Рішення

від 30.06.2023 по справі 943/2495/21

БУСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/2495/21

Провадження № 2/943/139/2023

30 червня 2023 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді Коса І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.,

представника позивачки адвоката Зозулі Ю.М.,

представника відповідачів адвоката Межвінського С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Буської міської ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, проведення нарахування і виплати середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу),-

в с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним вище позовом, у якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради від 11.11.2021 №147 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 »; зобов`язати Відділ освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області провести, на підставі довідки від 05.11.2021 №21, нарахування та виплату позивачці середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу) з 11.11.2021 по день скасування наказу Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради від 11.11.2021 №147, допустивши негайне виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати за один місяць. Крім того, позивачка просила суд стягнути із указаного відділу освіти на її користь сплачений нею судовий збір у розмірі 1816 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що з вересня 2008 року по даний час вона працює на посаді вчителя англійської мови у Буському опорному закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради. Спірним наказом директора Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради Курій Т.І. від 11.11.2021 №147 позивачку відсторонено від роботи з 11 листопада 2021 року на строк до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, у зв`язку з відсутністю офіційного підтвердження про проведення позивачкою обов`язкового профілактичного щеплення проти «COVID-19» та висловлення нею категоричної відмови проти такого щеплення. При цьому, як вважає позивачка, що спірним наказом відповідача порушено її природничі права і свободи людини, зокрема, право на працю та право на повагу до її приватного життя, а тому вимагає якнайшвидшого відновлення її прав шляхом скасування оспорюваного нею наказу відповідача та допуску позивачки до роботи. Також ОСОБА_1 покликається на ЄКПЛ та практику її застосування ЄСПЛ щодо недопустимості примусового медичного втручання, що є порушенням статті 8 ЄКПЛ, а тому позивачка вважає дискримінацією права людини на працю шляхом пред`явлення чи непред`явлення для огляду документа про вакцинацію проти «COVID-19». Крім того, позивачка вважає, що спірним наказом відповідача грубо порушено її право на працю та конфіденційність особистого життя. Також ОСОБА_1 покликалась на те, що на момент її ознайомлення із оскаржуваним наказом вона не хворіла небезпечними інфекційними хворобами та не була носієм їх збудника, у т. ч. «COVID-19», що підтверджується довідкою КНП «Буська ЦРЛ» №2603 від 10.11.2021, а відтак оскаржуваний наказ винесено без дотримання визначеної законодавством процедури, без визначених законом підстав, а також за відсутністю у відповідача на момент винесення оскаржуваного наказу подання уповноваженої особи державної санітарно-епідеміологічної служби про недопуск позивачки до роботи у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення. Крім того, оскільки спірний наказ відповідача про відсторонення позивачки від роботи призвів до вимушеного її прогулу, допущеного з вини відповідача, і, відповідно, непроведення їй виплати заробітної плати за час спірного відсторонення також є незаконним, а тому просить зобов`язати Відділ освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області провести, на підставі довідки від 05.11.2021 №21, нарахування та виплату їй середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу) з 11.11.2021 року по день скасування оспорюваного нею наказу відповідача.

Ухвалою судді від 05.01.2022 року в справі відкрито загальне позовне провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 22.02.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 24.01.2023 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради, Відділу освіти, культури, розвитку туризму, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, проведення нарахування і виплати середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №130/3548/21 (провадження №14-82цс22) за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати.

Ухвалою суду від 26.05.2023 року провадження в справі відновлено, оскільки Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову у справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22) за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, яку оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 лютого 2023 року.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, направивши до суду клопотання (вх. №1600 від 22.04.2022) про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та доручає представляти її інтереси в судовому засіданні адвокатом Зозулею Ю.М. Представник позивачки адвокат Зозуля Ю.М. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити, виходячи із вищенаведених мотивів, а також покликаючись на незаконність оспорюваного ним наказу відповідача, відсутність правових підстав для відсторонення позивачки від роботи, положення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якими передбачено проведення профілактичних щеплень за відсутності медичних протипоказань, обов`язковість медичного огляду особи перед щепленням, порушення процедури такого відсторонення, а також те, що директоркою школи не організовано проведення позачергового медичного огляду особи на предмет наявності чи відсутності у неї таких протипоказань. Крім того, представник позивачки вважає спірне відсторонення незаконним також із тих підстав, що крім його довірительки були ще четверо таких працівників школи, які також не проходили вакцинацію проти «COVID-19», однак більше недопущених до роботи працівників школи не було. Також адвокат Зозуля Ю.М. покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21, якою суди зобов`язано враховувати доцільність відсторонення працівника від роботи, зокрема, зважаючи на соціальні контакти такого працівника. При цьому, як зазначає представник позивачки, що ОСОБА_1 працювала вчителем англійської мови з учнями старших класів, а тому директорка школи повинна була організувати дистанційну роботу позивачки. Також відсутні докази того, що позивачка могла спричинити зараження працівників і учнів школи, а тому її відсторонення від роботи не є пропорційним меті охорони здоров`я населення. Крім того, представник позивачки звертає увагу на те, що 28.02.2022 відповідачем призупинено дію оскаржуваного наказу про відсторонення позивачки від роботи по даний час, що у свою чергу змінює позовну вимогу ОСОБА_1 в частині зобов`язання Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області провести, на підставі довідки від 05.11.2021 №21, нарахування та виплату позивачці середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу) з 11.11.2021 по 27.02.2022 включно, допустивши негайне виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати за один місяць. Також адвокат Зозуля Ю.М. на підтвердження своїх доводів покликався на судову практику апеляційних судів. Крім того, представник позивачки просив стягнути з Відділу освіти на користь позивачки судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1816 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12500 грн. (на даний час ОСОБА_1 сплачено 12000 грн.), детальний розрахунок яких наведено в поданому до суду клопотанні від 24.06.2022. Крім того, адвокат Зозуля Ю.М. звернув увагу суду на необгрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу в розмірі 24500 грн., заявленого до відшкодування представником відповідачів адвокатом Межвінським С.Д., оскільки вартість адвокатських послуг вирахувана, виходячи із 1750 грн. за одну годину роботи (14 год. х 1750 грн.), що у 43,2 рази перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, а також заявлений розмір не відповідає приписам ч. 4 ст. 137 ЦПК України в частині їх співмірності зі складністю даної справи, а тому просив суд зменшити розмір витрат відповідача на правничу допомогу до рівня, співмірного ступеню складності даної справи та обсягу наданих їх представником послуг. Відтак, представник позивачки просив задовольнити заявлені позовні вимоги частково.

Представник відповідачів адвокат Межвінський С.Д. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Вважає оспорюваний позивачкою наказ про її відсторонення від роботи законним, оскільки вона була належним чином ознайомлена про необхідність щеплення, однак не надала його довірителю доказів цьому. Як спірний наказ, так і постанова КМУ №348, №1096 та наказ МОЗ №2153 щодо необхідності профілактичних щеплень ніким не скасовані. Також звертає увагу, що первинні медичні огляди працівників проводяться перед прийняттям на роботу, а чергові під час роботи. Крім того, адвокат Межвінський С.Д. звернув увагу суду на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 стосується працівника Укрзалізниці з відсутністю соціальних контактів, який працював на переїзді десь «у полі», а дана справа стосується вчителя школи, де є багато учнів та вчителів, тобто у позивачки велика кількість соціальних контактів на робочому місці. Крім того, представник відповідачів на підтримку своїх доводів, заперечуючи проти позовних вимог, покликається на численні судові рішення Верховного Суду, якими констатовано законність подібного відсторонення від роботи через відсутність щеплення проти «COVID». Відтак, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідач Відділ освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву (вх. №781 від 10.02.2022), у якому проти задоволення позову заперечив повністю та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , стягнувши з останньої на користь відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 24500 грн. В обгрунтування заявлених вимог відповідач покликається на законність відсторонення позивачки від роботи у зв`язку з ненаданням нею офіційного підтвердження проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти «COVID» та неодноразової категоричної відмови позивачки проти такого щеплення. Згідно спірного наказу за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір із нею не розірваний, тоді як із позивачкою лише призупинено трудові відносини, а тому її відсторонення від роботи не може вважатись порушенням її права на працю, відтак доводи позовної заяви та обгрунтування позивачки відповідач вважає безпідставними. При цьому, як зазначає відповідач, що профілактичні щеплення є одним із видів протиепідемічних заходів для забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб згідно запровадженого в Україні карантину на підставі постанов КМУ №1236 від 09.12.2020, №1096 від 20.10.2021, а наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021 визначено обов`язковість профілактичного щеплення проти «COVID», зокрема, працівників загальної середньої освіти, а тому вважає, що в даному випадку відсторонення позивачки від роботи здійснено на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Крім того, оскільки у наданих школою табелях обліку робочого часу відсутні позначки про відпрацювання позивачкою відповідних годин у період із 11.11.2021, а тому відсутні правові підстави для нарахування відповідачем заробітної плати позивачці за спірний період.

Відповідач Буський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву (вх. №780 від 10.02.2022), у якому проти задоволення позову заперечив повністю та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обгрунтування заявлених вимог покликається на законність відсторонення позивачки від роботи у зв`язку з ненаданням нею офіційного підтвердження проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти «COVID-19» та неодноразової категоричної відмови позивачки проти такого щеплення. Згідно спірного наказу за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір із нею не розірваний, тоді як із ОСОБА_1 лише призупинено трудові відносини, а тому її відсторонення від роботи не може вважатись порушенням її права на працю, а відтак доводи позовної заяви та обгрунтування позивачки відповідач вважає безпідставними. При цьому, як зазначає відповідач, що згідно наказу директора цієї школи №167 від 08.10.2021 усіх працівників відповідача (у т.ч. позивачку) ознайомлено із наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021, однак позивачка висловила свою категоричну незгоду із ним. Крім того, 28 жовтня 2021 року позивачці ОСОБА_1 вручено та роз`яснено зміст повідомлення №2 від 28.10.2021 «Про обов`язкове щеплення проти «COVID-19», вона тривалий час його читала, однак після ознайомлення відмовилась поставити свій підпис у відповідній графі, про що складено відповідний акт №1 від 29.10.2021. За результатами роз`яснювальної роботи з невакцинованими працівниками школи щодо необхідності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти «COVID-19», позивачка неодноразово виражала категоричну відмову проти такого щеплення, як і не надала відповідного медичного висновку щодо наявності у неї медичних протипоказань проти такого щеплення. Крім того, відповідач вважає, що в даному випадку відсторонення позивачки від роботи здійснено на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Оскільки за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивачки було правомірним і відповідало пріоритету забезпечення життя, здоров`я та безпеки людини.

Позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Зозулю Ю.М. скористалась своїм правом на подання відповіді на вищевказані відзиви відповідачів (вх. №878, №879 від 15.02.2022), у яких повністю заперечила наведені у цих відзивах доводи, звернувши увагу на те, що нею оспорюються правові підстави видачі наказу про відсторонення її від роботи та дотримання процедури такого відсторонення, а не сам факт запровадження в Україні карантину. При цьому, заперечуючи проти доводів відповідачів, представник позивачки покликається на вищенаведені свої обгрунтування, зазначені у позовній заяві. Відтак, просить наведені у відзивах доводи відхилити у повному обсязі.

Відповідачі по справі через свого представника адвоката Межвінського С.Д. скористались своїм правом на подання до суду письмового заперечення проти відзиву на позовну заяву (вх. №1011 від 21.02.2022), у якому повністю заперечують проти доводів позивачки у відповіді на відзив, покликаючись на доводи відзиву на позовну заяву, а тому просили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Вислухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частинипершої тадругої статті89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою сьомоюстатті 81цього Кодексупередбачено,що доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 30 серпня 2002 року позивачку ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя англійської мови Новомилятинської ЗОШ І-ІІІ ступенів з 01.09.2002 року (наказ №509 від 30.00.2002 по Буському райво), з якої 02 січня 2008 року ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя англійської мови та зарубіжної літератури з неповним навантаженням Буської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 (наказ №1-к від 02.01.2008 по Буському райво).

01 вересня 2008 року позивачку ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя англійської мови Буської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 (наказ райво №329-к від 26.08.2008).

Рішенням Буської районної ради №75 від 12.05.2016 року заклад реорганізовано у опорний загальноосвітній навчальний заклад «Буська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1» Буської районної ради Львівської області.

На підставі рішення Буської міської ради №44 від 18.02.2021 року опорний загальноосвітній навчальний заклад «Буська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1» Буської районної ради Львівської області перейменовано на «Буський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1» Буської міської ради (а.с. 17-18).

Як убачається із наказу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області №167 від 08.10.2021 «Щодо обов`язкових профілактичних щеплень», що згідно листа Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації №02-01/08/3538 від 07.10.2021, ухвалено в строк до 07 листопада 2021 року ознайомити усіх працівників Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради із наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021, яким затверджено перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти «COVID-19». До вказаного наказу додано листок про ознайомлення з ним працівників цього закладу освіти, під яким позивачка ОСОБА_1 зазначила, що «категорично не згідна з даним антиконституційним наказом і відмовилася підписувати даний документ» (а.с. 94-98).

Крім того, Повідомленням Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» за №2 від 28.10.2021 року, позивачку ОСОБА_1 було додатково повідомлено про обов`язковість профілактичного щеплення проти «COVID-19», однак після вручення позивачці Повідомлення №2 від 28.10.2021 та роз`яснення його змісту, вказаний документ перебував у позивачки на руках протягом декількох годин, однак після ознайомлення позивачка відмовилась поставити особистий підпис у місці ознайомлення із цим Повідомленням, про що працівниками закладу освіти складено акт №1 від 29.10.2021 (а.с. 99).

Наказом від 11 листопада 2021 року №147 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » у зв`язку із відсутністю офіційного підтвердження про проведення ОСОБА_1 обов`язкового профілактичного щеплення проти «COVID-19» та неодноразового висловлення нею категоричної відмови проти такого щеплення, відсторонено ОСОБА_1 , вчителя англійської мови Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради від роботи з 11 листопада 2021 року на строк до усунення причин, що зумовили таке відсторонення (а.с. 11).

Як безспірно встановлено в судовому засіданні, що зі згаданими документами закладу освіти позивачка ОСОБА_1 ознайомлена, після чого вона висловила свою категоричну незгоду з ними та відмовилась від підпису про їх ознайомлення, чого вона не заперечувала в судовому засіданні, а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Разом із тим, як встановлено судом, не оспорюючи обставини щодо непроведення позивачкою щеплення проти «COVID-19» чи наявності у неї протипоказань щодо такого щеплення, нею оспорюється виключно правомірність такого щеплення в контексті дотримання її природничих прав, законність такого обмеження прав за відсутності відповідних норм Законів України, і як наслідок відсутність у відповідача правових підстав для винесення ним оскаржуваного наказу про відсторонення позивачки від роботи та дотримання при цьому процедури такого відсторонення.

Однак, суд вважає такі доводи позивачки необгрунтованими, виходячи із таких мотивів.

Зокрема, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236 у редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За змістом підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року №1236 керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення із таким повідомленням тощо.

Судом безспірно встановлено, що відповідно до наказу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області №167 від 08.10.2021 «Щодо обов`язкових профілактичних щеплень», згідно листа Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації №02-01/08/3538 від 07.10.2021, ухвалено в строк до 07 листопада 2021 року ознайомити усіх працівників Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради з наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021, яким затверджено перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти «COVID-19». До вказаного наказу додано листок про ознайомлення із ним працівників цього закладу освіти, під яким позивачка ОСОБА_1 зазначила, що «категорично не згідна з даним антиконституційним наказом і відмовляється підписувати даний документ» (а.с. 94-98).

Крім того, Повідомленням Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» за №2 від 28.10.2021 року, позивачку ОСОБА_1 було додатково повідомлено про обов`язковість профілактичного щеплення проти «COVID-19», однак після вручення позивачці Повідомлення №2 від 28.10.2021 та роз`яснення його змісту, вказаний документ перебував у позивачки на руках протягом декількох годин, однак після ознайомлення позивачка відмовилась поставити особистий підпис у місці ознайомлення із цим Повідомленням, про що працівниками закладу освіти складено акт №1 від 29.10.2021 (а.с. 99).

Наказом від 11 листопада 2021 року №147 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » у зв`язку із відсутністю офіційного підтвердження про проведення ОСОБА_1 обов`язкового профілактичного щеплення проти «COVID-19» та неодноразового висловлення нею категоричної відмови проти такого щеплення, відсторонено ОСОБА_1 , вчителя англійської мови Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради від роботи з 11 листопада 2021 року на строк до усунення причин, що зумовили таке відсторонення (а.с. 11).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Разом із тим, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року №380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови №1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Наказом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області №40 від 28.02.2022 на виконання вимог вищевказаного наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 зупинено із 28 лютого 2022 року дію наказу від 11.11.2021р. №147 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 169).

Крім того, питання відсторонення від роботи додатково регламентовано Законом України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» та Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року №66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону №4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До вищевказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22).

Виходячи із викладеного, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому, саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Натомість, як слідує із матеріалів справи та не оспорюється учасниками, що позивачка не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Однак, після ознайомлення ОСОБА_1 із наказом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області №167 від 08.10.2021 «Щодо обов`язкових профілактичних щеплень» щодо ознайомлення в строк до 07 листопада 2021 року всіх працівників Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради з наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021, яким затверджено перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти «COVID-19», а також після ознайомлення позивачки з Повідомленням Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» за №2 від 28.10.2021 року, яким позивачку ОСОБА_1 було додатково повідомлено про обов`язковість профілактичного щеплення проти «COVID-19», а проте після вручення позивачці вказаного Повідомлення №2 від 28.10.2021 та роз`яснення його змісту, ОСОБА_1 відмовилась поставити особистий підпис у місці ознайомлення з цим повідомленням, про що працівниками закладу освіти складено акт №1 від 29.10.2021 (а.с. 99).

Як зауважив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року в справі №943/2356/21, що суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, що є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшли правильного висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Відтак,із оглядуна вищевикладене,суд вважаєпомилковими доводипозивачки таїї представникапро відсутністьу відповідачаправових підставдля винесенняним оскаржуваногонаказу провідсторонення ОСОБА_1 від роботита дотриманняпри цьомупроцедури такоговідсторонення,а такожне заслуговуютьна увагудоводи зісторони позивачкищодо неправомірності покладення на неї обов`язку проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 за відсутності відповідних норм Законів України.

Крім того,позивачка таїї представнику своїхдоводах покликалисяна порушення проведенням такого щеплення її природничих прав та втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції.

Однак, на думку суду, такі доводи зі сторони позивачки є безпідставними, оскільки її відсторонення від роботи було нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, а також таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, а тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Згідно практики Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Судом встановлено, що до оспорюваного відсторонення від роботи, позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя англійської мови Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради та вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і, перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У цій справі, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 07 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Подібна правовапозиція викладенау постановіВерховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року в справі №943/2356/21.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 зазначено, що поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 цієї Постанови).

Також у згаданій постанові Верховний Суд зазначив, що відмова від вакцинації є правом особи, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи документів про факт відмови чи ухилення позивача від щеплення, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки нею не надано на вимогу відповідача документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року в справі №473/4304/21, де Суд зазначив, що, оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могла нести позивач як невакцинований працівник, колегія суддів враховує також кількість її соціальних контактів на робочому місці, у тому числі контактів із дітьми, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес. Даних про те, що позивачка виконувала свої посадові обов`язки вчителя поза робочим приміщенням та без будь-яких соціальних контактів матеріали справи не містять. У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника. Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Право позивача на працю в освітньому закладі було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка ухилилася від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України. У цій справі позивачкою не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі №507/2099/21-ц, де Суд зауважив, ураховуючи зазначені норми законодавства і те, що позивач як асистент вчителя інклюзивного класу виконує обов`язки, які зумовлюють службову необхідність контактувати з іншими працівника школи та дітьми, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншої форми організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей» правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи. З огляду на те що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи, та після його допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбаченого у статті 43 Конституції України. Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані та цілком очевидні висновки, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунено причини такого відсторонення. За обставин справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя. У цій справі позивач не довела, а суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення, керувалися тим, що обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб для запобігання поширенню серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечних інфекційних хвороб, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не вакцинувалася проти COVID-19, що є обов`язковим, та не надала медичної довідки належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, відсутність у позивача вакцинації проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету - захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі №591/729/22, де Суд зауважив, що з урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що відсторонення позивача можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення. Застосоване роботодавцем відсторонення працівника мало об`єктивні підстави та було виправданим. Колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана втілити у життя ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильних висновків про те, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян. Відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, більш того наказом від 31 березня 2022 року №71-к/тр він допущений до роботи, а отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі №710/68/22, обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21, Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. На момент перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд вже сформував правові висновки щодо застосування статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині застосування відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21), і цим правовим висновкам оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Отже, ураховуючи наведені судом мотиви та судову практику Верховного Суду, слід прийти до висновку, що оспорюваний наказ відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від виконання трудових обов`язків є правомірним, який жодним чином не порушує право позивачки на працю, а втручання у її приватне життя є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, а також вона не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. При цьому, відсторонення позивачки від роботи не є дисциплінарним стягненням, за ОСОБА_1 зберігалося її робоче місце, більше того наказом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області №40 від 28.02.2022 позивачка допущена до роботи, а отже таке обмеження переслідувало легітимні цілі, було тимчасовим, пропорційним та виправданим у демократичному суспільстві, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці (учні та вчителі), а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відтак, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Зозуля Ю.М. не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони покликалися як на підставу своїх позовних вимог та доводів позовної заяви, які видаються помилковими та необгрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Буської міської ради від 11.11.2021 №147 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » слід відмовити за їх необгрунтованістю.

Разом із тим, на думку суду, не підлягає до задоволення друга позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачці середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу) з 11.11.2021 по день скасування оспорюваного наказу відповідача, допустивши негайне виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати за один місяць, оскільки така позовна вимога є похідною від першої (про скасування наказу відповідача про відсторонення позивачки від роботи), у задоволенні якої відмовлено.

Крім того, згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Отже, ураховуючи відмову в позові, сплачений позивачкою ОСОБА_1 судовий збір за подання цієї позовної заяви в розмірі 1816 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн. згідно Договору про надання правової допомоги від 11.11.2021 та Акту про стан виконання цього Договору від 21.04.2022, не підлягають до відшкодування позивачці та покладаються на неї, що відповідає положенню пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 10.02.2022 року представником відповідачів адвокатом Межвінським С.Д. подано відзив на позовну заяву, в якому згідно приписів пункту 8 частини третьої статті 178 ЦПК України повідомлено про попередній розрахунок судових витрат, які очікує понести відповідач (Відділ освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області) у зв`язку із розглядом цієї справи становить 24500 грн., що становить витрати на професійну правничу допомогу адвоката на підставі долученого до відзиву Договору про надання правової допомоги №0302 від 03 лютого 2022 року, який долучений до матеріалів справи (а.с. 64-65). Крім того, до справи долучено ордер на надання правничої допомоги серії ВС №1125319 від 03.02.2022 (а.с. 53).

Як убачається із вищевказаного Договору про надання правової допомоги №0302 від 03.02.2022, що такий укладений між Адвокатським бюро «Святослава Межвінського» та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області, згідно якого адвокат Межвінський С.Д. зобов`язується надавати правову допомогу та представляти інтереси Відділу освіти в статусі відповідача в розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , а Відділ освіти зобов`язується прийняти та сплати за правову допомогу в рамках цієї справи гонорар у розмірі 24500 грн. При цьому, вартість однієї години надання послуг адвокатом становить 1750 грн., а Відділ освіти зобов`язується оплатити вказаний гонорар та фактичні витрати за цим Договором протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішенням у цій справі законної сили, після чого сторони складають Акт виконаних робіт (п. 1.1, п. 2.1, п. 3.1, п. 3.2, п. 4.3, п. 4.4, п. 4.7, п. 4.8 цього Договору).

Крім того, 30 березня 2022 року від адвоката Межвінського С.Д. в інтересах відповідача (Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області) до суду надійшло письмове клопотання від 30.03.2022 про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якому представник відповідача просить у разі відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , стягнути з останньої на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24500 грн., оскільки представником відповідача на представництво інтересів довірителя у цій справі витрачено 14 годин (1750х14).

Також адвокатом Межвінським С.Д. на підтвердження заявлених вимог представником відповідачки до вищевказаного клопотання від 30.03.2022 додано Акт виконаних робіт (наданих послуг) за Договором №0302 від 03.02.2022, із якого вбачається, що представником відповідача виконано роботи (надано послуги), а саме: консультування відповідача; правовий аналіз позовної заяви та інших документів; ознайомлення із матеріалами справи; аналіз судової практики; формування та узгодження правової позиції; підготовка та подання відзиву на позовну заяву; підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив, де загальна тривалість робіт (послуг) склала 14 годин, де узгоджена сторонами вартість однієї години роботи згідно цього Договору становить 1750 грн., а тому загальна вартість наданих послуг становить 24500 грн. (1750х14).

Натомість, адвокат Зозуля Ю.М. у судових дебатах звернув увагу суду на необгрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу в розмірі 24500 грн., заявленого до відшкодування представником відповідачів адвокатом Межвінським С.Д., оскільки вартість адвокатських послуг вирахувана, виходячи із 1750 грн. за одну годину роботи (14 год. х 1750 грн.), що у 43,2 рази перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, а також заявлений розмір не відповідає приписам ч. 4 ст. 137 ЦПК України в через неспівмірність зі складністю даної справи, а тому просив суд зменшити розмір витрат відповідачів на правничу допомогу до рівня, співмірного ступеню складності даної справи та обсягу наданих їх представником послуг.

Вирішуючи питання про справедливий і обґрунтований розмір правової допомоги, що підлягає стягненню із позивачки на користь відповідача, суд виходить із такого.

Із матеріалів справи слідує, що сукупний дохід позивачки ОСОБА_1 за травень-жовтень 2021 року склав 88905,41 грн., тобто середньомісячний дохід становив 14817,57 грн. без вирахування податків, а сукупний дохід її чоловіка ОСОБА_3 за серпень 2021 січень 2022 року склав 37000 грн., тобто середньомісячний дохід становив 6166,67 грн. без вирахування податків (а.с. 21, 160).

Крім того, як убачається із матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 має на утриманні сина ОСОБА_4 , 2003 р.н, який є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства та студентом ВУЗу з платною формою навчання строком (2020-2024) у розмірі 82800 грн., де плата за один місяць навчання складає 1800 грн. Крім того, позивачка має сина ОСОБА_5 , 2004 р.н., а також матір похилого віку ОСОБА_6 , 1941 р.н. та рідного брата ОСОБА_7 , 1957 р.н., який з дитинства є особою з інвалідністю І групи пожиттєво (а.с. 55-59, 149-159).

За наведених обставин, виходячи із майнового стану позивачки, критерію розумності та співмірності витрат на правничу допомогу, їх реальності, обгрунтованості та необхідності, а також того, що дана категорія справи не є складною, зважаючи на підставність клопотання представника позивачки про зменшення розміру таких витрат, суд приходить до висновку про часткове задоволення витрат на правничу допомогу відповідача у розмірі 5000 грн., що буде, на думку суду, справедливим і розумним розміром для стягнення таких витрат із позивачки, виходячи зі сукупності вищевказаних обставин справи.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Буської міської ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Буської міської ради від 11.11.2021 року № 147 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » та зобов`язання Відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області провести на підставі довідки від 05.11.2021 року № 21 нарахування та виплату середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення (вимушеного прогулу) з 11.11.2021 року по день скасування наказу Буського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № l Буської міської ради від 11.11.2021 року № 147, допустивши негайне виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати за один місяць, - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відділу освіти культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області судові витрати, а саме витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень).

Апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник позивачки адвокат Зозуля Юрій Михайлович (80500, м. Буськ, вул. Паркова, буд. 8Б, Золочівського району Львівської області).

Відповідач: Буський опорний заклад загальної середньої освіти I-III ступенів № 1 Буської міської ради (80500, м. Буськ, вул. Петрушевича, 41; Золочівського району Львівської області, код ЄДРПОУ 22342385)

Відповідач: Відділ освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Золочівського району Львівської області (80500, м. Буськ, вул. Петрушевича, 27; Золочівського району Львівської області, код ЄДРПОУ 44011315).

Представник відповідачів адвокат Межвінський Святослав Дмитрович ( АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення виготовлено: 10 липня 2023 року.

Суддя: І. Б. Кос