Рішення

від 05.07.2023 по справі 902/632/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" липня 2023 р. Cправа № 902/632/23

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.

за участю представників

позивача: Ополонець І.В., договір №155 від 14.04.2023 (в режимі ВКЗ);

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РУБІН" (вул.Скляренка, буд.15, м.Київ, 04073)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ" (пр-т Коцюбинського, буд.38-А, м.Вінниця, 21001)

про стягнення 469 994,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД РУБІН" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ" про стягнення заборгованості в сумі 469 994,63 грн., з яких: 387 387,78 грн - основного боргу, 4 011,85 грн. - 3%річних, 66 864,19 грн. - пені та 11 730,81 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов`язків за Договором поставки №0110/2022-3 від 01.10.2022, в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 11.05.2023 відкрито провадження у справі №902/632/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29 травня 2023 року.

22.05.2023 на адресу суду надійшла заява представника позивача №б/н від 19.05.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду 22.05.2023 задоволено вище зазначена заява представника позивача.

На визначену судом дату в судове засідання 29.05.2023 в режимі відеоконференц зв`язку з`явився представник позивача.

За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 19.06.2023 о 15:00 год.

Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд ухвалою від 30.05.2023 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

На визначену судом дату в судове засідання 19.06.2023 в режимі відеоконференц зв`язку з`явився представник позивача.

За наслідками судового засідання, суд протокольними ухвалами закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті на 05.07.2023 о 11:00 год. та задовольнив усне клопотання представника позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд ухвалою від 21.06.2023 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

04.07.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та відзив на позовну заяву.

На визначену судом дату 05.07.2023 з`явилась представник позивача, яка взяла участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином що стверджується наявними в справі доказами.

В судовому засіданні суд повідомив представника позивача, що від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні зазначила що відзив на адресу позивача не надходив. З огляду на це судом оголошено зміст відзиву та клопотання в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення клопотання про відкладення розгляду справи зазначивши, що це є затягуванням розгляду справи, а щодо відзиву зазначила що він не обґрунтований та зводиться лише до форс-мажорних обставин.

Суд дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхиляє його з огляду на наступне.

Відкладення розгляду справи є правом суду. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника.

При цьому, господарський суд виходить з того, що клопотання відповідача обґрунтоване пошуком представника який би представляв його інтереси, разом з тим як вбачається з матеріалів справи розгляд справи неодноразово відкладався в звязку з неявкою представника відповідача, а подальше відкладення розгляду справи на думку суду призведе до затягування судового процесу і є порушення приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Крім того, неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Проте, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів неможливості прибуття в судове засідання, а неявка представника відповідача у даному випадку, на думку суду, не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки відповідачем зокрема подано відзив на позовну заяву, в якому фактично визнано основну заборгованість та викладено лише заперечення щодо стягнення штрафних санкцій.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.07.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 жовтня 2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД РУБІН" (позивач, в договорі Постачальник) та Філією №9 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ" (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір поставки №0110/2022-3 (далі Договір), відповідно до п 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця алкогольну продукцію (далі - Товар/Продукція), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його загальну вартість на умовах даного Договору.

Товар передається Покупцю частинами - товарними партіями. Під партією Товару Сторони розуміють Товар, зазначеній в окремій накладній (п. 1.2. Договору).

Поставка кожної партії Товару здійснюється на підставі замовлення Покупця. В замовленні Покупець, визначає найменування, асортимент Товару, строк (термін), умови (місце) поставки Товару, а також інші умови, якщо погодження таких необхідно. Замовлення на поставку партії Товару подається Покупцем за допомогою телефонного зв`язку на номер тел. (067) 209-27-01 або на електронну пошту Постачальника td.rubintov@gmail.соm. Прийняттям замовлення до виконання є виставлений Постачальником рахунок на оплату Товару (п. 1.3. Договору).

Найменування, асортимент та кількість Товару погоджується Сторонами та зазначаються в рахунку на оплату та/або специфікаціях (якщо специфікації складаються та підписуються сторонами) (п. 2.1. Договору).

Ціна за одиницю Товару визначається Постачальником в рахунках на оплату та/або специфікаціях, (якщо специфікації складаються та підписуються сторонами). Загальна вартість, даного Договору визначається на підставі фактично поставленого Товару відповідно до письмових замовлень Покупця (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Постачальник здійснює поставку Товару згідно з наданим Покупцем Замовленням транспортом Постачальника й за рахунок Постачальника у строк, який не перевищує 5 (п`ять) календарних днів з моменту направлення замовлення на поставку Товару Покупцем, якщо інше не вказано у замовленні Покупця (п. 4.1. Договору).

Приймання і передача Товару по кількості та якості здійснюється в місці поставки Товару на підставі наданих Постачальником супровідних документів та згідно з нормами чинного законодавства (п. 4.4. Договору).

Розрахунки між Сторонами здійснюються в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника згідно з Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Оплата за поставлений Постачальником Товар здійснюється Покупцем протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки Товару (п. 6.1. та п. 6.2. Договору).

В разі порушення Покупцем терміну (строку) оплати замовленої партії Товару, Постачальник має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожен день прострочення (п. 7.2. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 12.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач на підставі видаткової накладної №931 від 17.10.2022 р. та товарно-транспортної накладної №Р931 від 17.10.2022, скріплених підписами та печатками сторін, передав відповідачу товар на загальну суму 387 387,78 грн

За твердженнями позивача, відповідач за переданий товар у строки встановлені в договорі не розрахувався.

Станом на день подачі позовної заяви до суду товар в сумі 387 387,78 грн за видатковою накладною №931 від 17.10.2022 р. залишається не оплаченим.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 387 387,78 грн - основного боргу, 4 011,85 грн. - 3%річних, 66 864,19 грн. - пені та 11 730,81 грн - інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує укладення між сторонами договору однак зазначає, що відповідно до п. 8.1. Договору Сторони прийшли до згоди про те, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від дії Сторін, а саме: війни, військові дії, блокади, ембарго, пожежі, повені та інші стихійні лиха чи сезонні природні явища, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, зміни національного законодавства, обмеження, введені органами державної влади, які роблять неможливим (економічно недоцільним) виконання Сторонами своїх зобов`язань). Сторони звільняються від виконання своїх обов`язків на час дії вказаних обставин.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-ІХ від 24.02.2022), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався на підставі відповідних Указів Президента України і триває і на даний час. Таким чином, станом на теперішній час триває дія воєнного стану в Україні.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. N 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

За твердженнями відповідача, у нього була відсутня об`єктивна можливість виконувати договірне зобов`язання по оплаті товару в зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин: - воєнний стан та ведення дій (ракетні обстріли по території міста Львова, Львівської області, які спричиняли руйнування нерухомого та рухомого майна, загибель людей, систематичні сигнали оповіщення повітряної тривоги, внаслідок чого припиняється робота усіх суб`єктів господарю вання, зокрема реалізація товарів): - обмеження введені органами державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, заборона продажу пива, (крім безалкогольного), алкогольних та слабоалкогольних напоїв, вин столових на території Львівської міської територіальної громади на період дії правового режиму воєнного стану, на підставі наказу начальника Львівської обласної військової адміністрації від 19.03.2022 № 27/22 ''Про здійснення деяких заходів правового режиму воєнного стану" та Розпорядження № 93 від 19.03.2022р. Львівської міської ради, яким заборонено з 03 червня 2022 року і до закінчення терміну, на який було введено воєнний стан, продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних та слабоалкогольних напоїв закладам торгівлі та громадського харчування усіх форм власності на території Львівської міської територіальної громади з 21.00 год до 12 00 год., та вживання вищевказаних напоїв у громадських місцях, у тому числі на літніх майданчиках та терасах. Внаслідок прийняття вказаних нормативно-правових актів суттєво погіршився стан економіки Львівської області, бізнесу, унеможливлено стабільну діяльність підприємств, скорочено робочі місця, зменшено надходження до державного і місцевих бюджетів.

Внаслідок таких запрова джених обмежень органів державної влади та місцевого самоврядування, фактично була зупинена робота підприємства-відповідача, припинено трудові відносини з працівниками, виникла дебіторська заборгованість клієнтів-покупців, а також на підставі Наказу від 25.10.2022 року встановлено початок простою на підприємстві з 00 год. 00 хв. 26 жовтня 2022 року до моменту закінчення воєнного стану. Відповідно отриманий у позивач товар і подальша торгівля ним стали економічно недоцільними.

Таким чином, зазначені обставини впливають на спроможність своєчасного ведення розрахунків відповідачем, і в конкретному випадку об`єктивно унеможливило виконання господарського зобов`язання, щодо оплати отриманого товару за Договором.

Враховуючи вищевикладені факти та форс-мажорні обставини, та з урахуванням засад законності, розумності, добросовісності, справедливості та пропорційності дотримання балансу інтересів сторін, відповідач просить суд відмовити у задоволенні сум штрафних санкцій (4 011,85 грн. - 3% річні, 66 864, 19 грн. - пеня та 11 730, 81 грн - інфляційні витрати) нарахованих позивачем до стягнення з відповідача та у задоволенні позову відмовити повністю.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Щодо підсудності справи Господарському суду Вінницької області суд зазначає наступне.

В даному випадку, за приписами ст. 29 ГПК України, позивачу надано право вибору підсудності справи: або за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи), або за місцезнаходженням філії відповідача, за наслідками діяльності якої виник спір (ч.ч.1,2,3).

Позивач самостійно обрав підсудність справи за місцезнаходженням (юридичної особи).

З огляду на викладене спір розглядається Господарським судом Вінницької області за місцезнаходженням юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 6.2 Договору оплата за поставлений Постачальником Товар здійснюється Покупцем протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки Товару

Відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором, не було здійснено оплати вартості поставленого позивачем товару, у встановлені договором строки, на загальну суму 387 387,78 грн., що крім іншого підтверджується і відзивом відповідача.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 387 387,78 грн.є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 4 011,85 грн. - 3% річних, 66 864,19 грн. - пені та 11 730,81 грн - інфляційних втрат.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В п. 7.2. Договору сторони передбачили, що в разі порушення Покупцем терміну (строку) оплати замовленої партії Товару, Постачальник має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожен день прострочення

Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені викладений позивачем в позовній заяві, судом виявлено недоліки, а саме не вірне визначення початку виникнення заборгованості оскільки не враховано, що всі строки обчислюються з наступного дня та початок зобов`язання не може починатись з вихідного дня, а саме позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.12.2022 по 20.04.2023, разом з тим 16.12.2022 є 60-тим календарним днем з моменту поставки Товару (17.10.2022 + 60 к.д. = 16.12.2022) тобто останнім днем виконання відповідачем грошового зобов`язання, а прострочення виникає лише з 17.12.2022 (що є вихідним днем та не може бути початком розрахунку).

Таким чином, судом здійснено власний розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені в системі «Ліга Закон» за загальний період з 19.12.2022 по 20.04.2023 включно та встановлено що вимоги позивача про стягнення 3% річних та пені підлягають задоволенню частково в розмірах: 3 916,33 грн - 3% річних та 65 272,19 грн - пені, разом з тим інфляційні втрати підлягають стягненню в сумі заявленій позивачем в розмірі 11 730,81 грн., оскільки заявлені в межах суми визначеної судом.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У відзиві відповідач не заперечує поставку товару за Договором, а лише посилається на виникнення форс-мажорних обставин які на його думку звільняють його від сплати заборгованості та штрафних санкцій.

Досліджуючи доводи відповідача щодо того, що порушення договірних зобов`язання сталось унаслідок настання дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), під впливом яких опинилось товариство, суд виходить з наступного.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Проте матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за Договором поставки № 0110/2022-3 від 01.10.2022.

Поряд з цим, відповідач не звертався до позивача та не повідомляв письмово чи будь-яким іншим чином про настання форс-мажорних обставин. Договір поставки № 0110/2022-3 від 01.10.2022 укладено сторонами вже під час запровадженого воєнного стану та введення обмежень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо алкогольних напоїв на які посилається відповідач.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами 1 та 6 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єкти господарювання, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Відповідно до частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Статтею 95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч 1). Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч. 3). Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (ч. 4). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5).

Згідно ст. 15 Закон України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Статтею 52 даного Закону передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (ч.ч.1.2). У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч.5).

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі та одночасно боржником за рішенням суду є передусім юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ", в той час як Філія №9 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ" не є суб`єктом із самостійною цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, а тому не може нести самостійно цивільну відповідальність. В той же час усе майно філії, у тому числі кошти, належать юридичній особі. Отже, рішенням суду стягуються кошти з юридичної особи, але це не виключає під час примусового виконання рішення суду звернення стягнення на кошти та майно філії цієї юридичної особи.

У п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами) роз`яснено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

З огляду на вищевикладене, юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ" (пр-т Коцюбинського, буд.38-А, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 39121302) в особі Філії №9 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕТАЛЛ" (вул. Городоцька, 87-89, м. Львів, 79016, ідент. код філії 44907677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РУБІН" (вул. Скляренка, буд.15, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 39918383) 387 387,78 грн. - основного боргу, 65 272,19 грн - пені, 11 730,81 грн - інфляційних втрат, 3 916,33 грн -3% річних та 7024,61 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. У позові в частині стягнення 1592,00 грн. - пені та 95,52 грн - 3% річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 10 липня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи