Рішення

від 10.07.2023 по справі 620/5500/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/5500/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Москалюк Олени Леонідівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 09.05.2023 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Москалюк Олени Леонідівни (далі реєстратор, відповідач), у якому просить

- визнати протиправною реєстраційну дію від 09.03.2023 №1000481070007000465 ''Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу'';

- зобов`язати відповідача скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 09.03.2023 №1000481070007000465.

Свої вимоги мотивує тим, що він є членом Релігійної громади УПЦ і внаслідок неправомірних дій відповідача було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і вибір сповідування релігійного культу, які гарантуються статтею 35 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Так, позивач вважає, що відповідач провів незаконну дію по реєстрації змін щодо юридичної особи Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області замість проведення реєстрації змін щодо юридичної особи Релігійної громади Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської єпархії. При цьому, під час реєстраційних дій відповідачем не враховано наявні в документах помилки і невідповідності.

Ухвалою суду від 11.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 23.05.2023 у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідачу відмовлено.

Відповідачем подано пояснення на позов, у якому реєстратор у задоволенні позову просив відмовити та зазначив, що 09.03.2023 для проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі щодо змін про юридичну особу Релігійну громаду української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області було подано всі необхідні документи від новопризначеного керівника (настоятеля парафії). При цьому, реєстратор зазначав про безпідставність доводів позивача про внесення ним змін до іншої юридичної особи з огляду на те, що на момент подачі документів від Релігійної громади її назва була наступна: Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області (код 26211504). Ця ж назва була зазначена і в протоколі загальних зборів від 28.08.2022 №1.

Позивачем подано заперечення на пояснення, у яких свою правову позицію підтримав та зазначив, що реєстратором прийнято документи від неуповноваженої особи. Так, на момент проведення реєстраційної дії існувала юридична особа Релігійна громада УПЦ, керівником якої, в тому числі згідно відомостей ЄДР, був протоієрей ОСОБА_1 , який призначений настоятелем Указом керуючого Чернігівською єпархією УПЦ. Крім того, наголошував на протиправності проведеної реєстраційної дії.

Додатково позивач зазначив, що відповідач відзив на позов не подав, оскільки від нього надійшли пояснення, а не значений Кодексом адміністративного судочинства України процесуальний документ.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити, враховуючи таке.

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є м. Корюківка, Чернігівської області, що підтверджується записом в національному паспорті позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 6).

09.03.2023 громадянином України ОСОБА_2 відповідачу подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області (код ЄДРПОУ 26211504), а саме зміна: назви; найменування; інформації для здійснення зв`язку; особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної, або відомостей про таку особу; установчих документів; керівника або відомостей про керівника. До заяви було додано: протокол від 28.08.2022 №1 загальних зборів релігійної громади Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської єпархії (назва згідно ЄДР - Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області (код ЄДРПОУ 26211504)), з додатками; Статут релігійної організації «Релігійна громада парафія Вознесіння господнього Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Корюківка Корюківського району Чернігівської області» (нова редакція), затверджений Архієпископом Чернігівським і Ніжинським керуючим Чернігівською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) 02.09.2022; розпорядження начальника Чернігівської ОВА від 19.12.2022 №464 «Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади»; Указ від 06.03.2023 №07/23 про затвердження на посаді настоятеля за сумісництвом релігійної організації «Релігійна громада парафія Вознесіння господнього Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Корюківка Корюківського району Чернігівської області»; квитанцію про сплату збору (а.с. 32-80).

На підставі поданих документів відповідачем проведено відповідні реєстраційні дії (запис №1000481070007000465), у зв`язку з чим, в тому числі, змінено назву юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 26211504 на Релігійна організація «Релігійна громада парафія Вознесіння господнього Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Корюківка Корюківського району Чернігівської області» та її керівника (а.с. 10-12).

Вважаючи вказану реєстраційну дію протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Відповідно до статті 3 Закону України від 23.04.1991 №987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закон №987-ХІІ) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Згідно із статтею 5 Закону №987-ХІІ в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Відповідно до статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Статтею 8 Закону №987-ХІІ передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях (стаття 12 Закону №987-ХІІ).

Відповідно до статті 13 Закону №987-ХІІ релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб підприємців регулює Закон України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

У поданому позові позивач зазначає про недотримання відповідачем вищевказаних вимог нормативно-правових актів, у зв`язку із чим було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації, вибір сповідування релігійного культу.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, в контексті завдань адміністративного судочинства (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що у цій справі необхідно з`ясувати, чи має позивач матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірної реєстраційної дії.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З огляду на вимоги статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексом. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися); або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі); або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного вбачається, що позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є те, що: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17).

У контексті вищевказаних мотивів необхідно звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, де Верховний Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Разом з тим, проаналізувавши наведені позивачем у позові доводи про порушення його прав, суд дійшов висновку про те, що вони є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваної реєстраційної дії на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Позивач не вказав, як саме оскаржувана реєстраційна дія порушує його право на свободу світогляду і віросповідання, та у чому саме полягають об`єктивні перешкоди у фактичній реалізації позивачем його прав та свобод унаслідок прийняття зазначеного рішення. Суд наголошує, що безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваної реєстраційної дії, оскільки вона не спричинила суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. Так, відповідно до наданих суду доказів, питання про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та внесення відповідних змін і доповнень до Статуту релігійної громади прийнято загальними зборами релігійної громади, які були правомочними приймати такі рішення, що відповідає вимогам Закону №987-ХІІ. У свою чергу, відповідно до чинних положень законодавства України позивач не зобов`язаний підтримувати таке рішення громади та змінювати сповідування релігійного культу, тощо. Зокрема, позивач не позбавлений права дотримуватись близького йому за релігійним переконанням конфесійного підпорядкування, а у випадку не згоди з рішенням про зміну підлеглості релігійної громади утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), як це передбачено положеннями Закону №987-ХІІ.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Москалюк Олени Леонідівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 липня 2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Борзнянським РВ УМВС України в Чернігівській області 09.11.1998, АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державний реєстратор Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Москалюк Олена Леонідівна (вул. Коцюбинського, буд. 70, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна