобов`язання продавця передати у власність покупця транспортний засіб марки ГАЗ, модель 31105-101, 2008року випуску, сірого кольору, НОМЕР_1 , зареєстрований за продавцем 27.07.2017. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу становить 36000грн.

В пунктах 1.1, 1.2 договору купівлі-продажу №02/12 від 02.12.2021, підписаного ТОВ «Павлоградінвестбуд» (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), вказано про зобов`язання продавця передати, а покупця прийняти у приватну власність автомобіль УАЗ 3909 вантажно-пасажирський - В, державний номер НОМЕР_2 , 1999року випуску. Ціна автомобіля становить 36000грн.

В пунктах 1.1, 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу №43 від 05.11.2021, підписаного ТОВ «Павлоградінвестбуд» (продавець) та Філією «Куп`янський райавтодор» Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець), вказано про продаж продавцем покупцю у власність катка самоходного ДУ-54 (ДК 021:2015-43312000-3). Сума договору становить 20000грн (без ПДВ). Вартість катка самохідного вказується у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток №1). Вказана специфікація позивачем не надана до суду.

В пунктах 1.1, 1.2 договору купівлі-продажу №18/01 від 18.01.2022, підписаного ТОВ «Павлоградінвестбуд» (продавець) та ОСОБА_5 (покупець), зазначено про передачу продавцем покупцю у приватну власність автомобілю MERCEDES-BENZ 180С, державний номер НОМЕР_3 , 1995року випуску. Ціна автомобіля становить 75000грн.

В пунктах 1.1, 1.2 договору купівлі-продажу №05/07 від 04.07.2022, підписаного ТОВ «Павлоградінвестбуд» (продавець) та ОСОБА_6 (покупець), вказано про передачу продавцем у приватну власність покупця автомобілю мікроавтобус ГАЗ 32213, 2006року випуску, державний номер НОМЕР_4 . Вартість автомобілю становить 65000грн.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №58081836 від 11.11.2020, винесеною державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), був припинений арешт на майно ТОВ «Павлоградінвестбуд». Наведене спростовує твердження позивача про існування арешту до грудня 2021року.

В наказі ТОВ «Павлоградінвестбуд» №01-04/12/18 від 04.12.2018 не визначені відомості щодо державного номеру та року випуску транспортних засобів, що дозволили б їх ідентифікувати як тотожні транспортним засобам, зазначеним в наданих позивачем договорах купівлі-продажу.

Позивач не надав докази оплати вартості транспортних засобів за переліченими вище договорами купівлі-продажу.

Позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження дійсної ринкової вартості господарської бази і транспортних засобів, наведеної в наказі підприємства №01-04/12/18 від 04.12.2018 (наприклад, звіти про оцінку майна).

Частина 1 статті 42 і частина 1 статті 44 Господарського кодексу України передбачають, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику і суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій.

Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач не надав доказів того, що він отримав би суму, визначену в наказі №01-04/12/18 від 04.12.2018, якби в 2019році відбувся продаж перелічених основних засобів.

Позивач не довів наявність упущеної вигоди, її розмір та причинно-наслідковий зв`язок між упущеною вигодою та прийняттям Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/66 від 25.10.2018, в подальшому визнаною недійсною та скасованою рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18.

Тому суд відмовляє у задоволені позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди в розмірі 668000грн.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманих відсотків за депозитом в розмірі 13437грн95коп суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи заподіяння шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок примусового виконання постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/66 від 25.10.2018, визнаної недійсною та скасованої рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18, був накладений арешт на грошові кошти, що знаходились на депозитному рахунку підприємства, відкритому в АТ КБ «Приватбанк». Внаслідок цього, протягом дії арешту позивач не отримував відсотки, передбачені договором про розміщення грошових коштів на поточному депозиті №745646 від 27.12.2017.

На підтвердження обґрунтованості вимог в цій частині позивач надав - договір приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті №745646 від 27.10.2017, банківську виписку з рахунку з 01.01.2019 по 31.12.2020, платіжний документ № НОМЕР_5 від 23.04.2019 на суму 172100грн, платіжну інструкцію №20532 від 12.11.2020 на суму 172031грн, лист АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-230213/13999 від 15.02.2023.

Позивач вказав, що станом на 01.02.2019 сума депозиту становила 172100грн. Внаслідок арешту коштів на підставі постанови державного виконавця з 23.04.2019 по 12.11.2020 не нараховувались відсотки.

Позивач розрахував розмір неотриманих відсотків з 23.04.2019 по 12.11.2020 (570днів) таким чином: 172000грн х 5% / 365днів х 570 днів = 13437грн95коп

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» (далі клієнт) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Привтабанк» (далі банк) був укладений договір приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті №745646 від 27.10.2017 (далі договір від 27.10.2017).

Пунктом 1.3 договору від 27.10.2021 передбачено, що предметом договору є внесення клієнтом та прийняття банком тимчасово вільних грошових коштів у сумі та на строк, що зазначені, з обов`язками виплачувати клієнту суму вкладу та проценти на умовах та в порядку, що встановлені Умовами та Правилами розміщення грошових коштів на депозитному рахунку суб`єктів господарювання, у тому числі з використанням технології дистанційного відкриття рахунків депозиту у Приват24, щодо порядку розміщення грошових коштів на поточному депозиті.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.5 договору від 27.10.2017 клієнт вносить, а банк приймає тимчасово вільні грошові кошти клієнта. Перерахування коштів проводиться клієнтом на рахунок, визначений в пункті 2.1 договору, протягом трьох банківських днів від дати відкриття депозитного рахунку та формування цього договору. Мінімальний розмір коштів, що розміщується, дорівнює 10грн.

За використання грошових коштів, розміщених клієнтом на депозитному рахунку, банк сплачує клієнту проценти, виходячи з процентної ставки 5%річних.

Проценти за вкладом виплачуються клієнту щомісячно.

В пункті 2.3 договору від 27.10.2017 зазначено, що цей договір діє до 27.01.2018.

З огляду на зміст банківської виписки за депозитним рахунком, номер якого співпадає з визначеним в пункті 2.1 договору від 27.10.2017 (внесення 31.01.2019 та 01.02.2019 коштів на депозит за договором №745646 від 27.10.2017), суд дійшов висновку про продовження строку дії договору від 27.10.2017 після 27.01.2018.

Як вбачається з листа-відповіді АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-230213/13999 від 15.02.2023 станом на кінець дня 01.02.2019 на депозитному рахунку був залишок 172100грн.

На адресу банку 04.02.2019 надійшла постанова державного виконавця про арешт коштів боржника від 18.01.2019 ВП №58081836, згідно з якою був накладений арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках (у тому числі, депозитному рахунку), а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення у розмірі 491651грн.

Платіжна вимога Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої службі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №272 від 11.04.2019 на примусове списання (стягнення) коштів з депозитного рахунку в сумі 491651грн надійшла до банку 19.04.2019. На підставі цієї вимоги 23.04.2019 з депозитного рахунку були списані кошти в розмірі 172100грн.

На депозитний рахунок кошти в розмірі 172031грн. були повернені державною виконавчою службою 12.11.2020 відповідно до платіжної інструкції №20532 від 12.11.2020.

Відповідно до пункту 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013, не сплачені в добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Внаслідок примусового виконання постанови №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/66 від 25.10.2018, в подальшому визнаної недійсною та скасованою рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18, з депозитного рахунку позивача 23.04.2019 були вилучені кошти та повернені на цей рахунок 12.11.2020.

За договором від 27.10.2017 проценти сплачуються банком за використання коштів, розміщених на депозитному рахунку. Внаслідок відсутності коштів в розмірі 172000грн на депозитному рахунку протягом 23.04.2019 11.11.2020 позивач не отримав проценти в розмірі 13409грн73коп за договором від 27.10.2017. Позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманих процентів в розмірі 28грн22коп не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 150000грн суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи завдання моральної шкоди позивач посилався на те, що в результаті прийняття відповідачем-1 визнаної протиправною постанови про накладення штрафу позивач зіткнувся з порушеннями особистих немайнових прав юридичної особи-позивача:

- позивач протягом майже 4-х років доводив в суді, перед своїми контрагентами та найманим персоналом той факт, що прийняття відповідачем-1 постанови про накладення штрафу №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 є протиправним і відсутні правові підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства;

- факт прийняття відповідачем-1 постанови про накладення штрафу №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 та відкриття виконавчого провадження по її виконанню безумовно призвело до приниження ділової репутації позивача перед його контрагентами;

- факт відкриття виконавчого провадження стосовно позивача та накладення арешту на депозитні кошти, розміщені в одному із найбільших банків України (АТ «Приватбанк») призвело до підриву іміджу позивача, зниження ділового престижу та підриву довіри до його діяльності;

- відомості про допущені позивачем порушення та недобросовісність були поширені відповідачем-1 серед значного кола фізичних та юридичних осіб, клієнтів та призвели до зменшення кількості клієнтів, зниження доходу, а також відбулися вимушені зміни в ділових відносинах позивача;

- позивач був змушений нести значні витрати на судовий збір та на правову допомогу протягом тривалого часу (протягом 4 років), що призвело до змін в господарській діяльності позивача, а надмірно тривале судове провадження саме по собі надає позивачеві підстави для відшкодування моральної шкоди згідно практики ЄСПЛ (рішення у справі «Скордіно проти Італії (№1)»).

Додатково в обґрунтування наявності завданої моральної шкоди в розмірі 150000грн. позивач вказав, що внаслідок розповсюдженням інформації про арешт майна позивача крупні орендарі відмовились від співпраці з ним. Це призвело до зменшення об`єму доходу в 2020році від оренди майна до 712217грн та заподіяло збитки від втрати крупних орендарів на суму 1283000грн. В якості підтвердження наведених обставин позивач надав - договір оренди №8 від 01.04.2020 з додатковою угодою №1 від 31.07.2020, договір оренди №20 від 01.04.2020, договір оренди автомобілю №18/11 від 31.03.2020 з додатковою угодою від 31.07.2020.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За приписами статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". За змістом цієї норми діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

У силу статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як зазначалось вище, за змістом норм статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, у тому числі моральної, є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач.

Виходячи з комплексного аналізу наведених норм, юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.11.2021 у справі №915/1375/20.

Позивач мав довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження ділової репутації, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справі відсутні докази того, що неправомірні дії відповідача 1, призвели до приниження ділової репутації позивача. Не доведено також і факту понесення останнім збитків у своїй підприємницькій діяльності або наявності посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Так, позивачем не надано доказів, зокрема довідок (актів, звітів тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтв про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновків судової експертизи; експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомлень в засобах масової інформації.

Користування учасником справи процесуальними правами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України, у вигляді подання апеляційної та касаційної скарг на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №160/8902/18 не може трактуватися як підрив ділової репутації позивача та бути підставою для стягнення моральної шкоди.

Кодексом адміністративного судочинства України передбачений порядок розподілу судових витрат учасників справи за результатами її розгляду, у тому числі, витрат на правничу допомогу. Тому ТОВ «Павлоградінвестбуд» не було позбавлено права заявляти про розподіл понесених ним витрат під час розгляду адміністративної справи, у тому числі, витрат на правничу допомогу.

Розірвання договору оренди №8 від 01.04.2020 на підставі додаткової угоди №1 від 31.07.2020 та договору оренди автомобілю №18/11 від 31.03.2020 на підставі додаткової угоди від 31.07.2020 не є доказом приниження ділової репутації позивача.

По-перше, розірвання договорів відбулось за згодою сторін. Докази того, що договори були розірвані саме внаслідок розповсюдження інформації про арешт майна позивача, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, постанова про арешт майна боржника (ТОВ «Павлоградінвестбуд») була винесена державним виконавцем в січні 2019року, договори оренди позивачем укладались в березні та квітні 2020року.

По-друге, укладання та розірвання договорів оренди відбувалось під час введення карантину на території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19 та введенням обмежень на - роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів; регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі.

Позивач не довів належними та допустимими доказами поширення відповідачем-1 серед значного кола фізичних та юридичних осіб, клієнтів відомостей про допущені позивачем порушення та недобросовісність позивача. Не надано доказів зменшення внаслідок цього кількості клієнтів, зниження доходу, змін в ділових відносинах позивача.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 150000грн через недоведеність.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI від 05.06.2012, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 було вказано, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (пункт 44), від 25.03.2020 №641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не є належним відповідачем в даній справі.

Частина 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Судом встановлено, що до складу заявленої позивачем суми в розмірі 903594грн25коп увійшли витрати на правничу допомогу. Фактично позовні вимоги полягають у стягненні матеріальної шкоди в розмірі 711594грн25коп та моральної шкоди в розмірі 150000грн.

Викладені в прохальній частині заяви про уточнення позовних вимог від 10.05.2023 вимоги позивача про стягнення 12000грн. та 30000грн. є вимогами про стягнення витрат позивача на правничу допомогу. Вказані суми підлягають розподілу за правилами, передбаченими главою 8 «Судові витрати» Господарського процесуального кодексу України.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 150000грн, матеріальної шкоди в розмірі 698184грн52коп. Позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманих відсотків в розмірі 13409грн73коп підлягають задоволенню.

Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманих відсотків за договором приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті №745646 від 27.10.2017 в розмірі 13409грн73коп, з відповідача 1 підлягає стягненню в дохід бюджету судовий збір в розмірі 201грн15коп

Позивач повідомляв про намір пізніше надати докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу. Тому суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат в цій частині.

Керуючись нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, статтями 2, 3, 4, 13, 20, 41, 42, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» до Держави Україна в особі Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення з Державного бюджету шкоди, завданої незаконним рішенням Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в загальному розмірі 903594грн25коп задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (Ідентифікаційний код: 44729283; місцезнаходження: 49107, м. Дніпро, вул. Ніла Армостронга, буд. 1-д) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградінвестбуд» (Ідентифікаційний код: 31898297; місцезнаходження: 51400, м. Павлоград, вул. Промислова, буд.1-а) шкоду в розмірі 13409грн73коп.

Стягнути з Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (Ідентифікаційний код: 44729283; місцезнаходження: 49107, м. Дніпро, вул. Ніла Армостронга, буд. 1-д) в дохід Державного бюджету (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму судового збору в розмірі 201грн15коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Видати накази після набрання чинності судовим рішенням.

В судовому засіданні 29.06.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення підписаний 10.07.2023.

Суддя Р.Г. Новікова