Постанова

від 20.06.2023 по справі 910/7752/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2023 р. Справа№ 910/7752/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.06.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТЛ Сервіс Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 (суддя С.О. Чебикіна)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Супрамарін"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТЛ Сервіс Україна"

про стягнення 267 365,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Супрамарін» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 155 615,90 грн основного боргу, 26 228,52 грн пені, 2 749,90 грн 3% річних, 21 599,36 грн інфляційних втрат, 7 780,78 грн одноразового штрафу у розмірі 5% від суми заборгованості та 53 390,56 грн курсової різниці за генеральним договором транспортного експедирування № ФТЛЕ00086 від 27.02.2020 року на підставі ст. ст. 549, 551, 599, 610, 611, 625, 692, 882 ЦК України та ст. ст. 162, 193, 216, 230, 232 ГК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Супрамарін» 155 615 грн 90 коп. основного боргу, 19 327 грн 39 коп. інфляційних втрат, 2 238 грн 30 коп. 3 % річних, 22 979 грн 85 коп. пені, 7 780 грн 78 коп. штрафу, 53 390 грн 56 коп. курсової різниці та 3 890 грн 36 коп. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з наступного:

- позивач виконав взяті на себе зобов`язання з організації перевезень відповідно до умов договору та укладеної на його виконання заявки на загальну суму 155 615,90 грн, а відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати перевезень та на даний час має перед позивачем заборгованість у розмірі 155 615,90 грн, доказів оплати вказаної заборгованості у строк вказаний в п. 3.1. договору відповідачем суду не надано;

- позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 599,36 грн інфляційних втрат та 2 749,90 грн 3 % річних підлягає задоволенню частково у розмірі 19 327,39 грн інфляційних втрат та 2 238,30 грн 3 % річних за перерахунком суду, з урахуванням дати виставлення рахунку 27.01.2022, при цьому в іншій частині позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити;

- позовні вимоги в частині стягнення пені також підлягають задоволенню частково у розмірі 22 979,85 грн відповідно до перерахунку суду;

- позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 7 780,78 грн одноразового штрафу та 53 390,56 грн курсової різниці підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає умовам договору та вимогам закону.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 року по справі №910/7752/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, порушив принципи рівноправності та змагальності сторін.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- позивачем несвоєчасно подано докази в обґрунтування позовної заяви, зокрема надано докази укладення договору експедирування лише разом з відповіддю на відзив, а не з позовною заявою, що не було враховано судом;

- позивачем не було направлено первинні документи, необхідні для обліку наданих послуг, оскільки рахунки та акти виконаних робіт направлялись відповідачу через систему електронного документообігу, але такий спосіб не передбачений ні договором, ні транспортним замовленням, а тому відсутні підстави для підписання акту приймання - передачі наданих послуг та строк оплати таких послуг не настав;

- у суду були відсутні підстави для нарахування інфляційних нарахувань, а період нарахування 3% річних та пені мав бути скорочений;

- судом не перевірено середній міжбанківський курс долара США в день оформлення рахунку, що мало наслідком неправильні висновки.

10.01.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Мальченко А.О., Яковлєв М.Л.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/7752/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 12.01.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/7752/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

30.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7752/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі №910/7752/22 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 14.03.2023.

01.03.2023 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Супрамарін» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, яку просив суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу:

- позивачем із відповіддю на відзив на позовну заяву надано до суду докази на спростування позиції відповідача, що передбачено приписами процесуального законодавства;

- під час дії договору та надання позивачем послуг сторонами використовувались електронні документи, також на виконання умов договору позивач неодноразово надавав послуги, при цьому сторонами використовувався електронний документообіг, що зокрема підтверджується оплатою іншого рахунку, що за твердженням позивача свідчить про отримання його відповідачем;

- оплата послуг здійснюється на підставі рахунку, однак за змістом ст.692 ЦК України та п. 4.1. Договору строк виконання грошового зобов`язання обраховується з моменту надання послуги, а не рахунку, крім того, відповідачем було отримано претензію, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність заборгованості перед позивачем, яка не була сплачена.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/960/23 від 14.03.2023, у зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 26.04.2023.

19.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Суддя Гончаров С.А. перебував у щорічній відпустці з 10.04.2023 по 05.05.2023, тому судове засідання, яке призначене на 26.04.2023 не відбулось.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці з 01.05.2023 по 09.05.2023.

Суддя Яковлєв М.Л. перебував у щорічній відпустці з 01.05.2023 по 09.05.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції - задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 призначено в режимі відеоконференції на 20.06.2023.

У судове засідання 20.06.2023 з`явилися представник позивача та представник відповідача (в режимівідеоконференції), надали свої пояснення.

Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Супрамарін» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» (клієнт) укладено договір № ФТЛЕ00086 транспортного експедирування (далі - договір), за умовами якого експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що експедитор надає клієнтові транспортно-експедиторські послуги відповідно до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Цивільним і Господарським кодексами України, чинним законодавством України

Згідно з п. 2.1.4 договору експедитор має право отримувати від клієнта оплату за надані послуги, а також на відшкодування узгоджених з клієнтом витрат, зборів, штрафів та інших платежів, понесених у зв`язку з наданням послуг за договором, в інтересах клієнта.

Відповідно до п. 2.4.1 договору заявка вважається належним чином поданою клієнтом з використанням засобів електронного зв`язку при отриманні її з електронної адреси експедитора.

За умовами п. 3.1. договору послуги експедитора, а також витрати, збори та інші платежі, здійснені експедитором в інтересах клієнта і пов`язані з виконанням договору, оплачуються клієнтом протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання скан копії рахунку. Рахунки, виставлені на клієнта в іноземній валюті, сплачуються клієнтом в гривневому еквіваленті за середнім курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку на день виставлення рахунку.

У п. 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020 року. Якщо жодна зі сторін за тридцять днів до закінчення терміну Договору не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору, термін його дії буде автоматично пролонговано на кожний наступний календарний рік.

Відповідно до заявки № 1332763 від 18.06.2020 року, копія якої міститься в матеріалах справи, сторони домовились про перевезення вантажу з м. Анкара (Туреччина) до с. Зазим`я Київської області, вартість послуг за погодженням сторін складала еквівалент 2840 доларів США за контейнер.

Як вбачається із міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № 080451, № 080454 та актів надання послуг № 3980 від 16.12.2021 року на суму 77 773,55 грн., № 3981 від 20.12.2021 року на суму 77 842,35 грн., які містяться в матеріалах справи, перевезення було виконано позивачем належним чином, розвантаження відбулося 15.12.2021 року та 16.12.2021 року.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач виконав взяті на себе зобов`язання з організації перевезень відповідно до умов договору та укладеної на його виконання заявки на загальну суму 155 615,90 грн., а відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати перевезень та на даний час має перед позивачем заборгованість у розмірі 155 615,90 грн.

27.01.2022 року позивач виставив відповідачу рахунки на оплату № 3980 від 16.12.2021 року на суму 77 773,55 грн. та № 3981 від 20.12.2021 року на суму 77 842,35 грн., що підтверджується витягами з системи електронного документообігу, які містяться в матеріалах справи.

03.02.2022 року позивач надіслав відповідачу претензію № 3/02-С від 02.02.2022 року з вимогою оплатити заборгованість та штрафні санкції. Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у лист і фіскальним чеком.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів оплати вказаної заборгованості у строк, вказаний в п. 3.1. договору, відповідачем суду не надано.

Заперечення відповідача щодо неотримання ним документів на оплату судом враховано, однак суд наголошує, що доказів на спростування надсилання документів на оплату відповідачем не надано, а також не доведено належними і допустимими доказами неотримання відповідного пакету документів, а тому як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідні доводи позивача не спростовано.

З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачем виконано заявку відповідно до п. 2.4.1 договору, а міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) підтверджується факт виконання позивачем взятого на себе зобов`язання, вмотивованої відмови від підписання актів надання послуг відповідачем не надано.

Відповідно до п. 2.4.1 договору заявка вважається належним чином поданою клієнтом з використанням засобів електронного зв`язку при отриманні її з електронної адреси експедитора.

За умовами п. 3.1. договору послуги експедитора, а також витрати, збори та інші платежі, здійснені експедитором в інтересах клієнта і пов`язані з виконанням договору, оплачуються клієнтом протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання скан копії рахунку.

Виходячи з наведених умов договору, колегія суддів сприймає критично доводи скаржника про не направлення позивачем рахунків та актів виконаних робіт, оскільки таке направлення здійснювалось через систему електронного документообігу, і як уже було зазначено вище, доказів неотримання відповідного пакету документів відповідачем не надано.

Крім того, судова колегія вважає нерелевантними наведені заперечення відповідача в контексті взятих останнім на себе зобов`язань щодо оплати наданих послуг відповідно до укладеного договору, який в силу приписів законодавства, є обов`язковим для виконання сторонами належним чином.

Доводи скаржника про те, що позивачем несвоєчасно подано докази в обґрунтування позовної заяви, зокрема надано докази укладення договору експедирування лише разом з відповіддю на відзив, а не з позовною заявою, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки в силу приписів процесуального законодавства сторони мають право надавати суду необхідні на їх думку заперечення разом з відповідними доказами, які судом при винесенні рішення оцінюються в сукупності.

Отже, відповідач, не виконавши належним чином свої зобов`язання за договором щодо оплати наданих послуг, порушив права позивача, за захистом яких він звернувся до суду та які підлягають захисту, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 155 615,90 грн основного боргу та наявність підстав для їх задоволення.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виставив відповідачу рахунки на оплату 27.01.2022 року, що підтверджується вищезазначеними доказами.

Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 599,36 грн інфляційних втрат та 2 749,90 грн 3 % річних підлягають задоволенню частково у розмірі 19 327,39 грн інфляційних втрат та 2 238,30 грн 3 % річних за перерахунком суду, з урахуванням дати виставлення рахунку (27.01.2022 року). В іншій частині позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити.

Щодо стягнення пені.

Позивачем було заявлено про стягнення з відповідача 26 228,52 грн. пені за період з 31.12.2021 року по 04.08.2022 року.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

За умовами п. 3.3. договору за прострочення оплати рахунку експедитора клієнт оплачує експедитору пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі п`ять відсотків від суми несплаченого рахунку.

Пункт 4.1.8. договору сторони дійшли спільної згоди, що встановлений ГК України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на відносини сторін не застосовуються і пеня може нараховуватися протягом одного року з моменту виникнення у сторони права на її нарахування.

Отже, за правильним висновком суду першої інстанції, позовні вимоги в частині стягнення пені також підлягають задоволенню частково у розмірі 22 979,85 грн за перерахунком суду, за період 11.02.2022 - 04.08.2022 року (27.01.2022 року - дата виставлення рахунку, яка підтверджується вищезазначеними доказами, а 11.02.2022 року - це 27.01.2022 року + 14 днів). В іншій частині позову про стягнення пені слід відмовити.

Щодо стягнення штрафу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача одноразовий штраф у розмірі 7 780,78 грн та 53 390,56 грн курсової різниці.

Згідно з п. 4.3.7. договору за прострочення виконання своїх фінансових зобов`язань по оплаті суми боргу понад 15 календарних днів, клієнт додатково оплачує експедитору одноразово штраф в розмірі 5% від суми заборгованості, а також курсову різницю з дня виставлення рахунку по день фактичної оплати. Розрахунок курсової різниці слід брати з урахуванням міжбанківського курсу іноземної валюти.

Судова колегія вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7 780,78 грн одноразового штрафу та 53 390,56 грн курсової різниці відповідно до здійсненого позивачем розрахунку, який відповідає умовам договору та вимогам закону.

Підсумовуючи викладене, з огляду викладені обставини в їх сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з урахуванням наведених висновків суду щодо перерахунку заявлених позивачем вимог.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених в мотивувальній частині, судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником у поданій апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТЛ Сервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 дія оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України та у зв`язку з прийняттям постанови за результатами його апеляційного перегляду, дія вказаного рішення підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТЛ Сервіс Україна" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7752/22 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/7752/22 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.07.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров