Постанова

від 13.11.2023 по справі 620/5500/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/5500/23 Головуючий у І інстанції - Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Костюк Л.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Москалюк Олени Леонідівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного реєстратора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Москалюк Олени Леонідівни, в якій просив:

- визнати протиправною реєстраційну дію від 09.03.2023 № 1000481070007000465 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»;

- зобов`язати Відповідача скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 09.03.2023 № 1000481070007000465.

Позов обґрунтований тим, що Позивач є членом Релігійної громади УПЦ і внаслідок неправомірних дій Відповідача було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і вибір сповідування релігійного культу, які гарантуються статтею 35 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Позивач вважає, що Відповідач провів незаконну дію по реєстрації змін щодо юридичної особи Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області замість проведення реєстрації змін щодо юридичної особи Релігійної громади Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської єпархії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.03.2023 громадянином України ОСОБА_2 . Відповідачу було подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області (код ЄДРПОУ 26211504), а саме зміна: назви; найменування; інформації для здійснення зв`язку; особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної, або відомостей про таку особу; установчих документів; керівника або відомостей про керівника.

До вищевказаної заяви було додано: протокол від 28.08.2022 № 1 загальних зборів релігійної громади Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської єпархії (назва згідно ЄДР - Релігійна громада української православної церкви Свято-Вознесенської парафії м. Корюківка Чернігівської області (код ЄДРПОУ 26211504)), з додатками; Статут релігійної організації «Релігійна громада парафія Вознесіння господнього Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Корюківка Корюківського району Чернігівської області» (нова редакція), затверджений Архієпископом Чернігівським і Ніжинським керуючим Чернігівською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) 02.09.2022; розпорядження начальника Чернігівської ОВА від 19.12.2022 № 464 «Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади»; Указ від 06.03.2023 № 07/23 про затвердження на посаді настоятеля за сумісництвом релігійної організації «Релігійна громада парафія Вознесіння господнього Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Корюківка Корюківського району Чернігівської області»; квитанцію про сплату збору (а.с. 32-80).

На підставі поданих документів Відповідачем проведено відповідні реєстраційні дії (запис № 1000481070007000465), у зв`язку з чим, в тому числі, змінено назву юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 26211504 на Релігійна організація «Релігійна громада парафія Вознесіння господнього Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Корюківка Корюківського району Чернігівської області» та її керівника (а.с. 10-12).

Позивач, вважаючи вказані дії Відповідача протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не вказав, як саме оскаржувана реєстраційна дія порушує його право на свободу світогляду і віросповідання, та у чому саме полягають об`єктивні перешкоди у фактичній реалізації Позивачем його прав та свобод унаслідок прийняття зазначеного рішення.

Так, відповідно до наданих суду доказів, питання про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та внесення відповідних змін і доповнень до Статуту релігійної громади прийнято загальними зборами релігійної громади, які були правомочними приймати такі рішення, що відповідає вимогам Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ (далі - Закон № 987-ХІІ).

Відповідно до чинних положень законодавства України Позивач не зобов`язаний підтримувати таке рішення громади та змінювати сповідування релігійного культу, тощо. Зокрема, Позивач не позбавлений права дотримуватись близького йому за релігійним переконанням конфесійного підпорядкування, а у випадку незгоди з рішенням про зміну підлеглості релігійної громади - утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), як це передбачено положеннями Закону № 987-ХІІ.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2021 року у справі № 240/5009/20 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права Позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного Позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 825/1194/18, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/5291/22.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підставами звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом стали, на переконання Позивача, обставини, що внаслідок неправомірних дій Відповідача було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і вибір сповідування релігійного культу.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем під час розгляду даної адміністративної справи не було доведено як саме оскаржувана реєстраційна дія порушує його право на свободу світогляду і віросповідання, та у чому саме полягають об`єктивні перешкоди у фактичній реалізації Позивачем його прав та свобод внаслідок прийняття зазначеного рішення.

Крім того, відповідно до наданих суду доказів, питання про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та внесення відповідних змін і доповнень до Статуту релігійної громади прийнято загальними зборами релігійної громади, які були правомочними приймати такі рішення, що відповідає вимогам Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ.

Відповідно до чинних положень законодавства України Позивач не зобов`язаний підтримувати таке рішення громади та змінювати сповідування релігійного культу, тощо. Зокрема, Позивач не позбавлений права дотримуватись близького йому за релігійним переконанням конфесійного підпорядкування, а у випадку незгоди з рішенням про зміну підлеглості релігійної громади - утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), як це передбачено положеннями Закону № 987-ХІІ.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що будь-які порушення Відповідачем прав Позивача відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з чим погоджується і колегія суддів.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Л.О. Костюк

О.М. Оксененко